Проанализирован опыт музыкальной культуры Франции как объект исторического музыковедения. Освещена история Парижской консерватории первой четверти ХІХ в. Изложена художественная концепция жизни в опере Э.Денисова "Пена дней". Раскрыты литературные аспекты симфонического творчества французского композитора Г.Берлиоза. Описаны особенности интерпретации музыки для кларнета французских композиторов ХХ ст.

Рассмотрена взаимосвязь лирики Ф.Пуленка с традицией французской вокальной музыки. Основное внимание уделено жанровому генезису миниатюр композитора, которые базировались на музыкальных и поэтических достижениях XVI - XVIII вв.

Розглянуто взаємозв'язок лірики Ф.Пуленка з традицією французької вокальної музики. Головну увагу приділено жанровому генезису мініатюр композитора, які базувались на музичних і поетичних досягненнях XVI - XVIII ст.

Проведено дослідження вокальних мініатюр К.Дебюссі на вірші П.Верлена у контексті камерно-вокальної творчості композитора. Виявлено специфіку музичної інтерпретації літературного першоджерела й особливості взаємодії поетичної системи оригіналу з художньо-естетичними принципами композитора. Вперше досліджено багаторівневі зв'язки К.Дебюссі та П.Верлена й обгрунтовано ймовірніть не лише творчих, але й особистих контактів митців-новаторів. З використанням відповідних методик дослідження поетичного тексту запропоновано самостійні методи аналізу поезії П.Верлена на семантичному, фонетичному, метричному та синтаксичному рівнях, що дозволило виявити особливості розвитку жанру вокальної мініатюри у творчості К.Дебюссі.

Досліджено проблему еволюції салонної музики з загальною картиною походження, виявленням її особливостей, закономірностей і етапів розвитку в європейській культурі. З'ясовано хронологічні межі функціонування салону як самобутнього художньо-культурного феномену. Висвітлено традиції фортепіанного салонного музикування як складової загальнокультурної традиції. Розглянуто салонний репертуар різних історичних періодів. Уперше салонне мистецтво охарактеризовано як форму об'єктивізації особливого типу комунікації, в якому музика реалізує комунікативний акт.

Розглянуто метафорично-художню суть композиторського стилю М.Равеля в синтезі з виконавською "метафорою" художньої цілісності музичного образу. Проаналізовано оригінальну методику стильового аналізу музичного твору на засадах метафоричного розуміння суті художнього вираження. Створено порівняльні таблиці виконавських засобів у різних інтерпретаціях щодо фортепіанних творів Равеля першого періоду творчості, п'єс, які рідко виконуються. Виділено характерні для композиторського стилю М.Равеля ритмоінтонації.

Досліджено фортепіанну творчість Олів'є Мессіана (1908 - 1992 рр.) у ракурсі культурологічної та текстологічної проблематики. Розглянуто вербальні компоненти музичного тексту - авторські коментарі та ремарки як особливий культурний феномен в фортепіанній культурі XX ст. Запропоновано комплексний підхід, який включає висвітлення творчості композитора в динаміці культурологічних контекстів та особливостей композиторської, музикознавчої та виконавської інтерпретації тексту його фортепіанних творів. Простежено генез феномену коментаря у фортепіанному мистецтві та систематизовано різноманітні прояви автокоментування у творчості О. Мессіана. Доведено, що автокоментар виступає фактором цілісності композиторського стилю, з яким пов'язано авторське програмування інтерпретації творів і пан-програмність творчої парадигми митця.

Досліджено поетику камерно-вокальної лірики Ф.Пуленка. Розкрито властивості вокальної мелодії та фортепіанного супроводу, їх співвідношення та рольові функції відповідно до характеру поетичних образів і стильової своєрідності поетичної мови. Простежено зв'язок вокальних творів Ф.Пуленка з корінням національної музичної культури, зокрема з традицією французської chanson. Виявлено принципи циклізації вокальних мініатюр композитора. Розглянуто динаміку авторських художніх прийомів у контексті індивідуального поетичного стилю. Запропоновано нову періодизацію вокальних творів, створених Ф.Пуленком для голосу та фортепіано. Результати проведеного дослідження можуть бути використані в навчальних курсах "Історія світової музичної культури", "Аналіз музичних творів", "Історія і теорія музичного виконавства", а також для професійної підготовки музикознавців, композиторів, музичних критиків і виконавців у класах камерного співу та концертмейстерської майстерності.

Проанализировано творчество М. Равеля - представителя французской культуры конца ХІХ - начала ХХ ст. в культурно-историческом контексте. Представлена концепция творчества М. Равеля, исповедовавшего доктрину дендизма, на основе архивных и библиографических материалов. Освещены специфика французского вокального жанра, особенности музыкальной интерпретации М. Равелем стихотворений Р. де Марэ, П. Верлена, С. Малларме, К. Маро, Ш. Леконта де Лиля, Э. Верхарна.

