Досліджено новелістику Д. Г. Лоренса, визначено співвіднесеність традиційного та новаторського в ній, уточнено роль письменника в літературному процесі межі століть. Проаналізовано збірки Д. Г. Лоренса "The Prussian Officer and Other Stories" (1914), "England, My England and Other Stories" (1922), "The Woman Who Rode Away and Other Stories" (1928), що репрезентують ранній, зрілий і пізній періоди творчості митця, визначено провідні теми, мотиви та художні особливості їх реалізації. Докладно проаналізовано маловивчені новели, що яскраво маркують той чи інший період ("Запах хризантем", "Прусський офіцер", "Спокусниця", "Сутінки весни", "Жених про запас", "Англіє, моя Англіє", "Макака в хакі", "Межа", "Зникла жінка", "Сонце", "Зимовий павич", "Закохані", "Новомодна Єва і старомодний Адам", "Переможець на дерев'яному конику", "Мила леді", "Самсон і Даліла"). Встановлено, що на різних етапах творчості, яка розвивалася в рамках модернізму, Д. Г. Лоренс синтезував творчі принципи, характерні для імпресіонізму, експресіонізму, натуралізму та реалізму. Підкреслено, що в його новелах об'єктом художнього осмислення є підсвідомість персонажів, що проявляється незалежно від волі останнього, та пробудження якої може спричинити як трагедію ("Слабак", "Прусський офіцер"), так і надати нового сенсу життю героїв ("Дочка баришника", "Жених про запас"). Акцентовано, що оригінальність автора оприявнилася через прийоми художнього відтворення внутрішнього світу, підсвідомості героїв, а також тонкий психологізм, витонченість у зображенні почуттів, чуттєвість стосунків між чоловіком і жінкою, а також елементи еротизму, що було нетиповим для тогочасної англійської літератури загалом.

Дослідження присвячено вивченню системи координат реальної мовної особистості. Мета роботи - аналіз багаторівневої системи координат реальної мовної особистості на матеріалі сучасного художнього дискурсу. Предмет нашого дослідження становить дослідження мовного образу польської письменниці Ольги Токарчук, лауреатки Нобелівської премії за 2018 р., об'єктом є текст роману "Bieguni" / "Бігуни". Основними методами дослідження є контекстуальний і семантичний, а також дефініційний аналіз. У результаті проведеної роботи встановлено, що ключова ідея (подорож у вигляді транзитного проїзду з однієї країни в іншу через проміжні території) осмислюється О. Токарчук як психологічний феномен, що змушує людину рухатися, переміщатися. Осілий спосіб життя полегшує моральному злу нападати на людей, і тому єдиним порятунком у цій ситуації є "життя в дорозі", постійне переміщення з місця на місце. У романі відтворено особливий тип мисленнєвої діяльності та рівня інтелекту, темперамент, характер, ступінь емоційного напруження, чуттєвість, інтуїцію та ерудицію польської письменниці, які вражають глобальною персоніфікацією, перехресними асоціаціями, дивними й парадоксальними метафорами, афоризмами, лексичними та синтаксичними повторами тощо. Висновки: лінгвістичний аналіз системи координат мовної особистості у романі "Бігуни" дав змогу встановити, що Ольга Токарчук належить до лінгвокреативної творчої елітарної особистості, про що свідчать соціальні й індивідуальні параметри на когнітивному, вербально-семантичному, прагматичному, ціннісному, культурологічному й особистісному рівнях. Спостерігаємо концептуальну перевагу непроцесуальних характеристик і вербальне переважання процесуальних відмінностей. Перспективи вбачаємо у подальшій розробці методів вивчення реальної мовної особистості, зафіксованої в художніх текстах, і характеристиці мовних параметрів гендерної ідентичності.

