Висвітлено історію становлення і розвитку бібліотеки Київського національного університету культури і мистецтв як важливого структурного підрозділу та інформаційного центру університету, ознайомлює з діяльністю бібліотеки у напрямах комплектування і організації її фондів, формування довідково-бібліографічного апарату, з формами та методами обслуговування користувачів, науково-методичної роботи. У 2013 році наукова бібліотека Київського національного університету культури і мистецтв відзначає свій 50-річний ювілей. Бібліотека завжди намагалася бути джерелом живої думки для викладачів і студентів, розкриваючи перед ними невичерпний світ знань, адже летять тисячоліття, спливають епохи, та сталою залишається повага до мудрості людської, творіння рук та розуму - друкованого слова. Сьогодні бібліотека не стоїть осторонь перетворень, що відбуваються у суспільстві та університеті, вона шукає нові форми і методи роботи. Змінюється розуміння місії бібліотеки, стають іншими бібліотечні технології, термінологія, ставлення до роботи; визначаються нові пріоритети у формуванні фондів, так як друковані книги вже не є єдиним джерелом інформації для користувачів. На перший план виступає така функція, як надання доступу користувачам до інформаційних ресурсів вітчизняної та світової наукової спільноти. Працівники позиціонують себе по-новому - активно освоюють соціальні та інформаційні технології, тобто все, що стосується інформації - її створення, систематизації та доведення до користувача. Трансформуючи увесь комплекс послуг для якомога повнішого задоволення потреб користувачів, бібліотека стає інформаційним центром забезпечення європейського рівня якості і змісту навчального процесу, освітньо-наукової діяльності університету.

Досліджено теоретичні аспекти формування і розвитку інноваційного бізнесу в Україні. Проаналізовано сучасну інфраструктуру та середовище для формування інноваційного бізнесу, відзначено успіхи та прорахунки у функціонуванні технопарків та інших інноваційних структур в Україні. Особливу увагу приділено розробці стратегії розвитку підприємництва на кластерній основі. Запропоновано напрями державного управління формуванням і розвитком інноваційного бізнесу в Україні, зокрема, щодо удосконалення механізму венчурного підприємництва, розбудови інноваційних кластерів, посилення міждержавної інноваційної співпраці тощо.

На основі новітніх вітчизняних і зарубіжних публікацій, з широким використанням різноманітних джерел і за проблемно-хронологічним принципом комплексно розглянуто головні періоди розвитку міжнародної діяльності та зовнішньої політики провідних держав Східної та Південно-Східної Азії, Близького Сходу, Тропічної та Південної Африки в XX - на початку XXI століття.

Розкрито комплекс найактуальніших загальнотеоретичних, історичних, практичних питань, що визначають головні складники професій режисера кіно і телебачення, сценариста, оператора кіно і телебачення, диктора і ведучого телепрограм, актора театру і кіно, звукорежисера, телевізійного журналіста, систему виражальних засобів кіно й телебачення, особливості роботи зі створення телевізійних програм і фільмів різних видів і жанрів. Наведено модель медіакомунікаційної взаємодії в Євразійському економічному союзі. Висвітлено парадигму й особливості практичної реалізації формування художньої культури студентської молоді засобами телебачення. Особливу увагу приділено акторській майстерності як єдності внутрішньої та зовнішньої техніки війни.

Наведено рекомендації з вивчення дисципліни «Методологія мистецької освіти (для студентів музичного факультету)» та основні теми для вивчення. Подано нормативні документи (навчальна програма та робоча) - плани лекційних і семінарських занять, завдання для самостійної роботи студентів. Наведено перелік літературних джерел. Подані навчально-методичні матеріали - конспекти лекцій, методичні рекомендації до проведення семінарських занять, методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів та завдання для здійснення контролю та перевірки рівня знань студентів.

