На нових теоретичних засадах комплексно досліджено синтаксичну структуру сполучникових складносурядних речень української мови. Замість традиційної дефініції складносурядного речення використано точнішу, суть якої полягає у відносній граматичній, структурній та семантичній незалежності поєднаних сполучником (сполучниками) предикативних частин. Обгрунтовано зумовленість довжини та позиційної стійкості формально-граматичної структури складносурядних речень насамперед способом уживання в них сурядних сполучників, а також комунікативно-прагматичними потребами передання змісту. На основі критичного аналізу засобів вираження семантико-синтаксичних відношень між предикативними частинами створено нову семантико-синтаксичну типологію сполучникових складносурядних речень, що об’єднала три типи: речення із частково асемантичними сполучниками, речення із семантичними сполучниками та речення з асемантичними сполучниками. Установлено співвідношення сполучникової і лексико-семантичної експлікації різних типів семантико-синтаксичних відношень.

Цілісно досліджено формально-синтаксичні та структурно-семантичні вияви простого ускладненого речення в сучасній українській літературній мові. Уточнено й уніфіковано поняттєво-категорійний апарат, визначено мінімальний корпус термінів, необхідних для осмислення сутності поняття просте ускладнене речення в проекції на формально-синтаксичну та семантико-синтаксичну структуру речення. Подано типологію моделей, реалізованих у формально та семантично неелементарному реченні. На засадах комплексного підходу системно описано формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні ознаки конструкцій, що ускладнюють просте речення. Охарактеризовано додаткову предикативність як диференційну ознаку ускладнювальних конструкцій, описано її граматичну семантику, систему засобів вираження та комунікативний потенціал напівпредикативних одиниць. Досліджено систему засобів вираження напівпредикативності в її зв'язку із семантикою та функційною спрямованістю пояснювальних конструкцій. Обґрунтовано закономірності функціювання різних ускладнювальних конструкцій у простому реченні. Окреслено типологійні вияви відокремлених членів речення в структурі простого ускладненого речення. Простежено специфічні особливості речень з однорідними членами та їхній структурно-семантичний аналіз. Проаналізовано структурні особливості простих речень, ускладнених вставними та вставленими синтаксичними одиницями, уточнено основні принципи розмежування розгляданих конструкцій, описано їхні функційно-семантичні різновиди. Охарактеризовано речення зі звертаннями, частками та вигуками, описано їхні лексико-семантичні, структурно-функційні й інтонаційні особливості вживання. Виявлено явища, суміжні з ускладненням у структурно-граматичному та семантичному аспектах.

Досліджено оптативність як самостійний тип ірреальної модальності, сутність якого полягає у прагненні мовця до певного стану речей у світі, відмінного від дійсного. Системно представлено опис категорії оптативності через її предикативний і предикатний види, які об'єктивуються в українському та англійському художніх дискурсах. Обґрунтовано дискурсотвірність категорії оптативності, визначено типи адресованості в оптативних висловлюваннях, виокремлено семантичну типологію предикативних і предикатних висловлювань. Виявлено та лінгвістично реконструйовано архітектуру оптативних ситуацій, з’ясовано способи представлення їх структурних компонентів, охарактеризовано ієрархію цих ситуацій.

Досліджено явище синтаксичного ускладнення структури простого речення напівпредикативними ад'єктивними компонентами (НАК); проаналізовано чинники, що впливають на виникнення різних семантико-синтаксичних відношень між структурами основної та вторинної предикації; визначено специфіку вживання конструктивно-зумовлених і комунікативно-зумовлених НАК; охарактеризовано їхню семантико-стилістичну функцію у структурі речення.

Здійснено комплексний аналіз семантико-синтаксичної категорії наслідку в книжних стилях сучасної української мови в межах різних типів складного речення - складнопідрядного, складносурядного та безсполучникового. Визначено граматичні і семантичні засоби оформлення відношення причини та наслідку у структурах складного речення, обгрунтовано наявність у сучасній українській літературній мові новостворених підрядних наслідкових сполучників та слів і прийменниково-займенникових поєднань, які в межах складносурядних і безсполучникових речень функціонують як експлікатори наслідку.