Досліджено кордоцентричну парадигму поетики політв'язня, представника регіональної літератури Донбасу Івана Савича на матеріалі збірки "Дивосвіт любові". Значущі події української історії XX ст. кардинально вплинули на світоглядні позиції літературних і культурних діячів зазначеного періоду. Відбувся перегляд художньої традиції та стилістичного вираження загальнолюдських цінностей у творах мистецтва. Зміна естетичної парадигми сприяла переосмисленню багатьох філософсько-культурних явищ. Пізнання й відображення світу у творах художньої літератури спрямоване насамперед на пізнання людини, а всі подані події є засобом всебічного її зображення. Тому набирає популярності ідея провідної ролі людського серця, або першості духовної реальності. З використанням концепту "серце" в українському літературознавстві набули чинності такі аналітичні конструкції, як "філософія серця" та "кордоцентризм". Кордоцентризм є домінантною якістю світогляду Івана Савича. Свою творчу діяльність він розпочав у 30-х роках XX ст. Розквіт його поетичного таланту припав на другу половину XX ст. У важкому бою молодий офіцер був тяжко поранений і потрапив у фашистський полон, а після повернення був безвинно репресований та майже на 9 років став в'язнем гулагівських таборів у Комі АРСР. Однак драматизм долі Івана Савича зовсім не робить його творчість жорсткою. Його поетичний світ добрий і правдивий. Багатьом творам письменника властиві біографічність, історизм і документалізм, проте це не заважає їм бути високохудожніми творами, а емоційна щирість і ліризм оповіді завжди надає їм кордоцентричних рис. Збірка "Дивосвіт любові" пронизана теплим сонячним світлом, душевністю, палким почуттям кохання, ніжністю й благоговінням та водночас тугою за Батьківщиною. Іван Савич своєю творчістю засвідчує прихильність до "філософії серця", для поета серце є осередком духовного життя, визначає суть людської особистості. Поезія Івана Савича позначена виразним екзистенційним і філософським спрямуванням, зосередженістю на філософії серця, складних проблемах буття людини, яка позбавлена волі, на дослідженні глибинних, потаємних внутрішніх механізмів становлення особистості та її самопізнанні.

Досліджено кордоцентричну парадигму поетики політв'язня, представника регіональної літератури Донбасу Івана Савича на матеріалі збірки "Дивосвіт любові". Значущі події української історії XX ст. кардинально вплинули на світоглядні позиції літературних і культурних діячів зазначеного періоду. Відбувся перегляд художньої традиції та стилістичного вираження загальнолюдських цінностей у творах мистецтва. Зміна естетичної парадигми сприяла переосмисленню багатьох філософсько-культурних явищ. Пізнання й відображення світу у творах художньої літератури спрямоване насамперед на пізнання людини, а всі подані події є засобом всебічного її зображення. Тому набирає популярності ідея провідної ролі людського серця, або першості духовної реальності. З використанням концепту "серце" в українському літературознавстві набули чинності такі аналітичні конструкції, як "філософія серця" та "кордоцентризм". Кордоцентризм є домінантною якістю світогляду Івана Савича. Свою творчу діяльність він розпочав у 30-х роках XX ст. Розквіт його поетичного таланту припав на другу половину XX ст. У важкому бою молодий офіцер був тяжко поранений і потрапив у фашистський полон, а після повернення був безвинно репресований та майже на 9 років став в'язнем гулагівських таборів у Комі АРСР. Однак драматизм долі Івана Савича зовсім не робить його творчість жорсткою. Його поетичний світ добрий і правдивий. Багатьом творам письменника властиві біографічність, історизм і документалізм, проте це не заважає їм бути високохудожніми творами, а емоційна щирість і ліризм оповіді завжди надає їм кордоцентричних рис. Збірка "Дивосвіт любові" пронизана теплим сонячним світлом, душевністю, палким почуттям кохання, ніжністю й благоговінням та водночас тугою за Батьківщиною. Іван Савич своєю творчістю засвідчує прихильність до "філософії серця", для поета серце є осередком духовного життя, визначає суть людської особистості. Поезія Івана Савича позначена виразним екзистенційним і філософським спрямуванням, зосередженістю на філософії серця, складних проблемах буття людини, яка позбавлена волі, на дослідженні глибинних, потаємних внутрішніх механізмів становлення особистості та її самопізнанні.

