З сучасних позицій розглянуто особливості діагностики, ведення вагітності та пологів, а також гінекологічної патології. Наведено схему історії вагітності, пологів та післяпологового періоду: титульний аркуш, паспортна частина, скарги, анамнез життя, акушерське дослідження, обгрунтування попереднього діагнозу, план ведення пологів, дані додаткових методів дослідження, діагностика вагітності, додаткові методи дослідження стану плода, діагностика та ведення пологів, заключний та диференційований діагноз, резюме пологів, післяпологовий період, догляд за новонародженим, температурний аркуш, аркуш призначень, рецепти, епікриз. Також представлена схема гінекологічної історії хвороби: титульний аркуш історії хвороби, паспортна частина, скарги гінекологічної пацієнтки, анамнез життя, об'єктивний статус, гінекологічний статус, обгрунтування попереднього діагнозу, план ведення, додаткові методи дослідження, остаточний та диференційований діагноз, динаміка догляду, температурний аркуш, аркуш призначень, рецепти, епікриз.

Висвітлюється історія медицини в Україні, методологія діагностичного процесу і сучасні вимоги до формулювання клінічного діагнозу. Викладено сучасні відомості про етіологію, патогенез, клініку, лікування і профілактику більшості захворювань внутрішніх органів. Розглядаються біологічні основи захворювання, основні прояви хвороби, алергічні захворювання, хвороби органів дихання, кровообігу, сполучної тканини, травлення, нирок, кровоносної, ендокринної систем і обміну речовин. Наводяться дані лабораторних та інструментальних методів дослідження.

Подано інформацію про найпоширеніші внутрішні хвороби відповідно до алгоритму ведення хворого, у плані клінічного мислення лікаря - основи всіх навичок лікарської діяльності. Це - етіологія і патогенез захворювання, діагностичні критерії, складання плану лабораторно-інструментального дослідження, інтерпретація отриманих результатів, етіопатогенетичне обгрунтування діагнозу, призначеного лікування, заходи профілактики, прогноз.

З погляду класичних підходів до захворювань - єдності етіології, патогенезу, клінічних проявів адекватності лікувальних заходів, відповідності їх морфо-функціональним змінам в органах і системах організму - викладено основні нозологічні форми гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини. Представлено анатомо-фізіологічні відомості про органи і системи, що дають можливість логічно прослідкувати зв'язок між порушенням функції та структури органу і клінічними проявами захворювання, результатами лабораторних та інструментальних методів досліджень. Описано найінформативніші симптоми та лабораторні прояви, які дозволяють виставляти клінічний діагноз, а також принципи та методи оперативних втручань, детально акцентовано увагу на післяопераційне лікування хворих.

Подані матеріали з диференційної діагностики основних інфекційних хвороб, які протікають з екзантемами. Характер висипів (плямисто-папульозна, дрібнокрапчаста, розеольозна, везикульозна, геморрагічна) був покладений в основу поділу інфекційних захворювань на групи. При цьому на початку кожної групи детальноо розглядається інфекція, для якої характерні не лише даний тип висипу, але й те, що захворювання найбільш розповсюджене і являє проблему для практичної охорони здоров'я. І надалі саме з цим захворюванням провадиться диференційний діагноз подібних з ним за клінікою і характером висипу інфекцій.

Доведено тісний зв'язок між діагнозоспроможністю та спектральними властивостями симетричних структур.

Висвітлено найважливіші сучасні аспекти етіології, патогенезу, клініки, діагностики, диференціальної діагностики, лікування захворювань стравоходу, шлунка, печінки, жовчовивідної системи, підшлункової залози, кишечнику, а також профілактичних засобів, спрямованих на запобігання їх виникненню та розвитку. Наведено сучасні класифікації захворювань, діагностичні методи, які можна використати для вірного установлення діагнозу.

Згідно з концепцією "сторожового лімфовузла" (СЛ) для кожної злоякісної пухлини існує детермінований шлях лімфогенного метастазування. Метастатичні клітини насамперед локалізуються в першому лімфовузлі, розміщеному на їх шляху до регіонарного лімфоколектора. Селективна біопсія цього СЛ з наступним патоморфологічним дослідженням дозволяє уточнити діагноз (pTNM), вирішити питання доцільності регіонарної лімфаденектомії, а також подальшого застосування поліхіміотерапії і біотерапії. Діагностична цінність цієї біопсії становить 98-99 за умови використання лімфосцинтиграфії, детекції гамма-зондом і візуалізації патентованою синькою СЛ. На основі літературних джерел проведено аналіз результатів біопсії СЛ у 934 хворих на меланому шкіри.

