Охарактеризовано духовну ситуацію, що визначає культурне життя у сучасному індустріальному суспільстві. На підставі концепції Э.Фромма про відчуження людини у суспільстві, головною метою економічного розвитку якого стає процес накопичення капіталу, проведено філософський аналіз даної проблеми. Розкрито місце музики у відчуженому суспільстві.

Охарактеризована духовная ситуация, которая определяет культурную жизнь в современном индустриальном обществе. На примере концепции Е.Фромма об отчуждении человека в обществе, главной целью экономического развития которого становится процесс накопления капитала, проведен философский анализ данной проблемы. Раскрыто место музыки в отчужденном обществе.

Визначено роль музичної естетики як важливого компонента у формуванні постмодерністської теорії Тексту. Досліджено, що естетика музичного постмодернізму (ЕМП) створює концепцію музичного твору як тексту та потребує застосування певних методологічних принципів, а саме методів текстового аналізу Р.Барта, М.Фуко та деконструкції Ж.Дерріда. Доведено, що колажність репрезентує постмодерністську ідею інтертекстуальності, відбиває постмодерністське прагнення до естетизації дійсності (концепція світового концерту К.Штокгаузена, явища конкретної музики М.Кагеля, К.Штокгаузена). Визначено, що ЕМП втілює принципи онтологічної концепції мистецтва пізнього М.Гайдеггера, яким обгрунтовано необхідність аналізу мистецтва в аспекті істини буття, а художнього твору - у контексті здійснення істини. Розглянуто концепцію іронії М.Кагеля у контексті теорії іронії Р.Рорті, Ж.Дерріда, Ф.Джеймсона, Ч.Дженкса. Висвітлено зв'язки між естетичними принципами постмодернізму та східними теоріями мистецтва у контексті діалогу Захід - Схід. Розкрито специфіку часопростору у постмодерністських творах відкритих форм.

Обгрунтовано концепцію творчого мислення К.Штокгаузена (музичного, художнього, наукового, філософського, міфопоетичного) як цілісного феномену культури другої половини XX - початку XXI ст. Тип мислення композитора визначено як серіальний, розкрито сутність його фундаментальної категорії - музичного часу та базового методу медіації. На підставі вивчення музично-теоретичних і філософсько-естетичних досліджень композитора, а також фортепіанної музики 1950-х років - початку XXI ст., зокрема, творів "Клавірштюк XI", "Природні тривалості", "Третя година", "Групи", "Міри часу", "Вознесіння", "Перша година" мегациклу "Звук" розкрито цілісність музично-філософського світогляду та творчості К.Штокгаузена, визначено константи творчого мислення митця у контексті їх історичних і культурологічних передумов, проаналізовано нову естетику звуку, розглянуто теорію музичного часу та її трансформацію в композиційний метод. Досліджено генезу алеаторики з серіальної й електронної музики. На підставі введення принципу випадковості проаналізовано основні етапи формування нової поетики можливості в мистецтві. Представлено першу музикознавчу інтерпретацію останнього творчого проекту К.Штокгаузена - мегациклу "Звук", розпочатого у 2004 р. Наведено результати дослідження останнього фортепіанного твору композитора - "Природні тривалості" (2005 - 2006 рр.), розроблено й апробовано метод мобільного аналізу алеаторичної музики, мета якого - зафіксувати змінність версій, виявити ступінь вираженості потенціалу багатозначності "тексту" та визначити естетичний рівень кожної реалізації. Сформульовано термінологічний апарат для опису художніх явищ нової музики.

Висвітлено проблематику, що стосується унікального феномену молодіжного музичного руху, що виник у Німеччині на початку минулого століття та сприяв кардинальним змінам громадської думки з приводу цінності музики й музичної просвіти в процесі особистісного та суспільного розвитку. Розкрито роль ідеології молодіжного музичного руху у процесі трансформації музично-педагогічної парадигми в Німеччині 1900 - 1933 рр.

Досліджено концепцію німецького "світового театру" як ідейно-художнього феномену, що обіймає якість вираження та драматургії німецької опери другої половини XX - початку XXI ст. - на матеріалі опер Б. А. Ціммермана, А. Раймана, И. Відмана та ін. Німецький світовий театр утворює закономірне і, одночасно, парадоксальне явище світової культури. Національна ідея, як дещо "всеосяжне", як закарбування еклектики "світової імперії", з якою об’єктивно пов’язана історія європейських і неєвропейських народів, - все це утворює актуалізовані у XX ст. явища культури та художнього світу. У другій половині XX ст. опера транспонується із вагнерівського наскрізного дійства в зручні для широкого слухача номерні структури і, відсуваючи сутність симфонізму, у Х. В. Хенце, на інтермедії. Тенденцію, яка намітилася щодо "побутовизму" сюжету опери, що зберігає міфологенну всеосяжність, спостерігається в несподівано різкому парадоксальному вираженні у Циммермана, твори якого симптоматично склалися на грані авангарду/поставангарду. Німецький світовий театр А. Раймана зміщується до домінування світового на рівні сюжетно-образних позицій, тоді як німецьке визначається стилістикою речитативних і декламаційних наповнень, показових для оперної поствагнерівської традиції. Творчість Й. Відмана демонструє зживання ідей німецького світового театру як антитези вагнерівського ентузіастичного пафосу піднесення німецького світу. Опери Й. Відмана фіксують межі німецького світового театру й апробованої класикою "літературної опери".