Здійснено комплексний аналіз інтерпретацій балетів П. Чайковського "Спляча красуня", "Лускунчик", "Лебедине озеро" наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Концептуалізовано поняття "інтерпретація" в проекції на хореографічне мистецтво. Розглянуто реконструкції та редакції балетів як різновиди інтерпретацій. Зазначено, що звільнення від норм академічного балету й пошук нових сенсів у багатоактних виставах П. Чайковського/М. Петіпа, Л. Іванова в системі постмодерністської естетики стало одним із потужних напрямів розвитку хореографічного мистецтва останніх десятиліть. Проведено умовну диференціацію постмодерністських інтерпретацій на вистави, де актуалізовано зв’язок із первинною оповідальністю ("Лускунчик" М. Борна, Р. Поклітару) та відбулися радикальні зміни сюжету ("Спляча красуня" й "Лебедине озеро" М. Ека, М. Борна, Р. Поклітару).

Досліджено геобрендинг як соціально-комунікаційну технологію у контексті розвитку й просування територій у сучасному й історичному вимірах, визначено тенденції та основні напрями його використання. Застосування комплексу найбільш релевантних методів і прийомів наукового дослідження у контексті соціокомунікаційного підходу з урахуванням особливостей об’єкта наукового аналізу та завдань сприяло з’ясуванню стану наукової розробленості проблеми кваліфікування геобрендингу як соціально-комунікаційної технології; систематизуванню й уточненню теоретико-методологічного підґрунтя його розгляду; простежуванню передумов формування геобрендингу, аналізуванню його праформ, виокремленню й характеризуванню його етапів в історичній перспективі; з’ясуванню значення й специфіки комунікаційного складника українського формату геобрендингу; визначенню засадничих положень вироблення геобрендингових стратегій розвитку українських регіонів; описуванню комунікаційного інструментарій сучасного геобрендингу; оцінюванню перспектив інституалізації геобрендингу в Україні як передумови його ефективності.

Досліджено змістовно-художні особливості розважальних передач на українському телебаченні, які відіграють істотну роль у сучасній поліфункціональній медіакультурі та телевізійному мистецтві. Охарактеризовано телебачення як видовищний засіб масової комунікації, який синтезує жанрові особливості кіно, театру, естради, літератури, музики та володіє практично безмежною аудіо- та відео-інформативністю, фактографічністю й наближеністю до натури, що в умовах зрушення ціннісних ориєнтацій зі сфери праці у сферу масового споживання розваг відкриває широкі можливості для відбору й інтерпретації дійсності, впливу на ціннісно-світоглядні диспозиції глядача. Виявлено сутність розважальності та видовищності в культурі як образно-символічне вираження соціокультурних складників духовного життя суспільства, зумовлену, з одного боку, домінуванням ментально-світоглядних архетипів, а з іншого - зміщенням вектору життєво необхідних потреб сучасної людини у бік споживання розваг. Проаналізовано основні етапи формування і характерні особливості телевізійного мистецтва в Україні та розкрито змістовно-художні особливості розважальних програм на українському телебаченні, які полягають у використанні сучасних технологій, яскравих образотворчих прийомів, експресивно-динамічній формі подачі матеріалу тощо.

Вперше в українському мистецтвознавстві здійснено комплексне системне дослідження особливостей формування особистості і творчої діяльності Раїси Кириченко у зв'язку із регіональною специфікою музично-пісенного мистецтва Полтавського краю. Охарактеризовано, на основі комплексного вивчення джерел (наукові, мемуарні, архівні, історико-біографічні, публіцистичні, електронні ресурси, інтерв'ю, спогади) в історичному та теоретичному аспектах, мистецький потенціал Полтавщини (традиції народної пісенності та професійного хорового мистецтва й ін.) як соціокультурне підґрунтя професійного становлення Раїси Кириченко. Виокремлено та розглянуто основні етапи творчого шляху співачки, висвітлено її репертуар, характерні ознаки вокальної майстерності, неофольклорні риси виконавського стилю, з'ясовано значення творчості Раїси Кириченко для культурно-мистецького життя Полтавщини й України.