Дисертацію присвячено проблемі психологічних особливостей розвитку мислення дітей дошкільного віку засобами інформаційно-комунікаційних технологій. Визначено сутність провідних понять, розглянуто складові мислення (образність, теоретичність, моторика, внутрішній план дій, самостійність, ініціативність, гнучкість, креативність, логічність, узагальнення, класифікація, причинно-наслідкові зв’язки та ін.), а також їх зв’язок із алгоритмами дій комп’ютерної психотехнології; розкрито вікові й індивідуально-психологічні особливості мислення дошкільників. Висвітлено психологічні аспекти використання засобів інформаційно-комунікаційних технологій у розвитку різних видів і операцій мислення дошкільників. Відповідно до виокремлених критеріїв (когнітивний, особистісний, емоційний) і показників (мотиваційний, регуляційний, операційний; адаптаційний, мовленнєвий, конативний; чуттєвість, рухливість, переживання) розроблено та впроваджено в практику дошкільної освіти комплекс методик психодіагностики мовлення та подано її результати; виявлено взаємозв’язки складових компонентів мислення, експресивного і імпресивного мовлення, а також взаємозв’язки мисленнєвих операцій, видів мислення з індивідуально-психологічними особливостями дошкільників (тривожність, самооцінка, адаптивність, властивості темпераменту); створено концептуальну модель розвитку мислення дітей дошкільного віку. Обґрунтовано, розроблено та експериментально апробовано інформаційно-комунікаційні технології реалізації формувального блоку концептуальної моделі, перевірено її ефективність щодо забезпечення розвитку всіх вищезазначених складових мислення.

Досліджено особливості рекламного і художнього міфу в житті сучасної людини. Доведено, що часте звернення до них з боку сучасників зумовлене насамперед надмірною кількістю інформації, з якою щодня стикається людина. В таких умовах й виникає прагнення до розваги через симулякри породжені популярною літературою чи кіно, рекламою, ЗМІ тощо. Стверджується, що в символічному виробництві та обміні новітні міфи не пояснюють світ, а активують уяву та чуттєвість людини, що й забезпечує їхню принадність. Вказано, що саме це і виступає основою явища міфізації в сучасному соціумі. З'ясовано також, що ще одною особливістю новітніх міфів є опертя на візуальність, а не слово та пояснення, як це мало місце в архаїчному міфі за доби первісності. Виявлено неоднозначність трактування понять "міфічне" та "міфізація" у сучасній науковій літературі. А також з'ясовано, що існує декілька підходів при використанні понять міфологізації та міфізація суспільного життя. За першим із них відбувається їх ототожнення, а за іншим дослідниками здійснюється їх розрізнення як відмінних за природою і значенням в суспільстві феноменів. Міфізація при сучасних комунікативних процесах дає можливість надолужити дефіцит чуттєвих переживань, розважаючи людину-споживача. Вказано, що рекламний міф в таких умовах виступає в ролі симулякра, своєрідної "іграшки", засобом розваги для багатьох сучасних людей. Окрім цього досліджено зв'язок явищ "планшетної свідомості" та "кліпового мислення", які сприяють створенню та поширенню новітніх міфів. Вказано, що у сучасній англомовній науковій літературі популярними стали поняття "mythogenesis" - міфотворення чи міфотворчість (створення та поширення міфів) та "mythogizer" (створювач і поширювач міфів).

Споживча поведінка страхувальників має такі специфічні риси, як нематеріальний характер страхових послуг, високий рівень недовіри до страхових компаній, необізнаність населення в цілому щодо наслідків від купівлі страхового поліса. Визначено, що специфічними детермінантами, які характеризують споживачів страхових послуг, є чуттєвість до ризиків, рівень доходу, довіра до страхових компаній, ціна страхового продукту, рівень страхової культури. Отже, робимо висновок, що складність задоволення потреб споживача страхових послуг підсилюється поширеністю негативних факторів у суспільстві. Усе це перетворює мотиви до придбання страхового поліса в протилежне бажання - не мати жодних стосунків зі страховими компаніями взагалі.

Досліджено подружнє життя народолюбної інтелігенції Наддніпрянської України у 1860 - 1880 рр. Вивчено шлюбні ідеали та подружні стратегії представників народолюбства та співвідношення їх з життєвими практиками. Проаналізовано почуття та чуттєвість у контексті шлюбу. Розглянуто основні виміри конфліктів між чоловіком і дружиною. Досліджено життєвий рівень та матеріальні можливості інтелігентних подружжів. Розкрито знакові елементи української національної культури в повсякденних практиках інтелігенції. Висвітлено вплив селянських симпатій та ідеологічних переконань народолюбців на одруження та шлюбні взаємини.

