Висвітлено проблеми формування та діяльності особистості як соціального феномена. Проаналізовано об'єктивні та суб'єктивні фактори формування особистості в сучасному українському суспільстві. Розглянуто правове виховання нової генерації громадян України як чинник державотворення, релігійність як універсальну характеристику людини, комічне як феномен культури, спрямований на вдосконалення особи і суспільства. Значну увагу приділено проблемам функціонування та розвитку культури і цивілізації, історико-філософським проблемам пізнання соціуму.

Освещены проблемы формирования и деятельности личности как социального феномена. Проанализированы объективные и субъективные факторы формирования личности в современном украинском обществе. Рассмотрены правовое воспитание новой генерации граждан Украины как фактор развития государства, религиозность как универсальная характеристика человека, комичность как феномен культуры, направленный на усовершенствование личности и общества. Значительное внимание уделено проблемам функционирования и развития культуры и цивилизации, историко-философским проблемам познания социума.

Наведено основні елементи естетичного компонента свідомості: естетичні потребу, смак, ідеал, показано їх органічний взаємозв'язок. Визначено суб'єктивні передумови процесу сприйняття художнього твору. Охарактеризовано прекрасне як естетичну властивість, а також трагічне та комічне як естетичні явища. Розглянуто художній образ як об'єкт сприймання для реципієнта, а також мистецтво як специфічну форму відображення дійсності.

Приведены основные элементы эстетического компонента сознания: эстетические потребности, вкус, идеал, показана их органическая взаимосвязь. Определены объективные предпосылки процесса восприятия художественного произведения. Охарактеризованы прекрасное как эстетическое свойство, а также трагическое и комическое как эстетические явления. Рассмотрены художественный образ как объект восприятия для реципиента, а также искусство как специфическая форма отображения действительности.

Систематично висвітлено історію та теорію естетики як філософської науки, що розглядає закономірності ставлення та вияву чуттєвої культури людства й особистості, своєрідність естетичного відношення до світу в оцінно-переживаючій і творчо-формувальній діяльності, закріплену в системі форм естетичної свідомості (естетичні почуття, смаки, ідеал), в категоріях (прекрасне, піднесене, трагічне, комічне), в мистецтві як художньо-образному способі втілення цілісності духовного досвіду відповідно до видового багатства мистецтва. Показано виховний вплив мистецтва на особистість. Подано у формі текстів лекцій з бібліографією до кожної теми та запитаннями для самоконтролю.

Изложена история и теория эстетики как философской науки, рассматривающей закономерности отношения и проявления чувственной культуры человечества и личности, своеобразность эстетического отношения к миру в оценочно-переживающей и творческо-формирующей деятельности, закрепленную в системе форм эстетического сознания (эстетические чувства, вкусы, идеалы), в категориях (прекрасное, воодушевленное/приподнятое, трагическое, комическое), в искусстве как художественно-образном способе воплощения целостности духовного опыта соответственно видовому богатству искусства. Показано воспитательное влияние искусства на личность. Приведено в форме текстов лекций с библиографией к каждой теме и вопросами для самоконтроля.

Запропоновано систематизований виклад історії та теорії естетики як філософської науки, що розглядає закономірності становлення та вияву чуттєвої культури людства й особистості. Розглянуто витоки та джерела найдавніших естетичних уявлень. Висвітлено своєрідність естетичного відношення до світу в оцінно-переживальній та творчо-формувальній діяльності, закріпленій в системі форм естетичної свідомості (естетичні почуття, смаки, ідеал), у категоріях (прекрасне, піднесене, трагічне, комічне), у мистецтві. Проаналізовано виховний вплив мистецтва на свідомість. Значну увагу приділено художньо-образній мові мистецтва та його видовому багатству. Вперше розкрито закономірності становлення й історичного розвитку української естетики.

