У колективній монографії представлені актуальні дослідження з царини історії України, етнології, музеєзнавства і краєзнавства. Видання присвячене 55-річчю Володимира Великочого — знаного українського історика і дослідника Покуття, заслуженого працівника освіти України, академіка Української академії історичних наук, доктора історичних наук, професора, декана Факультету туризму Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника та 20-річчю Факультету туризму, який він очолює.

Запропоновано авторський підхід для осмислення минулого України та її народу. Зокрема, на основі аналізу численних досліджень висунуто новий підхід щодо походження українців і вказано на відмінності від сусідів, що дає підставу сприймати нашу націю як окремішню з самобутньою матеріальною та духовною культурою. Зауважено, що аналіз багатьох архівних документів відкриває для читача невідомі сторінки з нової та новітньої історії України, які замовчувалися або перекручувалися раніше, зокрема, про національно-визвольний рух за відродження власної державності, внесок українства в розвиток світової цивілізації тощо.

Викладено основні історичні події та етапи розвитку України, зародження і становлення в контексті цих подій вітчизняної медицини, середньої та вищої освіти, що мали тісний зв’язок з досягненнями і розвитком європейської цивілізації, прагнення українців до знань та створення вищої національної школи. Висвітлено періоди Київської древньоруської держави, Галицько-Волинського князівства, експансії Польщі в Україну, козацької ери, України в складі Речі Посполитої, Російської та Австрійської імперій. Виокремлено розвиток України в складі СРСР та період незалежності України. Наведено особливості створення медичної освіти в Україні, суттєвий внесок українців у досягнення європейської та вітчизняної медицини, медицини Російської імперії. Розглянуто витоки медицини України такі як древньо-язичницька медицина, монастирська медицина, світсько-ремісницька медицина та козацька медицина. Окреслено витоки освіти і науки в Україні. Особливе місце відведено історії Національного медичного університету імені О.О. Богомольця та кафедри хірургії № 1. Вміщено бібліографічні дані видатних медиків українців, значну кількість цікавих фактів з життя студентів, окремих представників професорсько-викладацького складу, які були фундаторами вищої медичної освіти і науки.

Присвячено 300-літтю від дня народження українського генія Г. С. Сковороди. Проаналізовано філософсько-богословські, педагогічні, мистецькі виміри творчості українського першорозуму, Христоцентричний феномен Григорія Сковороди — мудрого праведника на усі часи, описано Сковородинську музейну педагогіку, аналізує. Зазначено, що основу книги складає опис діяльності громадських організацій, Всеукраїнського народного університету українознавства імені Григорія Сковороди та його філій у поширенні ідей Григорія Сковороди в освітньо-просвітницькому просторі. Рекомендовано для широкого кола читачів у галузі освіти, вчителям, викладачам педагогічних університетів, докторантам, аспірантам, магістрам, студентам вищих навчальних закладів, лідерам громадських організацій — усім шанувальникам Г. С. Сковороди, ноосферного генія України та світу.

