Адекватна імуносупресія важлива для ефективної профілактики відторгнення та виживання ниркового алотрансплантата, тому, вибираючи вид ІТ, важливо враховувати численні несприятливі ефекти імуносупресивних препаратів, включаючи ризик виникнення інфекційних ускладнень і злоякісних новоутворень. Також важливо враховувати фактори ризику у самого реципієнта, такі як вік, ступінь сенсибілізації, наявність первинного захворювання нирок та супутньої патології. ІТ значно знижує частоту гострого відторгнення та покращує показник однорічної виживаності трансплантата у реципієнтів, яким трансплантували нирку. Застосування комбінації препаратів з різним механізмом дії у знижених дозах підвищує ефективність лікування та зменшує частоту побічних ефектів.

Трансплантація нирки є золотим стандартом при лікуванні термінальної ниркової недостатності і може бути виконана за наявності трупного трансплантата або живого родинного донора. АВ0-несумісна трансплантація нирки може призвести до опосередкованого антитілами відторгнення. Розглянуті методи визначення анти-А/В антитіл. У світі існує низка методів елімінації анти-А/В антитіл для підготовки до АВ0-несусмісної трансплантації нирки, кожний з яких має свої переваги та недоліки. Тому потрібні подальші дослідження в даному напрямку для визначення тактики вибору оптимального методу в кожному конкретному випадку. Увагу приділено сучасним методам елімінації анти-А/В антитіл та протоколам ведення таких пацієнтів, їх порівнянню. Проаналізовано можливості використання методик в Україні.

Трансплантація нирки беззаперечно залишається оптимальним методом лікування термінальної стадії ниркової недостатності, а її результат залежить від імунної реакції організму реципієнта на пересаджений орган. Побічні ефекти сучасних імуносупресивних препаратів, такі як нефротоксичність, опортуністична інфекція і підвищений ризик онкологічних захворювань, негативно впливають на довгострокові результати трансплантації. Останніми роками дослідження властивостей і можливості використання стовбурових клітин викликали значний інтерес та очікування. Біологічні характеристики стовбурових клітин, що включають багаторядну диференціацію, самонаведення, паракринний ефект, імуномодуляцію, здатність пригнічувати імунну відповідь хазяїна проти трансплантата, що лежать в основі гострого й хронічного відторгнення трансплантата, відкрили нові горизонти для застосування їх при трансплантації нирки. Проведені дослідження показують, що біологічна активність стовбурових клітин залежить від стану організму реципієнта, а безпека й ефективність їх клінічного застосування залишаються суперечливими. Використання стовбурових клітин на тваринних моделях з нирковою недостатністю показує кращі результати в післяопераційному періоді і дає можливість для проведення клінічних досліджень у контексті створення альтернативної індукційної терапії при трансплантації нирки. Літературний аналіз доклінічної ефективності застосування стовбурових клітин при хронічній нирковій недостатності й алотрансплантації нирки в лабораторних тварин показав їх унікальний потенціал для покращання функції і відновлення пошкодженої нирки, а також наявність імуносупресивних ефектів, які включають пригнічення проліферації Т-клітин, дозрівання дендритних клітин та індукцію Т-регуляторних клітин, що може покращити віддалені результати алотрансплантації нирки. Цей огляд узагальнює результати проведених раніше досліджень і має на меті надати об'єктивну точку зору, засновану на всебічному аналізі наявних у даний час переваг і недоліків впровадження терапії на основі стовбурових клітин при трансплантації нирки, і висвітлити аспекти, що потребують подальших досліджень.

Мета роботи - розробка методики пом'якшення інтраопераційної ішемічно-реперфузійної травми - дистанційного ішемічного прекондиціонування та дослідження результатів її впровадження в клінічну практику. Розроблена методика дистанційного ішемічного прекондиціонування включала чотири процедури накачування повітря в манжету для вимірювання артеріального тиску на 40 мм рт. ст. вище систолічного артеріального тиску, кожна тривалістю 5 хв з наступними 5-хвилинними інтервалами випускання повітря з манжети. Метод дистанційного ішемічного прекондиціонування був реалізований після введення в наркоз, але до донорської нефректомії у 30 пацієнтів (основна група). Метод не був реалізований у 30 подібних пацієнтів. Розроблений метод дозволяє значно збільшити швидкість клубочкової фільтрації через 6 та 12 міс, зменшити частоту часткової затримки функції трансплантата, його гострого відторгнення та первинної дисфункції. Висновки: розроблена методика дистанційного ішемічного прекондиціонування покращує функцію трансплантованої нирки.

