Проведено оцінку зміни мікрокліматичних параметрів букових лісів Стільського горбогір'я, через вимірювання водно-температурних показників грунту та бріоіндикацію. Встановлено, що фрагментація лісових оселищ спричиняє помітні зміни мікрокліматичних параметрів на їх крайових ділянках, що призводить, як до втрат біорізноманіття, так і до зменшення площі "внутрішнього лісу". У фрагментованих букових лісах вплив крайового ефекту на водно-температурний режим грунтів спостерігається до відстані 20 - 40 м, тоді як еко-флористична структура неморальної мохової рослинності стабілізується лише на відтинку від 160 м. Таким чином, мохоподібні є чутливим маркером змін мікрокліматичного режиму у фрагментованій екосистемі. Індикаторами "внутрішнього лісу" у досліджуваних бучинах є Metzgeria furrcata, Radula complanata, Anomodon attenuatus, A. viticulosus, Curriphyllum crassinervium. Визначена амплітуда крайового ефекту свідчить про критичність фрагментації для невеликих ділянок лісу та втрати чутливих до мікроклімату груп біоти, насамперед, мохоподібних.

Використовуючи власні дані, опрацьовано фондові матеріали Державного природознавчого музею НАН України у м. Львів, а також численні літературні джерела, проаналізовано таксономічний та екологічний склад автохтонної наземної малакофауни в різних частинах рівнинної України. Якщо не враховувати представників роду Helicopsis, систематика і видовий склад яких на території України ще вимагають уточнення, і степової частини Крітського п-ва, у межах 4-х ландшафтних зон України на даний час можна вважати достовірно зареєстрованими загалом 109 видів наземних молюсків, автохтонних хоча б для якоїсь частини проаналізованої території. Максимальна видова різноманітність (103 види і 2 представники роду Helicopsis) відмічено в зоні широколистяних лісів, надалі йде прилегла до неї правобережна частина лісостепової зони. Найменшу кількість автохтонних видів наземних молюсків відмічено для правобережної частини степової зони. У межах Українського Полісся та лісостепової зони України таксономічна різноманітність наземних молюсків зменшується в напрямку із заходу на схід. При цьому кількість зареєстрованих автохтонних видів зменшується, відповідно, в 1,5 і 1,7 разів, а родова різноманітність - в 1,3 і 1,5 разів. У степовій зоні головним центром видової різноманітності є розташована на сході країни Донецька височина. За таксономічним і екологічним складом наземні малакокомплекси правобережної частини лісостепової зони є ближчими до зони широколистяних лісів, її лівобережної частини - до лівобережного степу. Загалом просторова диференціація наземної малакофауни на рівнинних територіях України більше пов'язана не з межами ландшафтних зон, а з розташуванням цих територій по відношенню до русла Дніпра та з окремими височинами, де спостерігається максимальна видова різноманітність наземних молюсків зони широколистяних лісів і лісостепу (Подільська) та степової зони (Донецька).

Проаналізовано вплив рекреаційного навантаження на бурі гірсько-лісові грунти за фізичними, водно-фізичними, агрохімічними та біотичними властивостями. Встановлено, що на стежках показники щільності будови грунту збільшуються в 1,6 - 1,9 разу у порівнянні з лісовою ділянкою, а польова вологість грунту навпаки зменшується в 1,8 - 19 разів. На початкових стадіях рекреаційної дегресії вміст гумусу фіксується дещо більшим у порівнянні з контролем, тоді, як на стежках з більшим рекреаційним навантаженням навпаки зменшується більш, як на 50 %. За показниками біотичної активності найбільш репрезентативними є результати за каталазною активністю грунту та мікробною біомасою. Залежно від стадії рекреаційної дегресії показники біотичної активності зменшуються на 25 - 60 % у порівнянні з контролем. З використанням критеріїв деградації лінійних шляхів (ширина стежки, наявність додаткових/паралельних стежок, відсутність/наявність лісової підстилки в лісових екосистемах, щільність будови грунту) встановлено стадії рекреаційної дегресії на еколого-пізнавальних стежках та туристичному маршруті НПП "Сколівські Бескиди".

