Висвітлено історико-філософські аспекти антропологічних концепцій, зафіксованих у творчості католицьких мислителів. Проаналізовано трансцендентальність змісту філософсько-християнської доктрини. Розглянуто антропологізм між раціоналізмом та містицизмом.

Освещены историко-философские аспекты антропологических концепций, зафиксированных в творчестве католических мыслителей. Проанализирована трансцедентальность содержания философско-христианской доктрины. Рассмотрен антропологизм между рационализмом и мистицизмом.

Наведено та систематизовано основні вчення, концепції, напрями, течії, проблеми, ідеї щодо філософського процесу, що тривав від І ст.(з земної місії Ісуса Христа та Його вчення) до XVI ст. в історії християнства в епоху середньовіччя (феодалізму). Розглянуто ранній період християнства (апостольський і єпископський періоди, парахристиянські філософські вчення - гнозтицизм, маніхейство), вчення середньовічної філософії (патристику, вчення апологетів), філософії епохи Відродження (ренесансний арістотелізм, містицизм, реформація). Охарактеризовано іслам і ранні філософські вчення, проаналізовано діяльність багдатської та кордовської філософських шкіл. Висвітлено особливості виникнення та розвитку схоластики у Візантії, Західній Європі.

Приведены и систематизированы основные учения, концепции, направления, течения, проблемы, идеи о философском процессе, который длился с І (с земной миссии Иисуса Христа и Его учения) до XVI вв. в истории христианства в эпоху средневековья (феодализма). Рассмотрены ранний период христианства (апостольский и епископский периоды, парахристианские философские учения - гнозтицизм, манихейство), учения средневековой философии (патристика, учение аппологетов), философия эпохи Возрождения (ренессансный аристотелизм, мистицизм, реформация). Охарактеризованы ислам и ранние философские учения, проанализирована деятельность багдатской и кордовской философских школ. Освещены особенности возникновения и развития схоластики в Византии, Западной Европе.

Досліджено досвід самодостатності за умов розділення двох суперечливих традицій: теїстичного і нетеїстичного містицизму з тенденцією перетворення людиною своїх станів, а також постнетеїстичного містицизму, що заперечує насильницьке перетворення та скептично ставиться до перетворювальної діяльності, зокрема до перетворення людиною власних станів. На підставі критерію аналізу концепцій самодостатності виявлено в історичних змінах містичної культури нові взаємини між ненавмисним характером виникнення самодостатності та стимульованим станом самодостатності в містичній культурній традиції, визначено розуміння дійсно самодостатнього переживання в сучасних концепціях як рівноважного стану природних і культурних впливів на людину. Зауважено, що результати дослідження дозволяють по-новому осмислити шляхи та способи перетворення людиною своїх переживань, у тому числі самодостатніх, виявити основні тенденції у розвитку теорії переживання самодостатності.

У роботі аналізуються замовляння як найдавнійший сакральний текст, езотеричний досвід українського народу. Заговірні тексти вважаються проявом первісного містицизму, що лежить в основі психічної діяльності давньої і сучасної людини. Вербальна магія пов'язується з інтуїтивно-творчим відкриттям психофізіологічного феномену, основна суть якого полягає у вірі в духовну силу слова, яка здатна впливати своєю енергією на мікро- і макросвіт. Присутність в інших народнопоетичних жанрах "магічної" теми виявляє духовну цілісність фольклору, праосновою якого є заговірне слово. Поетичність замовлянь розглядається як основа магічного смислотворення. Метафоричні і символічні мовні структури, заговірний ритм, вживання семантичних дублів та ін. зумовлювали функціонування особливої утаємниченої мови. Закономірно, що вербальна магія як давнє явище у багатьох народів стала джерелом різних епічних і поетичних жанрів.

Проведено історико-філософський аналіз вчення німецьких містиків, зокрема, Х.Бінгенської, К.Сієнської, Й.Екхарта, Й.Таулера, Г.Сузо у контексті європейської ірраціоналістичної традиції. Розкрито сутність понять "містика", "містицизм", "містичний досвід". Реконструйовано та системно проаналізовано структуру духовного досвіду християнського середньовіччя та умови формування відповідного світогляду. Доведено взаємозв'язок містичних традицій античності та християнського середньовіччя. Обгрунтовано значущість містичної традиції християнства у філософській спадщині середньовічної Європи. Встановлено спадкоємність основних концепцій християнських містиків, визначено їх місце у структурі філософського вчення середньовіччя. Виокремлено та досліджено феномен жіночої містики як складової християнського духовного досвіду західноєвропейської філософії середніх віків. Показано вплив жіночої християнської містики на розвиток німецької містичної спадщини середньовіччя.

