Зроблено спробу вирішити проблему числа шляхом глибокої реконструкції. З нових позицій розглянуто нумеративні позначення і їх денотативну співвіднесеність, а також етимологію деяких слов'янських і германських слів. Висвітлено уявлення древньої людини про оточуючий світ і проявлення у них кількісних найменувань. Відмічено, що первісними поняттями людини є її уява про цілісність і двоїстість оточуючого світу, які потім доповнюються уявленням про три- і чотиричленну структуру дійсності. Ці перші кількісні поняття знайшли відображення в операціях лічби, що розглянуті авторами у різних народів.

Уперше здійснено системне дослідження проблеми мови трипільської культури - з залученням свідчень субстратних лексичних слідів у слов'янських мовах (у порівнянні з догрецьким та іншими субстратами), типологічних свідчень, матеріалу давньокрітських писемностей, реліктових мов чорноморсько-середземноморського регіону (кімерійської, етруської, лемноської, хуритської та урартської, хатської), зовнішніх зв'язків трипільської культури як вірогідного кореляту зв'язків мови трипільців. Представлено лексичні свідчення з джерел української мови, а особливо її типологічні особливості, що зберігають виразні риси доіндоєвропейського (трипільсько-балкансько-егейського) мовного шару. Вивчено українську ономастику (гідронімію, оронімію, антропонімію та міфонімію), де переважна більшість назв із неясною етимологією виявляє яскраві зв'язки з ономастикою доіндоєвропейського Середземномор'я та Кавказу.

Предложена концепция украинской прародины всех европейских народов. Рассмотрены вопросы древней индоевропейской гидронимии Восточной Украины, приведены археологические данные о прародине индоевропейцев, а также происхождения названия "Харьков" (Харків). Раскрыты лингвистические, географические и палеонтологические аспекты спора об индоевропейской прародине. Освещена проблема древнейшей письменности индоевропейцев, описаны древнейшие письменности Европы, огамоподобные надписи Каменной Могилы. Определены причины успеха индоевропейцев и формы их миграции. Проанализированы прямые контакты индоевропейцев с шумерами.

Розглянуто займенникові й іменні форми звертання індоєвропейських мов (романських, германських, слов'янських) з найдавніших часів до сьогодення у контексті діахронії та синхронії. Показано спільні риси та відмінності відповідних процесів у різних мовах, встановлено основні закономірності та специфічні риси. Уперше у вітчизняному мовознавстві запропоновано порівняльно-історичний типологічний підхід до аналізу даної мовної категорії.

Рассмотрены местоименные и именные формы обращения индоевропейских языков (романских, германских, славянских) с древнейших времен до настоящего времени в контексте диахронии и синхронии. Показаны общие черты и отличия соответствующих процессов в различных языках, установлены основные закономерности и специфические черты. Впервые в отечественном языковедении предложен сравнительно-исторический типологический подход к анализу данной языковой категории.

Приведены результаты исследования фонетических и семантических связей свыше 1 900 индоевропейский корней, представленных в этимологическом словаре индоевропейских языков Ю. Покорорного. Статистический анализ индоевропейской лексики сочетается с этимологическим анализом и комментируется с учетом результатов экспериментального (психолингвистического) изучения символического значения звуков. Уделено внимание проблеме ларингалов и возможностям изучения проблемы индоевропейских детерминантов, подвижного S и семантического синкретизма с использованием статистического анализа.

Розглядається історія і сучасний стан проблеми походження давніх носіїв індоєвропейських мов. Проводиться порівняльний аналіз найбільш вагомих і поширених в науці гіпотез, побудованих як на лінгвістичному, так і на археологічному матеріалі, верифікується вірогідність кожної з них через зіставлення з найбільш усталеними і визнаними серед фахівців поглядами на аспекти мовного та етнокультурного (відомого з археологічних джерел) розвитку. Робиться спроба ввести до парадигми індоєвропеїстики деякі нові результати досліджень українських археологів. Підкреслюється необхідність враховувати фактор діахронності (подовженості в часі) не лише процесів зародження і формування індоєвропейської етномовної єдності, а й процесу її розпаду (resp. виокремлення історично відомих груп). Це дозволяє дещо інакше, ніж у більшості досліджень, підійти до питання про культурний стан індоєвропейського суспільства напередодні і під час розпаду мовної єдності. Робиться висновок, що відомим на сьогодні даним найкраще відповідає гіпотеза про розміщення прабатьківщини індоєвропейців в області низинних лісових рівнин між Рейном і Дніпром за епохи мезоліту - раннього неоліту (близько VII - V тис. до н.е.). Розпад індоєвропейської єдності був, вірогідно, пов'язаний з переходом населення Середньої та Північної Європи до відтворювальної економіки.