Здійснено культурологічний аналіз "життєвого світу людини" як детермінанти дозвіллєвої діяльності. Звертаючись до існуючого в сучасній гуманістиці поняття "життєвого світу" людини, - як особистісного досвіду, який базується на розмаїтті чуттєво-розумового сприйняття, переживань, цінностей, так і досвіду навколишнього світу, де розгортається усе життя кожної окремої людини, відображено "життєвий світ" людини, який ототожнюється не лише з природними речами, а й з об'єктами в їх змістовній наповненості та значущості. Зауважено, що саме індивід оцінює та своїми вчинками і думками відображає ставлення до навколишнього світу через призму інтенційних процесів. Поліфуркація "життєвого світу" надає змогу стверджувати, що потенціал є як нарощуванням нових смислів, так і загрозою ентропійних проявів. І саме тому необхідно визначити морально-естетичні константи "життєвого світу". Щодо дозвілля, то актуалізується культурологічна рефлексія морального, а також і естетичного підґрунтя "життєвого світу" в різновекторності її проявів - від феноменологічно-онтологічного до аксіологічного та комунікативного дискурсу. У теоретичному аспекті дозвілля взаємопов'язане з проблемою "свободи та необхідності", яка співвідносна з ідеалом особистості, і це, насамперед, є детермінантою дозвіллєвої діяльності. Розглядаючи гру як стимул ігрового виміру "життєвого світу" людини, підкреслено її інтегральність, що дозволяє трансформувати всі форми людської активності: фізичну, інтелектуальну, творчу та репродуктивну. Мотив гри взаємопов'язаний з її метою, яка може бути безсвідомою або свідомою, і впливає на інтенсифікацію творчої або розумової діяльності. Система правил створює ігрове поле, яке моделює "іно-реальність", яка є доповненням до існуючої реальності, або взагалі її замінює, створюючи "симулякр реальності" - "інші світи". Вибір гри детермінується "життєвим світом" людини, оскільки гра формує стратегію поведінки, яка є ефективним засобом соціалізації. Творчий аспект "життєвого світу" надає ґрунтовні підвалини для трансцендування за межі повсякденності, що, насамперед, "змінює" ігровий інстинкт з архаїчних форм, які мають руйнівний потенціал, у форми виробничі, утилітарні, інтелектуальні, духовні й естетичні. Цей процес відбувається і завдяки дозвіллєвій діяльності. Констатовано, що естетичне ж світосприйняття людини, її творча діяльність, зокрема й дозвілля, формують стиль життя, який є чинником культуротворення.

Проаналізовано композиційні прийоми біонічного формоутворення в жіночих зачісках початку XXI ст. Звернено увагу на недостатньо досліджену проблему естетичного характеру, пов'язану з використанням біоформ у створенні зачісок різного призначення. Здійснено порівняльний аналіз природних форм та їхньої тектоніки у формоутворенні побутових і видовищних зачісок. Відзначено, що форми природи є продуктивним джерелом, що сприяє розвитку фантазії, яку майстер утілює, створюючи зачіски. З'ясовано можливості використання живої природи у вирішенні формоутворення зачісок, що спричиняє виникнення неординарних зачісок, а також істотно впливає на сучасну індустрію моди через міжнародні та всеукраїнські конкурси та фестивалі перукарського мистецтва.

Вперше в українському мистецтвознавстві здійснено комплексне системне дослідження особливостей формування особистості та творчої діяльності Р. Кириченко у зв’язку із регіональною специфікою музично-пісенного мистецтва Полтавського краю. На основі комплексного вивчення джерел (наукові, мемуарні, архівні, історико-біографічні, публіцистичні, електронні ресурси, інтерв’ю, спогади) в історичному й теоретичному аспектах охарактеризовано мистецький потенціал Полтавщини (традиції народної пісенності та професійного хорового мистецтва) як соціокультурне підґрунтя професійного становлення Р. Кириченко. Виокремлено й розглянуто основні етапи творчого шляху співачки; висвітлено її репертуар, характерні ознаки вокальної майстерності, неофольклорні риси виконавського стилю. З’ясовано значення творчості Р. Кириченко для культурно-мистецького життя Полтавщини й України.