Наведено загальну характеристику етики й естетики як наукових дисциплін, висвітлено історію їх становлення та розвитку. Описано структуру моралі, розглянуто її походження, специфіку та функції. Визначено сутність добра та зла, обов'язку та відповідальності, совісті та сорому, честі та гідності, справедливості, щастя, свободи волі та вибору як базових категорій моралі, проаналізовано її сучасні проблеми, зокрема, смислу життя. Розкрито особливості естетичної діяльності людини, охарактеризовано складові естетичної свідомості. Розглянуто основні категорії естетики (гармонію та міру, прекрасне та потворне, піднесене та низьке, трагічне та комічне), показано значення мистецтва у суспільному житті, проаналізовано співвідношення змісту та форми у художньому творі, встановлено критерії його естетичного оцінювання. Розглянуто основні типи та закономірності естетичного сприйняття творів мистецтва.

Дана общая характеристика этики и эстетики как научных дисциплин, освещена история их становления и развития. Описаны структура морали, рассмотрены ее проихождение, структура и функции. Определены сущность добра и зла, обязанности и ответственности, совести и стыда, чести и достоинства, справедливости, счастья, свободы воли и выбора как базовых категорий морали, проанализированы ее современные проблемы, в частности, смысла жизни. Раскрыты особенности эстетической деятельности человека, охарактеризованы составляющие эстетического сознания. Рассмотрены основные категории эстетики (гармония и мера, прекрастное и уродливое, возвышенное и низкое, трагическое и комическое), показано значение искусства в общественной жизни, проанализировано соотношение содержания и формы в художественном произведении, установлены критерии его эстетического оценивания. Рассмотрены основные типы и закономерности эстетического восприятия произведений искусства.

Досліджено прийоми пародіювання в сатиричних музичних творах українських і російських композиторів ХІХ - ХХІ ст. Твори Г. Банщикова, В. Гавриліна, М. Лисенка, М. Мусоргського, І. Соневицького, А. Холмінова, Д. Шостаковича, Р. Щедріна, А. Бондаренка розглянуто в контексті актуальної для сучасної естетичної, культуро- та музикознавчої думки проблеми втілення в музичному мистецтві естетичної категорії комічне через прийоми пародіювання. Вивчення музичного матеріалу проводиться у фоні виявлення специфіки прийомів пародіювання в конкретних музичних творах. Серія музикознавчих аналізів надає підстави для висновків про те, що роль прийомів музичного пародіювання дуже важлива для окреслення сатиричних персонажів і ситуацій, для дискредитації їх несправжньої значущості та виявлення їх справжньої суті, а також для драматургічного розвитку наскрізних сатиричних образів або цілих сцен.

Досліджено теоретичні інтерпретації категорії сакрального в історії естетики та мистецтва, здійснено аналіз впливу даної категорії на естетику античності, середньовіччя, ренесансу та бароко. Визначено співвідношення сакрального з такими категоріями естетики, як трагічне, комічне й естетичний ідеал. Встановлено, що сакральне й естетичний процес як феномени буття нерозривно пов'язані між собою. Кожен з цих феноменів самостійний у своїй основі та має власний зміст. Розглянуто медіатори сакрального в естетичному процесі: слово, символ, міф. Розкрито пізнавальний потенціал категорії сакрального, просторові та часові аспекти сакралізованої форми, етико-естетичні аспекти категорії сакрального. Висвітлено проблему десакралізації сучасної естетики в постмодернізмі. З'ясовано, що десакралізація естетики є проявом кризи естетичної свідомості й веде до деестетизації посткультури. Феномен сакрального осмислено як одну з найважливіших засад людського світу. Запропоновано нові інтерпретаційні підходи до вивчення феномена сакрального в естетиці. Розглянуто численні історико-художні факти, які пов'язані з проблемою сакрального та стосуються різних етапів розвитку мистецтва.

Визначено естетичну природу художніх конфліктів української драматургії 1990 - 2010 рр. Встановлено, що трагічне чи комічне естетичне наповнення художніх конфліктів встановлюється завдяки його розв'язці та вирізняється за допомогою інших критеріїв типологізування - учасників конфлікту, тематики, гостроти тощо. Застосування розробленої концепції здійснено на матеріалі трагедії П. Войчишен-Лугівського "Приречені", драми В. Андрушка "Кривавий засів", комедій Б. Стельмаха "Фрак для доцента", Н. Максимчук "Кохання у стилі Челентано".

