Індекс рубрикатора НБУВ: Ш4г(4Укр)6д

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено літературну специфіку українського декадансу в аспекті модусів художності. Розглянуто варіативне наповнення модусів художності "декаданс", "рубіж віків", "fin de siecle" у типологічній співвіднесеності європейського й українського літературного досвіду. Висвітлено зв'язок художніх модусів декадансу з модусами інших літературних епох. Стверджено, що український декаданс не реалізував себе як цілісний і завершений проект, але проявився на рівні художніх модусів у творчості багатьох представників української літератури, для яких декаденство стало даниною часу, об'єктивним віянням культури на переході до інших мистецьких можливостей, необхідним посередником входження до європейського культурного контексту. Зазначено вплив ідей Ш. Бодлера, Ф. Ніцше, Р. Вагнера, М. Шелера, П. Верлена й інших "володарів думок" на формування української пре- та декадентської модусності на матеріалі творів І. Манжури, І. Франка, А. Кримського, М. Вороного, О. Олеся, Г. Чупринки, П. Тичини.

Розглянуто найбільш широкі та системні визначення культури в її динаміці, адже вона є не лише певним здобутком людства, але й сумою суспільних досягнень, що знаходяться у постійному русі, розвиткові: це не данина готовим результатам людської діяльності, але й історично конкретний, визначений спосіб відношення людини до природи, суспільства, самої себе. Відзначено, що культурологічний підхід в педагогічній освіті дозволяє дослідити педагогічні об'єкти і явища як культурні феномени, розглянути проблеми педагогічної освіти в загальнокультурному контексті як інтеграцію особистості педагога з загальною і професійно-педагогічною культурою. Освіту розглянуто як невід'ємну частину культури та засвоєння людиною культурних цінностей, що забезпечує розвиток самої людини і становлення її як творчої особистості.

Унікальна інформація Новгородського Першого літопису про підкорення воєводою Свенельдом уличів, одержання данини з древлян та скарги дружини Ігоря (922, 940, 942 рр.) не походить з давнього джерела. Це - пізній конструкт книжника, що використовував "Повість временних літ" та "Список руських городів дальніх і ближніх". Відтак засновані на ній уявлення про підкорення київськими князями уличів чи древлян і відносини між представниками руської верхівки - безпідставні.

Досліджено наявні в "Повісті временних літ" та давньослов'янському Восьмикнижжі такі соціальні терміни, як "старьци" та "старъишины". Традиційно вважається, що згадки про старійшин указують на певні додержавні реалії. Однак ми маємо у "ПВЛ" лише одну оповідь зі згадкою старійшин формативного періоду Русі - про данину полян хозарам, - тоді як решта свідчень походить уже від князівського "київського періоду", зокрема інтенсивно використовується в описі князювання Володимира Святославича. І сюжет про хозарську данину, і літописні статті часів князя Володимира відзначено сильним впливом біблійних нарацій та деяких інших книжних джерел. Тим часом детальний розгляд усіх випадків уживання обраних термінів у слов'янському Восьмикнижжі дає дуже заплутану картину, якою завдячуємо довгій історії передачі біблійної традиції. Утім, загальне враження складається таке, що старійшини та князі існували завжди, принаймні вони відомі вже з Книги Буття. Намагаючись описати давню історію Русі, літописець застосував біблійні взірці, що демонструють дуже складну, проте водночас статичну картину політичних і соціальних відносин.

Розглянуто проблему взаємодії сім'ї і школи за теперішніх соціально-економічних умов, що зумовлює появу різних, іноді суперечливих поглядів на її сутність, основні способи розв'язання. Водночас практика диктує свої вимоги, привносячи в зміст цього процесу нові ідеї, збагачуючи його позитивним досвідом. Усе це потребує аналізу, теоретичного осмислення як передумови активізації прикладних досліджень відповідного спрямування. Зроблено висновок, що взаємодія сім'ї і школи - це не данина традиційності, а нагальна потреба сучасного соціуму. Підтвердженням цієї думки є створення певної нормативної бази для залучення сім'ї до управління діяльністю ЗНЗ.

Розглянуто історичні передумови формування системи оподаткування населення України з часів Київської Русі, коли першим прибутковим податком була данина, до початку створення сучасної системи оподаткування доходів фізичних осіб.

Індекс рубрикатора НБУВ: Х892.19(4УКР)18 + Х892.13

Рубрики:

Цивільний процес окремих країн

Позови

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто проблему використання різних груп лексики на шпальтах українських друкованих видань у системі впливу на світорозуміння адресатів, їх мовну та суспільну свідомість.

