Аналізуються вихідні категорії лексикології (слово, знак, значення). Вони розглядаються через концепцію тріалізму, завдяки чому визначається зміст пов'язаних категорій: мова, мовлення та мовна діяльність; синхронія, діахронія та панхронія; парадигматика, синтагматика та епідигматика тощо. Значний обсяг відводиться аналізу дефініцій значення сильних та слабких сторін. Значення слова (в т.ч. полісемічного) описується через його синтагматику, парадигматику та епідигматику, де воно розглядається як семантична система слова та система значення з відповідними комплексами сем. Дано аналіз полісемії як явища синхронії, діахронії та панхронії, як варіативності та панхронного явища.

Висвітлено життєвий і творчих шлях відомого українського вченого, доктора філологічних наук, професора В.Г.Таранця. Наведено матеріали його порівняльних і історичних досліджень германських і слов'янських мов у сфері фонетики, граматики, семантики й етимології. Особливу увагу приділено проблемам діахронії. Проаналізовано історію походження назв Україна та Русь.

Освещен жизненный и творческий путь известного украинского ученого, доктора филологических наук, профессора В.Г.Таранца. Приведены материалы его сравнительных и исторических исследований германских и славянских языков в сфере фонетики, грамматики, семантики и этимологии. Особое внимание уделено проблемам диахронии. Проанализирована история происхождения названий Украина и Русь.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш147.11-212.4

Рубрики:

Французька мова

Шифр НБУВ: РА347509 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено поезію Т.Шевченка, Є.Маланюка, Л.Костенко у контексті діахронного виявлення сутнісних рис української літературної герменевтики на основі вивчення національного сенсу модусів людського існування. Базуючись на поетичній спадщині авторів, уперше в українському літературознавстві на когерентному та смисловому рівнях вивчено специфіку розвитку українського художньо-герменевтичного мислення як глибинно національного буттєво-історичного розуміння. Таким чином, заглиблення в історико-літературні досвіди концептуальних письменників-класиків дозволило виявити іманентний українському буттю національно-екзистенціальний тип тезаурусу.

На основі вивчення полісемії у різних часових аспектах з позиції мовця (концепція лексико-семантичного варіювання) та слухача (концепція невизначеності) запропоновано голістичне розуміння полісемії як складного мовносіткового процесу, що має певні кореляції зі структурами головного мозку та світом природних явищ. За даних умов полісемію розглянуто крізь призму експериментальних та кількісних досліджень у синхронії, що дозволяє переосмислити звичні семантичні процеси, пов'язані з полісемією. Вивчення полісемії за допомогою апроксимативно-квантитативних методик в діахронії як результату семантичної зміни та в панхронії як певної регулярності даного процесу допомагає визначити змінні, необхідні для створення неокласичної теорії мови.

  Скачати повний текст

Розглянуто проблему суб’єктивності в контексті критичних досліджень філософії М. Гайдегера. Розкрито нові теоретичні ресурси поняття "суб’єкт", а також обгрунтовано значимість концепту суб’єктивності для розв’язання філософсько-антропологічних завдань, зокрема для з’ясування сутності людини. Наведено критичні аргументи, які з різних позицій підважують логічну послідовність Гайдегерової феноменологічної деструкції суб’єкта. Окремо розглянуто поняття трансцендентальної уяви з погляду її десинтезуючої функції, що надає підстави по-новому висвітлити проблематику синтезу Я та сформувати новий погляд на людину як складну та розщеплену дійсність. Увагу приділено вченню про етичний суб’єкт Е. Левінаса - важливій складовій постгайдегерівського дискурсу. Відстежено послідовність обгрунтування філософом таких понять, як "гіпостазис" (подія суб’єктивації суб’єкта), "відділення" (психічний первінь людської інтеріорності), а також "субституція" (підстановка Іншого на моє місце). Розглянуто етичну суб’єктивність у контексті часової проблематики та з’ясовано значення несинтезованих або нетемпоральних часових вимірів, узагальнених у понятті "діахронія".

