Роботу присвячено історії, народній культурі і мистецтву Зарічненського району Рівненщини, потерпілому від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Представлено матеріали дослідження вчених, викладачів вузів, краєзнавців, музеєзнавців, мистецтвознавців, етнографів, фольклористів, письменників про екологію природи та духовності цього самобутнього краю. Розглядаються мова, топоніміка, археологія, антропологія регіону, особливості його фольклору.

Розкрито сутність категорій топоніміки та понад 3 500 мікротопонімів адміністративного району Турківщини. Проаналізовано їх походження в контексті природних, соціально-економічних і культурних особливостей рідного краю.

Раскрыта сущность категорий топонимики и более 3 500 микротопонимов административного района Турковщины. Проанализировано их происхождение в контексте природных, социально-экономических и культурных особенностей родного края.

Розглянуто ономастику як галузь мовознавства. Викладено питання специфіки, значимості та перекладу власних імен, переходу власних імен в імена загальні, середнього імені в англійській мові. Розкрито зміст понять "онім", "антропонім", "антропоніміка", "топонім", "топоніміка", "кнематоніміка", "деонімізація" та "урбанонім".

Рассмотрена ономастика как отрасль языковедения. Изложены вопросы специфики, значимости и перевода собственных имен, перехода собственных имен в общие, среднего имени в английском языке. Раскрыто содержание понятий "оним", "антропоним", "антропонимика", "топоним", "топонимика", "кнематонимика", "деонимизация" и "урбаноним".

Розглянуто питання словотвірної адаптації відонімних запозичень у словацькій мові. Проаналізовано особливості наголошення українських катойконімів, суфіксальний спосіб творення кінонімів, типи номінації еклезіонімів за матеріалами Катеринославської єпархії XVIII ст., відконотонімні та квазівідконотонімні утворення антропонімічного походження, денотатно-номінативну структуру ергонімії. Висвітлено умови формування ойконімії Харківщини, архаїчність заселення Карпатського регіону і прилеглих територій за даними ойконімії. Визначено вплив місцевого мовного середовища на формування ойконімії Дніпропетровщини, ойконімні еквіваленти як засіб номінації поселень Хмельниччини. Описано лексико-семантичні моделі творення мікротопонімів південно-східного Поділля, географічну термінологію в мікротопонімії Західного Поділля, регіональні особливості оронімів Луганщини. Проведено класифікацію гідронімів за генетичними гніздами, проаналізовано назви гідрооб'єктів Тернопільщини в лексико-семантичному та словотвірному аспектах.

Рассмотрены вопросы словообразовательной адаптации отонимных заимствований в словацком языке. Проанализированы особенности подчеркивания украинских катойконимов, суффиксальный способ образования кинонимов, типы номинации эклезионимов по материалам Катеринославской епархии XVIII ст., отконотонимные и квазиотконотонимные образования антропонимического происхождения, денотатно-номинативная структура эргонимии. Освещены условия формирования ойконимии Харьковского региона, архаичность заселения Карпатского региона и прилегающих территорий по данным ойконимии. Определены влияние местной языковой среды на формирование ойконимии Днепропетровского региона, ойконимные эквиваленты как средство номинации поселений Хмельницкого региона. Описаны лексико-семантические модели образования микротопонимов юго-восточного Подолья, географическая терминология в микротопонимии Западного Подолья, региональные особенности оронимов Луганского региона. Проведена классификация гидронимов по генетическим гнездам, проанализированы названия гидрообъектов Тернопольской области в лексико-семантическом и словообразовательном аспектах.

Проаналізовано семантику просторових образів, соціально-міфологічних мотивів драматургії М.Куліша 1927 - 1932 рр. За результатами дослідження доведено, що основою фабули кожної п'єси є соціальний міф, у якому акцентувалася знакова для держави подія. Драматург здійснив оригінальну інтерпретацію та часову деміфологізацію базисних "соціальних" ілюзій. Зазначено, що сукупність цих міфів становить цілісну хронологічно впорядковану соціально-міфологічну концепцію радянського світу, що позначилося на поетиці цих творів, характерними були сакралізація художнього простору, обожнення вождя, групування персонажів за принципом "свої - чужі", домінування мотивів пролетарського та радянського месіанізму, "умирання - відродження", мучеництва, "центр - периферія", поява ленінської теми, проблема формування образу "нової людини", концепт віри, знакова топоніміка.