Проведено дослідження оселищного різноманіття території Музею народної архітектури і побуту у Львові ім. Климентія Шептицького, а також його созологічну оцінку. Попередньо виділено та описано 19 типів оселищ, що належать до 12 груп, 7 класів. Серед них 14 типів мають антропогенне походження, 3 - напівприродне, а 6 - природне. У созологічному аспекті найбільше значення мають оселища насаджень широколистяних і хвойних порід та новий для регіону тип оселищ жорстководні ожерела на туфових і травертинових формаціях. Загалом формування оселищного різноманіття території Музею є оригінальним прикладом напівприродної демутації антропогенного ландшафту, оскільки, до створення Музею, цю територію було повністю девастовано кар'єрами та вирубуванням лісу. За результатами досліджень показано, що відбувається поступова демутація регіонально типового неморально-лісового флороценотичного комплексу. Однак, цьому процесові перешкоджає і інтенсивне антропогенне (рекреаційне) навантаження на екосистеми.

На підставі обліків, проведених в селітебних межах м. Львів у 2006 - 2007 та 2017 - 2018 рр., зроблено аналіз змін гніздової орнітофауни. Сьогодні у Львові гніздяться 84 види. Суттєво скоротилося число видів у населенні птахів з 51 в 2007 р. до 41 - в 2018 p., що свідчить про зниження чисельності у низки видів на фоні зростання видового різноманіття (з 73 до 81 виду) і суттєвого зростання щільності населення з 443,0 до 581,6 пар/10 га. За 12-річний період 70 видів постійно залишалися в складі фауни. Зникли три види, видовий склад збільшився на 11 видів. З'явилися 7 нових: гаїчка болотяна, ворона сіра, одуд, бугайчик, дятел білостінний, трав'янка чорноголова, синиця чорна і 4 повернулися на гніздування до міста, після відсутності у 2006 - 2007 рр.: куріпка сіра, жовна чорна, щеврик лісовий, мухоловка строката. Чисельність 9 видів не змінилася між періодами досліджень. У 29 видів чисельність впала, у 32 - зросла. Основні причини змін чисельності зведено у 5 груп: зміни в зоогеографічних масштабах або експансії (характерні для трьох видів), синурбізація (29 видів), зміни загального стану популяцій (38 видів) і локальні зміни середовища (45 видів), причини невідомі (7). Для 33 видів різні причини діють в сукупності.

Розглянуто особливості змін, які відбуваються в екологічній структурі орібатидних угруповань під впливом антропогенних чинників (випасання та гідромеліорація) в умовах Закарпатської низовини. Зокрема, проаналізовано зміни у структурі морфоекологічних типів (адаптивних типів), біотопних груп та комплексів за гігропреферендумом, які відбуваються внаслідок трансформації біотопів. Встановлено, що гідромеліорація та випасання призводить до різних тенденційних змін, які у свою чергу пов'язані з особливостями біології конкретних видів орібатид та специфіки дії досліджених факторів.

Наведено основні вимоги до розроблення і застосування інтерактивних музейних уроків у вигляді ігор, що максимально доповнюють шкільну програму. Розглянуто особливі підходи до навчання в стінах природничого музею дітей покоління Альфа. Підкреслено, що головним джерелом реалізації педагогічних ігрових сценаріїв є урок, важливим аспектом якого є ефективний підбір методів і прийомів його проведення. Також наведено одержаний досвід організації дитячих акцій та різноманітних подій, які збільшують музейну аудиторію.

Наведено верифікацію існуючої системи показників ефективності природничих музеїв в Україні, опираючись на аналіз української нормативної бази та вивчення закордонного досвіду. Доведено, що критерії оцінки роботи природничих музеїв різного профілю і підпорядкування сьогодні є неефективними і не відображають реальний стан справ. Ефективність роботи природничих музеїв оцінюється відповідно до таких показників, як кількість відвідувачів, кількість одиниць в колекції тощо, проте зовсім не береться до уваги якість надання послуг. Наголошено на необхідності розроблення та застосування стандартизованого оцінювання діяльності музеїв, як одного з найважливіших кроків на шляху до реформування всієї музейної галузі України.