Висвітлено значення і можливості використання містичного досвіду як культурного артефакту для обгрунтування моралі як духовного феномену в контексті сучасних змін етико-теоретичних парадигм. На підставі аналізу історико-філософської, етичної, релігієзнавчої та культурологічної джерельної бази визначено роль, сферу й межі можливої кореляції між мораллю й містичним досвідом як культурним артефактом. З'ясовано, що містичний досвід має значиму міру евристичного потенціалу для втілення його здобутків у сучасному етичному пізнанні з метою осягнення сутності морального феномену. Встановлено, що сферою їх взаємодоповнення й співвідносності є система моральних вимог і морального вдосконалення, яка і визначає межі даної взаємодії. Розглянуто проблеми сучасного розуміння специфіки моралі. Зазначено, що осмилення моралі як духовного феномену сприяє виявленню засад, які визначають єдність її внутрішньої структури і комплексний характер взаємодії з іншими факторами духовної сфери. Досліджено особливості раціонально-теоретичного пізнання моралі, встановлено значення раціоналізму в класичній етиці. Виявлено провідні тенденції сучасного філософсько-етичного дискурсу, проаналізовано феномен містичного досвіду в існуючих формах містично-релігійної практики, філософських та наукових інтерпретаціях містицизму.

Здійснено історико-філософську реконструкцію ісихастського вчення про обожнення людської істоти, що завдяки унікальному характеру імплантації духовно-містичного досвіду та практики синтезувало прадавні містичні традиції з ранньохристиянським і середньовічним містицизмом і перетворилось на теоретико-богословське підгрунтя подальшого історичного розвитку греко-візантійської традиції православ'я та вітчизняної "філософії серця". Визначено, що ісихазм є напрямком греко-візантійського християнства, унікальність якого полягає в залученні містичного досвіду до духовно-релігійної практики, що є втіленням синтезу рефлексивно-пізнавальної та ритуально практичної діяльності подвижника-аскетика, світоглядна концепція якого заснована на ідеї обожнення людської істоти шляхом пізнання містичних смислів. Встановлено, що стрижневим загально-світоглядним принципом ісихазму є "необхідність обожнення", який визначає основну церковну ісихастську ідею щодо поведінки індивіда в суспільстві, створюючи ідеал синтезу індивідуального світорозуміння та світоглядної системи суспільства. Розкрито зміст "необхідності обожнення" в історико-філософському аспекті, що є підгрунтям створення світоглядної концепції, яку можна порівняти з українською версією "філософії серця", оскільки дана теорія орієнтується на пошук трансцендентних, відносно раціональності, основ гармонізації індивідуального буття людини.

Визначено, що міфологізм - це інструмент художньої організації матеріалу та засіб виразу певних національно-культурних моделей буття. Ідейними засадами створення неоміфологічного напрямку виступили положення: філософія життя, інтуїтивізм, психоаналіз, структуралізм, ритуалізм, функціоналізм. Розширено практику використання міфологічної тематики в літературі. Створено новаторську форму побудови сучасного літературного твору. Доведено, що звернення сучасних митців до психоаналізу та "глибинної" психології призводить до формування характерних рис психологізму, відсутніх в міфології. В процесі моделювання неоміфологічного твору досліджено феномен містицизму. Аргументовано, що "відродження" міфу в літературній творчості ХХ ст. сприяло формуванню нової посткласичної естетики.

