Розглянуто віршування І.Франка або версифікацію - ту частину поетики, що є певною системою організації поетичного мовлення. Діахронічно і синхронічно досліджено всі віршовані твори Каменяра (поезії, поеми, віршовані драми) у плані метрики, ритміки, строфіки і римування. Частково розглянуто риму поета, з'ясовано елементи віршової майстерності та новаторства І.Франка, а також визначено його роль у розвитку українського віршування ХІХ ст.

Розглянуто основні системи європейського віршування. Значну увагу приділено ритмічному ладу вірша, зокрема, римі, римуванню, строфі. Детально і на прикладах подано алгоритм аналізу віршів.

Розглянуто оригінальні віршові твори П.Куліша в аспекті метрики, ритміки, строфіки і римування, частково риму творів. Висвітлено етапи збагачення віршової палітри поета, нові розміри, строфи, схеми римування, основні ознаки його рими.

Рассмотрены оригинальные стихотворные сочинения П.Кулиша в аспекте метрики, ритмики, строфики и римования, частично рима поэта. Освещены этапы обогащения стихотворной палитры поэта, новые размеры, строфы, схемы римования, основные свойства его римы.

Розглянуто особливості римування, метрики, ритміки, строфіки всіх оригінальних віршованих творів І.Франка (поезій, поем, віршованих драм). Висвітлено етапи, що характеризувалися збагаченням віршової палітри Каменяра, а також появою нових розмірів, строф, схем римування, описано основні ознаки рими поезій. Проаналізовано вірші періоду роботи І.Франка в Дрогобичі.

Рассмотрены все оригинальные стихотворные сочинения И.Франка (стихи, поэмы, стихотворные драмы) в плане метрики, ритмики, строфики и рифмования. Освещены этапы обогащения стихотворной палитры Каменяра, а также появление новых размеров, строф, схем римования, описаны основные признаки римы поэта. Проанализирована поэзия периода работы И.Франка в г.Дрогобыче.

Досліджено особливості строфіки та римування в поезії Л.Українки. Проаналізовано жанрово-стильову специфіку творів І.Франка, О.Кобилянської. Висвітлено проблеми лексикології, фразеології, діалектології та термінотворення. Визначено спільні та специфічні риси у граматичних системах української та польської мов, зокрема, семантичному ускладненні речень та їх фразеологізації, модальній організації складних речень. Розглянуто проблеми лінгвостилістики, психолінгвістики та соціолінгвістики.

Розглянуто питання версифікації визначного українського поета М.Старицького. Значну увагу приділено метриці, ритміці, строфіці та римуванню віршів поета.

Рассмотрены вопросы версификации известного украинского поэта М.Старицкого. Значительное внимание уделено метрике, ритмике, строфике и римованию стихотворений поэта.

На підставі аналізу всіх творів І.Франка діахронічно (за десятиліттями) та синхронічно розглянуто його віршування - метрику, ритміку, строфіку та римування. Частково охарактеризовано риму поета. З'ясовано питання щодо віршованої майстерності митця, визначено рівень його новаторства.

Проаналізовано україномовну поетичну спадщину Ю. Федьковича щодо елементів поетики (на рівнях тропіки, стилістичних фігур, фоніки та версифікації), а також динаміку змін у творчій манері поетів. Базуючись на модифікованому варіанті періодизації поетичної творчості Ю. Федьковича, запропонованому І. Франком, визначено етапи творчості Ю. Федьковича, а саме: ранньої творчості (1859 - 1861 рр.), поетичної творчості 1862 - 1872 рр., поетичні твори періоду "диких дум" (1872 - 1876 рр.), останній період творчості (1876 - 1888 рр.). Ранні твори Ю. Федьковича на всіх проаналізованих рівнях свідчать про їх високу художню якість. За результатами аналізу поезій 1862 - 1872 рр. з'ясовано вплив Т. Шевченка, найбільш відчутний на лексичному рівні та на рівні віршування, а також наявний прогрес у художній творчості поета (використання великої кількості не апробованих раніше тропів, фігур, активне збагачення версифікаційного набору засобів, насамперед, щодо строфіки та римування). Вірші періоду "диких дум" демонструють відхід від шевченкової поетичної традиції. Однак, певні несприятливі життєві обставини письменника спричинили обмеження пошуків Ю. Федьковичем нових форм і суттєвого зменшення поетичного арсеналу митця. Розглянуто вірші останнього періоду творчості (1876 - 1888 рр.) і з'ясовано їх принципову відмінність від попередніх. Особливостями віршів цього періоду були повчальність і афоричність, натомість естетизм відійшов на другий план, внаслідок чого кількість застосованих поетичних засобів суттєво зменшилась. Завдяки результатам проведеного дослідження з'ясовано поетикальні особливості української поезії XIX ст.