Охарактеризовано місце літератури для дітей і про дітей у контексті сучасних літературознавчих концепцій, наголошено на доцільності використання у студіях текстів теорії традиційних сюжетів і образів. Обгрунтовано традиційність образів дитини-шибеника, проаналізовано парадигму цих образів та їх генезу. Запропоновано типологію традиційних образів дитини-бешкетника, що спирається на дихотомію естетичних категорій "комічне - трагічне" ("смішне - серйозне"). Досліджено специфіку функціонування комічного типу бешкетника у дитячій літературі. Зосереджено увагу на з'ясуванні ролі національного характеру в образотворенні шибеників, місці антропологічного аспекту в портретуванні героїв. Виокремлено психо-поведінкові домінанти їх діяльності у межах соціуму та поза ним. Визначено особливості функціонування драматичного типу бешкетника в українській і зарубіжній літературі для дітей і про дітей. Буття дитячого персонажа у художніх творах позначено посиленням психологізації його образу, драматизмом вирішення конфлікту між особистістю бешкетника та довкіллям, напруженістю сюжетних колізій, "недитячими" темами та проблемами. Вивчено традиційність образу дитини-бешкетника в контексті інтермедіальності.

Досліджено семантико-стилістичні і комунікативно-прагматичні особливості парадоксальних висловлювань у творах М. М. Жванецького. Проаналізовано різні погляди на поняття "парадокс", що був зіставлений із близькими поняттями "мовна аномалія", "абсурд", "нонсенс" для виявлення їх диференціальних та інтегральних ознак. Типологізовано парадоксальні висловлювання. Розглянуто поняття "комічне", "комічний дискурс", "мовна гра".

Встановлено роль процесу метонімізації у створенні каламбуру. Метонімія є одним з креативних засобів збагачення мови. Вона вилучає певну ознаку, властивість з відображеної в мові дійсності на основі її суміжності з ознакою, властивістю нового позначуваного та надає йому ім'я, у значенні якого виділений цей зв'язок. При цьому метонімічні відношення утворюються із зв'язку між реальними явищами або предметами. Щоб надати метонімії комічного ефекту, адресант вибудовує суперечність, контраст, протиставлення між образом та поняттям. А для створення каламбуру необхідною умовою є використання подвійного змісту, тобто поєднання в одному контексті образу й поняття. Й розвідці подано визначення стилістичної фігури "каламбур" та описано механізм метонімічного перенесення. Розглянуто також роль різновидів метонімії (синекдохи, металепсису, антономазії) у створенні каламбуру. Комічне застосування метонімії та її різновидів допомагає читачеві зосередитись на важливих подіях, явищах, деталях.

Розглянуто античну філософію у контексті дискурсу комічного. Доведено, що обгрунтування категоріального статусу останнього в античній естетиці стає можливим лише в логіці космоцентризму. Як бачимо, тема сміху була імпліцитно присутня у філософській думці Античності. Вона не знайшла систематичних розробок, проте привертала увагу багатьох мислителів. А висновок Аристотеля про те, що з усіх живих істот сміх властивий тільки людині, задає його як ост-фундаментальну антропологічну проблему філософського знання. Для експлікації проблематики сміху в тематичному горизонті античної філософії важливим є розуміння останньої саме як естетики, як влучно було сформульовано відомим російським антикознавцем О. Лосєвим. Філософська думка Античності, навіть на висоті філософських систем її класиків, все одно залишається інваріантом космоцентризму. Тобто є міркуванням над єдністю світу, що не втратив своїх чуттєвих характеристик, а тому експлікується в таких естетичних категоріях як гармонія, трагічне і комічне. Саме тому антична естетика містить не лише філософські міркування над природою сміху, але і репрезентує його в різноманітних культурних практиках. Здатність людини сміятися для античної естетики є властивістю мікрокосмосу, ентелехією та енергією наслідування ритмам, архе Всесвіту.