Музей виступає як ефективний інструмент пізнання та оцінки новітніх ознак вапоризації природних об'єктів та еколого-соціальних явищ. На відміну від спеціалізованих по біологічних дисциплінах кафедр і інститутів, музей володіє широким спектром когнітивних компетенцій публічного спрямування. Соціальна ізоляція, активний перехід на дистанційні методи комунікації, а також психологічні напруження роблять виразними соціо-природничі проблеми, які існували й до пандемії. Разом з чіткою диференціацією методів біхевіоризму та етології, їх номенклатурними доповненнями, необхідно використовувати важливі прояви інтеграції цих напрямів психології. Розв'язати цю методологічну задачу під силу виключно методам музеологічних інтерпретацій. Парадигма коеволюції надає змогу оперувати поняттями еволюційного процесу стосовно гетерогенних соціо-біотичних систем. У Карпатському регіоні созологічна стратегія має інтегрувати позитивні аспекти фрагментації. Моделями такої коеволюційної інтеграції є різні комплекси - від корінних грунтово-детритних комплексів субстратів і редуцентів до ценопопуляцій видів. Саме грунтові профілі сукцесійних рядів віддзеркалюють історію коеволюції вторинних екосистем і виступають надійними реперами у діагностиці імовірних змін. Біхавіоральні засади поведінкової екології мають стати нормативним елементом у пізнанні коеволюційних змін. Музей при цьому виступає універсальним осередком аналізу та прогнозу подальшого коеволюційного розвитку стосунків людини і природи.

Колекція жуків-стафілін (Coleoptera, Staphylinidae) у Державному природознавчому музеї НАН України - одна з найбагатиіих та найвідоміших в Україні. Значну частину колекції складають сухі, змонтовані екземпляри (близько 5000), у тому числі близько 700 видів. Цей матеріал частково монтується, упорядковується та каталогізується. У роботі представлено загальний список цих екземплярів, зібраний кількома поколіннями ентомологів з початку XX до XXI ст. з території та околиць Карпатського біосферного заповідника (відповідно до даних в етикетках). Загалом у колекції Державного природознавчого музею НАН України зберігається 287 екз. Staphylinidae, що представлені 24 видами з 16 родів та 6 підродин (Aleocharinae - 8 видів, Omaliinae - 2, Oxytelinae - 1, Staphylininae - 11, Tachyporinae - 2 види, які збирали на території Карпатського біосферного заповідника. З них 1 вид - Leptusc flavicornis Brancsik, 1874 виявлено для України вперше.

На підставі літературних і власних даних, а також фондових матеріалів Державного природознавчого музею НАН України та Зоологічного музею Львівського національного університету ім. Івана Франка проаналізовано таксономічний склад і особливості просторового розподілу черевоногих і двостулкових прісноводних молюсків на заході України. Складено видові списки для Волинського (Західного) Полісся, Волинської височини, Малого Полісся, Розточчя та Опілля, Західного Поділля, Середнього (Північного) Поділля, Прут-Дністровського межиріччя, Передкарпаття, Закарпатської низовини та гірської частини Українських Карпат. Встановлено, що на заході України можна вважати достовірно зареєстрованими 74 автохтонних та 6 адвентивних видів прісноводних молюсків із загальновизнаним видовим статусом, які належать до 35 родів і 15 родин. Адвентивними для заходу України є Potamopyrgus antipodarum, Physella acuta, Menetus dilatatus, Dreissena polymorpha, D. bugensis, Sinanodonta woodiana. Додаткового підтвердження вимагає присутність тут Lithoglyphus pyramidatus, Omphiscola glabra, Physella heterostropha, Planorbis carinatus, Pisidium conventus, P. tenuilineatum. Якщо не враховувати слабко досліджене малакологами Середнє Поділля, чітко виражене збіднення видового багатства прісноводних молюсків спостерігається лише в гірській частині Українських Карпат (38 видів, 17 родів, 8 родин), за наявності деяких специфічних компонентів прісноводних малакокомплексів (дрібні черевоногі молюски родів Bythinella і Paladilhiopsis). Найбагатший таксономічний склад прісноводних молюсків відмічений для Волинського Полісся: 67 видів, 29 родів, 15 родин. З'ясовано, що більшість прісноводних молюсків є рівномірно розповсюдженими по рівнинних і передгірних територіях заходу України. Лише поодинокі види можна вважати специфічними компонентами прісноводних малакокомплексів окремих фізико-географічних областей або річкових басейнів. Виділено низку видів, відсутніх у малакологічному фонді ДПМ НАНУ, а також територій, слабко представлених у ньому. Одержані результати будуть враховані під час подальшого комплектування фондових музейних колекцій.