Мета дослідження - проаналізувати концепт "відсталість", процес його ресемантизації (зміни смислів) у контексті сучасної глобальної історії. Методологія - принципи антиколоніальної критики (мультикультуралізм) та горизонтальної історіографії (ідея взаємодії та зв'язків). У традиційному дискурсі націоналізму "відсталість" означала нестачу, недорозвинутість, "неісторичність" нації. із 1990-х рр. під впливом антиколоніальної критики концепт "відсталість" сприймається як "інакшість", "виключність". У рамках глобальної історії він інтерпретується з погляду багатовекторності історичного розвитку, теорії "множинності сучасностей", адже будь-яка самобутність (відсталість), ексклюзивність в історії держави, народу сприймається як варіант розвитку, казус відмінності, прояв історичної норми. Ідея відсталості верифікується на прикладі історії трьох "периферійних" імперій: Іспанської, Російської, Австро-Угорської в межах XIX ст. Іспанські історики трактують відсталість як "культурну", уважають, що історію XIX ст. визначали лібералізм та імперія, а Іспанія зберігала свій статус колоніальної імперії. Російські фахівці використовують як аналог поняття "норми", "нормальності" й наголошують, що історію Росії XIX ст. визначали відсталість та "наздоганяюча" модернізація. При тому відсталість має також і політичні імплікації, тобто сприймалася як "особливий шлях" Росії. В український історіографії ідея відсталості ("неісторичної" нації) рухається в напрямі до визнання поліваріантності (множинності) історії, що руйнує західну модель розвитку як історичного стандарту та взірця. Такі риси української історії, як дискретність державного життя, перервність в історії еліт, прозорість культурних кордонів, поліетнічність, котрі традиційно сприймалися як її вади, ознаки відсталості, "неповноти" історії й нації, можуть перетворитися на її переваги. "Українське XIX століття" визначає бінарна модель "відсталість" "відродження". При цьому "відродження" прочитується в контексті глоіальної історії як культурний трансфер ідей, людей, технологій. Висновки: концепт "відсталості", котрий переживає стадію реінтерпретації та засвідчує кризу ідеології євроцентризму, наразі належить до інструментарію глобальні історії. В її рамках "відсталість" утрачає принижуючий характер і сприймається у глобалізовану світі як історична даність - прояв самобутності, варіант норми або напрям багатовекторності історії.

Мета дослідження - обгрунтувати неслушність деяких методологічних засновків ревізіоністських пропозицій стосовно національної історії, які спричиняють твердження про її "ненауковість" та "інтелектуальний анахронізм" й за допомогою методологічних аргументів посилити тезу про наукову легітимність такого різновиду історієписання. Методологія базована на методах історіографічного аналізу, синтезу, а також історіографічної компаративістики. Наукова новизна полягає в аргументації методологічних прогалин ревізіоністської критики національної історії у сучасній Україні та обгрунтуванні положення про її цілковиту методологічну коректність. По-перше, стверджено, що національна історія за своїми пізнавальними характеристиками нічим не відрізняється від інших способів наукового осягнення минулого. По-друге, доведено, що зв'язок національної історії зі сьогоденням, як і будь-якого іншого різновиду історієписання, неминучий. Такий проект професійної історіографії, зберігаючи наукову притомність, водночас у сучасній Україні належить до особливо значущих з огляду на свої важливі позитивні соціальні функції. Висновки: головна помилка методологічного характеру, якої припускаються критики національної історії у сучасній Україні, полягає в підміні понять: нації та способів дослідження її минувшини. Тож епістемологічні вади етноцентричної версії національної історії, до якої апелюють критики, безпідставно поширено на інші спосоіи пізнання минулого. Натомість територіальна/багатоетнічна версія, доповнена досягненнями інших моделей пізнання (культурної, соціальної, глобальної історії тощо), долає прогалини етноцентричної та надає національній історії повноцінної академічної респектабельності. Національна історія, як й інші різновиди історієписання, зберігає активний зв'язок з українським сьогоденням. Проте цей аспект належить до норми функціонування професійної історіографії, а не є академічною девіацією.

Висвітлено історію Київської Русі та Північного Причорномор'я в період раннього середньовіччя. Розглянуто Козацьку добу та Кримський Ханат - від ворожнечі до взаємодії. Досліджено Україну та Крим в період наступу російської імперії, а також в період революції 1917 - 1920 рр. Розкрито особливості входження Криму до складу Української PCP. Досліджено Крим в контексті українсько-російських стосунків.