Серед усіх типів складних речень складнопідрядні займають панівну позицію за структурно-семантичними параметрами, а також у кількісному плані. Подібні конструкції постійно перебували у колі дослідницьких інтересів лінгвістів. Вони посідають особливе місце в системі українського синтаксису завдяки своїй формально-граматичній будові і комунікативній організації, в якій чітко простежується наявність спеціалізованих синтаксичних показників утворення речення та комунікативної значущості предикативної частини. Складнопідрядному реченню властива низка формальних ознак, як-от: види підрядного зв'язку (прислівний, кореляційний, детермінантний), сполучниковий (рідше безсполучниковий зв'язок предикативних частин у багатокомпонентних реченнях), елементарні та неелементарні складнопідрядні речення та особливості синтаксичної будови предикативних частин. Проаналізовано складнопідрядні речення з підрядними мети й умови як різновиди речень розчленованого типу зі значенням зумовленості з детермінантним зв'язком (на матеріалі романів В. Шкляра "Чорний Ворон", "Маруся"). Наведено зразки подібних конструкцій у мові творів письменника, засоби зв'язку для поєднання предикативних частин у них. Актуальність дослідження зумовлена потребою в систематизації міркувань учених щодо різних видів речень у творах сучасних письменників. Саме в художньому тексті й виявляються виражальні можливості та функції складнопідрядних речень, які беруть безпосередню участь в його формуванні та оформленні композиції. Доведено, що у мові творів пропоновані речення у цілісній текстурі з іншими видами речень активно функціонують і допомагають створити особливий, неповторний світ митця.

Досліджено суб'єктні компоненти семантичної структури речень із предикативами емоційного стану. Розглянуто лексичне наповнення суб'єктних синтаксем, засоби формальної репрезентації експерієнсива, особливості їх співвіднесення з елементами денотативної ситуації, представленої в аналізованих реченнях.

Здійснено комплексний аналіз комунікативно-прагматичних парадигм речень-висловлень у сучасній українській мові. Визначено поняття комунікативно-прагматичної парадигми у зв'язку з комунікативно-синтаксичною категорією настанови, орієнтованої на вияв мети комунікативного акту. Вивчено погляди лінгвістів на комунікативні типи висловлень. Вибудувано кількарівневу комунікативно-прагматичну парадигму висловлень відповідно до комунікативної настанови мовців. Теоретичну проблематику розглянуто на тлі морфологічної і синтаксичної структури сучасної української літературної мови. На матеріалі художніх текстів сучасної української мови виявлено лексико-граматичні засоби репрезентації комунікативних парадигм висловлень: частки, модальні слова, займенники, прислівники, дієслівні форми, перформативи, інтонацію, порядок слів, повтори, специфічні синтаксичні конструкції (номінативні, вокативні, еліптичні) тощо. На найвищому рівні виокремлено такі основні комунікативні парадигми, репрезентовані відповідними комунікативними типами висловлень: інформативні, директивні, оптативні, етикетні, оцінні, питальні, кожна з яких на нижчих рівнях членування охоплює підпарадигми, зумовлені конкретними інтенціями учасників спілкування. Інформативна парадигма охоплює розповідні речення реальної модальності, які забезпечують потребу мовця висловити думку, констатувати факти дійсності, повідомити про щось, підтвердити чи заперечити інформацію. Директивна парадигма репрезентована спонукальними конструкціями з дієслівними предикатами у формах імператива, які містять наказ, вимогу, розпорядження, заклик, пораду, застереження, заохочення, прохання, благання, умовляння, запрошення, дозвіл, заборону. Оптативна парадигма охоплює висловлення з дієслівними предикатами бажального способу з семантикою бажаних для мовця дій, процесів, станів. Сукупність висловлень мовленнєвого етикету формують етикетну комунікативно-прагматичну парадигму. Оцінна парадигма охоплює висловлення переважно номінативного типу, що виражають позитивні характеристики осіб, предметів, явищ довкілля: схвалення, захоплення, приємне здивування, повагу, шану. Питальна надпарадигма являє собою сукупність таких комунікативно-прагматичних парадигм: уточнювальної, з'ясувальної, риторичної, спонукальної.