Довгострокові результати виживання ниркових трансплантатів залишаються незадовільними. Найбільш поширеною причиною втрати трансплантата є хронічна дисфункція трансплантованої нирки, що спонукає до активного дослідження нових можливих підходів до імуносупресивної терапії. Проведені дослідження використання стовбурових клітин на тваринних моделях з нирковою недостатністю показують кращі результати в післяопераційному періоді і дають можливість для клінічних досліджень у контексті створення альтернативної індукційної терапії при трансплантації нирки. При проведенні літературного аналізу доклінічної ефективності застосування мезенхімальних стовбурових клітин при хронічній нирковій недостатності й алотрансплантації нирки в лабораторних тварин виявили їх унікальний потенціал для покращення функції та відновлення пошкодженої нирки, а також наявність імуносупресивних ефектів, які включають пригнічення проліферації Т-клітин і дозрівання дендритних клітин та індукцію Т-регуляторних клітин. Вони можуть покращити віддалені результати алотрансплантації нирки, проте це потребує подальших досліджень.

На підставі комплексного дослідження параметрів клінічного, лабораторного та інструментального обстеження виявлено нові дані про особливості ренальної гемодинаміки у пацієнтів із пізньою дисфункцією трансплантованої нирки та у пацієнтів зі збереженою депураційною функцією. На основі патоморфологічних особливостей біоптатів ренального трансплантата у пацієнтів з дисфункцією ниркового трансплантата та у осіб зі збереженою депураційною функцією в пізньому післяопераційному періоді, оцінено асоціативні взаємозв'язки між виразністю гістологічних змін ниркового трансплантата у пацієнтів з пізньою дисфункцією трансплантата та ступенем порушення допплерографічного спектру ренального кровотоку. Показано принципово нове важливе клініко-діагностичне та прогностичне значення показника усередненої за часом максимальної швидкості кровотоку інтерлобарних артерій у реципієнтів, як маркеру високого ризику розвитку ниркової недостатності після трансплантації у пізній період і параметру, що достовірно асоціюється з формуванням нехірургічних причин пізньої дисфункції.

Увагу приділено актуальному питанню сучасної нефрології, а саме оптимізації діагностики, дослідженню зв'язку розвитку поліомавірусної інфекції з дисфункцією трансплантату та вдосконаленню ефективності лікування поліомавірусної інфекції у реципієнтів трансплантату нирки. Уперше на підставі системного підходу щодо оцінювання результатів комплексних загально-клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень набуло подальшого розвитку визначення ролі ВК та JC поліомавірусів у діагностиці та прогнозуванні дисфункції ниркового трансплантату у пацієнтів з ХХН (хронічна хвороба нирок) V стадії. Вивчено частоту та хронологію активізації ВК та JC поліомавірусів при різних нозологічних формах захворювання нирок, що призвели до ХХН, розглянуто схему імуносупресивної терапії. Визначено, що вид імуносупресивного препарату та цукровий діабет, як нозологічна форма основного захворювання, що призвело до ХХН, є додатковими несприятливими факторами активізації поліомавірусної інфекції. Розкрито вплив поліомавірусної інфекції на функціональний стан трансплантату нирки, загальноклінічні та імунологічні показники крові хворих. Удосконалено диференціальну діагностику дисфункції трансплантату нирки шляхом визначення ВК-поліомавірусу у крові та сечі. Встановлено достовірний негативний вплив ВК-поліомавірусу на функціональний стан трансплантованої нирки, а саме підвищення рівнів сечовини та креатиніну, зниження ШКФ (швидкість клубочкової фільтрації) та збільшення рівню альбумінурії. Доведено, що JC поліомавірус достовірно не впливає на функцію ниркового трансплантату, хоча активно виявляється у крові та сечі протягом першого року після трансплантації. Встановлено, що мінімізація доз імуносупресивних препаратів є ефективною стратегією лікування поліомавірусної інфекції у хворих після трансплантації нирки та проведено порівняння між двома різними схемами імуносупресивної терапії. Визначено, що конверсія з мікофенолатів на еверолімус з редукцією дози циклоспорину достовірно зменшує строк елімінації ВК-поліомавірусу з крові та сечі, що дозволяє подовжити термін виживання трансплантату нирки, покращити якість життя хворих та знизити частоту госпіталізацій пацієнтів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р694.54-99