В історії естетики проблема художньої творчості тривалий час не усвідомлювався переважною частиною дослідників у сукупності усіх її структурних елементів. Це формувало досить парадоксальну ситуацію, адже у визначенні предмету естетики завжди присутня така його складова як мистецтво і - водночас - у проблематиці науки відсутнє те, що розкриває сутність людини, яка це мистецтво створює. Мета роботи - дослідження емпатії, як особливого прояву людської чуттєвості, в процесі протікання творчого акту, що дозволяє виявити сутність творчої діяльності митця, розвинена чуттєвість якого трансформується в художній твір. Методологічну та теоретичну основу дослідження склало поєднання системного, структурно-функціонального та герменевтичного підходів; психологічні та філософські концепції з проблем емпатії, а також теоретичний аналіз зарубіжної та вітчизняної літератури в сфері філософії, естетики, психології. Проблема творчості сама по собі знаходиться в полі зору сучасної естетичної науки, але її розгляд в контексті емпатії виявляє нові теоретичні аспекти, які поглиблюють та корегують рівень опрацювання даної проблеми. Емпатія, являючись особливим проявом людської чуттєвості, є необхідною умовою її творчості. Проаналізувавши сутність творчої діяльності людини, прийшли до висновку, що основою втілення чуттєвості митця в твір мистецтва є процес емпатії. Відмічено, що метод емпатії - є одним з евристичних методів творчої діяльності, в основі якого лежить процес емпатії, тобто ототожнення себе з об'єктом та предметом творчої діяльності, "вживання", та властивий творцеві в будь-якій сфері діяльності і широко використовується у вирішенні завдань художньої творчості.

Досліджено естетичний тезаурус Чернігівського літературно-філософського кола ("Чернігівські Афіни") у контексті ідей українського Бароко. Реконструкція, конституювання та систематизація естетичного тезаурусу проводиться на засадах культурно-історичного та лінгвоестетичного підходів до контент-аналізу духовної спадщини "Чернігівських Афін". Виокремлено основоположні стиле- та системотворювальні принципи, на основі яких генеруються родові групи понять: "калістика слова", "гносис ісихії", "синергія серця", "раціональна чуттєвість". Тезаурусна систематизація образів і понять розкриває особливості художнього мислення та духовно-чуттєву культуру доби українського Бароко на сучасному теоретичному рівні, поглиблює розуміння барокової протоестетики як важливого етапу розвитку української естетичної думки в її переході від донаукового до наукового періоду.

На матеріалі роману О. Ільченка "Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа молодиця" розглянуто прояв у житті українців гумору як провідної риси етнічного характеру. В історико-культурному аспекті наведено основні етнокультурні риси українців, такі, як волелюбність, прагнення до свободи, патріотизм, емоційність, чутливість, чуттєвість, сентименталізм, ліризм, гумор, артистичність, культ матері-жінки, релігійність, толерантність до інших народів, терпимість, індивідуалізм, працелюбність, гостинність, інтровертність, що виявляється в певній спрямованості на свій внутрішній світ, самозаглибленість, колективізм. На підставі здійснених досліджень гумор визначено як одну з основних рис, притаманних українському етносові. З огляду на зміст, стиль і умови написання роману, останній кваліфіковано як такий, що повною мірою репрезентує етнокультурні особливості українців, зокрема й притаманну їм рису і гумор, проаналізовано багатоманітні засоби їх вербалізації, які використовує автор: епітети, порівняння, фразеологізми, ряди контекстуальних синонімів та антонімів, енантіосемія.

Висвітлено головні чинники формування світогляду В. Гумбольдта: високий соціальний статус, матеріальна забезпеченість сім'ї, прекрасна освіта, входження в коло впливових передових людей епохи, а також особисті якості характеру, такі, як благородство, чуттєвість, схильність до теоретизування, ідеалізм. Нарівні з цим виявлено передумови становлення науково-філософських поглядів мислителя - це, передусім, поширення культурно-просвітницьких тенденцій і стрімкий розвиток неогуманістичних ідей в культурі, науці, суспільстві.