Наведено результати першого в новітній лінгвоукраїністиці концептуально цілісного дослідження самостійної, некорелятивної, когнітивно орієнтованої функційно-семантичної категорії неозначеності, яку розглянуто крізь призму функційно-категорійної концепції та з огляду на пріоритетність змістових параметрів, сукупність рангово представлених функційних зон і засобів маркування. Визначено внутрішню організацію категорії неозначеності. Розмежовано граматичні значення першого рангу, побудовані на основі неозначено маркованих предикатів і субстанційних синтаксем (чотирнадцять грамем), і другого рангу, модельовані мовними одиницями, що виявляють супровідну неозначену семантику та виконують роль ускладнювальних компонентів (одинадцять грамем). На основі чинного термінологічного апарату створено поняття на їхнє позначення. Докладно схарактеризовано морфологічну палітру засобів експлікації неозначеності, які відповідно до нерівномірності її віддзеркалення ранжовано на центр, напівцентр, периферію й абсолютну периферію.

Вперше в українському мовознавстві комплексно визначено поняття “налівпредикативний ад’єктивний компонент” (НАК) з опертям на його формально-граматичні, семантико-синтаксичні та функційні особливості. Уточнено граматичний статус та ономасіологічні параметри ад’єктива як власне-прикметника та віддієслівного прикметника (дієприкметника). У процесі аналізу основної та вторинної пропозицій виявлено типи реалізацій семантико-синтаксичних відношень, що репрезентовані категоріями відносної темпоральності, відносної модальності та часткової персональності. Виокремлено 59 моделей НАК, центральну позицію в яких посідає ад’єктив, здатний поєднуватися як із валентно зумовленими субстанційними синтаксемами, так і з валентно не зумовленими - адвербіальними.

Вивчено функціонування предикатних зв’язок у приіменній позиції в німецькій та українській мовах. Інтерпретовано поняття предикатної зв’язки як компонента предиката, який є не лише носієм модально-часових характеристик, а й конотаційним модифікатором. Досліджено семантико-синтаксичні особливості предикатних зв’язок, здійснено їх класифікацію за рівнем десемантизації на абстрактні, напівповнозначні та повнозначні. Окреслено критерії таксономії предикатних зв’язок. Виокремлено та проаналізовано шість семантичних модифікацій предиката напівповнозначними зв’язками. У межах повнозначних дієслів у функції предикатної зв’язки виділено та проаналізовано семантичні групи дієслів на позначення руху, стану, діяльності та процесу, описано специфіку їхнього функціонування як предикатної зв’язки та схарактеризовано конотаційний потенціал. Визначено семантико-синтаксичні функції кожного типу зв’язок, проаналізовано семантичні модифікації предиката. Схарактеризовано взаємодію предикатної зв’язки та предикатива. На основі зіставно-типологічного аналізу досліджуваних одиниць визначено конвергентні й дивергентні особливості функціонування предикатних зв’язок в обох мовах.