Рубрики:

Операції на нирках і ниркових мисках

Шифр НБУВ: Ж70307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Одна з головних причин, що викликає загибель функціонуючої тканини нирки в реципієнта після трансплантації, - гостре відторгнення. Мета роботи - вивчити ультразвукові характеристики, доплерографічні показники кровотоку по судинах трансплантованої нирки (ТН) у пацієнтів зі збереженою депураційною функцією та дисфункцією ниркового трансплантата у віддалені терміни після ТН. У період 2014 - 2015 рр. виконали ультразвукове дослідження (УЗД) ниркових трансплантатів 26 пацієнтам із рівнями креатиніну в межах нормативних значень (група 1). Друге дослідження базується на результатах УЗД ниркових трансплантатів у 26 пацієнтів із рівнями креатиніну, що перевищують нормативні значення (група 2), у період 2015 - 2016 рр. Середній вік реципієнтів першої групи становив 31,40 року. Чоловіків серед реципієнтів - 15 осіб (57,7 %), жінок - 11 (42,3 %). Проведена споріднена ТН (СТН) у 61,54 % пацієнтів, у 38,46 % - трупна ТН (ТТН). У всіх пацієнтів рівень креатиніну плазми відповідав нормативним значенням або перевищував їх не більше ніж на 25 %, коливаючись у середньому від 94 до 130 мкмоль/л, становлячи в середньому 114,50 мкмоль/л. Середній вік реципієнтів другої групи становив 38,99 (34,35 - 43,62) року. Чоловіків серед реципієнтів - 14 осіб (53,84 %), жінок - 12 (46,16 %). Здійснена СТН у 6 пацієнтів, у 20 - ТТН. У всіх пацієнтів рівень креатиніну плазми був вищим за нормальні значення, коливаючись у середньому від 155 до 629 мкмоль/л, становлячи в середньому 259,46 мкмоль/л. Групи зіставні за основними клініко-демографічними параметрами. Висновки: дані вірогідно показують, що при ТАМХ інтерлобарних артерій менше ніж 15 см/с вірогідність виявлення клінічних ознак формування порушення функціонального статусу реального алогенного трансплантата (незалежно від оцінки сегмента нирки) становить понад 90 % у реципієнтів у віддаленому періоді після хірургічного втручання з приводу пересадки органа.

Наведено клінічний випадок герпесвірусної інфекції, що розвинулась у хлопця 14 років на тлі хронічної хвороби нирок V ступеня з хронічною нирковою недостатністю IV ст., стан після трансплантації нирки від родинного донора. Особливістю наданого клінічного випадку є необхідність оцінки ризиків та прийняття рішення щодо лікування пацієнта, адже ниркова недостатність є протипоказанням для призначення противірусних препаратів (зокрема, ацикловіру).

Приведены результаты наблюдения за пациентом со стенозом основной артерии трансплантированной почки до и после баллонной дилатации стеноза. Проведено ультразвуковое исследование с допплерографией и сдвиговолновой эластографией. Отмечено существенное различие жесткости паренхимы почки в зависимости от состояния кровотока. Восстановление перфузии в паренхиме ведет к повышению жесткости на 52 % от исходного значения.