Досліджено лексико-семантичну групу слів та шляхи її вивчення. Здійснено детальний аналіз лексико-семантичної будови мови, розглянуто її структуру (на прикладі уривку із тексту раннєновоанглійського періоду). Зроблено висновки стосовно класифікації слів за їх семантичними ознаками, лексичних закономірностей англійської мови з точки зору синхронії і діахронії.

Розглянуто історію й сучасний стан дослідження проблеми мовного синтетизму / аналітизму на предмет визначення найважливіших загальнотеоретичних засад вивчення цього явища в сучасній українській мові. Визначено, що до основних принципів такого студіювання належать цільносистемність, міжрівнева взаємозумовленість, динамізм і в довшій хронологічній ретроспективі / перспективі - діахронія, зіставність.

Рассмотрена история и современное состояние изучения проблемы языкового синтетизма / аналитизма на предмет определения важнейших общетеоретических основ исследования указанного явления в современном украинском языке. Установлено, что к основным принципам такого исследования относятся цельносистемность, межуровневая взаимообусловленность, динамизм и в более длительной хронологической ретроспективе / перспективе - диахрония, сопоставительность.

The article touches upon the history and present state of the research of the language synthesis / analysis and theoretical background of this phenomenon in the modern Ukrainian language.We came to conclusion that the basic principles of this researchinclude integrity, interlevel correlation, dynamism in continuous chronological retrospective / perspective, diachrony, contrastiveness.

Розглянуто мовні опозиції як засіб реалізації структуралістських побудов, а також їх переосмислення та трансформацію у постструктуралістських концепціях. Філософське осмислення опозиції "синхронія-діахронія" у структурній лінгвістиці визначено на основі концепцій Ф. де Соссюра та Р. Якобсона. Дослідження структурального методу К. Леві-Строса в контексті філософської рефлексії про механізм реалізації опозиції дозволило окреслити функції соціальної структури та засоби їх здійснення через синхронічне розпізнавання лінгвістичної моделі та наступне діахронічне перетворення правил її реалізації на рівні аксіологічно трансформованої системи. Шляхом дослідження постструктуралістичних філософських осмислень та трансформацій опозиції "синхронія-діахронія мови" у творчості Ж.-Ф. Ліотара, Ж. Дерріда і Ж. Бодрійяра визначено, що нівелювання аналогій, руйнування бінарної моделі знаку та її заміна концепцією симулякрів спричиняє втрату репрезентативності опозиції "синхронія-діахронія мови" у контексті сучасних філософських студій значення, мовної особистості й інтерсуб'єктивності.

Проаналізовано головні проблеми методології дослідження в сучасному релігієзнавстві. Надано дефініції таким поняттям, як "релігієзнавча парадигма", "релігієзнавчий метод", "релігієзнавча методологія"; розкрито основи системної методології в релігієзнавчих дослідженнях. Обговорено принципи і постулати, які є пов'язаними логічно і взаємозумовленими і цей зв'язок є настільки органічним, що надає змогу ввести супер-концепт, що синтезує постулати і водночас є стрижнем системної методології релігієзнавства. Комунікативна ситуація як супер-концепт співвідноситься зі знанням про комунікативну діяльність. Усі підструктури, що містять у собі комунікативно-регулятивну інформацію, утворюють органічну єдність, щільно взаємодіють, а ті конфігурації, що створені ними є суто індивідуальними і межово динамічними. Для моделі наукового знання, що акцентує змістовну специфіку тексту введено супер-концепт - епістемологічну ситуацію як сукупність взаємопов'язаних ознак пізнання в єдності його методологічного, аксіологічного, рефлексивного та ін. постулатів. Ці постулати доповнено ще наступними: тотожність і розрізнення; парадигми і синтагматика; діахронія і синхронія; час-простір. Онтологічна компонента пов'язана з предметним змістом знання, тобто науковим осмисленням явищ світу (природи, людини і соціуму), що має висвітлення в системі висхідних, головних і уточнюючих понять. Методологічна компонента характеризує пізнання з точки зору способів одержання, розвитку й обгрунтування наукового знання, а також його вияву у змістовно-логічних формах понять, категорій, ідей, концепцій та ін. Аксіологічна компонента співвідноситься з оціночною природою пізнання, виявляє моральнісні засади мислителя. Культура техногенного суспільства, орієнтована на інновації і трансформацію традицій, формує і підтримує ідеал творчої індивідуальності. Система цінностей тут базується на ідеалах креативної діяльності та творчої активності суверенної особистості. І тільки в цій системі цінностей наукова раціональність і наукова діяльність знаходять пріоритетний статус. Тому в новоєвропейської культурі і в подальшому розвитку техногенних суспільств категорія науковості знаходить своєрідний символічний зміст. Вона сприймається як необхідна умова процвітання і прогресу. Цінність наукової раціональності та її активний вплив на інші сфери культури стають характерною ознакою життя техногенних суспільств. Концепція оцінки техніки виступає як протиотрута проти тотального наступу техногенного суспільства. За десятиліття вона перетворилася на Заході на ідеологію суспільних рухів. У багатьох країнах, насамперед у США та Німеччині, створено спеціальні комісії парламентів, приймаються спеціальні закони, щоб цивілізувати лавину технічних інновацій, прорахувати ефекти, ризики і збитки інноваційного розвитку. Оцінка техніки у повному розумінні слова перетворилася на ефективну стратегію самоконтролю суспільства за інноваційним розвитком.