Висвітлено політичні події навколо Кримського ханства за період правління Гаджи Гірея на тлі його боротьби з Саїдом Агметом II та відносин із Великим князівством Литовським, Молдавією, Османською імперією. Визначено кордони Кримського ханства та з'ясовано питання сплати данини з руських земель Литви.

Зазначено, що впродовж останніх десятиліть після появи ендоскопічної техніки частка втручань, що виконуються через мініінвазивні доступи, зростає в більшості хірургічних галузей. Разом із тим у торакальній хірургії лобектомія, що виконується через торакоскопічний доступ, дотепер не стала стандартним втручанням. Хоча в окремих центрах торакальної хірургії вже практично кожна третя лобектомія виконується торакоскопічно, проте питома вага цих операцій у загальній кількості оперативних втручань не перевищує 5 %. Які варіанти мініінвазивних операцій дійсно відповідають критеріям відеоторакоскопії? Які переваги та недоліки даного доступу? Чи мають мініінвазивні втручання в торакальній хірургії онкологічну доцільність? Яким є функціональний ефект торакоскопії? Чи є відеоторакоскопічна лобектомія ефективнішою для пацієнта, чи це лише данина моді в сучасній торакальній хірургії? Які існують показання до проведення торакоскопічної лобектомії? У якій когорті пацієнтів кінцевий результат переважить усі недоліки методу? Наведено огляд літератури за даним напрямом з метою відповіді на зазначені питання та клінічний приклад виконання відеоторакоскопічної лобектомії.

Розглянуто особливості становлення і тенденції розвитку ідеалів і норм, ціннісних орієнтацій сучасного наукового пізнання. За умов розвитку сучасної цивілізації можна зробити висновок, що на запитання "що я повинен робити"? людина не може відповісти без усвідомлення своєї відповідальності за життя на Землі. Це призводить до думки про ідею виникнення і формування нової етики і етики відповідальності. Г. Йонас відомий німецько-американський філософ і у своїй праці "Принцип відповідальності" пише: "Остаточно розкутий Прометей, якому наука надає не знані ще досі сили, а економіка і нечувані стимули, закликає до етики, щоб через добровільне підкорення їй приборкати свою могутність. Аби ця могутність не обернулася для людини лихом... Адже у досвіді попередніх поколінь ми не знайдемо чогось подібного до того, що здатна сьогодні зробити людина і що в змозі вона ще зробити, раз у раз удосконалюючи цю здатність...". Отже, вихідною тезою стає попередження, що сучасна техніка і споживацьке ставлення до природи, що у свій час мало на меті щастя людей, перетворилося на загрозу існуванню людства як такого. Techne, як людське устремління, яка колись була даниною необхідності, засобом, у своєму поступі змінила людство і імператив, що відповідав би новому типу людської діяльності, може звучати так: "Чини так, щоб наслідки твоєї діяльності не були руйнівними,... бо хоча ми й можемо ризикувати своїм власним життям, проте не маємо права ризикувати життям людства". А той факт, що існуюча етика, обмежуючись сферою чисто людських стосунків, не відповідає "новим модальностям могутності людини", свідчить про необхідність формування таких духовних орієнтирів, які забезпечать виживання людства і про нові не знані досі виміри відповідальності. Одним із таких орієнтирів є думка про поширення морально-етичних принципів на природу. Бо людина справді є моральною лише тоді, коли підкоряється внутрішнім прагненням захищати будь-яке життя і утримується від того, щоб чинити шкоду живому. Як зауважує німецький філософ А. Швейцер, "добро - те, що служить збереженню і розвитку життя, зло є те, що знищує життя чи перешкоджає йому... все що вважається добрим у звичайній моральній оцінці ставлення людини до людини, можна звести до матеріального і духовного збереження і розвитку життя людини і прагнення надати йому найвищої цінності". Отже, зміна бажання людини підкорити природу, ідеєю гармонійного розвитку людини і природи, викликає сподівання, що людство у своєму прагненні до знань, зможе уникнути тих шляхів розвитку науково-технічної цивілізації, які можуть стати загрозою існуванню самого життя на Землі.

Відповідно до писемних джерел, а також археологічних знахідок, празькі гроші Вацлава II та Яна I Люксембурзького надходили в Галицько-Волинську Русь уже у перших десятиліттях XIV ст. Утім вони не відкладалися у скарбах, що пояснюється вилученням монет з обігу задля відправлення до Золотої Орди данини у вигляді зливків-гривен.