Цель работы - изучить эффективность и варианты артериальных реконструкций почечного аллотрансплантата. Проанализированы результаты трансплантации почки 66 больным. За период с 2012 по 2016 г. им была выполнена пересадка почки в отделении трансплантации. Мужчин было 37 (56,1 %), женщин - 29 (43,9 %), средний возраст пациентов - 33,2 года. Согласно цели работы пациенты были разделены на группы: первую составили 12 (18,2 %) реципиентов, которым было выполнено хирургическое вмешательство на артериях трансплантата. Средний возраст пациентов - 30,8 года, мужчин было 6 (50 %), другие - женщины. Вторая группа - 54 пациента, у которых не было необходимости в артериальных реконструкциях аллопочки. Средний возраст реципиентов - 33,7 года, мужчин - 31 (57,4 %), женщин - 23 (42,6 %). Проанализировано дуплексное сканирование почечного аллотрансплантата в среднем на 7,6 суток после пересадки почки. При дуплексном ультразвуковом сканировании признаков нарушения кровотока в почечных аллотрансплантатах обнаружено не было. Различия между группами статистически недостоверны (p >> 0,05). Ни в одном случае не было зарегистрировано стенозов, тромбозов или кровотечений; за период наблюдения 2,2 года функция аллопочек сохранена. Выводы: адекватная артериальная реконструкция почечного аллотрансплантата является эффективным и безопасным способом подготовки почки к пересадке.

Розглянуто актуальну задачу покращення результатів лікування хворих на термінальну стадію хронічної ниркової недостатності методом трансплантації нирки шляхом розробки і впровадження нових способів реконструкції судин донорської нирки та своєчасної діагностики та профілактики ускладнень. Інструментальна візуалізація ангіоархітектоніки нирок при передопераційному обстеженні донора дає можливість оптимального вибору нирки для пересадки та планування адекватної ангіореконструкції трансплантату. З'ясовано, що при особливостях ангіоархітектоніки ниркового алотрансплантату (HAT) можливо виконати той чи інший тип судинної реконструкції з подальшою трансплантацією нирки. Це дозволяє збільшити донорський пул, що актуально в умовах існуючого дисонансу між потребою та реалізацією трансплантації. Встановлено, що застосування високочастотного електрозварювання (ВЧЕ) в поєднанні з прошиванням і лігуванням лімфатичних судин являється етіопатогенетично обгрунтованим методом профілактики симптомного лімфоцеле та дозволяє достовірно (р=0,013) зменшити частоту формування симптомного лімфоцеле після трансплантації нирки. Імплантація подвійного J-подібного сечовідного стента при формуванні неоуретероцистостомії дозволила достовірно (р=0,028) зменшити частоту формування сечового затіку після трансплантації нирки. При цьому зв'язок інфекції сечовидільних шляхів з наявністю сечовідного стенту відсутній (р=0,184). Розроблено хірургічну профілактику ранніх післяопераційних ускладнень після трансплантації нирки, яка являється етіопатогенетично обгрунтованою та дозволяє достовірно знизити частоту повторних оперативних втручань і тому є економічно вигідною.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р694.54-99

Рубрики:

Операції на нирках і ниркових мисках

Шифр НБУВ: Ж16789 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано результати трансплантації нирки у 66 хворих за період з 2012 по 2016 рр. з метою патогенетичного обгрунтування заходів з профілактики симптомного лімфоцеле (ЛЦ). За результатами аналізу клінічного матеріалу, єдиним фактором ризику утворення ЛЦ була якість інтраопераційного перекриття лімфатичних судин. У 35 реципієнтів ниркового алотрансплантата, яким здійснено профілактику лімфореї з використанням високочастотного електрозварювання, відзначений хороший результат, ЛЦ не було.

Применение микофеноловой кислоты (МФК) у пациентов после трансплантации почки позволило добиться значительных результатов в снижении уровня острых отторжений почки у реципиентов и в увеличении долгосрочной выживаемости трансплантата. С целью оценки клинико-экономической целесообразности перевода пациентов с трансплантацией почки с препарата МН-ПО на препарат ММФ в условиях фармацевтического рынка Украины был изучен фармакоэкономический метод минимизации затрат, рассчитан показатель "упущенных возможностей" при переходе на менее затратный лекарственное средство и проведён анализ влияния на бюджет. Установлено, что результаты фармакоэкономических расчётов убедительно доказывают экономические преимущества ММФ над МН-ПО. Это свидетельствует о целесообразности использования ММФ у пациентов, которым назначена иммуносупрессивная терапия препаратами МФК.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р694.54-99