Проведен историко-политический анализ пути украинской региональной цивилизации. Выявлены общее и существенные отличия украинской и российской региональной цивилизаций, их этнических составляющих, национальных идей и будущего. Украина представлена одной из региональных цивилизаций "второго" эшелона, не стремящейся стать глобальной сверхдержавой. Пройдя сложный путь становления, она свое развитие видит на пути евроинтеграции и мирного сосуществования, освобождения от синдрома управляемой извне страны. Показано, что украинская региональная цивилизация - это не альтернатива мировой цивилизации, она не хочет быть продолжательницей традиций Российской и советской империй, а будет искать себе место равной среди равных стан Евросоюза, но оставаться страной для своих граждан.

Проаналізовано науковий доробок вчених Київського університету другої половини 1950-х — середини 1980-х рр. у галузі історії України. Досліджено і з’ясовано концепцію та способи інтерпретації українського минулого, якими послуговувалися історики університету. Показано тематику та проблематику робіт, які на той час вважалися найбільш актуальними. З’ясовано вплив марксистсько-ленінської методології на зміст тогочасної історичної науки. Досліджено внесок вчених Київського університету в радянську історіографію історії України.

Розкрито суть і пропагандистську спрямованість імперських історичних міфів. Висвітлено особливості радянської міфотворчості, описано міфи про непідготовленість СРСР до війни в 1941 р., особливу небезпечність українського буржуазного націоналізму. Подано інформацію про "першу спробу" визволення Русі від монголо-татар. Розглянуто міф про утворення 25 грудня 1917 р. в Україні Радянської республіки. Подано міф про надане московськими більшовиками татарам Криму право "налагоджувати своє національне життя вільно".

Проаналізовано формування та закономірності становлення сучасної України в контексті світової цивілізації. Переглянуто методологію та саму доктрину "історичного матеріалізму", а також культуру всієї цивілізації. Акцентовано увагу на зміні її першого на другий виток спірального розвитку, зміні, революційність якої пом'якшена ланцюгом епох Відродження, Реформації, Просвіти, Науково-технічної революції та Неоправославія. Естафера цих доленосних для людства епох XIV - XXI ст. проходить через країни італійців, німців, французів, англійців, слов'ян. Розкрито всеєвропейсько-глобальну місію українського народу.

На підставі дослідження писемних, археологічних, антропологічних, картографічних джерел висвітлено процес розвитку самосвідомості слов'янського населення на півдні Східної Європи - предків сучасних українців - з часів формування східнослов'янського світу в середині I тисячоліття до XIX ст. Увагу приділено проблемі давньоруської народності, самоназвам українців у XVII - XVIII ст., актуальним питанням українського націогенезу.

Висвітлено історію Придніпров'я та краєзнавчу діяльність видатних діячів регіону - князя Г. О. Потьомкіна (1739 - 1791), графа М. В. Коховського (1734 - 1800), губернатора М. П. Миклашевського (1756 - 1847). Увагу приділено творчості Т. Г. Шевченка в контексті дослідження Катеринославщини.

Наведено результати дослідження української радянської історіографії післясталінської доби в аспекті опрацювання нею історії України. Розглянуто взаємодію соціокультурних і інтелектуальних чинників, що впливали на професійне вивчення національного минулого. Проаналізовано ідеї, інтерпретації, концепції, які складали зміст уявлень про історію України в історичній науці УРСР середини 1950-х - середини 1980-х рр.

Приведены результаты исследования украинской советской историографии послесталинской эпохи в аспекте проработки ею истории Украины. Рассмотрено взаимодействие социокультурных и интеллектуальных факторов, влиявших на профессиональное изучения национального прошлого. Проанализированы идеи, интерпретации, концепции, составлявшие содержание представлений об истории Украины в исторической науке УССР середины 1950-х - середины 1980-х г.

Розкрито джерела політичної традиції українського народу, зміст політичних процесів в Україні від початку її історії до сьогодення. Простежено суть і наслідки політичної дискримінації українців на різних етапах вітчизняної історії, розвиток ідеї української державності, спроби утвердити її до проголошення України незалежною державою. Висвітлено особливості розвитку політико-правової системи українського суспільства, державного й адміністративно-територіального устрою, політичних режимів, їх внутрішньої та зовнішньої політики, ролі в них політичних партій, рухів, лідерів нації, визначальні політичні тенденції на сучасному етапі.