Досліджено структуру пізньолатинського речення, в якій відображено зміни, зумовлені поступовим переходом від синтетичної до аналітичної конструкції. Наведено погляди римських риторів та граматиків щодо послідовності елементів речення, які дозволяють зрозуміти той факт, що порядок слів у класичній латині був відносно вільним, не мав граматичного значення і належав до сфери стилістики. Вивчення структурних змін у пізньолатинському реченні здійснено на базі вербоцентричної концепції, тобто порядок послідовності елементів визначається їх положенням щодо дієслова-присудка. Досліджено позицію дієслова-присудка у головному та підрядному реченні, а також її зміни у порівнянні з положенням у реченні класичної латинської мови. Розглянуто положення щодо дієслова-присудка підмета, прямого та непрямого додатків, обставин й обставинних конструкцій різного типу у головному та підрядному реченні. Проаналізовано розвиток конструкції - іменник і його означення: прикметник, займенник, числівник, дієприкметник, атрибутивний генетив. Визначено чинники, що зумовили зміни у структурі речення, зокрема, закономірний внутрішній розвиток мови, вплив класичної конструкції й екстралігвістичних факторів.

Проаналізовано проблему впливу Трипільського мовного субстрату на розвиток давньоєвропейских мов, носії яких, залишивши свою прабатьківщину в Анатолії на Близькому Сході, переселились зі сторони Східного Кавказу у південні степи Росії й України. З'ясовано, що внаслідок тривалого проживання на території Трипілля арії разом з автохтонним неіндоєвропейським населенням пережили двомовність, в результаті якої асимілювались, а індоєвропейці розпались на окремі етноси й утворили зі своїх діалектів окремі давньоєвропейські мови: індоіранські, слов'янські, балтійські, германські, італійські, кельтські, іллірійську та фракійську, в яких чітко засвідчено субстратний елемент. Виявлено, що з кінця 3 тис. до н.е. дані етноси почали мігрувати в Європу, зазнавши різного ступеня впливу Трипільського субстрату. Досліджено походження германських і слов'янських етносів та їх мов. Проаналізовано фонетичні та семантичні особливості давньоєвропейських мов. Висвітлено історію походження праукраїнців, визначено локалізацію їх прабатьківщини й окремі особливості зародження та розвитку давніх лексем. У новому контексті розглянуто етимологію давньоукраїнських племен (бойки, гуцули та лемки), а також походження Запорозьких козаків, уточнено витоки назв укри й Україна. Терміни "арії" й "арійський" вжито як синоніми до "індоєвропейці" й "індоєвропейський".

Проанализирована проблема влияния Трипольского языкового субстрата на развитие древнеевропейских языков, носители которых, оставив свою прародину в Анатолии на Ближнем Востоке, переселились со стороны восточнго Кавказа в южные степи России и Украины. Доказано, что вследствие длительного проживания на территории Триполья арии вместе с автохтонным неиндоевропейским населением пережели двуязычие, в результате которого ассимилировались, а индоевропейцы распались на отдельные этносы и образовали со своих диалектов отдельные древнеевропейские языки: индоиранские, славянские, балтийские, германские, итальянские, кельтские, иллирийскую и фракийскую, в которых четко прослежен субстратный элемент. Выявлено, что с конца 3 тыс. до н.э. данные этносы начали мигрировать в Европу, подвергшись в различной степени влиянию Трипольского субстрата. Исследовано происхождение германских и славянских этносов и их языков. Проанализированы фонетические и семантические особенности древнеевропейских языков. Освещена история происхождения праукраинцев, определена локализация их прародины и некоторые особенности зарождения и развития давних лексем. В новом контексте рассмотрена этимология древнеукраинских племен (бойки, гуцулы и лемки), а также происхождение Запорожских казаков, уточнены истоки названий укры и Украина. Термины "арии" и "арийский" употреблены как синонимы к "индоевропейцы" и "индоевропейский".