Освещены главные факторы формирования мировоззрения В. Гумбольдта: высокий социальный статус, материальная обеспеченность семьи, прекрасное образование, вхождение в круг влиятельных передовых людей эпохи, а также личные качества характера, такие, как благородство, чувственность, склонность к теоретизированию, идеализм. Наравне с этим выявлены предпосылки становления научно-философских взглядов мыслителя – это, прежде всего, распространение культурно-просветительских тенденций и стремительное развитие неогуманистических идей в культуре, науке, обществе.

In the article the author highlights the main factors of the von Humboldt’s world views: a high social status, the family's material status, an excellent education, entry into the circle of influential and advanced people, as well as personal character qualities such as generosity , sensuality, a tendency to theorize, idealism. On a par with that it was found the prerequisites of the scientific and philosophical views of the thinker development; they are, first of all, spread of cultural and educational trends and rapid development of neohumanistic ideas in culture, science and society.

Проаналізовано поняття філософських систем Дж. Локка, Дж. Берклі, Д. Юма "пізнання", "знання", "розуміння", та встановлено їх контамінаційну природу, розбіжності та спільні змістовні контенти цих понять. З'ясовано, що "пізнання" Д. Юма є миттєвим актом схоплення первинних ідей, що здійснюється чуттєвим шляхом, "знання" Дж. Берклі - мислення ідей, що не існують поза нашою свідомістю, "розуміння" Дж. Локка є процесом формування в розумі вторинних ідей на основі первинних, ідей "пізнання", одержаних чуттєво. Встановлено, що основною рисою емпіричної філософії є її орієнтованість на безпосередню чуттєвість та постулювання емпіричного досвіду, як матриці одержання будь-якого знання.

У дисертаційній роботі розгадається одна з найбільш актуальних проблем філософського знання - проблема філософсько-методологічного аналізу онтологічного статусу свідомості, що зумовлено необхідністю аналізу розмаїття стратегій її дослідження, які існують сьогодні (аналітична філософія свідомості, феноменологія, екзистенціалізм та ін.), актуальністю проблеми не тільки в аспекті філософського пізнання і філософської онтології, а й міждисциплінарних та загальнонаукових дослідженнях. Для вирішення поставленої задачі - виявлення сутності та специфіки онтологічного статусу свідомості здійснюється аналіз уявлень про сутність свідомості в філософській рефлексії, виявляються теоретико-методологічні засади онтологічного статусу свідомості, демонструються методологічні труднощі її дослідження. Автор доходить висновку, що свідомість являє собою складний та суперечливий феномен, і розглядає буття свідомості крізь призму таких її рис, як антиномічність та цілісність, що дає можливість мислити свідомість як розімкнене у зовнішній світ і не замкнене на суб’єкті. Автор дослідження пропонує розглядати свідомість як єдність актуальної чуттєвості та потенційних смислів, які відрізняються тим, що чуттєвості притаманні ознаки просторовості, часу, якісності, а смисли характеризуються як ідеальна форма буття - позачасова, позапросторова, позаякісна. При цьому чуттєвість та смисли розглядаються як онтологічні структури свідомості, яким притаманні такі ознаки, як видова, індивідуальна та конститутивна сутність. В результаті автор доходить висновку, що запропонована модель свідомості дозволяє подолати обмеженість натуралістичного підходу до свідомості. Тобто психофізична проблема (mind-body problem) як одна з центральних в розумінні свідомості, її природи і онтологічного статусу може бути розглянута крізь призму розуміння свідомості як єдності актуальної чуттєвості та потенційних смислів.

Проаналізовано поняття "естетики" на початку його формування, а саме: концепції естетики Баумгартена та Канта. У філософії Баумгартена естетичне означає - чуттєве, а естетика - наука про чуттєве пізнання. Проаналізовано проблему відношення мистецтва та краси до естетики Баумгартена. У філософії Канта естетика - наука про принципи та правила людської чуттєвості, а не вчення про смак, красиве та піднесене, а сам Кант чітко розмежовує естетику як вчення про чуттєвість і критику естетичної сили судження як вчення про судження рефлексії (про красиве та піднесене). Розглянуто інтерпретацію естетики через грецьке αἲσθησις та її відношення до концепцій естетики Баумгартена та Канта. Така інтерпретація естетики є домислюванняя того, що естетика позначала первісно, до крайньої межі - розширення чуттєвості на сферу розумності. Чуттєвість тут постає як спільний корінь чуття та розуму, де і чуття, і розум є формами чуттєвості (чутливості).