Досліджено основні структурні та ідейно-тематичні компоненти трагедій С.Тернера, Т.Міддлтона, Д.Марстона, Дж.Чапмена, Д.Вебстера та обгрунтовано їх маньєристичний характер. Проаналізовано маньєристичні чинники як складові процесу діалектичного заперечення ренесансного дискурсу та на прикладі розглянутих трагедій доведено самостійний характер маньєристичної художньо-естетичної системи. На підставі типологічного аналізу встановлено, що в англійських трагедіях першої третини XVII ст. розвиток одержали переважно маньєристичні тенденції. Детально охарактеризовано вузлові моменти типології та поетики англійських маньєристичних трагедій, які стали художньо-естетичним осмисленням кризи ідей Відродження та краху гуманістичного розуміння людини, поклали початок концепції особистості. Вивчено природу маньєристичної іронії, простежено її переростання у трагічну іронію у творах драматургів-маньєристів. Обговорено питання інтелектуальної ускладненості даних творів та структурні особливості англійської трагедії названого періоду. Розглянуто поетику та жанрово-стильові особливості ранньобарокових трагедій, а також висвітлено ранньокласицистичні трагедії, встановлено відмінність їх парадигм. Проаналізовано світоглядні основи екзальтації як важливого елемента поетики барокових трагедій, їх структурні особливості, бароковий містицизм і специфічне ранньобарокове естетичне відбиття розуміння реальності та ілюзорності. Всебічно досліджено нове художньо-естетичне явище в англійських трагедіях обраного періоду як художній синтез почуттєвого та раціонального. На підставі проведеного аналізу доведено, що у першій третині XVII ст. в англійській

Вперше зроблено спробу дослідити прозу Н.Королевої як художньо-філософський феномен, що виник у результаті взаємодії філософії та красного письменства. Розглянуто основні джерела художньої самосвідомості, зокрема особливості сприйняття та інтерпретації біблійних і середньовічних філософсько-релігійних текстів, органічно вплетених у структуру творів. Розкрито авторську концепцію характерів прокуратора Понтія Пилата, Марії Магдалини та фаустівського мотиву. Висвітлено цілісно-масштабний образ сердньовіччя в романах письменниці. Зроблено висновок, що містифікований і сакралізований хронотоп, що грунтується на християнсько-середньовічних уявленнях, у творах Н.Королевої набуває особливої виразності та неповторності, демонструючи наслідки зламу історично реальних епох. Висвітлено полісемантичну символіку як цілісну художньо-етичну систему образного мислення. Виявлено специфічні аспекти творчого вираження містицизму як надчуттєвого осягнення трансцендентної реальності.

Досліджено проблему виявлення й обгрунтування особливостей словесної реалізації та функціонування речових образів у художніх системах В. Скотта та Е.Т.А. Гофмана, яких розглянуто у контексті ідейно-естетичної доктрини західноєвропейського романтизму. Зазначено, що увага до світу артефактів формується на вищих щаблях літературної культури. Образ-річ є об'єктом самостійної уваги письменника лише у Ренесансі, за цього одразу ж його функція ускладнювалась - бароко прагнуло "розчинити" чуттєвий блиск речей ідеї "moento mori"; класицизм, культивуючи антично-ренесансний смак до мімезису, перетворював річ на аксесуар. Класицистичний або романтичний твір не можна уявити без розгалуженого змалювання матеріальної цивілізації. Проте, лише у романтизмі сформувався справжній "житопис словом", за яким річ постає у її непростих взаєминах зі своїм творцем - людиною, вона стає певним виразом духовної суті народу, а водночас - набуває іманентності, відчуженості. Відзначено, що історичний роман Скотта є запереченням класицистичного антиісторизму. Минуле репрезентують архітектура та костюм персонажа, побутові деталі. Індивідуальнізація предмета сигніфікує складність співвідносин між людьми. Досвід Скотта став підгрунтям для реалістичного експерименту, в якому мистецтво мало зрівнятися з наукою у її опануванні матеріального світу. У Гофмана час "раздвоєний", бо тут паралально відбувається звичайний "побутовий" час і дихає Вічність, що вкорінене в характерному містицизмі епохи, не вільної від тяжіння до потойбічного. Завдяки Скоттові склалася традиція розгалуженого змалювання середовища, соціальної належності особистого характеру персонажа через систему

Здійснено естетико-етичний аналіз світоглядних засад у творчості О.Кобилянської. З'ясовано основні причини суперечностей в оцінках її творчості у літературно-художній критиці та визначено, що вони спричинені відсутністю розуміння цілісності світоглядних настанов художниці. Доведено, що формою осягнення світу є світовідчуття, визначальна характеристика якого - єдність "добра" та "краси", етичного й естетичного. Обгрунтовано думку, що така єдність на основі чуттєвості може бути визначена як "колагативне світовідчуття", що виражається у творчому доробку О.Кобилянської шляхом синтезу літературного, музикального та колористичного начал, поєднання реалізму, неоромантизму, символізму, імпрессіонізму, використання містицизму й міфологізму, надбання української та європейскої культур.