Матеріали стосовно знахідок мишівок в Україні вкрай неповні і вимагають верифікацій, тому оцінками відносної рясноти видів і їх поширення обрано обидві академічні колекції України - Державного природознавчого музею (ДПМ) та Національного науково-природничого музею (ННПМ) НАН України. Проаналізовано збори мишівок, накопичені в ДПМ та ННПМ за весь період існування його зоологічних колекцій: за фактичними датами матеріал охоплює період 1928 - 1999 рр. (кілька серій зразків атрибутовані фондовиками як "1900 - 1915", без пояснень, в усіх випадках мова про колекції О. Браунера). Загалом в колекціях є 87 зразків 4-х видів, що формують дві підвидів. Загалом описано деталі знахідок 26 S. betulina, 12 S. strandi, 6 S. severtzovi, 43 S. loriger. Для останнього виду знахідки наведено окремо для трьох серій - на схід від Дніпра (22), на захід (14), в Криму (4). Кожну знахідку наведено із зазначенням всіх важливих деталей (колекція, номери, типи зразків, місцезнаходження, дата, колектор), оля всіх проблемних даних надано відповідні коментарі: щодо визначення видів, щодо публікації даних, щодо місцезнаходження, дати або колектора. Стан колекцій і стан записів про них такий, що кількість уточнень значно перевищує кількість записів. Тому і листування опублікованими каталогами (насамперед каталогу ссавців ННПМ) є вкрай нерекомендованим: фактично всі записи вимагають корекцій, пов'язаних як з проблемами некоректного переписування первинної етикеткової інформації, так і її некоректною інтерпретацією. Фактично ця праця є першою спробою розв'зувати наявні матеріали, проте ревізія не повна через неможливість переглянути одночасно всі зразки і всі первинні етикетки. Аналіз розподілу вибірок за місяцями року показав, що всі види колектовано переважно у травні - липні (67,8 % зразків), а весь пік сезонної активності, судячи по датам здобування зразків, охоплює 6 міс. і триває з квітня до вересня. Розглянуто питання наповнення колекцій. Пік наповнення колекцій випав на періоди 1920+, 1940+ та 1980+ рр. (зібрано по близько 20 - 25 особин мишівок), після 2000 р. жодного поповнення зоологічних колекцій цією групою гризунів немає.