Досліджено українську версифікацію перших десятиріч XIX ст. щодо метрики, ритміки, строфіки та римування. Уперше в українському літературознавстві на підставі комплексного аналізу українських поетичних творів 1800 - 1839 рр. у діахронічному (за десятиліттями) та синхронічному аспектах визначено провідні тенденції розвитку метричного та строфічного репертуару, здійснено порівняння українського вірша з польським і російським віршуванням зазначеного періоду.

Проаналізовано засоби художньої виразності, метрику та систему римування фарсімовних газелей Хусро Дехлеві у контексті концептів арабо-перської поетики. На підставі аналізу ідейно-змістового наповнення, з урахуванням лексичних і семантичних особливостей перської лірики поета розроблено класифікацію газелей, яка включає любовно-містичні, містично-філософські, світські та страждальні вірші. Розглянуто образну систему ліричних творів поета у контексті суфійської символіки, яка панувала у перській класичній поезії. Показано, що основні риси поетики індійського стилю простежуються у творчості Хусро Дехлеві. Визначено тип газелі поета у процесі її жанрового розвитку.

Вміщено праці, що відображають різні аспекти історії та теорії українського віршування від XVIII ст. до сьогодення. Висвітлено поетичну майстерність Л. Українки на матеріалі драми-феєрії "Лісова пісня". Розкрито секрети творчої лабораторії верлібриста, виявлено стосунки вільної форми з метричною у системі індивідуального стилю. Проаналізовано ритміку 13-складового вірша XVIII ст., поетичні форми у творчості східноукраїнських віторів 1880-х рр. З'ясовано особливості строфіки та римування в поетичних творах Б. Лепкого 1910-х рр.

Викладено сучасні концепції процесу перекладу. Розглянуто типологію перекладів за їх методом і функціями. Висвітлено детермінативні та функціональні типи перекладів. Проведено психолінгвістичний та функціонально-типологічний аналіз на матеріалі Шекспірівських сонетів. Здійснено аналіз експресивних зсувів. Подано інформацію про наслідування системи римування та словогри у перекладах Шекспірівських сонетів. Розкрито проблему точного відтворення індивідуальних асоціативно-метафоричних значень (авторська метафорика).

Проаналізовано поетичні твори Б. Лепкого 1890 - 1899 pp. у аспекті метрики, ритміки, строфіки та римування. В окреслене десятиліття поет апробував дві системи віршування: силабічну (11,5 %) та силабо-тонічну (85,5 %). Переважну більшість силаботонічних творів укладено ямбами та хореями (82,4 %). На строфічному рівні превалюють катрени, п'ятивірші та сонети. Лише два вірші мають астрофічну будову. У поезії цього періоду помітно переважають точні рими.

У просодії поеми "Осінній щоденник" простежуються давньоанглійські, середньоанглійські і давньоірландські корені, що важливо як для "ліричної", так і для "епічної" характеристики цієї ліро-епічної поеми. Давньоанглійські корені - це використання алітерації взагалі та алітераційної зв'язки двох половин у рядку зокрема, а також нерівна кількість складів у рядку. Середньоанглійські корені - це система чергування наголошених і ненаголошених складів та відхилення від системної регулярності, а також неповна перехресна рима. Давньоірландські корені - це довжина рядка, повтори, фонетичні виразові засоби, і, особливо, роль дисонансу для ритму та рими, а також нерегулярність ритмічної схеми, тобто "половинне" римування abcbdefe, та відхилення від рими і ритму. Незаперечним є новаторство Макніса у створенні виразності поетичного образу засобом відхилення від норм рими та ритму.

Досліджено українську версифікацію 1940 - 1950-х рр. у зрізі метрики, ритміки, строфіки, рими та римування. Вперше здійснено віршознавчий аналіз поетичних творів, надрукованих з 1840 до 1859 pp., з'ясовано співвідношення класичних і некласичних форм у версифікації цього періоду та проведено порівняння основних параметрів української версифікації середини XIX ст. із аналогічними даними щодо польського та російського віршування означеного періоду. Визначено співвідношення класичних і некласичних форм у поезії зазначеного періоду, встановлено спільні та відмінні риси версифікації авторів Східної та Західної України. Зазначено, що у 1940 - 1950-ті рр. українські поети вдавалися до силабічного та силабо-тонічного віршування. Частка силабічних форм у цей період переважає - 56 %. Серед української силабо-тоніки середини XIX ст. найпопулярнішими були двоскладові розміри. Частка трискладовиків у метричному репертуарі того періоду становила тільки 8 %. У 1940-ві рр. серед трискладовиків панують Амф4, Амф2, АмфЗ. У межах анапестичних розмірів переважали тристопові структури. Українські автори апробовували також Ан2 та впорядковані різностоповики. Зафіксовано кілька творів з використанням "думового" вірша. Вдавалися поети і до верлібру та силабо-тонічного відповідника гекзаметра. Силабо-тонічні ПК у 1940-ві рр. були властиві 0,7 % творів.

