Розкрито розуміння Еріхом Фроммом проблеми любові. Висвітлено типологію любові, створену мислителем, її важливість та необхідність як основної засади гуманізації життя та шляху подолання відчуження людини.

Проаналізовано культурну реальність як форму організації світу індивідуально-особистісного буття. Доведено, що завдяки їй людина набуває відносної самостійності індивідуально-особистісного існування як стосовно світу природи, так і стосовно колективних форм свого власного буття. Показано, що у своїй дійсності культурна реальність постає як спродукована на основі смислів система предметних та духовних цінностей, що окреслюють обшир індивідуально-особистісного здійснення буттям.

Розглянуто проблему обгрунтування діалогу між наукою та релігією, яка набуває особливої актуальності на порозі ХХI ст. В поглядах засновників сучасної фізики М. Планка та В. Гейзенберга взаємовідношення науки та релігії постає як проблема культурного самовизначення вченого.

Проаналізовано естетичну теорію І. Канта в контексті дослідження сутності та функцій продуктивної уяви. Визначено її місце в процесах наукового пізнання та художньої творчості, простежено взаємозв'язок уяви з чуттєвою, розсудковою та розумовою діяльністю людини.

Звернуто увагу на необхідність осмислити причини відродження метафізичної проблематики в сучасній філософії і одночасно невизначений статус метафізики в структурі філософування. Причиною такого парадоксу є зіткнення неефективних класичних і неструктурованих некласичних парадигм філософування.

Розглянуто проблематику, пов'язану з концептами комунікації та дискурсу. Поставлено питання про символічний характер актуалізації самості людини у межах механізмів комунікації і витворення особистісного дискурсу - наративу. Розглянуто онтологічну сутність символічного саморозгортання самості.

Досліджено механізм експлікації естетичних категорій в науково-методологічному дискурсі з погляду проблеми визначення ціннісного потенціалу естетики науки. В центрі уваги - питання про теоретичний статус естетизму в постнекласичній раціональності.

Проаналізовано концептуальні проблеми сучасної епістемології, пов'язані з осмисленням неявного знання в контексті становлення комунікативного підходу, де пізнання постає у формі комунікативного зв'язку між явними і неявними смислами.

Вивчено естетико-мистецтвознавчу проблему розширення функцій сучасного українського драматурга. Досліджено сучасну драматургічну тенденцію формування в Україні грунтовного діалогізму із європейськими філософією та мистецтвом на змістовному рівні. Виявлено в контексті сучасної драматичної мови рух від десакралізації до неосакралізації.

Зроблено спробу означити доктринальні особливості, які є основою об'єднання євангельських протестантських церков, а також з'ясувати специфічні риси українського євангельського протестантизму.

Розглянуто застосування семіотики до сфери живописного мистецтва. З позиції семіотики Ч. Пірса розглядається специфіка не-фігуративного мистецтва, адже текст, яким оперує будь-яка знакова система, включає аналіз не тільки питання знакоутворення, але й комунікативний розвиток самого знаку.

Досліджено важливу для сучасного українського суспільства проблему етичного ідеалу у творчості фундатора української національної ідеї Т. Г. Шевченка, проаналізовано джерела та умови формування етичної складової світогляду митця у зв'язку з його персональною ідентичністю, що дозволяє у висліді аргументувати Т. Г. Шевченка - братолюбіє, свобода, відповідальність, правда, - крізь які розкривається зміст його морального ідеалу.

Досліджено романтичну іронію, яка, усуваючи зі свого поля поняття істини та перетворюючи в істину "безкінечне заперечення", є своєрідною "грою у світ". В естетичному дискурсі романтизму романтична іронія формує особливий тип світовідношення, пов'язаний з деструктивно-руйнівними тенденціями та окреслений у філософській творчості Ф. Шлегеля, Гете, Гельдерліна, Новаліса, Т. Кьопке та ін.

Розглянуто мистецтво як один із найбільших дієвих засобів упередження та мінімалізації агресивності. Окреслено основні аспекти впливу художніх творів на інтелектуальний розвиток індивіда, на формування моральних цінностей, що в свою чергу забезпечує фундамент соціальних відносин, а також дій та вчинків людей.

Досліджено соціокультурні виміри еволюції шлюбно-сімейних відносин та встановлено діахронічний зв'язок між поняттями "шлюб" і "родина"; представлено їх компаративний аналіз та проекції на сучасні реалії.

Проаналізовано наслідки розвитку науки, техніки, технологічних інновацій та їх вплив на сучасне суспільство, його соціальні норми і значення соціальних чинників, зокрема соціального капіталу, в розбудові постіндустріального суспільства, особливостях впливу соціального капіталу на економіку, право, культуру та політику сучасного суспільства.

Розглянуто залежність зміни смислів культурного простору від аналітики соціальних процесів утворення особистості. Досліджено феномен культурної травми на індивідуальному та колективному рівнях. Виявлено умови формування та стратегії ідентичності сучасної людини у межах культурно-травматичного дискурсу.

Розглянуто особливості процесу формування релігійної свідомості відповідно до етичних засад традиційних світових релігій. Відзначено зв'язок між різними типами господарювання та релігійними моральними нормами, обстоюється ідея необхідності реалізації моральних засад ведення економічної діяльності, які базуються на релігійних постулатах.

Проаналізовано роль явища творчої дисоціації як роділення і ускладнення раніше відомого у процесі універсального розуміння, а також зазначено переваги даного підходу для подальшого розвитку сучасної філософської герменевтики.

Проаналізовано проблему доцільності включення релігійного виховання в систему національної освіти. Розглянуто також питання про загальний духовно-моральний стан сучасного українського суспільства.