Проаналізовано топоніми Волині від літописних часів до 1991 р. Висвітлено історичні факти, які мали безпосередній вплив на формування назв міст і сіл. Проведено історико-філологічну класифікацію топонімів за морфологічним і словотворчим принципами. Акцентовано увагу на аналізі природно-географічного середовища, в якому виникали населені пункти.

Досліджено системну присутність Еламу в топонімії України. Показано наявність топонімічного сліду сатрапій у Наддніпрянщині. Наведено оглядову картосхему місцевих назв України, топонімічні контексти яких розглянуто у дослідженні. Проаналізовано іранські джерела етнонімів древлян, слов'ян, полян, волинян.

Висвітлено становлення топоніміки як спеціальної історичної дисципліни. Розкрито закономірності та особливості походження назв географічних об'єктів, зокрема українських. Більш детально розглянуто виникнення слов'янських топонімів та розвиток української топоніміки як історичної науки. Акцентовано на зв'язку топоніміки з історією, географією та лінгвістикою. Охарактеризовано основні напрямки пошукової роботи студентів. Значну увагу приділено класифікації та створенню картотек і каталогів топонімів (гідронімів, ойконімів).

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.4-316.1

Шифр НБУВ: В342281/Вип. 16 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Изложены исследовательские материалы по картам-портоланам XIV - XVII веков, на которых изображены побережья Черного и Азовского морей. Исследовано 200 портоланов из более чем 700-та дошедших до наших дней. Выписаны топонимы, сделан их топонимический, картографический и исторический анализ, рассмотрены исключения из общих тенденций в их локализации и написании. Описаны и рассмотрены хоронимы и пелагонимы. Проанализированы варианты использования топонимов разными школами изготовителей портоланов по двум периодам - до 1500 г. и после этой даты. Составлены сводные перечни топонимов на исследуемый регион по школам изготовителей портоланов за два указанных периода. На основании полученных данных сделана попытка идентификации 19-ти неподписанных и недатированных портоланов, определить их принадлежность к какой-нибудь картографической школе, а также время их изготовления.

Викладено відомості про ймовірний початок української державності. Розкрито значення погостів - земель і кордонів, де вперше життя давньої людності було налаштоване відповідно до державних законів.

Розглянуто метамовну рефлексію в публіцистичних статтях О. Ірванця, що написані протягом 2001 - 2011 рр. і ввійшли до збірки "П'яте перо". Виділено три рівні такої рефлексії, що розрізняються залежно від того, які саме елементи знань про мову вербалізовані в дискурсі автора. На макрорівні публіцист говорить про мову загалом, її місце в суспільстві та мовну ситуацію. Метамовна рефлексія субрівня допомагає здійснювати дискурсивне орієнтування всередині мови як системи, у її підсистемах (мова політики, топоніміка тощо). Мікрорівень металінгвальних висловів відображує авторське сприйняття окремих мовних одиниць. Показано, що основною функцією метамови в досліджених текстах є дискурсивне позиціонування автора, тобто утвердження власного дискурсу і відмежування від чужого. Відзначено, що метамовна рефлексія в О. Ірванця соціально спрямована, часто має у фокусі постколоніальний стан української мови.

На базі архівних джерел, сучасних наукових праць та місцевого пошукового матеріалу досліджено топоніміку Лисянщини в контексті вивчення історії краю та певного переосмислення співвідношення краєзнавства й регіональної історії. Акцентовано увагу на використанні походження географічних назв краю у створенні місцевої геральдики.

Подано матеріал із курсів "Палеографія" та "Неографія", "Документознавство", "Історична метрологія", "Нумізматика" та "Боністика", "Історична геральдика", "Фалеристика" та "Вексилологія", "Історична географія", "Історична топоніміка", "Музеєзнавство", "Колекціонування, що здебільшого стосується України та її історичних земель.

Проаналізовано походження та структурно-семантичного значення назв поселень Вінницької області, топоніми адміністративно-територіальних одиниць регіону дослідження; висвітлено теоретичні засади топоніміки; проведено класифікацію топонімів за суфіксами; виявлено закономірності поширення географічних назв Вінницької області.

