Викладено питання оториноларингології, діагностування та лікування пацієнтів у випадках захворювань вуха, горла, носа та навколоносових пазух. Розкрито особливості орофарингоскопії, риноскопії, гіпофаринго-ларингоскопії, дослідження слуху, нюху та вестибулярного аналізатора. Наведено методики застосування холоду та тепла, закапування ліків, введення мазі та вдування порошку у вухо та ніс. Подано інформацію про такі захворювання, як фарингіт, хропіння, лептотрихоз, ангіна, дифтерія, нежить, поліпи носа, викривлення носової перегородки, гайморит, абсцес мозку, ларинготрахеобронхіт, отомікоз, сірчана пробка. Розкрито принципи надання медичної допомоги лікарями загальної практики у випадках пошкодження ЛОР органів у воєнний час.

Изложены вопросы оториноларингологии, диагностирования и лечения пациентов при заболеваниях уха, горла, носа и околоносовых пазух. Раскрыты особенности орофарингоскопии, риноскопии, гипофаринго-ларингоскопии, исследований слуха, нюха и вестибулярного анализатора. Приведены методики применения холода и тепла, закапывания лекарств, введения мази и вдувания порошка в ухо и нос. Подана информация о таких заболеваниях, как фарингит, храп, лептотрихоз, ангина, дифтерия, насморк, полипы носа, искривления носовой перегородки, гайморит, абсцесс мозга, ларинготрахеобронхит, отомикоз, серная пробка. Раскрыты принципы оказания медицинской помощи врачами общей практики при повреждении ЛОР органов в военное время.

Досліджено особливості мітотичного режиму та рівень експресії PCNA в клітинах епітелію слизової оболонки товстої кишки, враженої поліпами (18 спостережень) та раком (35 спостережень). Показано, що у хворих на аденопапілярні поліпи та колоректальний рак особливості прояву та кількісні показники проліферативної активності перебувають у прямому зв'язку з морфологічним ступенем злоякісності новоутворень та обтяженістю родоводів з онкопатології.

Проведено цитогенетичний аналіз біопсійного матеріалу, взятого у 42 хворих з поліпами товстої кишки. Вивчено особливості хромосом за спорадичної, дифузної, ювенільної та сімейної форм поліпозу. Аномальні каріотипи становили 46 % випадків. Характерною особливістю хромосом поліпів була наявність мозаїчних клонів та хромосомна нестабільність, що проявлялась у вигляді часткових пошкоджень хромосом, в основному хроматидного типу. Гіперплоїдні клони представлені анеуплоїдними наборами хромосом (від 47 до 52) з участю лише деяких з них. Найбільш частим виявилося поєднання 7-ї та 13-ї хромосом з наступним додаванням 18-ї, 19-ї та 20-ї. Особливу різноманітність клонів спостережено у клітинах ворсинчатих пухлин. Цитогенетичний аналіз, який проводиться паралельно з гістологічним, є допоміжним, але в деяких випадках може бути більш інформативним прогностичним методом у порівнянні з гістологічним.

Вивчено солітарні поліпи товстої кишки у дітей. Гістологічна структура поліпів у дітей неоднорідна. Крім ювенільних поліпів, які спостерігаються найчастіше, виявляють запальні, лімфоїдні, "гіпертрофічні" й аденоматозні. Запровадження нових діагностичних методів і технологій допоможе адекватніше відображати структуру згаданої патології, виробити діагностичні та прогностичні критерії.

Плівку з поліпиролу одержано на низьковуглецевій сталі електрополімеризацією в розчині щавлевої кислоти. Морфологію та корозійні властивості визначено за допомогою методів сканувальної мікроскопії та DC поляризації. Встановлено, що поліпиролові покриви підвищують корозійні потенціали та зменшують корозійний струм у нейтральних розчинах хлоридів і в основних розчинах.