Проведено лікування вперше виявленого інсулінозалежного цукрового діабету методом трансплантації суспензії гемопоетичних клітин ембріональної печінки людини, які містять стовбурові клітини. Показано позитивну динаміку клінічних і лабораторних показників, а також зменшення лікувальної дози інсуліну. Трансплантація виявилась ефективнішою за умов зменшених метаболічних порушень і інсулінової недостатності на момент трансплантації, своєчасного встановлення діагнозу та початку лікування.

Запропоновано програму обробки експериментальних даних, яка дозволяє підвищити точність виділення діагностичних параметрів за отриманими під час прямих вимірів параметрами режиму електродвигуна та підвищити достовірність встановлення діагнозу щодо технічного стану електродвигуна.

Вивчення захворюваності населення гострими гнійно-запальними хворобами нирок за двадцятирічний період (1978 - 98 рр.) показало, що вона має стабільну тенденцію до зростання. Гострі гнійно-запальні захворювання нирок у 21,3 % хворих ускладнювалися гнійним паранефритом. Первинні форми захворювань складали 8,2 % спостережень. У 24,6 % випадків захворювання було виявлено своєчасно. Більшості хворих діагноз було поставлено перед операцією (41,8 %) або під час неї (32,8 %). З урахуванням того, що у 36,5 % хворих після перенесених гострих гнійних уражень нирок функціонально активною залишається одна нирка, а після органозберігаючих операцій 37,8 % хворих страждають хронічним пієлонефритом, усі вони протягом всього життя підлягають контрольним обстеженням 1 - 2 рази на рік.

Розглянуто екологічну і кліматологічну роль атмосферного озону, його участь в атмосферних процесах, його транспортування атмосферною циркуляцією і можливість діагнозу та прогнозу атмосферних процесів за його допомогою.

Наведено основні методики обстеження неврологічного хворого, симптоми та синдроми ураження нервової системи на різних рівнях, додаткові методи, а також принципи побудови топічного та клінічного діагнозів із урахуванням нових досягнень науки за останні роки.

"Невроз очікування невдачі" (НОН) - діагноз, що дуже часто ставлять чоловікам, які звертаються за сексологічною допомогою. Разом з тим існують два альтернативних уявлення про цю патологію. Згідно з першим з них, невроз очікування - самостійна форма неврозу, а згідно з другим - особливий вид неврозу нав'язливих станів (ННС). Під час спеціального обстеження хворих на НОН було виділено 8 його типів за критеріями для їх виділення були усвідомлення болісності тривожного очікування невдачі, його патогенного впливу, а також наявність боротьби з ним. За результатами проведеного аналізу зроблено висновок про те, що цей невроз є певним континуумом. На одному з його полюсів знаходяться форми, де відсутні ознаки, характерні для ННС в його традиційному розумінні (згідно з котрим нав'язливість обов'язково усвідомлюється), а на другому - варіанти, які виявляють ці ознаки повною мірою. Наведено характеристику кожного типу неврозу. Зроблено висновок про можливість існування нав'язливостей, що не усвідомлюються. Визнано недоцільним відносити пацієнтів сексологічного профілю з патологією, що розглядається, до різних класифікаційних рубрик. У всіх випадках, якої б точки зору не дотримувався лікар, рекомендовано ставити діагноз "невроз очікування невдачі", який знайшов своє відображення у вітчизняних класифікаціях сексуальних розладів у чоловіків.

Проаналізовано помилки у діагностиці менінгітів на догоспітальному етапі. Визначено ступінь вираження компонентів запалення в головному та спинному мозку, його оболонках, викликаних герпетичним менінгоенцефалітом і мієлітом. Висвітлено роль ентеробіозу в розвитку неврологічних порушень і зниженні компенсаторно-пристосувальних реакцій. Досліджено проблему кліщового енцефаліту в Україні. Наведено екологічну та клініко-епідеміологічну характеристики випадків гарячки Західного Нілу в Україні. Викладено сучасні методи діагностики та лікування серозних менінгітів. Розглянуто питання вакциноасоційованого поліомієліту та поствакцинальних реакцій. Установлено диференціальний діагноз серозного та гнійного менінгіту в новонароджених. Зроблено оцінку емпіричної антибіотикотерапії гнійних менінгітів у дітей. Використано хлорофіліпт для лікування лістеріозного менінгіту та менінгоенцефаліту. Відображено сучасні аспекти лікування гнійних менінгітів у дітей.