Одним із найбільш поширених доброякісних гіперпроліферативних захворювань жіночих статевих органів є лейоміома матки, частота якої за даними різноманітних літературних джерел у жінок репродуктивного віку складає від 20 % до 40 %, а у разі проведення морфологічних досліджень макропрепаратів після гістерекгомій, виявляється значно частіше - до 75 - 85 %. В останні роки відмічено зростання частки молодих пацієнток із даною патологією. Тривалий час основним методом лікування даного захворювання була радикальна гістеректомія. В останні десятиліття досягненнями сучасної фармацевтичної промисловості та впровадженням нових технологій значимо розширилися можливості органозберігаючої терапії даного захворювання. Це призвело до зміни структури втручань та зростання питомої ваги таких операцій як консервативна міомектомія, емболізація маткових артерій, гістероскогочнарезекція субмукозного вузла. Дані втручання створили можливість усунути симптоми лейоміоми матки, зберігаючи при цьому шанси багатьом пацієнткам реалізувати свою фертильну функцію, але не виключили ризик та імовірність рецидиву та росту пухлини. Частота рецидивів після органозберігаючих операцій продовжує залишатися високою та складає, згідно даних різних досліджень від 2 % до 50 % випадків. Враховуючи вищевказане, залишаються актуальними питання профілактики виникнення рецидиву пухлини. Діагностичною програмою із використанням ендокринологічних, імунологічних, морфологічних досліджень встановлено, що у жінок із ізольованою лейоміомою матки значно частіше виявляється локальна дисгормонемія, запальні процеси геніталій, хронічний ендометрит, патологія рецепторного апарату тканин матки, а у разі поєднання лейоміоми матки із дисгормональною патологією молочної та щитовидної залози - центральна гіперпролактинемія, відносна або абсолютна гіперестрогенемія та підвищений рівень антитілоутворення. За данини літературних джерел, у разі наявності ізольованої лейоміоми матки рекомендована терапія, спрямована на корекцію локальних факторів: протизапальна терапія, локальна гормонотерапія, або емболізація маткових судин. У випадку поєднаної патології в першу чергу має проводитися корекція системних метаболічних порушень, а саме - антистресова терапія, системна гормонотерапія, імунокорекція, лікування супутньої соматичної патології, на фоні якої також допускається локальне застосування гормонів та органозберігаючих оперативних втручань. Таким чином, сучасна медицина володіє значимим арсеналом органозберігаючих, консервативних, оперативних, в тому числі малоінвазивних методик, широке впровадження яких надає змогу не тільки покращити "якість життя" таких пацієнтів, але і покращити показники фертильності та репродуктивного здоров'я жінки.

Розглянуто діяльність видатного конструктора Коваля Івана Андрійовича, чий внесок у вітчизняне тракторне і комбайнове дизелебудування визначив етапи становлення і розвитку галузі країни. 100-річчю від дня народження конструктора були присвячені наукові читання з циклу "Видатні конструктори України", які проводяться в НТУУ "КПІ" з 2001 року та знайомлять аудиторію з досягненнями вітчизняних інженерів та конструкторів. Мета роботи - данина памяті видатному конструктору і його досягненням. За його ініціативи та участі створений перший в СРСР комбайновий дизель СМД-7, вперше в СРСР розроблено уніфікований легкий швидкохідний економний дизель СМД-14, та двигуни на його основі.

Проаналізовано зміни, що відбулися в останні роки у космічної галузі України у зв'язку із взятим державою курсом на дерегуляцію господарської діяльності. Зокрема, критично оцінюється скасування ліцензування в космічній сфері як таке, що прямо суперечить міжнародному космічному праву, йде врозріз зі світовою, зокрема європейською практикою, а також не відповідає специфіці космічної діяльності.

Висвітлено наукові праці харківського історика й археолога Наталії Чернігової про дослідження Верхньосалтівського городища, а також її колег, які працювали над цією темою. Констатовано, що Н. Чернігова рано пішла з життя, не встигла завершити розпочату справу, але її статті і замітки викликають інтерес у істориків і краєзнавців. Охарактеризовано зібраний колегами й однодумцями матеріал, у тому числі й раніше неопублікований, як данину світлій пам’яті дослідниці археологічних пам’яток Слобідської України. Показано, що життя і наукова праця Н. Чернігової — лише короткий епізод тривалого дослідження унікальної салтівської культури.