Проведено генеалогічний аналіз, клінічне та ендоскопічне обстеження, променеве і лабораторне дослідження шести сімей (96 осіб), в яких виявлено 30 хворих на сімейний дифузний поліпоз (СДП). Показано, що у хворих на СДП множинні поліпи найчастіше знаходилися у товстій кишці. Оцінено спектр позакишкових ознак хвороби та схильність до виникнення онкопатології. У 56,6 % осіб із СДП виявлено рак товстої кишки. Серед позакишкових пухлинних утворів найчастіше траплялися пухлини м'яких тканин (фіброми) та кісток. Майже 17 % хворих мали природжені вади розвитку. Пухлини кісток (множинні остеоми щелеп та остеоми верхніх і нижніх кінцівок) у поєднанні з природженими вадами розвитку виявлено у хворих із синдромом Гарднера (варіантом СДП). Усім членам сімей, серед яких є хворі на СДП, рекомендовано поряд із названими діагностичними процедурами проводити медико-генетичне консультування з метою раннього виявлення захворювання, його вчасної й адекватної хірургічної корекції та прогнозування виникнення онкопатології.

Цитогенетично досліджено різні за гістологічною структурою поліпи товстої кишки, одержані від 54 пацієнтів. Установлено, що у поліпах переважали нормальні диплоїдні набори хромосом. Хромосомні аномалії виявлено у 17 (31,5 %) випадків, із яких найбільшу кількість спостережено в аденомах, а в гамартомах - відсутні. Характерними цитогенетичними змінами у поліпах товстої кишки були кількісні аномалії - додаткові копії хромосом 13, 7, 20, 18 і 16 у певних комбінаціях. Поєднання додаткових копій хромосом 13, 18, 20 спостережено в диспластично зміненій аденомі поряд із аденокарциномою. Поліпи з вираженою дисплазією епітелію у всіх випадках мали аномальний каріотип. На відміну від попередніх досліджень слизової кишки за неспецифічного виразкового коліту та хвороби Крона вивчено особливості каріотипу саме запальних поліпів, у яких кількість аномалій хромосом становила 21,4 % випадків.

Обстежено 410 жінок з порушеннями репродуктивної функції. Установлено, що провідне місце серед причин неплідності займають запальні процеси органів малого тазу (71,8 %) та синдром полікістозних яєчників (53,7 %). Патологія порожнини матки й ендометрію виявляється в 78,0 % жінок з порушеннями репродуктивної функції і є одним з основних або супутніх чинників неплідності. Виявлено, що у жінок з неплідністю та регулярним менструальним циклом ендометрій відповідає фазі циклу лише у 22,9 % і домінують гіперпластичні процеси ендометрію (поліпи - у 38,9 %, гіперплазія - у 19,6 % випадків). Для жінок з олігоменореєю характерна гіпоплазія ендометрію (46,3 %). У жінок з вторинною аменореєю переважає гіпопластичний (42,2 %) і нефункціонуючий ендометрій з індиферентним епітелієм (22,2 %). Запропоновано алгоритм поетапного апаратного обстеження та лікування жінок з неплідністю, що дозволило нормалізувати менструальну функцію у 72,0 % та відновити репродуктивну функцію у 59,0 % випадків.

  Скачати повний текст

Проведено аналіз реєстрів хворих на акромегалію Німеччини, Іспанії, Бельгії, Люксембургу, Франції, Фінляндії, Нової Зеландії. Обстежено 39 пацієнтів з гормонально активними аденомами гіпофіза та клінічними ознаками акромегалії (27 пацієнтів з соматотропіномою, 12 - з соматомамотропіномою). В 67,4 - 97,0 % випадків у хворих на акромегалію на момент верифікації діагнозу виявлено макроаденому гіпофіза. У 68 - 86,8 % хворих на акромегалію як первинное лікування застосовано хірургічний метод (найдоцільніший економічно); найвживаніше оперативне втручання - транссфеноїдальна аденомектомія (85 %). Найчастішим ускладненням хірургічного лікування є недостатність тропних гормонів аденогіпофіза (25 %). У структурі ускладнень акромегалії самими вагомими є цукровий діабет (ЦД) (37 - 70 %), артропатії (20 - 47 %), артеріальна гіпертензія (39 %), зоб (23 %), поліпи кишечнику (27 %), жовчокам'яна хвороба (23 %), кардіоваскулярні захворювання (14 - 18 %) та злоякісні новоутворення (6,8 - 10,5 %). Основними причинами смертей хворих на акромегалію є кардіоваскулярна (23 - 50 %) і цереброваскулярна (11 - 30 %) патологія, ЦД (41 %) і злоякісні новоутворення (21 - 36 %). Реєстр хворих на акромегалію дозволяє отримувати динамічну інформацію про розповсюдженість, захворюваність, віковий і статевий склад хворих, ускладнення та ефективність застосованих методів лікування, прогнозувати рівень смертності та визначати потребу в лікарських засобах.