Запропоновано інструмент відбору проектів у портфель вищого навчального закладу, що базується на концепції стратегічної єдності. Досліджено чуттєвість інтегрального показника до змін бальних значень вхідних показників.

Проаналізовано сутнісні характеристики людини, зокрема, "чуттєвість", "чуттєва культура", "духовний світ особистості". Розкрито зміст чуттєвої культури студентської молоді та значення її формування для духовного розвитку молодого покоління за умов динамічних перетворень в сучасному українському суспільстві. Визначено фактори впливу на формування та збагачення чуттєвої культури студентської молоді та обгрунтовано значення у даному процесі художнього виховання. Описано процес розвитку емоційної сфери студентів, проаналізовано чинники підвищення ефективності їх художнього виховання у ВНЗ. Розглянуто питання розробки цілісної системи даного виду виховання молоді для запобігання духовного занепаду суспільства.

Досліджено проблему оптимізації динамічного розвитку телекомунікаційної мережі (ТМ) за умов введення двох взаємопов'язаних видів обладнання, параметри яких потребують зміни принципів планування мережі, з урахуванням просторових і часових факторів. Розроблено метод оптимізації ТМ. Виконано аналіз факорів, що впливають на структуру ТМ та оцінено чуттєвість мережі щодо варіації кожного фактора. Класифіковано інформаційні послуги та розроблено вимоги для надання цих послуг. Сформульовано математичну модель просторово-часової системи дослідження. Досліджено та формалізовано задачі цілочислового лінійного та нелінійного програмування, розв'язання яких дозволило виконати оптимізацію мережі, і загальну задачу оптимізації еволюції ТМ. Розроблено алгоритмічне рішення загальної задачі і реалізовано універсальний програмний комплекс для дослідження різноманітних аспектів розвитку та модернізації ТМ.

Наведено результати розробки й апробації оригінальних методик, що діагностують формально-динамічні й якісні компоненти винуватості (стійкої схильності до переживань). Виокремлено й описано комплекс формально-динамічних показників: чуттєвість, рухливість, інтенсивність, стійкість, ініціативність, виразність. Охарактеризовано компоненти дослідженої проблеми: емоційний, когнітивний, діяльний, екзистенційний, контрольно-регулятивний.

Изложены результаты разработки и апробации оригинальных методик, диагностирующих формально-динамические и качественные компоненты черты вины (устойчивой склонности к переживанию вины). Выделен и описан комплекс формально-динамических показателей: чувствительность, подвижность, интенсивность, устойчивость, инициативность, выразительность. Дана характеристика компонентам изучаемой проблемы: эмоциональный, когнитивный, действенный, экзистенциальный, контрольно-регулятивный.

The article presents some results of development and approbation of the original techniques diagnosing formal - dynamic and qualitative components of feature of fault (steady propensity to experience of fault). The complex of formal - dynamic parameters is allocated and described: sensitivity, mobility, intensity, stability, initiative, expressiveness. The characteristic is given to components of an investigated problem: emotional, cognitive, effective, existential, control-regulating.

Досліджено проблему функціонування міфа у культурних формах повсякдення. Знайдено та проаналізовано кореляцію концептів "повсякдення" і "міф", яка виявляється у переосмисленні предметів побуту відповідно до їх призначення - безпосередньо практичного, а також особистісного й соціального. Запропоновано дефініцію поняття "культурна форма повсякдення". Це підмножина значень "перетвореної форми" (М.Мамардашвілі) у просторі повсякдення, синкретне злиття повсякденних дій з їх інтерпретаціями групами людей, яких поєднують спільні уявлення про необхідне. Виділено міфологічні елементи, а саме: стереотипи, норми, культурні форми оповсякденювання міфом, а також речові символи, втіленнями яких є предмети побуту. Зазначено, що логіку повсякденного мислення можна зіставити з міфологікою, яка існує у царині повсякдення як особистісно-емоційна чуттєвість і надає життєвому світу циклічного характеру шляхом утворення стереотипів і норм. Показано істотну подібність і відміність міфа й екранної культури. Установлено, що за умов Інтернету створюється нова міфологія форм спілкування, яка базується на самоміфотворчості. Проаналізовано функції стереотипів у повсякденні та з'ясовано відмінність їх функціонування у Всесвітній мережі.