Захід на пошану відомого українського історика, доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента НАН України, почесного доктора Ужгородського національного університету, завідувача відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України інституту історії України НАН України Степана Васильовича Віднянського з нагоди його 70-літнього ювілею відбувся 23 квітня 2021 р. на платформі "Google Meet". Співорганізаторами конференції стали Ужгородський національний університет, Кам'янець-Подільський національний університет ім. І. Огієнка та Інститут історії України НАН України. Зарубіжними партнерами виступили Словацька й Угорська академії наук, Білоруський державний університет, Пряшівський університет, Університет ім. Елоранда (Будапешт), Університет Матея Бела (Банська Бистриця).

Мета дослідження - аналіз глобальної історії як нової моделі наукового пізнання та окреслення в її межах перспектив створення сучасного українського метанаративу. Методологія - принципи та методі історії понять, за допомогою якої визначаються терміни й поняття, пов'язані з глобальною історією. Текст поданий у вигляді низки завдань теоретичного та емпіричного характеру, котрі постають перед українським істориком при написанні національного метанаративу нового покоління. Глобальна історія розглядається як концепт та історична ідеологія сучасного глобалізованого світу. Проаналізовано також типи глобальної історії: транснаціональна, перехресна історія, соціальна теологія. Інтелектуальним фреймом для написання національного наративу слугує перехресна історія, що орієнтована на мережі, міграції, процеси взаємодії, зв'язки між соціальними групами, народами, країнами, культурами. Запропоновано погляд на українське минуле в контексті християнської глобалізації; другої хвилі ранньомодерної глобалізації (ХVI - XVII ст.), "українського XIX століття", що характеризується за допомогою поняття "імперський меридіан", як альтернативи "нової імперської історії"; "довгого ХХ століття" (з 1870 по 2010 рр.); епохи глобалізації, котру визначають як "високу сучасність" або добу "швидкої глобалізації". Висновки: покрокове вирішення цих завдань - це виклик, справжній квест для українських істориків, який водночас є засобом поширення та популяризації глобальної історії у сучасних дослідницьких та освітніх практиках.

Cформульовано й обгрунтовано гіпотези щодо Давньоруської державності як богословсько-лінгвістичної моделі, створеної представниками візантійської й руської духовної та світської еліти на біблійних і конкретно-історичних взірцях античної цивілізації (насамперед - юдейської й грецько-римської), так званих ''варварських'' германських, кельтських, слов'янських етнічно-язичницьких сегментів тощо. Розкрито важливу підготовчу роль християнського місіонерства та варязького військово-торговельного фактора в утворенні державної моделі Русі. На підставі аналізу історіографічного доробку сформульовано й обгрунтовано інтегральну (синтетичну) концепцію давньоруського феодалізму.

Висвітлено теоретичні параметри дослідження феномена пограниччя. Викладено методологію й методики дослідження векторів тяжіння та взаємодій на південному порубіжжі. Вивчено історію освоєння регіону Північного Причорномор'я (VII cт. до н. е. - XVIII ст.). Проаналізовано трансформаційну динаміку Південної України (кінець XVIII - початок ХХІ ст.). Простежено трансформаційну динаміку Південної України (кінець XVIII - початок ХХІ ст.).

Індекс рубрикатора НБУВ: Т019

Рубрики:

Окремі теоретичні проблеми історичного процесу

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У двох однойменних і знакових статтях-доповідях (1980 та 1990 рр.) видатного українського історика, сходознавця, першого директора Українського наукового інституту Гарвардського університету О. Пріцака висвітлено найважливіші проблеми концептуалізації української історії та представлення її у структурі всесвітньої історії. Висловлено думку, що предметом історії України є минувшина всіх типів держав, спільнот, культур і цивілізацій у територіальних межах сучасної України, котра є неодмінною складовою всесвітньої історії.

Висвітлено основоположні параметри авторської концепції вписування української історії в європейський контекст. У теоретичному розумінні ця концепція спрямована на подолання лінійної вузькості етнокультурного та державницького метанаративів. На противагу їм обгрунтовано горизонтальну модель, яка робить акцент не стільки на відмінних, скільки на спільних рисах цивілізаційного характеру, і базується на багаторівневому компаративному аналізі процесів та явищ у межах загальноєвропейської історичної картини, а також на виявленні універсальних мереж культурних, ідейних та економічних обмінів і взаємовпливів. Подібна текстуальна модель спрямована на з'ясування української специфіки таких явищ загальноєвропейського масштабу, як Реформація, бароко, Просвітництво, романтизм, націоналізм тощо. Відтак концепція вписування наголошує на органічній взаємодоповнюваності документальних свідчень, котрі створювалися в надрах різних етнічних і державних традицій, надаючи перевагу визначенню ієрархії ідентичностей акторів історичного процесу, пошуку великих кордонів перервностей української історії, процесам інкультурації у широкі спільноти європейського масштабу.

Проаналізовано методологічний потенціал для історичної науки (ІН) "класичних" теорій цивілізацій М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі та методологічні особливості ІН у контексті когерентності історичного процесу. Висвітлено новий методологічний підхід щодо встановлення внутрішньої зв'язності історичних фактів та системного дослідження історії цивілізацій на основі системно-комунікативної теорії німецького соціолога Н. Лумана. Наведено загальні схеми системного аналізу історичної еволюції локальних цивілізацій сучасності за даною методологією, зокрема, індійської, китайської, західної, латиноамериканської та євразійської.