Увагу зосереджено на складній і неоднозначній проблемі сучасного літературознавства - дискурсі соцреалізму, актуальність якого не є даниною моді, а нормальним процесом перепрочитання канону української літератури, невід'ємною частиною якої була й соцреалістична література. Здебільшого, проаналізовано різновекторність підходів у дослідженні дискурсу про радянське, що уможливлює нові літературознавчі інтерпретації. На прикладі творчості П. Тичини проаналізовано складну та неоднозначну проблему стилістичної модифікації соцреалістичного канону, увагу зосереджено переважно на механізмі самоцензурованого письма, наслідок чого - пародійне звучання текстів.

Розглянуто історію посвят престолів Києво-Софійського собору. Це дослідницьке завдання потребує розв'язання з огляду на численні анахронізми за використання назв престолів у різні періоди вивчення, та зумовлене необхідністю з'ясування назв окремих частин храму, адже посвяти є окремою темою історії пам'ятки, в якій відображено процеси "адаптації" давньоруського комплексу до потреб, уявлень духовних кіл Київської митрополії XVII - XIX ст. Дев'ятнадцять престолів Софії, на початок XIX ст. присвячені різним сюжетам Євангелія, змінювалися впродовж часу: можна назвати більш ранніми посвятами престоли храму, пов'язані з сюжетами розписів компартиментів собору, а також пізні - як шанування руської традиції християнізації та культу князя Володимира. Недослідженість теми стала передумовою хибних теорій часу і ктиторства будівництва основного храму Київської митрополії. На підставі збережених описів XVII - XIX ст. реконструйовано процес посвят окремих частин святині, що впродовж чотирьохсот років фіксованих джерел як виникали, так і зникали під нашаруванням нових посвят. Методологія студії базується на археографічному та джерелознавчому аналізі наявних історичних текстів, описів храму, його престолів. Певні найменування посвят мали свою політичну причину, що характерно для головного храму митрополії, на який (як і зрештою на всю митрополію) з середини XVII ст. поширювались інтереси Московського патріархату. Пізні посвяти XVIII ст. "видають" програми деконструкції старих систем посвят престолів собору часів Речі Посполитої та конструювання нових на базі використання місцевої київської руської історії, зразком якої був так званий Володимирський приділ храму, що виник у XVIII ст. Такими новоствореними посвятами ряснів сакральний простір собору й у пізній час - у кінці XVIII - XIX ст., коли тут знайшли своє відображення культ святих Антонія та Феодосія Печерських, а також Успіння Богородиці - явна данина традиції Печерського монастиря. Наукова новизна полягає у встановленні послідовності історії посвят престолів храму та усуненні необгрунтованого анахронізму використання їх назв у працях, присвячених історії собору. Результатом дослідження стали реконструктивні схеми і список змін посвят софійських престолів, ілюстративний матеріал представляє план храму від 1809 р., який уперше публікується у даній роботі. Свідченням руської традиції шанування у соборі архангела Михаїла є його зображення з Київського Псалтиря 1397 р., на якому архістратиг тримає склепіння споруди.

Стаття присвячена пам'яті видатного мікробіолога, ембріолога, зоолога, імунолога, творця вчення про фагоцитоз і теорії імунітету, одного з фундаторів порівняльної патології запалення, засновника наукової геронтології, першого українського лауреата Нобелівської премії, великої людини світу - І. І. Мечникова. Геніальний вчений народився 3 травня 1845 р. у селі Іванівка Харківської губернії. Вже в дитячі роки цікавився біологічними науками. Закінчивши 2-гу Харківську чоловічу гімназію з золотою медаллю, за два роки осилив чотирирічну програму Харківського університету. В 1867 р. захистив магістерську, а через рік - докторську дисертацію. З 1870 до 1882 рр. працював ординарним професором з зоології та порівняльної анатомії Одеського університету. Тоді ж зробив найбільше своє відкриття - фагоцитарну теорію імунітету, розробці якої присвятив наступні 25 років життя. З 1883 р. вчений працював у Парижі у Пастерівському інституті, де займався вивченням збудників інфекційних захворювань, питаннями запальних процесів у порівняльно-еволюційному аспекті та ін. Значне місце у працях І. І. Мечникова займали питання ортобіотики та старіння. Помер геніальний вчений 2 липня 1916 р. у Парижі. Цю мудру людину - велику людину світу - знають у всьому світі. Україна віддає гідну данину його світлій пам'яті, виражену у пам'ятниках, меморіальних дошках вченому, у назвах вищих науково-дослідних закладів, лікарень, вулиць міст тощо.