Висвітлено різні лінгвістичні точки зору на розвиток мов та їх взаємовідносини. Предметом опису є зміни у словниковому складі, а також фонетиці, морфології та синтаксисі. Зауважено на фонетичних, граматичних та лексичних новаціях сучасної німецької мови.

Проаналізовано дисертаційні праці, об'єктом яких є лінгвістична термінологія, щодо опису лінгвістичної терміносистеми в цілому, так і конкретних граматик чи праць науковців минулого зокрема. Дослідження конкретної терміносистеми в діахронії та синхронії надають можливість збагнути процес розбудови мовознавчої термінології.

Розкрито історію вивчення сурядності й підрядності складного речення в студіях мовознавців ХIХ ст. - початку ХХI ст. (діахронічний аспект), визначено внесок представників різних лінгвістичних напрямів і шкіл у дослідження цих феноменів. Проаналізовано особливості вивчення сурядності й підрядності в працях учених Харківської, Лейпцизької, Московської шкіл, а також у студіях Ф. І. Буслаєва, О. О. Потебні, Д. М. Овсянико-Куликовського, Г. Пауля, Б. Дельбрюка, К. Бругмана Ф. Є. Корша, О. М. Пєшковського, М. С. Поспєлова, О. П. Рифтіна, Л. Беднарчука, О. Н. Стеценка, І. Р. Буніятової та ін. Подано відомості про основні етапи становлення вчення про паратаксис і гіпотаксис.

Комплексно вивчено динаміку засобів заперечення англійської мови VII - XVII ст. у діахронному та синхронному аспектах. Установлено етимологію засобів заперечення у трьох періодах англійської мови. Здійснено вибірку заперечних конструкцій, досліджено кількісно-якісні зміни в їх розвитку. Вирізнено дієслова із заперечним префіксом у давньоанглійській мові. У кожному історичному періоді англійської мови побудовано функціонально-семантичні парадигми заперечення, структуризовано їх лексико-семантичні поля, визначено їх семантичні та функціональні характеристики. Змодельовано три парадигми заперечення та визначено їх домінанти: у системі англійської мови й у структурі тексту на різних часових проміжках.