Висвітлено проблеми історії Європи в XX ст. Увагу приділено питанням історії Першої та Другої світових війн, особливостям суспільно-політичного розвитку та міжнародних відносин другої половини XX ст. Охарактеризовано суспільно-політичні настрої в Німеччині після завершення Першої світової війни. Розкрито зміни в політичній системі Румунії напередодні й у перші роки Другої світової війни (1938 - 1940 рр.). Проаналізовано діяльність радянських органів влади на території Буковини та Північної Бесарабії. Висвітлено витоки та сутність молодіжного протесту 1960-х рр. в країнах Західної Євпропи. Розкрито проблеми становлення українсько-молдавських відносин за умов ескалації Придністровського конфлікту на початку 1990-х рр.

Проаналізовано методологічний потенціал для історичної науки "класичних" теорій цивілізацій Н. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі та методологічні труднощі самої історичної науки з виявленням когерентності історичного процесу. Обгрунтовано новий методологічний підхід до встановлення внутрішньої зв'язності історичних фактів і системного дослідження історії цивілізацій, можливість якого випливає з системно-комунікативної теорії німецького соціолога Н. Лумана. Наведено загальні параметри та структурні схеми системного аналізу історичної еволюції Індійської, Китайської, Західної, Латиноамериканської й Євразійської цивілізацій на підставі зазначеної методології.

Досліджено генезис понять "глобалізація", "глобалістика", "глобалізм", "антиглобалізм" в історичному аспекті. Охарактеризовано методологію оцінювання глобалізаційних процесів міжнародними установами й інститутами. Проаналізовано історіографію періодизації глобалізації, зокрема авторське її бачення. Розглянуто методологію оцінювання розвитку людини, що використовується/застосовується в ООН. Проаналізовано діяльність одного із стимуляторів проведення досліджень глобальних проблем - Римського клубу, що об'єднує спеціалістів та аналітиків міжнародного рівня. Наведено основні доповіді учасників цього клубу.

Висвітлено особливості розвитку методології дослідження історії у XX ст. Розкрито методологічні принципи дослідження історичних фактів, подій, періодів. Показано вплив школи "Нові історики" на еволюцію історичної науки. Увагу приділено питанням історії понять, ідей, менталітету, а також усній та візуальній історії. Подано інформацію про функціональні властивості мікроісторії, методи дослідження історії понять, джерела візуальної історії, причини актуалізації досліджень історичної пам'яті у XX ст.

Розкрито філософські засади дослідження феномену часу, комунікативний потенціал соціальної реальності щодо творення майбутнього. Розглянуто питання онтології глобальної історичності та темпоральності суспільного розвитку в неомарксизмі. Наведено характеристику структурних вимірів феномену соціального часу. Проаналізовано проблему фізичної реальності часу в філософському аспекті. Висвітлено математичні основи часу як векторальних послідовних закономірних подій. Визначено співвідношення минулого, сучасного та майбутнього в контексті тоталітарної ідеології, зміну традиційних уявлень про простір і час у сучасних дослідженнях.

Розглянуто методологічні проблеми сучасних цивілізаційних досліджень. Акцентовано увагу на принципі єдності теорії і методу як вимозі постнекласичної науки.

Розглянуто теоретичний та історіографічний аналіз феноменів національної ідентичності і радянської ідеології. Постулюється проблема впливу радянської ідеології на процеси формування української національної ідентичності у другій половині XX ст. та перспективні шляхи її вивчення. Акцентовано увагу на співвідношенні офіційної (радянської, політичної) і національної (громадянської, етнічної) ідентичностей за умов радянської ідеологічної політики.

Проаналізовано методи структурування вітчизняної історії, починаючи зі схеми М. Грушевського. У центрі аналізу - підходи до періодизації історичного процесу, які застосовувалися у працях Інституту історії України НАНУ на різних етапах його існування. Увагу звернено на сучасний доробок науковців інституту в цій ділянці.

Проаналізовано наукові підходи до періодизації історії держави і права Україіни. Відзначено відсутність підходів та принципів творення періодизації і стверджено, що тільки науково обгрунтований розподіл історико-правового матеріалу дозволить побачити основні закономірності, специфіку державно-правового розвитку України.

Висвітлено сполучення неоромантичних, позитивістських та інших інтелектуальних складових в історичній концепції С. Томашівського. Розглянуто інструментальне призначення поняття "образ" у його студіях.

Розглянуто генезу компаративного підходу у світовій та українській історичній науці. Простежено еволюцію від спорадичного використання порівняння на несвідомому рівні до становлення порівняльно-історичного методу та оформлення історичної компаративістики як цілісного напрямку і стратегії наукового аналізу.

Досліджено сучасні концепції цивілізаційного аналізу історичного процесу. Доведено, що цивілізаційний підхід сам по собі не може пояснити причини та механізми переходу від однієї фази цивілізаційного розвитку до іншої. Обгрунтовано необхідність збереження сучасної цивілізації, унаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі не руйнуватимуть механізмів життєдіяльності людства.

Исследованы современные концепции цивилизационного анализа исторического процесса. Доказано, что цивилизационный подход сам по себе не в состоянии объяснить причины и механизмы перехода от одной фазы цивилизацинного развития к другой. Обоснована необходимость сохранения современной цивилизации, вследствие чего социально-политические противоречия в мире не будут разрушать механизмов человеческой жизнедеятельности.

The article analyzes modern concepts of civilizational analysis of historical process. It is proved that civilization approach cannot explain reasons and mechanisms of transformations from one civilization phase to the other. The necessity of the modern civilization preservation is justified; as the result social-political contradictions in the world won't ruin mechanisms of people's life.