Проведено історико-філософський аналіз практично не вивченого вітчизняними дослідниками філософського напрямку "німецька середньовічна містика". Доведено, що концептуальною специфікою німецької середньовічної містики є трансперсональна метафізика, теоретичні джерела якої експлікуються в християнському неоплатонізмі, поміркованому містицизмі XII ст. та європейській містиці любові XIII - XIV ст. На підставі системного аналізу німецької середньовічної містики сформульовано специфічні характеристики даного напрямку у вигляді цілісної онто-гносео-антропологічної поліконцептуальності, представленої в онтології такими рисами як індетермінізм, трансцендентний суб'єктивізм, понадсистемна еквівокаційність, динамічна субстанціональність, апофатизм; у гносеології - симбіозом парадоксального мислення, містичної інтенційності й логіко-раціонального обгрунтування; в антропології - у вигляді антропософського універсалізму та самоапофатики шляхом духовно-трансцендентної ідентифікації. Проведено дослідження ремінісценцій фундаментальних ідей німецької середньовічної містики та зроблено висновок про вплив представленого вчення на формування німецького ідеалізму та ірраціоналістичних напрямків некласичної філософії XIX - XX ст. Показано ідейну спорідненість української та німецької шкіл філософії, джерела якої експлікуються в XIV ст. на основі звертання до візантійського апофатизму. Виявлено, що трансперсональна метафізика німецької середньовічної містики містить у собі продуктивні ідеї для формування концептуальних положень нової метафізики.

Проаналізовано проблеми містики та містицизму в російській традиції філософування XIX - XX ст. Розглянуто методологічні засади дослідження таких проблем, виділено головні підходи до їх вирішення у російській традиції філософування (В. Соловйова, Л. Карсавіна, Л. Шестова). Проаналізовано погляди видатних російських мислителів XX ст. М. Бердяєва та С. Франка, а також існуючі інтерпретації проблеми містики та містицизму у зв'язку з проблемою людини. Виявлено рівні функціонування містики та містицизму як індивідуальний і теоретичний. Відзначено, що обгрунтованими є існуючі підходи до проблеми містики та містицизму у працях російських філософів, а також диференційований підхід до цієї проблеми у західноєвропейській і російській традиціях філософування. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що на базі творчої спадщини російських мислителів відбувається конкретизація методологічних і загальнотеоретичних положень проблеми містики та містицизму, а також виділено основні методологічні підходи.

Проведено світоглядний аналіз видатного твору японської класичної літератури "Ісе моногатарі", визначено його місце в історії японської думки. Розглянуто структуру та тенденції розвитку релігійно-філософської культури раннього Хейану (794 - 905 рр.). Доведено, що світоглядні засади "Ісе моногатарі" - сінтоїстськи орієнтований індивідуалістичний містицизм, заснований на метафізиці статі та фідеїстичному ставленні до слова. Органічний розвиток даних засад постає пізніше в езотеричній екзегетиці твору, зокрема - у коментарі "Ісе моногатарі дзуйно". Проаналізовано традиційні інтерпретації визначної пам'ятки у мистецтві, коментаторській та художній літературі.

З'ясовано, що середньовічна німецька містика є напрямком західно-європейського християнства, що долучається до традиції містичного осмислення трансцендентного досвіду в неоплатонізмі та ранньохристиянської релігійної філософії. Визначено, що фундаментальною ідеєю містичної антропології Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта є ствердження можливосі єднання людини з вищим началом, яке досягається апофатичним шляхом відсторонення людини від власної "людськості". Зазначено, що з огляду на певний екзистенціалізм антропологія німецьких містиків розглядає людину в цілісності її існування, розгортаючи дискурс, який за структурно-семантичними ознаками є своєрідним видом некласичного мислення, що дозволяє дослідити середньовічний німецький містицизм у контексті філософії Ф. Ніцше, М. Гайдеггера, Ж. Дерріда. Дослідження історико-філософського контексту становлення німецького середньовічного містицизму дозволило виявити характер того діалогу зі вченнями Псевдо-Діонісія Ареопагіта та Бернара Клервоського, в якому здійснювалося формування концепції Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта. Встановлено, що унікальність німецького містицизму полягає в тому, що його концептуальна система базується на принципі апофазису, який послідовно реалізується на гносеологічному, онтологічному й антропологічному рівнях. Зміст створеної таким чином "апофатичної антропології" полягає в актуалізації думки щодо відкритості людини до буття та до самої себе, в якій вона віднаходить можливість заперечення самої себе та відмови від себе.