Досліджено внесок професора О. С. Сокальського у розвиток бібліотечної науки та освіти України. На основі комплексного використання соціокомунікативного, системного, історико-генетичного підходів реконструювано складну ієрархічну структуру та напрями багаторівневих і різновекторних суб'єкт-суб'єктних комунікаційних зв'язків - основи утворення когнітивно насиченого комунікаційного середовища, яке сприяло формуванню наукового світогляду та професійних якостей О. С. Сокальського, його кар'єрному та творчому зростанню як знакового українського бібліотекознавця та культурного діяча. Розкрито внесок О. С. Сокальського в розвиток культурно-мистецької освіти в Україні. Висвітлено педагогічну й організаційну діяльність ученого в Київському державному інституті культури (нині КНУКіМ), визначено основні напрями досліджень О. С. Сокальського в галузі загального та спеціального бібліотекознавства. Розкрито внесок О. С. Сокальського у формування організаційних і теоретико-методичних засад інституціоналізації київської науково-освітньої бібліотечної школи. Досліджено внесок учнів і послідовників О. С. Сокальського в розвиток бібліотекознавчої науки і освіти України.

Здійснено теоретичне та практичне обгрунтування комплексного дослідження флейтової музики України і на цій основі проаналізовано її витоки, історичну еволюцію, сучасні тенденції та перспективи розвитку. З'ясовано, що становлення флейтової національної школи пов'язано із формуванням професійної багаторівневої освіти (музичні училища, консерваторії) та розвитком композиторської практики. У середині XX ст. з'являються флейтові твори концертного типу, а на початку XXI ст. збільшується кількість камерних ансамблевих та сольних; у творах сучасних композиторів (О. Безбородько, О. Шмурак та ін.) широко використовуються новітні виконавські техніки – multiphonics, whistle tones, jet whistles. Встановлено, що в XX – XXI ст. у зв'язку з активізацією уваги до флейти в популярній музиці з'являються нові прийоми гри, і в таких напрямах, як джаз та World Music, використовуються етнічні різновиди флейти. Виникають модифікації європейської флейти шляхом здійснення численних змін у конструкції, проводяться експерименти з матеріалами (срібло, золото, титан, платина, ПВХ) і конструкціями типів головок (головка-метелик, головка глісандо, "UpRite", система Кінгма, Drelinger та ін.). Перспективи функціонування флейти в Україні визначаються її поширенням в естрадній музиці.

Здійснено теоретичне обґрунтування потреби відокремлення підсистемного рівня регіонального бібліотекознавства. Запропоновано авторські визначення понять регіональний бібліотечний ресурс та регіональне бібліотекознавство. Проведений аналіз дисертаційних робіт, маркованих концептами "регіональний досвід", "регіональний аналіз", "регіональне бібліотекознавство", "регіональний підхід", "регіональний ресурс" засвідчив присутність регіональної специфіки у бібліотекознавчих дисертаційних дослідженнях. Встановлено структуру тематичного поля регіональних досліджень, що проводяться ОУНБ. З’ясовано, що основним завданням розвитку регіональних бібліотекознавчих досліджень в умовах трансформації методологічних засад сучасного бібліотекознавства є вивчення основних засад формування комунікаційних зв’язків між усіма учасниками соціально-комунікаційної сфери регіону; аналіз внутрішньо-системних бібліотечних зв’язків; вивчення інформаційних потреб користувачів; визначення чітких груп інтересів учасників комунікаційного простору регіону, що визначає пріоритетні напрями наукових досліджень у бібліотеках регіонів.

Розглянуто вітчизняний книжковий дизайн останніх десятиліть XX століття у розрізі трансформаційних процесів образної системи крізь призму цілісного художнього організму, вирішеного як дизайнерськи осмислена і чітко сформована художня система. Проведено аналіз всіх складників і чинників формування образної системи сучасної книги. Розкриті питання про вплив соціокультурних тенденцій на розвиток книговидавничої справи в Україні досліджуваного періоду, охарактеризовані і зіставлені художні особливості книжкової продукції 1980-х і 1990-х років, названі головні досягнення і проблеми у тогочасному мистецтві книги, а також окреслені перспективи його подальшого розвитку. На підставі проаналізованого дизайну книжкових артефактів запропоновано розподіл організації діяльності митця-дизайнера у галузі книговиробництва на індивідуально організовану і службово орієнтовану, залежно від позиції художника у книготворчому процесі. Це явище проілюстровано реальними прикладами. На основі аналізу творчого доробку художників і дизайнерів книги укладено реєстр визначних українських митців з конкретизацією їхнього внеску до розвитку вітчизняного мистецтва книги.

