Вивчено особливості формування психоемоційних і соматичних розладів здоров'я лікарів-педіатрів поліклінічних закладів у формі професійного "вигорання" за впливу комплексу чинників-детермінант професійної психоемоційної напруги. Проведено системний аналіз управлінської діяльності стосовно його збереження та відновлення. Науково обгрунтовано та розроблено систему професійної реабілітації лікарів-педіатрів. Доведено її ефективність на підставі результатів впровадження певних елементів в практику діяльності поліклінічних лікувально-профілактичних закладів. Зазначено, що якісно новими складовими системи є "Кабінет охорони здоров'я співробітників" як функціонально-структурна одиниця поліклініки для дорослих, діяльність якого розповсюджується на медичних працівників дитячих поліклінік теориторії обслуговування, та підсистема інформаційно-навчального забезпечення лікарів-педіатрів. Відзначено, що запропонована система забезпечує оптимізацію стану здоров'я лікарів-педіатрів у процесі трудової діяльності завдяки застосуванню профілактичних і реабілітаційних організаційних технологій.

Досліджено проблему комунікативної компетентності майбутнього сімейного лікаря. За результатами аналізу літературних джерел визначено психологічну структуру комунікативної компетентності особистості. Запропоновано структурно-динамічну модель технології розвитку даної якості в сімейних лікарів. Проведено емпіричне дослідження рівнів комунікативної готовності майбутніх сімейних лікарів. Виявлено її взаємозв'язок з особистісними особливостями студентів. Запропоновано модель психологічних умов і технології розвитку комунікативної компетентності майбутніх сімейних лікарів, яка дозволяє забезпечити належний рівень професійної готовності відповідних фахівців. Розроблено комплекс прийомів розвитку компетентності, який може бути використаний в організації навчання та перепідготовки відповідних спеціалістів у ВНЗ і системі післядипломної освіти.

Вперше досліджено психологічні особливості особистості лікарів терапевтичного профілю з метою оптимізації їх професійної діяльності. Встановлено й обгрунтовано критерії оцінювання основних психологічних показників особистості лікарів терапевтичного профілю. Розроблено методику психодіагностичного дослідження рівня розвитку професійно значущих рис особистості лікарів терапевтичного профілю. Визначено програму психологічного тренінгу, спрямованого на формування професійно значущих рис особистості лікарів терапевтичного профілю, що лежать в основі ефективної терапевтичної взаємодії з пацієнтами та сприяють підвищенню рівня професійної компетентності.

Проведено анкетування 434 лікарів терапевтичного профілю з питань якості надання медичної допомоги у разі захворювання системи печінки. Аналіз результатів анкетування виявив загальні закономірності дефектів системи медичного обслуговування населення в амбулаторно-поліклінічних установах. Показано, що чинні стандарти не повною мірою відповідають сучасним концептуальним підходам до ведення таких пацієнтів. Виявлено низку причин неможливості їх впровадження в клінічну практику. На думку лікарів, підвищенню якості медичної допомоги сприятимуть: впровадження сучасних клінічних стандартів; відродження вертикалі в системі надання спеціалізованої гастроентерологічної допомоги; поліпшення ресурсної бази медичних установ; введення в країні системи медичного страхування. Розглянуто низку невирішених питань післядипломної освіти лікарів, а також потребу в проведенні активної санітарно-освітньої роботи серед населення з підвищення соціальної довіри пацієнтів до професійного лікарського співтовариства на рівні як відповідальності кожного за власне здоров'я, так й освітньої діяльності у напрямку медичних лжефактів.

Предложена концепция системы минимально необходимых знаний и навыков в сфере управления ЗИП (задачи, инструменты, принципы), которые полезны каждому врачу, независимо от его профессиональной специализации и уровня оказания медицинской помощи, как руководителю первой линии управления. Рассмотрены принципы, средства (инструменты) и задачи управления. Изложены рекомендации, которые, если их придерживаться, дают возможность линейному роководителю в своей повседневной деятельности быть успешным и эффективным.

Викладено результати досліджень основних психологічних чинників, що впливають на адаптацію до професійної діяльності лікаря сімейної медицини. Розкрито сучасні аспекти впровадження сімейної медицини в Україні та за кордоном. Описано специфіку формування та клінічну картину станів дезадаптації та методи їх корекції й профілактики. Встановлено роль психологічного обстеження сімейним лікарем та його значення у розробці лікувально-реабілітаційних заходів, що здійснює сімейний лікар у практичній діяльності.