Розкрито феномен християнства, проблеми визначення соціології релігії. Проведено наративний аналіз конструювання релігійної ідентичності на особистісному рівні в автобіографічному творі А. Фроссара "Бог існує, я його зустрів". Розглянуто проблему інтерпретації сакрального в релігієзнавчому дискурсі. Визначено раціональне в релігії як предмет філософського релігієзнавства. Висвітлено релігійний і секулярний аспекти семантичних спектрів містики та містицизму, практичні аспекти діяльності державних та громадських органів антирелігійної пропаганди у 1920-х рр. Вивчено вплив церковного розколу на формування мережі православних духовних освітніх установ України.

Досліджено, що містика постає складним феноменом духовного життя людини. Визначено, що містика (у вузькому сенсі слова, як один з видів езотерики) має значення контакту адепта містичної практики з Абсолютною реальністю, що сприймається як "єднання" з Нею та призводить до "зняття" суб'єкт-об'єктних відносин. Зазначено, що результатом постає трансформація свідомості/особистості адепта містичної практики, звільнення її від егоцентризму. Проаналізовано, що містична теорія (містицизм) та містична практика (досвід) обумовлюють формування містичної традиції, за допомогою якої здійснюється трансляція теорії та практики "єднання" з Абсолютом від однієї генерації до іншої, а процес формування двох типів містики (іманентної та трансцендентно-іманентної) залежить від уявлення щодо сутності Абсолютної реальності, яка визначає характер містичного контакту та мету містичної практики ("злиття" або "об'єднання" з Абсолютом. Різноманіття містичних традицій Сходу та Заходу, що формуються у межах основних містичних принципів, визначається способом вирішення питання щодо співвідношення ідеального та матеріального начал. Обгрунтовано, що певний вплив має вибір методів містичної практики, але псевдомістичний досвід постає секулярним, тобто позбавленим уявлень щодо Абсолюту і прагнення до "єднання" з Ним і він призводить до розвитку егоцентричної свідомості.

Проаналізовано індивідуальний стиль сучасної української письменниці Г. Пагутяк, розглянуто основні тенденції її творчості, зокрема, герметичність. Висвітлено особливості розвитку даної тенденції в європейському й українському літературних дискурсах XX ст., визначено її характерні риси, зокрема, тяжіння до творення персонального "переінакшеного" світу, філософічність, метафоричність, домінування образної символіки, медитативність, відмежованість від буденності, звернення до проблеми пошуку "автентичного буття", аполітичність і позасоціальність. Проаналізовано прозовий доробок письменниці, визначено стильові особливості її творчості: філософічність, психологізм, символізація, міфологічність, містицизм і фольклорність. Встановлено домінування герметичності, що виявляється на психологічному рівні як втілення психологічної замкненості персонажів творів, їх тяжіння до самотності та ескапізму, на стильовому рівні - як засіб побудови часопросторових моделей художнього світу митця. Розглянуто різні моделі світобудови, які є водночас символами (дім, сад, притулок, бібліотека). Виокремлено групи персонажів, які демонструють або увиразнюють рису герметичності.

Висвітлено результати проведеного наукового дослідження антропомістичних ідей як автономної парадигми, виявленої в контекстах еволюції різних світоглядних систем: буддизму, даосизму, суфізму, західноєвропейської філософії, вітчизняної культури. Проаналізовано основні стратегії дослідження антропомістичного вчення буддизму. Визначено структурно-семантичну специфіку буддистської антропологічної моделі суб'єкта духовного становлення. Здійснено аналіз місця та ролі філософії даосизму в контексті загальної антропомістичної традиції, розглянуто передумови її виникнення, етапи становлення, трансформації у сучасному світі. Розглянуто проблеми історико-філософського дослідження витоків і становлення концептуальних елементів антропомістичної парадигми суфізму, виокремлено характер ісламських і неісламських джерел формування суфійського містицизму, виявлено спектр ангропофілософських аспектів дослідження специфіки культурної традиції суфізму. Досліджено процес становлення антропомістичних вчень давньоєгипетського й елліністичного періодів, а саме герметизму, розкрито специфіку герметичної філософії, показано її тісний зв'язок з гностицизмом та іншими містичними вченнями, розглянуто унікальну систему герметичної філософії.