Висвітлено методи обстеження хворих з дитячою ЛОР-патологією носа, приносових пазух, глотки, гортані, органів слуху з урахуванням клінічних і параклінічних методів та методик, які мають високу інформативність щодо постановки діагнозу. Значну увагу приділено серцево-судинній, дихальній та нервовій системам, які часто зазнають ураження внаслідок ЛОР-захворювання.

У підлітків переважно спостерігається периферична форма анкілозуючого спондилоартриту (АС) із стійкими артритами у суглобах нижніх кінцівок і повільним прогресуванням змін у них. Раннім і частим симптомом захворювання є ентезопатії. У значної кількості підлітків на першому році захворювання відзначається ураження кульшових і сакроілеальних суглобів, що має важливе діагностичне значення і відрізняє АС від ювенільного ревматоїдного і ювенільного хронічного артритів. Отримано дані, які свідчать, що для своєчасної діагностики сакроілеїту необхідно проводити рентгенологічне дослідження сакроілеальних суглобів на початкових етапах АС, тому що клінічні і рентгенологічні прояви сакроілеїту не завжди розвиваються паралельно. На початку хвороби для підлітків характерно поступове ураження хребта, однак, у подальшій еволюції патологічного процесу має місце більш швидке прогресування рентгенологічних змін і функціональних розладів. Встановлено, що з перших місяців розвинення АС спостерігається значне підвищення таких лабораторних показників запальної активності, як ШОЕ, серомукоїду, глікопротеїдів, яке часто не відповідає ступеню проявів клінічної симптоматики. Зазначене повинно бути взято до уваги при встановленні даного діагнозу.

Поряд із загальноприйнятими клініко-лабораторними методами, комплексне поетапне обстеження хворих дозволяє підвищити ефективність диференціальної діагностики механічних жовтяниць до 98 . Діагностику та диференціальну діагностику цих захворювань слід проводити низкою послідовних етапів: I-підтвердження механічного характеру жовтяниці та встановлення рівня обтурації жовчних проток за допомогою УЗД; II-диференціальна діагностика пухлинної і непухлинної природи механічної жовтяниці та орієнтовне визначення походження новоутворення за допомогою радіоконкурентного мікроаналізу пухлинних маркерів: РЕА, ТПА, СА 19-9 (проводиться з урахуванням даних I етапу); III-верифікація діагнозу шляхом ЕРПХГ та лапароскопії (у випадку негативних результатів показана діагностична лапаротомія). Своєчасне визначення механічного генезу жовтяниці та встановлення обтурації жовчних проток за допомогою УЗД (I етап), підтвердження пухлинної природи захворювання шляхом радіоконкурентного мікроаналізу РЕА, ТПА, СА 19-9 (II етап) забезпечує більш чіткий відбір хворих у профільні лікувальні заклади, скорочення часу обстеження, можливість оцінити локалізацію та поширеність процесу і вірно обрати подальшу діагностичну та лікувальну тактику. Неінвазивність, висока інформативність методів діагностики, відсутність протипоказань, відносна простота, можливість повторних обстежень дозволяють використовувати їх у доклінічний період.

Наведені сучасні визначення нозологій, етіологія, класифікація, діагностичні критерії, диференціальна діагностика, приклади формулювання діагнозу, лікування основних захворювань внутрішніх органів та інфекційних хвороб, таких як захворювання системи кровообігу (ішемічна хвороба серця, аортальний стеноз, стенокардія, міокардит та ін.), ревматичні хвороби (ревматизм, дерматоміозит, хвороба Райтера, подагра), захворювання органів дихання (хронічний бронхіт, пневмосклероз, плеврит, туберкульоз та ін.), захворювання органів травлення (хронічний гепатит, хронічний гастрит, хвороба Крона), захворювання органів кровотворення (анемії, гемофілії, гострі лейкози та ін.), ендокринні захворювання (тироїдит, цукровий діабет, ожиріння), інфекційні хвороби зовнішніх покривів (бешиха, правець, сибірка, ящур). Приділена увага деяким сучасним американським принципам лікування внутрішніх хвороб. Подані основи надання терапевтичної допомоги в діючій армії.

Висвітлені питання прижиттєвої та посмертної діагностики найбільш поширених інвазійних хвороб тварин, викликаних найпростішими організмами, гельмінтами, кліщами та комахами. Значну увагу приділено лабораторним методам досліджень, які відіграють вирішальну роль у постановці діагнозу. У роботі наведено місця локалізації основних паразитів в організмі великої рогатої худоби, овець, свиней, коней, кролів, курей, гусей, качок, собак, риб, бджіл.