На основі аналізу соціологічного опитування головних лікарів щодо професійно-важливих рис заступників головних лікарів з медичної частини визначено за частотою вибору рейтинг необхідних професійноважливих рис (відповідальність, дисциплінованість, інтелект, професіоналізм, справність, організованість, щирість, ініціативність, обов'язковість, керованість). Рейтинги, визначені головними лікарями з різним досвідом керівної роботи, різнилися. Встановлені відмінності свідчать про трансформацію міжособистісних відносин головних лікарів зі своїми підлеглими, зокрема заступниками, протягом професійної діяльності, що, своєю чергою, свідчить про зміни стилю управління. Головні лікарі-новачки віддають перевагу організаторським рисам у заступників, що передбачає їх націленість на виконання тактичних поточних справ, а досвідчені - інтелектуальним і мотиваційно-вольовим рисам, які забезпечують виконання стратегічних політичних завдань.

Освещены страницы истории семейной медицины, отражено место семейного врача в реформировании системы отечественного здравоохранения и оказания помощи разным контингентам населения. Рассмотрены проблемы высшего медицинского образования и подготовки врачей общей практики, аспекты этики и деонтологии, гигиены окружающей среды, медико-социальной экспертизы, основ диспансеризации, профилактики и реабилитации, здорового образа жизни.

Проаналізовано сучасні тенденції зі стандартизації підготовки фахівців. Розглянуто основні етапи розроблення компетентнісної моделі лікаря загальної практики-сімейного лікаря. Наведено важливість розвитку у сімейного лікаря соціальних компетенцій, які сприяють розвитку особистості фахівця, усвідомленню свого місця в системі соціальних відносин, а також здатності до критичного оцінювання свого життєвого та професійного досвіду, свідомого вибору шляхів та методів удосконалення своїх особистих і професійних якостей.

В період розквіту, удосконалення медичних технологій, комп'ютеризації медицини спілкування на рівні лікар - пацієнт не втрачає свого значення. Вимоги до професійних якостей лікаря зростають в унісон з вимогами до людських якостей медичного працівника.

Висвітлено результати комплексного соціологічного дослідження випадкової вибірки лікарів загальної практики - сімейної медицини та результати їх соціально-гігієнічного оцінювання.

Цель исследования - изучение психологической реакции врачей педиатрического и терапевтического профиля на факт смерти пациента. Выявленные в ходе исследования психологические реакции, характеризующие личную реакцию врача и обстановку в коллективе в ситуации смерти пациента, относят к факторам риска возникновения синдрома эмоционального выгорания, в дальнейшем они могут оказывать влияние на психосоматическое состояние врача и качество выполнения им профессиональных обязанностей. Предложена программа мероприятий по реабилитации и защите врача как личности в кризисной профессиональной ситуации.

Наведено результати дослідження щодо визначення потреби лікарів загальної практики / сімейних лікарів у консультативній допомозі, яку надають лікарі-спеціалісти. Розраховано інтегральний показник потреби в консультаціях ЛЗП/СМ лікарями-спеціалістами, який відрізнявся під час надання медичної допомоги дорослому та дитячому населенню і залежав від рівня теоретичних знань та компетенцій ЛЗП/СЛ, структури звернення пацієнтів по медичну допомогу до ЛЗП/СЛ відповідно до класів хвороб за МКХ-10, а відповідно і рівнів пошіреності хвороб серед населення, якому ЛЗП/СЛ надавали медичну допомогу. Визначено важливе значення одержаних результатів для розробки штатних розписів під час формування госпітальних округів у частині забезпечення населення доступною спеціалізованою амбулаторно-поліклінічною допомогою.

Проаналізовано чинники, що впливають на формування інформаційних потреб сімейних лікарів з урахуванням категорій користувачів. Визначено роль бібліотеки в інформаційному забезпеченні медиків.

В результаті проведеного дослідження 255-ти лікарів хірургічного та терапевтичного профілю визначено особливості формування у них станів професійної дезадаптації. Проаналізовано особливості психоемоційного стану респондентів в залежності від стажу роботи. Визначено індивідуально-психологічні та соціально-психологічні предиктори формування станів професійної дезадаптації у досліджуваного контингенту. Виокремлено патологічні складові, взаємовплив яких формує клінічну специфіку й особливості перебігу феномену професійної дезадаптації, а саме, психоемоційні порушення, соматовегетативний дисбаланс, диссомнологічні розлади, порушення соціальної взаємодії, неадаптивна копінг-поведінка, які і стали головними мішенями заходів психокорекції. На основі одержаних даних науково обгрунтовано, розроблено та впроваджено систему психокорекції професійної дезадаптації лікарів хірургічного та терапевтичного профілю, оцінено її ефективність. Обгрунтовано необхідність використання даних інтервенцій.