Визначено функціонально-комунікативний потенціал односкладних речень у мові сучасних українських мас-медіа. Зауважено, що матеріалом дослідження є односкладні речення, що функціонують у мові сучасних українських мас-медіа, дібрані суцільним вибиранням з текстів друкованих засобів масової комунікації початку ХХІ ст. Застосовано наступні методи дослідження: описовий метод, що дав змогу схарактеризувати формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні властивості односкладних речень; за допомогою структурно-семантичного методу виявлено типове значення та комунікативно-семантичні варіанти односкладних речень на основі аналізу значень предикатних і суб'єктних синтаксем; метод моделювання уможливив побудову функціонально-семантичного поля імперсональності безособового речення, розроблення структурно-семантичних схем та комунікативно-семантичних моделей односкладних речень; комунікативно-прагматичний метод дав змогу визначити прагматичні типи речень відповідно до класифікації мовленнєвих актів та комунікативних інтенцій автора медіаповідомлення; процедури кількісних підрахунків використано для забезпечення об'єктивності й достовірності здобутих результатів. Уперше в українському мовознавстві на матеріалі текстів друкованих ЗМІ проведено комплексне дослідження функціонально-комунікативного потенціалу односкладних речень у мові сучасних українських мас-медіа. Простежено кореляцію семантико-синтаксичних і комунікативно-прагматичних властивостей односкладних особових речень у контексті персоналізації / деперсоналізації комунікативної прагматики медіадискурсу. Розроблено типові функціонально-семантичні моделі односкладних речень та їхні комунікативні варіанти на основі контекстуальної інтерпретації семантики предикатних і суб'єктних синтаксем. Змодельовано функціонально-семантичну парадигму безособових речень з урахуванням семантики, граматичних властивостей і комунікативного потенціалу засобів вираження функціонально-семантичної категорії імперсональності. Описано комунікативну прагматику односкладних речень, зважаючи на функціонально-комунікативну класифікацію, предикативне значення, диктумно-модусну організацію та контекстуальну інтерпретацію змісту висловлювання. Уточнено лінгвістичний статус ґенітивних речень, їх структурно-семантичну типологію. З'ясовано лінгво-комунікативну сутність номінативного речення на основі кореляції логіко-синтаксичних типів семантики, способів вираження предикативної ознаки та комунікативної природи. Удосконалено методику вивчення односкладних речень у контекстуально-дискурсивній площині друкованих мас-медіа на засадах функціонально-комунікативного підходу. Визначено класифікацію односкладних речень відповідно до їхньої формально-граматичної, семантико-синтаксичної структури та комунікативної прагматики. Подальшого розвитку набули теоретичні положення функціонально-комунікативного синтаксису щодо єдності форми, значення та функції синтаксичних одиниць, взаємозумовленості денотативного, семантичного, синтаксичного та комунікативного рівнів речення. Увагу приділено обґрунтуванню комплексного вивчення формально-граматичних, семантико-синтаксичних, комунікативно-прагматичних властивостей односкладних речень у текстах друкованих медіа, що дає змогу сформувати цілісне уявлення про функціонально-комунікативний потенціал односкладних синтаксичних одиниць у медіадискурсі початку ХХІ ст. Зазначено, що висновки й узагальнення даслідження збагачують теорію функціонального синтаксису, комунікативної лінгвістики, лінгвопрагматики. Акцентовано, що практична значущість отриманих результатів зумовлена можливістю їх використання в теорії та практиці викладання мовознавчих курсів: синтаксису сучасної української мови, медіариторики, медіалінгвістики, мови ЗМІ.

Дисертація є першим у сучасному українському мовознавстві комплексним аналізом складносурядних речень із позицій функційно-категорійної граматики з огляду на формально-граматичний, семантико-синтаксичний та комунікативний аспекти досліджуваних синтаксичних одиниць. З’ясовано специфічні ознаки категорії сурядності та механізми реалізації сурядного зв’язку в складносурядних конструкціях. Зреалізовано системний опис семантико-синтаксичних різновидів трьох груп складносурядних речень: конструкцій із семантичними сполучниками, речень із асемантичними сполучними засобами та складносурядних безсполучникових структур. Охарактеризовано формально-граматичну організацію досліджуваних конструкцій як спосіб вираження семантики. Окреслено межі та зони переходу кожного семантико-синтаксичного різновиду. Виявлено ядерну, напів’ядерну, напівпериферійну та периферійну зони складносурядних речень. Скориговано поділ сурядних сполучників на групи, з’ясовано функції сполучних засобів у вираженні змісту речення.