Розглянуто базові поняття та проблемні питання сучасної популяційної екології рослин. У науковій літературі можна спостерігати достатньо різні погляди стосовно численних аспектів термінології та методології досліджень. Такі базові терміни, як "життєвість", "вікова структура", "онтогенетична структура", "самовідновлення", "стратегія", "регенераційна ніша", "буферність", встановлення обсягів популяцій тощо мають достатньо різні трактування, що спричиняє сутві розбіжності у методології досліджень, а відтак відображається на інтерпретації результатів. Популяція розглядається як неподільна і неповторна сукупність особин одного виду, якій притаманне самовідтворення зі збереженням своїх головних властивостей. Обгрунтовано положення про популяцію як одиницю обліку біорізноманіття. Дослідження стратегії, внутрішньопопуляційної різноманітності, життєздатності та механізмів самовідновлення показало, що існування популяцій протягом тривалого часу забезпечується певною структурою. Структура популяції - це сукупність кількісних і якісних складових її організації на індивідуальному і груповому рівні, які характеризують будову і забезпечують функціонування популяції як цілісної системи. Водночас, встановлення того, які структурні елементи відіграють провідне значення у змінених умовах довкілля продовжує залишатися актуальніш завданням для видів різних життєвих форм у різноманітті умов їх оселищ. На прикладі ізольованих популяцій рідкісних видів показано найтиповіші етапи зміни структури унаслідок песимізації умов існування: спрощення просторової структури, старіння або псевдоомолодження, зменшення життєвості особин і популяційних локусів, зменшення ефективності самопідтримання і розмноження, спрощення і скорочення онтогенезу особин, переважання смертності над народжуваністю, зменшення площі, чисельності й щільності, припинення формування генеративних особин, припинення поповнення підросту, редукція вегетативного розмноження, втрачання життєздатності популяції. Інтегральною характеристикою, яка відображає сучасний стан популяції на основі найважливіших індивідуальних і групових параметрів структури, росту, розвитку та репродукції, є життєвість (віталітет) популяції. У збереженні життєздатності популяцій та забезпеченні перспектив їх існування за несприятливих змін середовища найбільше значення мають внутрішньопопуляційні структурні складові - популяційні локуси відтворення. Серед популяційних структур найвищу динамічну стійкість і стабільність функціонування протягом тривалого часу за різних умов природного і антропогенно зміненого середовища виявлено у метапопуляцій. Для теорії популяційної екології і для природоохоронної практики важливим є розуміння процесів, котрі відбуваються на межі існування популяції - під час її зародження, а особливо у період втрачання нею життєздатності та відмирання. Однак ще мало наукових досліджень, спрямованих на розкриття закономірностей поведінки популяцій під час цих найуразливіших періодів їх великого життєвого циклу.

Зумовлене антропохорією розселення окремих видів наземних молюсків у західному та інших регіонах України відбувається зараз настільки швидко, що викликає постійну появу нових даних і вимагає періодичного уточнення опублікованих раніше зведень. Зокрема, після публікації такого огляду для заходу України було зроблено низку знахідок, які більш або менш суттєво розширюють існуючі відомості щодо сучасного розповсюдження у цьому регіоні низки антропохорних видів. Це призвело також до поповнення відповідними матеріалами малакологічного фонду Державного природознавчого музею НАН України. Oxychilus draparnaudi (Beck, 1837). Протягом 2019 р. було зареєстровано кілька нових місцезнаходжень цього виду на території м. Львів.

Найголовніше завдання педагога - це навчити дітей вчитися, а зацікавити сучасних учнів у навчанні справа не легка, але можлива. І помічниками можуть стати інноваційні й комп'ютерні технології, що надають змогу не тільки формувати в учнів знання, уміння й навички, але й вирішувати більш важливе завдання, яке постає перед навчанням, - розвивати особистість учня, задовольняти його пізнавальні інтереси. Серед них це імерсійні технології: технології віртуальної (VR) virtual reality та доповненої (AR) augmented reality реальності. Віртуальна реальність зможе перенести в будь-який місце, а доповнена реальність помістить будь-який об'єкт поряд з дитиною. Особливо це необхідно під час підготовки до уроків з учнями покоління Z, які є цифровими громадянами, або "Digital Native". Для представників покоління Z характерне етичне споживання, підприємницькі амбіції, прогресивні погляди на різні теми - від освіти і до питання статі.

Формування ранньодевонської іхтіофауни відбувалося під дією сукупного впливу історичних, палеогеографічних та палеоекологічних чинників. Внаслідок еволюційного розвитку на початку девонського періоду виникла низка високорангових таксонів морських хребетних, які активно колонізували мілководні басейни нового материка Лауруссії. Для представників локальних ендемічних фаун виникла можливість розширення своїх ареалів. Відбувалися обміни мігрантами між сусідніми регіональними фаунами. Все це супроводжувалось еволюцією екосистем, утворенням і освоєнням нових екологічних ніш. Ранній девон для більшості груп хребетних був позначений різким ростом кількості таксономічних одиниць. Формування подільської регіональної іхтіофауни ілюструє ці тренди глобальних біотичних змін у ранньому девоні.