Досліджено походження "твердих" і "м'яких" приголосних у слов'янських мовах, витоки яких сягають індоєвропейської прамови. Розпад останньої привів у мовах до різного шляху розвитку первинних велярних і палатальних звуків, що проявилося у частковому переході останніх у свистячі передньоязикові, а згодом в окремих мовах (слов., балт.) і в фонемне протиставлення "твердих/м'яких" приголосних.

Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що історія пошуків прабатьківщини індоєвропейців дорівнює у часі історії розвитку порівняльного мовознавства та наукової археології. Проте, незважаючи на значні зусилля і досягнення цих та цілого ряду інших наукових дисциплін, проблема походження носіїв індоєвропейських мов і досі залишається далекою від остаточного вирішення. Короткий огляд історії цієї проблеми - переважно її археологічного аспекту - пропонується в цій статті.

Обгрунтовано погляди на принципи діахронного дослідження семантичної структури слів та розкрито закономірності розвитку компаративістики у діахронній семасіології. Зазначено, що дослідження здійснено в лінгвоісторіографічному аспекті. Розкрито особливості дослідження лексичного значення слів у мовознавстві XIX - початку XXI ст. Підкреслено, що визначальну роль у становленні та розвитку семасіології XIX ст. відіграли праці Ф. І. Буслаєва, І. О. Бодуена де Куртене, О. О. Потебні, М. М. Покровського, А. Шлейхера, Г. Пауля, М. Бреаля, ідеї яких, хоч і були багато в чому різними, заклали основи існування сучасної лінгвістичної науки про значення. Важливу роль у розвитку діахронної семасіології як окремої галузі мовознавства мали принципи семантичної реконструкції, що активно розроблялися переважно впродовж XX ст. Зазначено, що вони характеризуються високим ступенем достовірності отриманих даних (Е. Бенвеніст, В. В. Левицький, О. О. Сорокіна, О.О. Селіванова та ін.).

Приділено увагу аналізу іконічності в аспекті мовної еволюції. Розглянуто вияви іконічності в мові та мовленні. Проведено всебічний аналіз реалізації квантитативного та інверсивного принципів іконічності, висвітлено окремі проблеми співвідношення мовної та когнітивної структур. Проаналізовано структуру праіндоєвропейських одиниць, акцентовано увагу на особливості їх фонетичної та морфологічної будови, яка виявляється специфічно умотивованою змістом, віддзеркаленим у ній. Визначено актуальні для праіндоєвропейської системи формально-змістові фігури, які утворились завдяки відповідності між матеріальною оболонкою мовного знака та його внутрішнім наповненням. Уперше здійснено спробу пояснити чинники та механізми мовних змін, яких зазнала система значної діахронічної глибини. Обгрунтовано гіпотезу про вмотивованість формальних (фонетичних) ізоглос кентум і сатем зсувами у когніції мовців і, як наслідок, семантичними трансформаціями в лексиці. На прикладі давньоісландської мови показано роль звукозображання у системній організації мовної картини світу, збереженні та трансляції у лінгвокультурній традиції стереотипних уявлень про будову Всесвіту.

The purpose of this article is to identify and describe the most probable forms of numerals in the Indo-European language. In our research, we rely, in addition to the research results of our predecessors, on the linguistic changes the language has gone through during the transition from Proto-Indo-European to Germanic. The objects of our research are forms of the numerals taken from the written artifacts in such languages as Old Icelandic, Old Frisian, Gothic, Old High German, Old English and Old Saxon. Subjects of the study are numerals from "1" to "10" as well as some of their word forms. As a result, may be considered a list of numerals and their forms as they could be present in the Indo-European language. Numerals are essential analysis material for such language origin researches as Anatolian Hypothesis of Renfrew and Cunliffe, Armenian Hypothesis of Gamkrelidze and Ivanov, Tumulus Hypothesis of Gimbutas and Balkan Hypothesis of Devoto. It is also claimed that although numerals represent a small group of words, they offer a variety of forms that represent reliable comparison material.