Приведена первая публикация из серии работ, в которых будет дана расширенная интерпретация основных положений Ереванской декларации о последовательном продвижении принципов доказательной медицины. Цель работы - определить взаимосвязь наличия специальных знаний в области клинической эпидемиологии с уровнем компетентности врача (КВ). На основании анализа литературы определены основные критерии, по данным которых производится оценка КВ. В основе КВ лежит уровень профессиональных знаний и навыков, которые проецируются в клиническую практику через нравственные характеристики личности врача, с учетом соблюдения этических и законодательных предписаний, при наличии качественных коммуникативных навыков. К профессиональным знаниям и навыкам относятся также специальные знания клинической эпидемиологии и биостатистики, которые позволяют врачу воспринимать качественную клиническую информацию по результатам отчетов о клинических исследованиях. Эти знания и навыки являются одной из важнейших квалификационных характеристик современного врача и необходимым инструментом постоянного последипломного самообучения. Сделаны выводы, что украинский врач не имеет специальных знаний, которые позволяют правильно оценивать результаты клинических исследований. Для поднятия уровня компетентности украинских врачей необходима государственная программа систематизированного обучения основам доказательной медицины на до- и последипломном этапах обучения.

Мета дослідження - проаналізувати рівень комунікацій сімейних лікарів та висвітлити підходи до комунікацій у їх практичній діяльності. У роботі було застосовано методи: структурно-логічного аналізу, концептуального моделювання та системного підходу. Завдання комунікативної діяльності сімейних лікарів полягають у зміні поведінки населення (на користь відповідального ставлення до власного здоров'я, ведення здорового способу життя, усунення чи мінімізації негативного впливу факторів ризику розвитку захворювань на здоров'я), а також в інформуванні населення про загрозливі стани та в навчанні тактиці дій у разі їх виникнення. Важливими завданнями комунікацій є лобіювання інтересів населення в одерижанні якісної первинної медичної допомоги в середовищі цільових груп впливу: осіб, які приймають рішення на різних рівнях місцевого управління; органів соціального забезпечення; роботодавців; керівників і працівників закладів освіти; неформальних лідерів серед населення. Висновки: запропоновано основні напрямки комунікацій у діяльності сімейних лікарів, групи комунікаційного впливу, завдання та індикатори оцінки.

Мета роботи - визначити проблеми взаємовідносин лікаря загальної практики - сімейного лікаря та пацієнта. У дослідженні застосовано методи: структурно-логічного аналізу, бібліосемантичний, соціологічний, статистичний та системного підходу. Результати соціологічного дослідження показали, що рівень задоволеності потреб населення в медичній допомозі на первинному рівні недостатній; поінформованість населення про власні права щодо послуг на рівні сімейної медицини також недостатня. Висновки: потребує вдосконалення кваліфікація лікаря загальної практики - сімейного лікаря та покращання умов його праці, а також дотримання законодавства медичними спеціалістами під час виконання своїх функціональних обов'язків.

Мета роботи - провести аналіз нормативно-правового забезпечення умов діяльності лікаря загальної практики - сімейного лікаря для ефективної професійної діяльності. Проаналізовано нормативно-правові акти щодо забезпечення діяльності лікаря загальної практики - сімейного лікаря; використано методи структурно-логічного аналізу, системного підходу, порівняльного аналізу. Проведений аналіз нормативно-правового забезпечення діяльності лікаря загальної практики - сімейного лікаря показав: достатнє унормування прав лікаря цієї спеціальності на законодавчому рівні; декларативність програмних документів щодо розвитку сімейної медицини; відсутність механізму відповідальності за незабезпечення умов праці сімейного лікаря як на законодавчому, так і на галузевому рівні.

Розглянуто питання психічного здоров’я українських сімей. Зауважено, що підтримка психічного здоров’я — провідна тема у діяльності служб охорони здоров’я багатьох країн світу. Показано, що за останні 20 років психіатрія зазнала грандіозних змін, генетичні дослідження суттєво змінили уявлення про природу психічних захворювань. Доведено, що прогрес у сучасній психіатрії пов'язаний не стільки з успіхами біологічної терапії, скільки з новими технологіями організації психіатричної допомоги, дестигматизацією психіатрії, її інтеграцією з загальною медичною допомогою, орієнтацією на відновлення соціального функціонування та інклюзією хворих із психічними розладами, переносом акценту з біологічної терапії на психотерапію, реабілітацію, вирішення соціальних проблем хворого (клієнта) та його родини. Наголошено, що система надання психіатричної допомоги в Україні гостро потребує реформування. Це має бути не тільки оптимізація певних напрямів, але й створення принципово нової моделі, орієнтованої на охорону психічного здоров'я населення, а не тільки надання психіатричної допомоги.