Проведен анализ реестров пациентов с акромегалией Германии, Испании, Бельгии, Люксембурга, Франции, Финляндии, Новой Зеландии. Обследовано 39 пациентов с гормонально-активными аденомами гипофиза (27 пациентов с соматотропиномой, 12 - соматомаммотропиномой) и клиническими признаками акромегалии. У 67,4 - 97,0 % случаев на момент верификации диагноза диагностируют макроаденому гипофиза. В 68 - 86,8 % больных в качестве первичного лечения используют хирургический метод (транссфеноидальная аденомэктомия - 85 %), как наиболее экономически целесообразный. Наиболее частым осложнением хирургического лечения является недостаточность тропних гормонов аденогипофиза (25 %). В структуре осложнений акромегалии преобладают сахарный диабет (СД) (37 - 70 %), артропатии (20 - 47 %), артериальная гипертензия (39 %), зоб (23 %), полипы кишечника (27 %), желчекаменная болезнь (23 %), кардиоваскулярные заболевания (14 - 18 %) и злокачественные новообразования (6,8 - 10,5 %). Основными причинами смертей больных акромегалией являются кардиоваскулярная (23 - 50 %) и цереброваскулярная (11 - 30 %) патология, СД (41 %) и злокачественные новообразования (21 - 36 %). Реестр больных акромегалией позволяет получать динамическую информацию о распространенности, заболеваемости, возрастном и половом составе больных, осложнениях, эффективности примененных методов лечения, прогнозировать уровень смертности и определять потребность в лекарственных средствах.

The authors have conducted an analysis of registers of patients with acromegaly from Germany, Spain, Belgium, and Luxemburg, France, Finland, and New Zealand. 39 patients with hormonally active pituitary adenomas (27 with somatotropinoma, 12 with somatomammotropinoma with clinical signs of acromagaly) have been examined. In 67,4 - 97,0 % of cases at the moment of diagnosis verification a pituitary macroadenoma was diagnosed. In 68 - 86,8 % of patients as primary treatment surgery is used (transsphenoidaladenomectomy - 85 %) as the most cost-effective method. The most frequent complication of surgical treatment is insufficiency of adenohypophysis tropic hormones (25 %). The following complications of acromegaly are predominant: diabetes mellitus (37 - 70 %), arthropathy (20 -47 %), arterial hypertension (39 %), goiter (23 %), polyps of intestine (27 %), cholelithiasis (23 %), cardiovascular diseases (14 - 18 %), and malignant neoplasms (6,8 - 10,5 %). The main reasons of death of patients with acromegaly is cardiovascular (23 - 50 %) and cerebrovascular (11 - 30 %) pathology, diabetes mellitus (41 %), and malignant neoplasms (21 - 36 %). A register of patients allows toobtain dynamic information about prevalence, incidence, age and gender composition of patients, complications, and effectiveness of the applied methods of treatment, to predict the mortality rate, and determine the need for medications.

Показано, що індивідуалізація лікування хворих на поліпи шлунка (ПШ) базується на визначенні семіотики макро- та мікроскопічних характеристик передпухлинних змін і малігнізації поліпозних розростань із врахуванням бактеріальної контамінації слизової оболонки органа. Доведено, що ендоскопічне сонографічне дослідження ультрабудови слизової будови шлунка (СОШ) є високоінформативним методом для диференційної діагностики захворювання на ПШ і рак шлунка. Зазначено, що під час взяття біопсійного матеріалу поліпозних розростань зоною обов'язкового діагностичного інтересу є СОШ в радіусі до 2 см від основи поліпа. Запропоновано вдосконалені методики ендоскопічної поліпектомії з метою профілактики можливих кровотеч.