Здійснено комплексний аналіз семантико-синтаксичної структури простих речень із дієслівними предикатами наявності / відсутності (ПН/В) у сучасній українській літературній мові. Сформульовано критерії виокремлення семантичного класу ПН/В. Охарактеризовано лексико-семантичні особливості та диференційні ознаки ПН/В в українській мові. Здійснено класифікацію ПН/В за семантико-синтаксичними ознаками. Визначено типи реалізації структурних схем речень із ПН/В, установлено варіанти їх структурно-морфологічного втілення.

Здійснено аналіз категорій суб'єкта й об'єкта в семантичному, парадигматичному та синтагматичному аспектах, з'ясовано реалізацію їх семантики та функційного потенціалу у відмінкових формах іменників, займенників як компонентів пропозиції та змісту речення. Висвітлено специфіку односкладних дієслівних речень з імпліцитним суб'єктом. Наведено аналіз конструкцій із двосуб'єктними дієсловами-предикатами та зв'язаними об'єктними синтаксемами. Обгрунтовано функційний діапазон категорій суб'єкта й об'єкта у двоскладних та односкладних конструкціях і варіантні вияви в експлікації, зумовлені комунікативною настановою в актах мовлення.

Простежено реалізацію двокомпонентних та трикомпонентних синкретичних семантико-синтаксичних відношень у займенниково-співвідносних реченнях несиметричної структури з асемантичним корелятом те, виокремлено засоби зв'язку - корелятивні блоки, зокрема прийменниково-відмінкові корелятивні форми, увиразнено умови, що спричиняють формування синкретизму.

Розглянуто позиційні можливості номінативних експресивних речень у структурі тексту. Інтерпозитивне положення номінативних речень робить їх уживання одночасно автосемантичним та інтегровуваним. Синтезуючи та формуючи конситуації різного семантичного змісту, такі речення мають властивості, що наближають їх до сентенції. Уповільнюючи оповідь і водночас посилюючи статичність опису, речення цього типу формують конотації "пасивність", "споглядальність" і подібні. Розглянуто також номінативні речення, які вживаються в кінці більш або менш протягнутого тексту. Пресупозиція, яка виступає головним джерелом адекватного сприйняття змісту кінцевих номінативних речень, зосереджена у попередньому контексті і встановлюється з ретроспективних зв'язків із ним. Ці речення вводяться в текст як висновок, результативне узагальнення того, про що вже сказано. Завдяки своїй тенденції до лаконічності, стислості та цілісності синтаксичних конструкцій постпозитивні номінативні речення виявляють різний рівень експресивності.

Здійснено зіставний аналіз граматичних і прагматичних особливостей непрямих спонукальних конструкцій з предикатами у формі дійсного й умовного способів як одного з виражальних засобів волевиявлення мовця. У науковій розвідці окреслено теоретичні аспекти функціонально-модальної категорії спонукання в сучасній лінгвістиці; виокремлено подібні й відмінні моделі спонукальних конструкцій з досліджуваними предикатами; представлено прагматичну характеристику таких синтаксичних одиниць з позиції порівняльної типології.

Зазначено, що дисертаційна праця - перше в лінгвоукраїністиці цілісне дослідження структури та семантики синтаксично нечленованих одиниць сучасної української мови. З'ясовано граматичну природу синтаксично нечленованих словосполучень і синтаксично нечленованих речень, визначено їхні об'єднавчі та диференційні ознаки. Окреслено принципи структурної та семантичної систематизації синтаксично нечленованих одиниць. Обгрунтовано структурні типології синтаксично нечленованих словосполучень і нефразеологізованих та фразеологізованих нечленованих речень. Систематизовано семантичні типи синтаксично нечленованих словосполучень. Розмежовано семантичні типи нефразеологізованих власне-нечленованих, тавтологійних фразеологізованих, напівфразеологізованих і частково фразеологізованих речень.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.14-221

Рубрики:

Українська мова

Шифр НБУВ: РА435521 Пошук видання у каталогах НБУВ