Проаналізовано спільні провідні символи на прикладі XXXIX сонета Філіпа Сідні та вірша Ричарда Лавлейса "До Алтеї, з В'язниці". До уваги беруться символи троянди, вінка, Сну, Чаші, розглянуті як вузький і широкий контексти. Залучено тезаурусний аналіз. У контекстуальному аспекті з'ясовано, яку конотацію важливого символу троянди мали на увазі обидва поети. Враховано історичні реалії, тобто знане і незнане цим авторам. Акцентовано увагу на античній міфології, неодноразово використовуваній обома поетами. Під час аналізу староанглійських лексем з огляду на етимологію та історичну тяглість, а також полісематичність, наголошено на проблемах україномовного відтворення цих текстів. Зокрема, це проблеми компактності лексем, еквіритмічності, чергування чоловічих і жіночих рим або, навпаки, суцільного збереження чоловічого римування. Поезії подано в оригіналах і власних перекладах.

Проаналізовано естетичну вартість рими в поезії М. Вінграновського. Простежено загальні закономірності римування поета на різних етапах його творчої еволюції. Взаємодіючи з іншими евфонічними та загалом художніми засобами, рими творять оригінальний і неповторний мистецький світ.

Досліджено особливості форми українського вірша 30 - 80-х pp. XVII ст. у зрізі мегрики, ритміки, строфіки і римування. Безпосередньому аналізу передує огляд наукових праць, пов'язаних із дослідженням давньоукраїнської версифікації, а також детальний опис особливостей українського віршування попереднього періоду (кін. XVI - 20-ті pp. XVII ст.). Здійснено розгляд форми українських віршів 1630-40-х рр. ("Могилянський період") і 1650-80-х рр. ("Період Руїни"). З'ясовано процентні частки основних силабічних розмірів у метричному репертуарі поезії окресленого періоду (за творами і за рядками), виведено співвідношення ізосилабічних, нерівноскладових і поліметричних творів, строфічних і астрофічних форм, різних видів римування. Уперше подано відносно повні статистичні дані щодо параметрів форми давньоукраїнських віршів 1630-80-х рр., надано подальшого розвитку відомій тезі про боротьбу двох художньо-стильових тенденцій у давньоукраїнській літературі - латино-польської та візантійсько-церковнослов'янської. Вирішено багато проблемних питань щодо авторської атрибуції окремих творів, зазначено помилки атрибутування, здійснені попередніми вченими й упорядниками академічних антологій.

Розглянуто спадщину Климентія Зіновієва не лише в контексті української барокової поезії і філософії ХVІІ - ХVІІІ ст., а й крізь призму християнського віровчення, яке було єством поета-ієромонаха. Також зроблено спробу охарактеризувати твори письменника в контексті тематики та поетики барокової літератури з акцентом на секулярній та конфесійній складових його віршованої спадщини, адже в ній здебільшого оспівано родинно-побутові колізії українців, гендерні проблеми, педагогічні ідеї, що панували на межі ХVІІ - ХVІІІ ст., професійну діяльність українців, становище і діяльність ченців, міжнаціональні та міжконфесійні відносини, здоров'я чоловіків і жінок, соціальне розшарування суспільства тощо, а також тваринний і рослинний світ. Акцентовано увагу на версифікаційній майстерності автора - писанні віршів ''на нуту'' (на певний мотив), римуванні, художніх засобах тощо.

Висвітлено ефективність мовних засобів у заголовному комплексі, проаналі зовано переваги заголовків із використанням тропів, розкрито розуміння поняття "вдалий заголовок". Проаналізовано вітчизняний досвід дослідження та використання заголовків. Окреслено перспективи подальших досліджень та можливості застосуван ня емоційно-експресивних мовних засобів у сучасних друкованих та електронних медіа. Крім того, розглянуто перспективи використання тропів для поліпшення ефективності журналістського тексту. Узагальнивши усі попередні теоретичні напрацювання та завласними емпіричними дослідженнями, можемо виділити такі найважливіші переваги ефективного емоційного заголовка: невеликий обсяг; емоційно-експресивний вплив; привернення уваги читача. Засоби мовного увиразнення дають змогу збагатити вислів, що сприятиме активізації образної й емоційної пам'яті. Уже незаперечний той факт, що психологія сприйняття та ефективність впливу напряму пов'язані із застосованими мовними засобами. Наукова новизна полягає в тому, що вперше виділено переваги застосування мовних засобів у заголовному комплексі в сучасних друкованих та електронних медіа на конкретних прикладах.