Проаналізовано базові положення, наукові підходи до розуміння та визначення аспектів розвитку об'єктів і систем, економічних і фінансових процесів із метою створення теоретико-методологічного базису та осмислення розвитку фінансово-економічної системи (ФЕС), що надало можливість окреслити основні напрями дослідження розвитку системи (економічної, фінансово-кредитної, економіко-соціальної та ін.). У процесі дослідження розглянуто зміст і визначення розвитку окремих науковців із метою створення несуперечливого теоретичного та методологічного підгрунтя. Встановлено, що кожна ФЕС (або об'єкт) зазнає змін, що обумовлено дією внутрішніх і зовнішніх факторів. Надано визначення розвитку щодо розуміння та визначення аспектів впливу економічних і фінансових процесів, які характеризують тенденції економічного зростання ФЕС тощо. Розкрито та згруповано типові, спільні положення щодо структури та механізмів розвитку, на основі яких сформовано постулати розвитку. Встановлено, що визначення постулатів розвитку залежить від еволюційних процесів, які базуються на дослідженні певних питань у вузьких межах їх вирішення, у результаті чого обгрунтовано та сформовано основні постулати розвитку ФЕС (об'єктів). У результаті дослідження сформовано теоретичне поняття розвитку ФЕС як процесу та встановлено, що для розвитку є характерними циклічність і нерівномірність, що визвано впливом зовнішніх і внутрішніх факторів і процесом змін якісного та/або кількісного характеру (або переходу) ФЕС (об'єкта) з одного стану в інший, є більш досконалим, із прагненням підвищення життєздатності системи та її спроможності чинити опір руйнівним впливам середовища. Отримані результати сприяють дослідженню розвитку ФЕС (об'єкта) на основі створеного теоретико-методологічного базису розвитку ФЕС (об'єкта) здійснювати належне керування для збереження цілісності та стійкості даної системи або об'єкта.

Розпочато дослідження українсько-польських мовних контактів у царині діахронної фразеології. Звернено увагу на історичні та соціальні чинники, що були передумовою контактів. На прикладі функціювання фразеологізмів із компонентом горло/gardlo в українських і польських поетичних творах зроблено висновок про тотожність семантичної палітри та структурної організації таких стійких сполучень слів в обох мовах.

Проаналізовано концепцію генезису гіпотаксису складного речення в працях Л. П. Якубинського. Увагу приділено твердженням мовознавця у доповіді "Проблеми синтаксису у світлі нового вчення про мову". Охарактеризовано погляди вченого щодо особливостей давньоруського складно-підрядного речення та системи підрядних сполучників. Розкрито ідею вченого про два шляхи розвитку гіпотактичних конструкцій. З'ясовано, що Л. П. Якубинський зробив вагомий внесок у дослідження проблеми походження й розвитку підрядності.

Представлено синхронічний і діахронічний екскурси у формування підгрунтя та становлення наукової освіти як у вітчизняному вимірі, так і у світовому контексті. Увагу зосереджено на тому, що в глобальному вимірі концепт наукової освіти виходить за межі навчально-виховного виміру і слугує засобом забезпечення сталого систематично керованого розвитку. Автор зупиняється на концепції сталого розвитку та його складових - економічній, соціальній та екологічній. Представлено огляд різних моделей сталого розвитку та створення на їхніх засадах різних моделей освіти для сталого розвитку.

Визначено особливості авторського (письменницького) трактування національної свободи, патріотизму та націоналізму у конкретних історичних умовах. Порівняно ставлення прозаїків до права боротьби поневолених народів за свою незалежність із урахуванням особливостей британського та українського світобачення у контексті даного питання. Акцент зроблено на особливостях реалізації національної свободи в умовах тоталітарного режиму та проблемі збереження національної ідентичності у тоталітарній державі, зокрема за умов підміни базових понять і маніпуляції інформацією. Увагу приділено взаємозв'язку понять національна свобода та вільна людина, а також умовам їх реалізації. Визначено спільні та відмінні риси інтерпретації Д. Орвеллом та І. Багряним національної свободи та чинників її обмеження; актуалізації позицій авторів у контексті сучасної російської війни проти України. Діахронічне порівняння ідеології та методів сучасної російської держави з радянськими через призму публіцистики обох авторів доводить, що поточні події є систематичним втіленням імперіалістичної політики країни агресора, що називає себе "правонаступницею СРСР". Порівняльний аналіз есе І. Багряного та Д. Орвелла надають змогу побачити, що багато проблем сучасності є відлунням чи продовженням тих проблем, котрі не знайшли свого вирішення у середині XX ст.