Введено до наукового обігу маловивчені квартетні твори французьких композиторів кінця XIX - першої половини XX ст. Обгрунтовано музичну проксеміку та комунікативну організацію струнного квартету. Виявлено комунікативні структури квартету як виконавського колективу. Зазначено, що квартетна творчість французьких композиторів - це унікальний звуковий світ, породжений вишуканими відбиттями жанрової моделі у "дзеркалі" смаку й елегантності, властивих представникам французької культури.

Визначено смислоутворювальне значення комунікативного контексту в процесі розуміння музичних текстів композитора, проведено періодизацію творчості М. Равеля. Розкрито художні засади кожного творчого етапу, виявлено специфіку перетину тексту та різних типів контекстів у пізньому періоді творчості.

Розглянуто музично-театральну культуру Франції останньої третини XVII - першої половини XVIII ст. в аспекті естетичних ідей, стильових процесів і закономірностей жанрового розвитку музичного театру. Вперше в українському мистецтвознавстві проаналізовано в зазначених аспектах оперну творчість двох видатних представників французької оперної школи Ж.-Б. Люллі та Ж.-Ф. Рамо. Показано, що класицистичні риси, що формувалися у їх мистецтві, не вступали у протиріччя із переважанням суто барокового відчуття життя і з бароковим принципом світло-тіні. У синтетичному театрі Ж.-Б. Люллі та Ж.-Ф. Рамо окремі мистецтва сполучаються за принципом поліфонічного багатоголосся. Різкі зміни емоційно-образних планів музики, прийоми розвитку та композиційно-структурна сторона опери обумовлюють принцип монтажної драматургії.

Висвітлено розвиток музично-просвітницьких ідей та інститутів у Франції XIX ст. як невід'ємної частини її політичного, соціального та культурного життя. Особливу увагу приділено характеристикам просвітницького потенціалу композиторської творчості, виконавської практики, громадських рухів і об'єднань, а також аналізу альтернативних проектів і утопій, спрямованих на подолання політичної заангажованості та консерватизму традиційної системи музичної освіти, яка склалася у цій країні.

Здійснено аналіз Етюдного опусу К. Дебюссі як імпресіоністської новації в історії фортепіанної техніки та як поетичного виразника impressions, враження від споглядання "чутного пейзажу" (К. Дебюссі). На шляху до поетики образу синтезовано дані зовнішніх зв'язків етюдного опусу (обставин створення, висловів самого композитора і свідчень його сучасників, інтертекстуальних відносин етюдних текстів з попередньою спадщиною К. Дебюссі) з внутрішніми, тобто даними конкретних аналізів мови двох зошитів (особливостями фактурно-звукового аспекту, мелодики, ритму, гармонії, поліфонії, форми-структури, драматургії). Образний світ Етюдів 1 - 12 подано як світ музичних марин, озвучених етюдів моря, позначено різні семантичні фігури (фігура бурхливої хвилі, дрібної морської брижі, виблискуючих рибок та ін.). Виявлено імпресіоністські прийоми "ігрової логіки відмінності", логіки вислизання з визначеності, чи то параметр мови (малюнок арабески, структура вертикалі, тощо), чи то спосіб взаємодії рук піаніста, пальцева фігура або фактор топографії інструмента.

Вперше в музикознавстві виявлено специфіку творчої особистості О. Мессіана як універсального генія й особливості її розкриття у циклі "Poèmes pour Мі". Встановлено й обгрунтовано такі іпостасі творчої особистості композитора як homo religiosus, homo philosophum, homo poeticum, homo musicum, homo pictore, homo scolaris. Визначено роль вокально-поетичного циклу як квінтесенції творчих ідеалів О. Мессіана. Декодовано музично-поетичні символи циклу "Poèmes pour Мі". Встановлено специфікацію співвідношення французьких і російських фонем у вокально-поетичному циклі. Уточнено роль камерно-вокальних циклів у системі творчої спадщини О. Мессіна, періодизацію його творчості у розвиток концепцій В. Єкімовського, О. Сущені, Г. Заднєпровської, Г. Хаймовського.

Розглянуто особливості стилю танцю французького Бароко на прикладі клавірних п'єс французьких композиторів. З'ясовано їх танцювальну природу, обгрунтовано необхідність для музикантів-виконавців знань з основ хореографії Бароко для вірного визначення танцювальних жанрів того часу та точної їх інтерпретації. Надано пояснення основної складової ритмічної організації барокових Па (Pas) - Мувман (mouvement). Ритмічну характеристику Па подано у вигляді ритмоформули, за допомогою якої музикант-виконавець має можливість ідентифікувати характер танцю, його афект. Зазначено, що знання Па і його ритмічної характеристики суттєво допомагають клавесинистам відобразити у виконанні на інструменті притаманні їй риси танцювальності, не зазначені в нотному тексті. За допомогою музично-хореографічного аналізу розібрано основні танці з клавірних сюїт (Буре, Гавот, Менует, Паспьє, Жига, Паскалія, Фолія та ін.). Доведено, що вільне володіння ритмоформулами танцювальної музики часів Бароко є необхідним для відображення основного засобу виразності в інтерпретації клавірної музики епохи Бароко - ритмічної драматургії.