Раскрыты источники политической традиции украинского народа, содержание политических процессов в Украине от начала ее истории до современности. Прослежены суть и последствия политической дискриминации украинцев на разных этапах отечественной истории, развитие идеи украинской государственности, попытки ее утверждения до провозглашения Украины независимым государством. Освещены особенности развития политико-правовой системы украинского общества, государственного и административно-территориального устройства, политических режимов, их внутренней и внешней политики, роли в них политических партий, движений, лидеров нации, определяющие политические тенденции на современном этапе.

Розглянуто розвиток історичної науки України. Проаналізовано складні історичні явища. Викладено історію середньої та вищої спеціальної освіти у південній Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., зокрема Одеського комерційного училища, Дніпропетровської гірничої академії. Показано місце української інтелігенції в Російській імперії у даний період. Розглянуто питання громадсько-політичної діяльності вчителів УРСР (1961 - 1970 рр.).

Рассмотрено развитие исторической науки Украины. Проанализированы сложные исторические явления. Изложена история среднего и высшего специального образования в южной Украине во второй половине ХІХ - начале ХХ вв., в частности, Одесского коммерческого училища, Днепропетровской горной академии. Показано место украинской интеллигенции в Российской империи в данный период. Рассмотрены вопросы общественно-политической деятельности учителей УССР (1961 - 1970 гг.).

Висвітлено суперечності, що існують в українському суспільстві щодо історичних і національних питань: роль ОУН - УПА, постаті Катерини II та Степана Бандери тощо. Наголошено на необхідності духовного примирення, переродження, без якого Україна не матиме перспектив на майбутнє.

Запропоновано історико-культурний дискурс починаючи від протоцивілізаційних археологічних культур України та трипільської цивілізації. На базі археологічних, лінгвістичних та історико-міфологічних фактів доведено тисячолітню глибинність української цивілізації та стверджено, що між Енеїдою, Шумером, Троєю, Єгиптом, Грецією і Римом історія протягнула генетично споріднений цивілізаційний ланцюг, який має праукраїнське походження.

Висвітлено проблеми взаємин чоловіка та жінки в історії України. Подано життєписні оповідання про героїв легенд, князів, гетьманів, народних ватажків, письменників, науковців, митців, революціонерів, державних діячів. Наведено інформацію про сімейну трагедію галицького князя Я.Осмомисла, султаншу Оттоманської Порти Роксолану, нерозділене кохання М.Чурай, кохання в житті М.Грушевського, сімейні стосунки першого секретаря М.Хрущова.

Освещены проблемы взаимоотношений мужчины и женщины в истории Украины. Даны жизнеописания героев легенд, князей, гетьманов, народных вожаков, писателей, ученых, художников, революционеров, государственных деятелей. Рассмотрены все известные романтические истории в прошлом Украины. Приведена информация о семейной трагедии гилицкого князя Я.Осмомысла, султанше Оттоманской Порты Роксолане, неразделенной любви М.Чурай, любви в жизни М.Грушевского, семейных делах первого секретаря М.Хрущева.

Проаналізовано опубліковані на шпальтах "Українського історичного журналу" у 1988 - 1991 рр. матеріали, які засвідчували нелегкий процес перебудови української історичної науки за умов поширення ініційованої М. Горбачовим "гласності"; чимало місця відведено аналізу ролі компартійного керівництва у цьому процесі. Зазначено, що першими реальні кроки на шляху висвітлення заборонених раніше тем зробили представники історико-партійної науки від запропонованого спочатку аналізу "деформацій соціалізму" до висвітлення замовчуваних раніше проблем історії України XX ст. Простежено трансформацію змісту самого поняття "білі плями".