Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4РОС)3-328.1 + Ш5(4РОС)4-328.1 + Ш5(4РОС)6-328.8 + Ю812.282.11

Рубрики:

Література

Окремі методи, стилі, напрями

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Описана стилевая динамика русской литературы ХХ в. в контексте постмодернизма. Рассмотрена сущность русской постмодернистской литературы как динамическая художественная система, имеющая собственные параметры, сформировавшаяся в русской литературе закономерно, обладающая специфическим ритмом развития и характерными типологическими чертами, отличающая ярко выраженным национальным своеобразием, стремящаяся к обновлению, включению опыта постмодернизма в новую художественную парадигму. Особое внимание уделено проблеме периодизации и типологии русского литературного постмодернизма (ЛПМ), теоретическим моделям и проблемам исследования "позднего" ЛПМ, русскому ЛПМ 1990 - 2000 гг.

Рассмотрена история становления авангардного движения в русской литературе первой трети XX ст. Особое внимание уделено изучению поэтического авангарда (творчества В.Хлебникова, В.Маяковского, Б.Пастернака, В.Каменского, Б.Лившица, С.Боброва, А.Введенского, Д.Хармса, Н.Заболотского) и специфики их идиостилей. Художественное своеобразие поэзии русского авангарда, а также особенности эстетических поисков и теорий его предствителей рассмотрены в контексте генетических и типологических связей с аналогичными явлениями в поэзии барокко. Показана художественная специфика авангардных течений, групп, объединений. Раскрыто типологическое сходство структурирования моделей мира в поэзии футуризма и барокко. Проанализирована рефлексия поэтики барокко в творчестве обэриутов.

Розкрито сутність російського формалізму як міждисциплінарної гуманітарної теорії, в якій синтезовано ідеї естетичного, лінгвістичного та історичного характеру. Проаналізовано передумови виникнення та витоки нової філософської парадигми. Висвітлено теоретичну спадщину представників формального методу в Росії, вивчено рецепцію його основних положень у сучасному культурно-історичному контексті. Проведено дослідження базових ідей російських формалістів, зокрема, розглянуто співвідношення форми та змісту художнього твору, процеси інтерпретації та творчості, визначено зміст понять "прийом" та "осторонення", а також релятивізму та конструктивного принципу. Показано спільність методологічних засад літератури та живопису у російському формалізмі. Розкрито вплив ідей російських формалістів на формування структуралізму й англо-американської Нової критики. Доведено високий науковий і творчий потенціал теорії формального методу.

Раскрыта сущность российского формализма как междисциплинарной гуманитарной теории, в которой синтезированы идеи эстетического, лингвистического и исторического характера. Проанализированы предпосылки возникновения и истоки новой философской парадигмы. Изучено творческое наследие представителей формального метода в России, показаны особенности рецепции его основных положений в современном культурно-историческом контексте. Проведено исследование базовых идей российских формалистов, в частности, рассмотрено соотношение формы и содержания художественного произведения, процессы интерпретации и творчества, определено содержание понятий "прием" и "отстранение", а также релятивизма и конструктивного принципа. Раскрыта общность методологических основ литературы и живописи в российском формализме. Проанализировано влияние идей российских формалистов на формирование структурализма и англо-американской Новой критики. Доказан высокий научный и творческий потенциал теории формального метода.

Дисертація присвячена зіставному аналізу лексики ідіостилів С. Єсеніна й імажиністів з точки зору складу, функцій, засобів зв'язку лексичних парадигм, а також виявленню ступеня близькості досліджуваних систем у творчості поетів. Уперше виділено "базовий" параметр, який дозволяє зробити відбір віршів для такого дослідження, а також служить основою для створення міжідіостильової типології. В основу запровадженої міжідіостильової класифікації антитез, зіставленої з функціональною типологією текстів, покладено співвідношення проективного й концептуального принципів відображення дійсності в тексті, ступінь експліцитності оцінних характеристик. Запропонована міжідіостильова класифікація антитез представлена у співвідношенні з функціональною типологією текстів.

Розглянуто відображення в творчості М.Кузміна та російських емоціоналістів тих сучасних ідей, поглядів, які становлять філософсько-естетичну концепцію М.О.Бердяєва "кризи мистецтва". Досліджено можливість вирішення емоціоналістами проблеми подолання кризи мистецтва. На матеріалі художньої та критичної творчості Кузміна й емоціоналістів, їх теоретичних робіт періоду емоціоналізму (1922 - 1925 рр.) і попередніх років, розглянуто естетичну платформу емоціоналізму, яка протистоїть автоматизованому життю та механізованому, бездушному, формальному мистецтву (футуризму, кубізму тощо), що призвело до кризи класичної естетики. Кузмін та емоціоналісти не тільки оголосили "похід проти формалістики", але протиставили їй свою "азбуку мистецтва", сформулювали основні положення художньої ідеології, підтверджені їх творчістю, перерахували основні та вічні атрибути справжнього мистецтва. Крім цього, своїми художніми шуканнями та положеннями емоціоналізму Кузьмін та емоціоналісти окреслили вихід із духовного тупика мистецтва "старого Заходу", указали на хвилю нового мистецтва, поширену в Росії, Німеччині, Америці, визначили його основну характеристику (прагнення до "високої елементарності") та дали йому ім'я - емоціоналізм. Внаслідок проведеного дослідження кардинально переглянуто погляд на російський емоціоналізм як на явище, що не сфрмувалося, випадкове, незначне, позбавлене цілісності, яке відображає естетичні погляди одного тільки його лідера - М.Кузміна та безперспективне для наступних етапів історії літератури.

На основі маніфестографічного матеріалу проаналізовано місце поняття "любов" у світогляді футуризму, а також розглянуто любовну лірику поетів-футуристів В. Маяковського, М. Семенка та Б. Ясенського з метою аналізу спільних і відмінних рис функціонування мотиву любові.

Проаналізовано проекти "заумної" мови В. Хлєбнікова, О. Кручених та І. Зданевича. Показано своєрідність реалізацій вказаних моделей, їх світоглядні та теоретичні засади. Охарактеризовано специфіку функціонування мови в художніх експериментах авангардистів. Описано трансформації знака в поетиці В. Хлєбнікова, О. Кручених та І. Зданевича, а також відмінність у розумінні ними сутності мови та мовного продукування. Запропоновано класифікацію проектів В. Хлєбнікова, О. Кручених як неоглосійного та глосолалійного відповідно та проекту І. Зданевича як ігрового. Відрефлектовано жанр маніфесту в його естетичній, апелятивній та теоретикотвірній функціях. Маніфест виступає не тільки як один з розпізнавальних атрибутів авангарду, але і як дослідницький аспект, що дозволяє виявити найважливіші параметри авангардистського художнього мислення. Показано зв'язок поетики маніфесту з народною культурою: лубком, народним театром, фольклором. Аналіз корпусу маніфестів і експериментальних художніх текстів на рівні поетики виявив їх функціональний ізоморфізм.

Предпринята попытка сопоставительного анализа одного из компонентов нарративной структуры, а именно отношений адресатов и адресантов, в четырех крупных прозаических автобиографиях постсимволизма. Изучена функция установки на объективность при формировании своеобразия повествовательного дискурса в жанре литературной автобиографии.