На підставі комплексу писемних, речових, зображальних джерел, значна частина яких уперше запроваджена до наукового обігу, а також усних свідчень схарактеризовано життєвий шлях та науково-просвітницьку діяльність Ю. С. Виноградського (1873-1965). Визначено основні етапи його життя та діяльності, з'ясовано долю членів його родини. Вказано основні чинники, які сприяли формуванню краєзнавчих інтересів Ю. С. Виноградського. Проаналізовано його пам'яткоохоронну діяльність, відзначено внесок дослідника у формування мережі музейних закладів Чернігівщини та діяльність, спрямовану на організацію та розвиток Сосницького історико-археологічного та етнографічного музею (нині - Сосницького краєзнавчого музею ім. Ю. С. Виноградського). Наголошено на значенні науково-просвітницької діяльності Ю. С. Виноградського у контексті розвитку краєзнавчого руху та пам'яткоохоронної справи. Студії Ю. С. Виноградського відображають його активну краєзнавчу діяльність. Ю. С. Виноградський підготував значну кількість праць - як невеликих розвідок, так і узагальнюючих наукових студій, присвячених різним аспектам історії Чернігівщини. Виділено основні напрями краєзнавчих студій Ю. С. Виноградського: історія, археологія, топоніміка, етнографія, мовознавство, природознавство та наведено характеристику його доробку. Відзначено комплексність та універсальність досліджень Ю. С. Виноградського.

Досліджено етнолінгвістичні витоки формування топоніміки північної Донеччини, її регіональні особливості; виявлено, що чимало таких мовних одиниць є тюрськими за походженням; з'ясовано, що топонімні номінації цієї частини Слобожанщини є архаїчним й усталеним прошарком лексики, де "законсервовано" цілісну лінгвоетногеографічну історію аналізованих теренів. Етнолінгвістичне вивчення цього краю, за умови комплексного наукового підходу із залученням етнологічної та мовознавчої інформації, уможливить спростування тверджень деяких сучасних політиків і фальсифікаторів щодо формування території метафоричного Дикого поля як регіону, начебто розпочатого лише в XVII ст. під контролем Московії. Топоніміка вирізняється здатністю "консервувати" цілісну лінгвогеографічну історію відповідних теренів, що може посприяти вирішенню численних питань української етнології, слов'янської етимології, етнонімії тощо. Кожен етнос, проживаючи тривалий час на певній місцевості, номінував власні поселення, річки, озера, урочища тощо з притаманною лише йому мотивацією. Племена й народності зазвичай не послуговувалися чужою топонімікою. Вочевидь, нові народності, що приходили на місце колишніх, не завжди сприймали незрозумілі та незвичні назви й переважно змінювали їх. Якщо ж вони були близькими чи співіснували певний час або ж витіснення відбувалося поступово, то прибульці встигали звикнути до вже наявних топонімів. Географічні назви (принаймні більша їх частина) північної Донеччини не змінювалася впродовж століть. Досліджено походження таких топонімів: гідронімів Тор, Макатиха, Гола Долина, Сіверський Донець, Казенний Торець; ойконімів, похідних від гідроніма Тор (с. Красноторівка, с. Верхньоторецьке, с. Торецьке, м. Краматорськ), мотивацію назви с. Маяки, ороніма Карачун. У топонімних номінаціях північної Донеччини зафіксовано не лише інформацію про певну місцевість, а й історичні, етногеографічні, культурні й ментальні ознаки народностей, які тут проживали. Гідроніми досліджуваного регіону вирізняються усталеною граматичною формою, семантикою і, насамперед, мотивованістю.

Розглянуто художню специфіку роману Марини Гримич "Клавка" (2019). Розмаїття прийомів, застосованих авторкою у творі, робить його цікавим для літературознавчого аналізу: використання історичного тла з докладним описом реалій епохи; уведення як персонажів письменників зображуваної доби; розкриття урбаністичної "київської" теми з використанням тогочасної топоніміки; залучення міського фольклору; репрезентація героя-мультиоповідача; цитування поезії задля створення колориту письменницького життя тощо. З'ясовано, що твір поєднує ознаки історичного роману, роману про професію, урбаністичного роману, документальної прози та постмодерного тексту.