Розроблено ендоскопічні та морфологічні методи ранньої діагностики поліпозної хвороби шлунка, наведено рекомендації щодо використання технологій малоінвазивних втручань з метою підвищення ефективності лікування хворих на поліпи шлунка (ПШ). На підставі вивчення результатів проведених досліджень встановлено, що індивідуалізація лікування хворих на поліпи шлунка грунтується на визначенні семіотики макро- та мікроскопічних характеристик передпухлинних змін і малігнізації поліпозних розростань із урахуванням бактеріальної контамінації слизової оболонки органа. Виявлено, що найбільший ризик малігнізації притманний аденоматозним поліпам шлунка у разі хронічного атрофічного гастриту з наявністю H. pylori. Зроблено висновок, що в амбулаторно-поліклінічній практиці під час обстеження хворих на поліпи шлунка (ПШ) необхідно визначати наявність інфекції H. pylori й іншої умовно-патогенної мікрофлори слизової оболонки шлунка (СОШ) з метою раціонального призначення етіопатогенетичної медикаментозної терапії. Доведено, що ендоскопічне сонографічне дослідження ультрабудови СОШ є високоінформативним методом для диференційної діагностики захворювання на ПШ і рак шлунка. Обгрунтовано можливість використання цитогенетичного дослідження буккального епітелію у хворих на ПШ за непараметричним критерієм еквівалентності генеральних сукупностей як додаткового малоінвазивного методу діагностики щодо вірогідності малігнізації ПШ. З'ясовано, що критерій вмісту ДНК в епітеліальних клітинах СОШ доцільно застосовувати у процесі диференційної діагностики доброякісних і злоякісних новоутворень шлунка.

Наведено рекомендації щодо використання запропонованої класифікації динаміки процесу загоєння ран, відображену IV фазами перебігу процесу. Під час взяття біопсійного матеріалу поліпозних розростань зоною обов'язкового діагностичного інтересу є СОШ у радіусі до 2 см від основи поліпа. Розроблено удосконалені методики ендоскопічної поліпектомії з метою профілактики можливих кровотеч.

Оцінено стан місцевого імунітету у жінок з фоновими процесами шийки матки, асоційованими з запальними процесами статевих органів. В основу дослідження покладено обстеження 35 пацієнток з фоновими процесами шийки матки (ектопія, ендоцервіцит, поліпи). Контрольну групу склали 20 гінекологічно та соматично здорових жінок. Для оцінювання стану місцевого імунітету в цервікальному слизі вивчали концентрацію секреторного імуноглобуліну А. Виявлено депресію синтезу sIg A у даного контингенту пацієнток, що дозволило припустити думку щодо провідної ролі даного імунокомпонента місцевого захисту не тільки в реалізації імунної відповіді, але і в ініціації проліферативних процесів екзоцервіксу.

Під час вивчення поліпів ендометрія, що виникли в результаті запальних процесів у порожнині матки, виявлено, що ендометрій є тканиною, яка добре реагує на зміни гормонального фону, і поліпи ендометрія так само виникають унаслідок ендокринних, нервових, гормональних збоїв в організмі. Також поліпи можуть виявитися за умов інфекційного захворювання статевих органів, ерозії матки, запалення, після абортів і вишкрібання матки. Тривалі морфологічні та функціональні зміни в слизовій оболонці тіла матки в разі хронічного ендометриту зумовлюють можливість патологічної аферентації в структури центральної нервової системи, що регулюють діяльність гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи. Порушення в цій системі призводять до розвитку вторинної гіпофункції яєчників, формування ановуляції за типом абсолютної або відносної гіперестрогенії і, отже, гіперпластичних процесів в ендометрії.

У процесі аналізу результатів колонобіопсій у дітей за період 2005 - 2009 рр. виявлено тенденцію до зростання кількості поліпів товстої кишки. Переважають ювенільні поліпи, що мають схильність до виразкування та кровотеч, а також аденоми, що мають потенційний ризик малігнізації.