16 жовтня 2020 р. Державним природознавчим музеєм НАН України та Львівським відділенням Українського ентомологічного товариства було організовано і проведено, вперше в он-лайн режимі за допомогою ресурсу Google Meet, науково-практичну конференцію "XIV Львівська ентомологічна школа" за темою "Актуальні проблеми вивчення ентомофауни західного регіону України".

Під час виконання чергового етапу теми "Природно-історичні та ландшафтно-зональні фактори диференціації регіональних фаун і флор України" завершено аналіз таксономічного складу і просторового варіювання параметрів наземних малакокомплексів на рівнинних територіях України, узагальнено відповідні дані щодо Українського Полісся та лісостепової зони. Встановлено, що таксономічний та екологічний склад прісноводних молюсків є одноманітним на рівнинних і передгірних територіях заходу України. Виділено 7 умовних груп видів колембол у межах природних зон і гірських країн території України, які об'єднуються у 4 комплекси: "степовий", "лісовий", "полігональний" і "монтанний". За результатами проведеної роботи 95 видів колембол умовно віднесені до степового комплексу, 110 - лісового, 208 - полігонального і 123 - монтанного. Завершено аналіз структури просторового варіювання таксоценів грунтових нематод надродини Dorylaimoidea в букових лісах заходу України.

Dendroleon pantherinus (Fabricius, 1787) - теплолюбний вид, що населяє ксеротермні біотопи лісової зони. Поширений в південно-західній Європі, Франції, Румунії, Чехії, Словаччині, Словенії, на Балканах, на чорноморському узбережжі Турції, Грузії, Росії. Рідкісний по всьому ареалу, у багатьох європейських країнах та в Росії занесений до червоних списків і охороняється, хоча відсутній у Червоному списку МСОП. В Україні не має природоохоронного статусу, відомий дотепер лише з Кримського півострова.

Досліджено видовий склад фауни сітчастокрилих, а також біотопічний розподіл в межах території Українських Карпат. Вперше проведено висотно-поясний аналіз розподілу сітчастокрилих в Українських Карпатах, який показав, що найвищою видовою різноманітністю характеризується пояс дубових лісів, для якого виявлено 50 видів сітчастокрилих. З'ясовано, що оригінальними для поясу є 7: Chrysopa hummeli, Ch. dorsalis, Ch. hungarica, Ch. nigricostata, Sisyra nigra. Distoleon tetragrammicus, Libelloides macaronius - не відмічено для інших поясів і є дуже рідкісними. Встановлено, що найвищим видовим різноманіттям характеризуються мішані ліси та узлісся, для яких ідентифіковано по 39 видів, що становить 78 % від загальної кількості видів, які трапляються в поясі дубових лісів. Найвищий індекс Магралефа для мішаних дубових лісів (Quercus, Tilia, Acer, Fraxinus, Ulmus та ін.), він становить 4,7. Для поясу букових лісів наводимо 43 види. Встановлено, що найбільшим видовим різноманіттям характеризуються узлісся, там виявлено 32 види, що становить 74 % від загальної кількості видів букового поясу Українських Карпат, 31 вид (72 %) в буковому лісі із домішками інших листяних порід дерев. По 29 на узліссях і у старовікових букових лісах (пралісах). Найвищий показник індексу видового багатства за Маргазефом припадає на узлісся, і становить 4,34. У складі поясу ялинових лісів відмічено 24 види, 10 з яких, а саме Wesmaelius mortoni, W. nervosus, W. ravus, W. tjederi, W. concinnus, W. quadrifasciatus, Hemerobius contumax, H. fenestratus, He. pini, H. nitidulus в Українських Карпатах, було зареєстровано лише в межах поясу ялинових лісів. Найвищий індекс Маргалефа характеризує молоді япинові ліси, він становить 3,86. В умовах субальпійського поясу виявлено лише чотири види сітчастокрилих - Myrmeleon formicarius, Wesmaelius nervosus, W. ravus та Chrysoperla carnea, в альпійському поясі - жодного.