Обговорено теоретичні аспекти і сучасні практики інформації, комунікації та суспільного розвитку, висвітлено антропологічний вимір інформації та комунікації в глобалізованому світі. Охарактеризовано сучасні завдання і тренди документно-інформаційних інститутів в системі соціальних комунікацій, ресурсно-технологічний аспект документно-інформаційних інститутів у глобалізованому світі. Викладено актуальні питання інформаційно-бібліотечної та архівної освіти.

Представлено масштабну культуротворчу діяльність греко-католицького духовенства Східної Галичини як найвпливовішої сили серед населення краю у 1921 - 1946 рр. З'ясовано під час аналізу культуротворчих рефлексій священиків у сфері образотворчого мистецтва, що духовні отці були прибічниками поєднання візантійської традиції з національними елементами. Встановлено, що музично-просвітницька робота представників Української Греко-Католицької Церкви (далі - УГКЦ) через диригентську, регентську і композиторську практики, організацію концертів, пісенних конкурсів та інших урочистостей стала однією з основних напрямів культурних процесів Східної Галичини. Виявлено вплив священнослужителів на піднесення театрального, фото- й кіномистецтв регіону. Охарактеризовано літературні твори духовенства в контексті естетичного поступу культури. Окреслено особливості, проблематику, типологію греко-католицької преси в культурно-духовному середовищі Східної Галичини. Досліджено основні етапи становлення архівів і книгозбірень УГКЦ як важливих осередків духовності та збереження національної пам'яті.

Розроблено теоретичні та організаційно-методичні засади дослідження розвитку міжнародної співпраці публічних бібліотек України в умовах комунікаційної глобалізації. Уточнено сутність базових понять предметної сфери "міжнародне співробітництво бібліотек". Досліджено особливості державної культурної та інформаційної політики з розвитку міжнародного співробітництва книгозбірень України. З'ясовано, що міжнародні проекти, істотно впливаючи на сучасний розвиток публічних бібліотек країни, зокрема модернізацію матеріально-технічної бази, стимулюють їх вихід у світовий науковий простір. Охарактеризовано основні напрями, форми, складники та завдання системи міжнародного співробітництва публічних бібліотек, визначено перспективи їхнього подальшого розвитку та резерви підвищення ефективності. Розроблено систему заходів щодо активізації міжнародного співробітництва публічних бібліотек України в умовах глобального комунікаційного простору. Обгрунтовано необхідність поступового компенсаторного заміщення традиційних форм міжнародної співпраці інноваційними, що базуються на застосуванні мережевих каналів комунікації.

Присвячено виявленню історичних тенденцій формотворення та перспектив розвитку дизайну меблів цивільних приміщень. З огляду на це надано науково-методологічну оцінку історіографії досліджень дизайну меблів та розглянуто термінологію. Визначено й систематизовано історичні етапи еволюції меблів, що узгоджені з класичною європейською періодизацією історії. Дослідження включає аналіз розвитку цих історичних етапів. Комплексно проаналізовані та виявлені основні ознаки формотворення меблів у період ремісничого виробництва, та тенденції розвитку їх дизайну в епохи промислових революцій, індустріального і постіндустріального суспільства. Визначено та систематизовано головні чинники та умови, що впливають на формотворення та дизайн сучасних меблів. Сформовано основні вимоги до дизайну сучасних меблів. Уточнено основний зміст і склад самого поняття "меблі". Визначено сучасні тенденції та надано пропозиції щодо перспективних напрямів розвитку дизайну меблів.