Ендоскопічну поліпектомію (ЕПЕ) виконано 290 хворим з поліпами товстої кишки, при цьому видалено 519 новоутворень. Для аналізу хворих розділено на 2 групи - контрольну та дослідну - відповідно 151 і 139. У дослідній групі використано відомі та нові способи ЕПЕ і профілактики ускладнень. У хворих контрольної групи видалено великих (2,4 - 3,5 см) поліпів 32 (12,9 %) і гігантських (більших за 3,5 см) - 2 (0,8 %), у дослідній групі - відповідно 40 (14,8 %) і 16 (5,9 %). LST-аденом, які локалізували у ділянці вигинів товстої кишки, в контрольній групі видалено 0, в дослідній - 8 (5,8 %). У контрольній групі кровотеча виникла у 5,65 %, у дослідній - у 1,85 %. Перфорацій в обох групах не було. Отже, використання нових способів ЕПЕ та профілактики її ускладнень у комплексі розробленої нової тактики лікування дозволяє суттєво покращити результати ендоскопічного лікування хворих на поліпи товстої кишки.

За допомогою гістохімічного дослідження у поліпах і раках товстої кишки виявлено зміни складу та розподілу різних типів муцинів. У аденокарциномах, у порівнянні з поліпами, спостережено збільшення частки глікопротеїдів і зменшення глікозаміногліканів, серед яких переважали сіаломуцини. Зменшувалася кількість бокалоподібних клітин та пригнічувалася секреція слизу.

Проведено клінічне обстеження, генеалогічний і молекулярно-генетичний аналіз пробандів та осіб групи ризику з трьох сімей зі синдромом Пейтца - Єгерса. У пробандів і двох обстежених родичів були підтверджені мутації гена STK11 в екзонах 1, 2, 3 і 4, що призводили до вкорочення білків і втрати кіназної активності. Середній вік маніфестації кишкових симптомів становив 25 (16 - 34) років. Типовими ознаками цього синдрому були конгломерати гамартомних поліпів, а також тонко-тонкокишкові й тонко-товстокишкові інвагінації. Поліпи виявляли в різних відділах шлунково-кишкового тракту: в шлунку, тонкій кишці, жовчному міхурі та в товстій кишці. Меланінова пігментація була важливим позакишковим маркером цього захворювання. У пробандів із гамартомним синдромом спостерігали порушення репродукційної функції, а також природжені аномалії розвитку. У двох близькоспоріднених родичів пробандів діагностували рак тонкої і товстої кишок у молодому віці. Для раннього виявлення онкологічних захворювань пацієнтам зі синдромом Пейтца - Єгерса необхідні регулярне проведення ендоскопічних обстежень із обов'язковим оглядом тонкої кишки, ультразвукове дослідження внутрішніх органів, мамографія, визначення мутацій гена STK11 і консультація генетика для виявлення осіб групи ризику.

Проаналізовано карти стаціонарних хворих 924 пацієнтів, які пройшли протягом 2005 - 2007 рр. лікування доброякісних (коліти, поліпи - 97) захворювань товстої кишки та 827 випадків колоректального раку. Обстежено 464 чоловіків та 360 жінок. Ураження злоякісним процесом відділів ободової кишки збільшується від сліпої кишки в каудальному напрямку. Домінувало ураження прямої кишки та її відділів (55,9 % випадків). Одночасне застосування ендоскопічного і цитологічного методів дослідження значною мірою сприло уточненню діагностики колоректального раку. Серед виявлених злоякісних пухлин переважали аденокарциноми (73,6 %).

За період з 2009 р. до 2012 р. виявлено доброякісні утвори прямої (ПК) і сигмоподібної (СПК) кишки у 85 пацієнтів, з них радикально оздоровлено 83 особи. Вивчено результат макроскопічного дослідження та гістологічного заключення пухлин ПК і СПК. Встановлено, що 41,5 % новоутворів ПК і СПК розміром до 0,5 - 0,8 см є аденоматозні поліпи, у 5,2 % пацієнтів з поліповидними утворами розміром до 0,5 - 0,8 см можливий розвиток аденокарциноми, 100 % поліпи анального каналу є фіброепітеліальними.