Розглянуто малі текстові форми гумористичного дискурсу. На тлі розгляду текстів малого об'єму (О. І. Клімкіна), афоризмів (І. К. Кобякова), міні-текстів друкованих та Інтернет-джерел (К. С. Ломоносова), прислів "ів (О. В. Соболева), малої української прози (О. О. Федосій), загадок (С. О. Швачко) робиться спроба вперше визначити типологічні, жанрові, лінгвостилістичні особливості малих текстів, спричинених, природою комічного. Гумор, будучи за своєю природою пов'язаним із національною вдачею, психологією народу і ментальними рисами, зазвичай реалізується у специфічних коротких текстових формах, що надає можливість у скомпресованому вигляді за допомогою певних мовностилістичних засобів створити колоритний дискурс, розрахований на сміхову реакцію. Вивчення загальних понять, таких як: експресія, емоційність, оцінність та ін. конотативні складові - надає можливість у подальшому визначити різні прояви гумористичного дискурсу як тексту з відповідним наміром викликати в адресата певну реакцію. Як і будь-який мовленнєвий акт, який передбачає інтенцію автора, гумористичний дискурс виявляється одиницею соціолінгвальною, інтерактивною, тому для організації такого тексту потрібне чітке аранжування з використанням таких мовних засобів, які будуть достатніми для текстів гумористичного спрямування.

Досліджено природу комічного як естетико-лінгвістичного явища. Проаналізовано різні теоретичні ідеї щодо розуміння естетичної категорії комічного в історичному спектрі з метою його лінгвістичної інтерпретації для подальшого вивчення поняття "гумористичний дискурс". Розглянуто основні мотиви, що пронизують усі відомі теорії сміху і мають стосунок до сутності комічного. Проаналізовано наукові розвідки Ю. Борева, Б. Дземидока, Т. Любимової, В. Проппа, А. Сичова, А. Щербини та інших дослідників з метою визначення критеріїв розмежування понять "комічне" і "смішне" як функціональних категорій гумористичного дискурсу. Комічне розглянуто як відхилення від норми, яку інтерпретовано як загальноприйнятий, обов'язковий порядок, притаманний суспільним, соціальним, моральним правилам. Таке розуміння явища комічного екстраполюється на гумористичний дискурс, що утворюється завдяки механізмам, які полягають в експресивізації, інтенсифікації висловлювання і породжені мовними засобами, вжитими в гумористичному тексті часто з порушеннями загальноприйнятих лінгвістичних стандартів.

Проаналізовано способи використання різновидів комічного в сучасній українській комбатантській прозі та простежено особливості їх функціонування в тексті. Бійці часто вдаються до гумористичного зображення воєнних буднів, різноманітних ситуацій, у які потрапляли як вони, так і їх побратими. Одним із поширених прийомів відтворення комічної ситуації в тексті є використання в діалогах між персонажами суміші російської, української мов, суржику та обсценної лексики (твори К. Машовця, Мартіна Бреста). Звертаються письменники-комбатанти й до сатири та гротеску (В. Запека) або самоіронії (О. Терещенко), що надає змогу автору створити кількарівневу наративну структуру твору, поглибити та художньо урізноманітнити воєнний текст.

Визначено особливості вербалізації комічного у текстах романів Л. Піранделло. Проаналізовано наукові робіти з історії естетичної, психологічної та філософської думки, мовознавчих студій, у яких розглянуто означену проблему. Зроблено критичний огляд міркувань письменника про комічне і виявлено, що висновки Л. Піранделло про гумор, висловлені у його теоретичній праці "L'umorismo", слід розглядати лише як проміжний етап творчої еволюції автора. Cистематизовано мовні засоби об'єктивації комічного у ранній великій прозі письменника (фонетичні, морфологічні, лексичні, синтаксичні та стилістичні), а також окреслено особливості їх застосування для вираження авторської іронії, сарказму, сатири та гумору. Встановлено, що в концептосфері творів Л. Піранделло комічне виявляється у п'яти базових концептах: ТРАДИЦІЇ, РЕЛІГІЯ, БЮРОКРАТІЯ, МИСТЕЦТВО та НАУКА. Визначено їхню структуру та дихотомії, які покладено в основу реалізації комічної суперечності у межах кожного з них. Зафіксовано повторювані референти комічного у творах письменника.