Рубрики:

Операції на нирках і ниркових мисках

Шифр НБУВ: Ж15869 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Упровадження у клінічну практику трансплантації нирки від АВО-несумісного живого донора може бути одним зі способів вирішення проблеми дефіциту трупних донорських органів. Мета роботи - аналіз перших 4 таких операцій, що були виконані в Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України. Спеціальна передтрансплантаційна підготовка хворих включала введення ритуксимабу, внутрішньовенного імуноглобуліну, проведення сеансів специфічної імуноадсорбції для видалення анти-А/В-антитіл та призначення імуносупресантів за 2 тижні до операції. У подальшому реципієнтам проводилася традиційна 4-компонентна імуносупресивна терапія (+ базиліксимаб), що відрізнялася від звичайної лише трохи більшими дозами такролімусу. В усіх випадках спостерігали задовільне відновлення функції трансплантованої нирки. Кризів гострого відторгнення нирки не було. У двох пацієнтів мали місце епізоди гострого пієлонефриту, що були проліковані антибіотиками. Строки спостереження становили від 5 до 18 місяців. Виживання реципієнтів і трансплантатів на даний час становить 100 %. Висновок: АВ0-несумісна трансплантація нирки від живого родинного донора є перспективним напрямком трансплантології, розвиток якого в Україні може певною мірою вирішити проблему гострого дефіциту трупних донорських органів.

Плазмаферез широко используется для удаления потенциально вредных антител из крови. Поскольку объем очищаемой плазмы ограничен, плазмаферез может быть заменен иммуноадсорбцией (ИA), более трудоемким и сложным методом, обеспечивающим очищение больших объемов плазмы, т.е. >> 4 л против 1,5 - 2 л. Авторы внедрили в отдел технику ИА с целью заменить плазмаферез при ABO-несовместимой (ABOi) и HLA-несовместимой (HLAi) трансплантации почки от живых доноров. При этом титры изоагглютининов (ABOi) или донор-специфических аллогенных антител (HLAi) должны были резко снизиться в претрансплантационном периоде после афереза и иммуносупрессии. Разработана программа десенсибилизации на основе ИA, которая была начата в первом триместре 2010 г. в рамках работы отдела острого поливалентного гемодиализа и афереза (Университетская больница Тулузы, Франция). Представлены все шаги, используемые для реализации этого метода ИA. Выполнены >> 225 процедур ИA. Процедуры ИА сопровождались прибавкой массы веса тела ~ 1 кг. Как правило, сначала выполнялась ИА, а затем процедура гемодиализа в тот же или на следующий день, однако авторы могли одновременно выполнять ИА и гемодиализ (тандем-процедура). Тандем-процедура сокращала расходы. Реализация ИА позволила провести успешную трансплантацию почек 32-м пациентам.

Метою дослідження є покращання показників виживання реципієнтів та ниркових алотрансплантатів у разі хронічної ниркової недостатності урологічної етіології шляхом оптимізації методів підготовки хворих до алотрансплантації донорської нирки. Встановлено, що хронічна ниркова недостатність у термінальній стадії у 12,7 % пацієнтів спричинена урологічними захворюваннями. Відзначено особливості перебігу захворювань та лікування пацієнтів на додіалізному етапі. Розроблено спосіб прогнозування післятрансплантаційних гнійно-септичних ускладнень з ураженням сечової системи, заснований на визначенні рівня поліамінів на тлі провокаційної імуносупресивної терапії. Вивчено вплив застосованого протоколу імуносупресивної терапії на результати трансплантації нирки. Обгрунтовано показання до виконання нефректомії перед або симультанно з трансплантацією нирки. Запропоновано спосіб прогнозування функції ниркового алотрансплантата на основі визначення кліренсу вільної води. Запропонована тактика дозволяє збільшити показники виживання ниркових алотрансплантатів та реципієнтів у разі хронічної ниркової недостатності у термінальній стадії урологічної етіології.