Виявлено закономірності композиторської інтерпретації художньо-естетичного спадку Ж. Кокто в музичному мистецтві французького модернізму XX ст. Визначено парадигматичну роль митця в формуванні творчих методів та принципів Е. Саті, Ф. Пуленка, А. Онеггера, Д. Мійо, Л. Дюрея, Ж. Оріка. Охарактеризовано феномен паризької богеми в трактуванні Ж. Кокто і композиторів "Групи Шести". Обгрунтовано специфіку синтезу мистецтв у композиторських реалізаціях спадку Ж Кокто на підставі комплексного аналізу маловивчених творів: балету "Парад" та віршу на музику "Танцюристка" Е. Саті, cinema-балету "Бик на даху" Д. Мійо, пісні "Тореадор", вокального циклу "Кокарди", монологу "Дама з Монте-Карло" Ф. Пуленка тощо. Доповнено систему методів та принципів властивих французькому музичному модернізму.

Виявлено специфіку втілення жанру mélodie в камерно-вокальних циклах Г. Форе різних періодів творчості. Визначено принципи жанру mélodie та шляхи його формування у французькій вокальній музиці другої половини XIX ст. Розглянуто феномен французького салону другої половини століття як середовище побутування жанру. Виявлено особливості роботи композитора з поетичним текстом у вокальних творах у різні періоди творчості. Проаналізовано вокальні цикли Г. Форе в аспекті специфіки прочитання поетичних текстів П. Верлена, Ш. Ван Лерберга і Р. де Брімон.

Изучены обстоятельства жизни, болезни и творчества знаменитого французского композитора Г. Берлиоза в аспектах возможного влияния употребления опиума. С целью ретроспективной диагностики опиумной зависимости, а также для оценки возможности ее влияния на творчество композитора проведен патографический анализ публикаций, содержащих сведения о состоянии здоровья Г. Берлиоза на протяжении его жизни. Изучение автобиографии, работ биографов - современников композитора, а также аналитических исследований специалистов по ретроспективной диагностике показало, что Г. Берлиоз со студенческих лет периодически принимал опиум в терапевтических дозах в качестве обезболивающего и снотворного средства. Опиумная аддикция сформировалась у композитора лишь в последние 10 - 15 лет жизни на фоне протекающего с выраженным болевым синдромом заболевания желудочно-кишечного тракта. Однако написанные в то время произведения композитор создавал в периоды ремиссии заболевания, поэтому они не несут каких-либо признаков влияния применения опиума.

Отмечено, что исследование личности О. Мессиана и его наследия переосмысливается в XXI столетии и выходит на новый уровень, как в отечественном, так и зарубежном музыковедении. Научная новизна предложенного исследования заключается в том, что в нем представлен анализ творческой личности французского Мастера как универсального гения, в образе которого, подобно средневековым традициям, синтезированы ипостаси музыканта, поэта, философа, ученого-орнитолога. Раскрыты такие актуальные для современной науки вопросы, как: пересмотр периодизации вокального наследия композитора, толкование вокального цикла "Poemes pour Mi" как пророческого предчувствия будущих творческих достижений в области стилистики композиторского письма, драматургии, воплощение автобиографических событий в художественном мире произведения.

Вивчено особливості камерно-вокального стилю К. Дебюссі у контексті явища "музичний символізм". Вперше у вітчизняному музикознавстві ця проблема вирішується на новому рівні з урахуванням досліджень минулих років, але з комплексним охопленням всіх складових mélodies К. Дебюссі як стилеутвоюючої домінанти його творчого мислення. Розглянуто й узагальнено основні стилістичні "блоки" камерно-вокального стилю К. Дебюссі - "омузичення" поезії символістів (П. Верлен, С. Малларме, Ш. Бодлер), старофранцузької поезії (Т. Л'Ерміт, Ф. Війон), власних прозових текстів. Залучено до музикознавчого дискурсу твори, які раніше у такому контексті не розглядалися. Визначено, що символістська вокальна лірика є домінантою та провідним жанром творчого стилю К. Дебюссі. Вона стає ключовим моментом його звукового новаторства. Із множинності чинників, взятих композитором за основу, насамперед національно-французьких, виникає художній сплав нової стильової якості, що стає одним з еталонних зразків жанру вокально-фортепіанної мініатюри у світовій музичній практиці XX - початку XXI ст.