Осмислено традиції українського співу, зокрема, гуртового та одиночного; розглянуто пісенно-фольклорні джерела українського вокального мистецтва як культурологічного феномена, однієї з культурно-історичних моделей пізнання. Підкреслено, що спостереження за пісенно-фольклорними витоками українського вокального мистецтва відображають сфери побутування, джерела виникнення традиційних для вітчизняної співацької культури пісенних феноменів-архетипів.

Висвітлено напрями досліджень української пісенної спадщини давніх віків, наукові інтереси дослідників цього жанру: М.Грушевського, І.Франка, В.Гнатюка, О.Колесса, І.Свенціцького, В.Щурата, М.Возняка, Я.Городинського та інших. Підкреслено вагомий внесок дослідників у вивчення української паралітургійної культури, які ввели до наукового обігу велику кількість рукописних та друкованих пісенників, установили імена та прізвища багатьох українських піснетворців.

Освещены направления исследований украинского песенного наследия древних веков, научные интересы исследователей этого жанра: М.Грушевского, И.Франко, В.Гнатюка, А.Колесса, И.Свенцицкого, В.Щурата, М.Возняка, Я.Городинского и других. Подчёркнут весомый вклад исследователей в изучение украинской паралитургийной культуры, которые ввели в научный оборот большое количество рукописных и печатных песенников, установили имена и фамилии многих украинских песнотворцев.

Уперше в українському мистецтвознавстві здійснено системне дослідження форм і груп традиційного українського співоцтва, висвітлено феномен цього явища у контексті світової культури. З використанням розробленого концептуального підходу з залученням нових маловідомих джерельних матеріалів розкрито генезу й особливості розвитку різновидів традиційного українського співоцтва, виявлено специфіку звичаїв, світогляду, творчості й побуту співців та їх взаємодію між собою. Запропоновано концепцію ламінарного розвитку співоцьких форм і груп, алгоритм оцінки окремого співоцького феномену шляхом уведення до наукового обігу еталонної моделі "інтегрального співоцтва", розширеного розуміння вживання термінів "співець", "співоцтво", "кобзарство", "бандурництво". Досліджено культурно-історичну та суспільну роль традиційних співців й аматорів-бандуристів, а також застосовані до них з боку владних інституцій репресивні дії, проаналізовано особливості виникнення та розвитку різновидів традиційного співоцтва на Слобідщині.

Розглянуто українсько-німецькі культурні зв'язки у сфері камерно-вокальної творчості на прикладах інтерпретації німецької поезії українськими композиторами. Обгрунтовано концепцію інтерпретації німецької поезії в українській вокальній музиці у аспекті українсько-німецьких культурних зв'язків. Виділено та розглянуто етапи взаємодії української композиторської творчості та німецького поетичного слова, а саме: на першому етапі виявлено втілення німецької поезії у творчості українських композиторів другої половини XIX ст., зокрема М.Лисенка та послідовників перемиської школи, на другому етапі проаналізовано різновекторні тенденції у трактуванні поезії авторів німецькомовного ареалу українськими композиторами першої половини XX ст.; третій етап еволюції втілень є сучасним етапом розвитку української музики. Наведено результати дослідження у вигляді таблиць-покажчиків втілення українськими композиторами німецькомовної поезії.

Вивчено композиційні закономірності та принципи формування цілісності у вокальній музиці. З'ясовано значення композиції як одного з домінувальних чинників, що забезпечує існування художнього явища. Для доведення цього положення здійснено умовну диференціацію композиційних закономірностей відповідно до їх тектонічної та процесуальної функціональної спрямованості. Розглянуто специфічні властивості композиції у взаємозв'язку з авторським задумом. Зазначено, що у вокальних циклічних творах авторський задум характеризується первісним синкретизмом поетичного та музичного начал, тому впродовж усього шляху формування цілісності поезія та музика існують і розвиваються одночасно в єдиному художньому просторі. Зазначено, що у разі взаємодії поетичного та музичного пластів виникає особливий вид сполучення різних жанрових складових (поезії та музики), що має назву "художнє порушення". На прикладі вокальних творів Ю. Іщенка запропоновано демонстрацію принципу "художнього порушення". З його використанням виявлено основні композиційні засади формування нової художньої цілісності.

Досліджено історію української духовної пісні XVII - XVIII ст. Розглянуто питання аналізу духовної піснетворчості. На підставі вивчення численних праць доведено, що дослідження духовної пісні тривалий час мало філологіоцентристське спрямування, з кінця 1980-х - початку 1990-х рр. музикознавчий напрямок студіювання жанру почав набувати системного характеру. Внаслідок проведених узагальнень щодо опрацьованих наукових праць запропоновано напрямки перспективних досліджень духовної пісні у контексті інтердисциплінарних студій. Увагу приділено вивченню рукописних і друкованих співаників XVII - XVIII ст. Вивчено пісні, записані або надруковані у богослужбових книгах. Обгрунтовано та проаналізовано етапи розвитку рукописної та едиційної традиції від кінця XVII - до початку XIX ст. Завдяки збереженим текстам проведено джерелознавчо-текстологічний аналіз вибраних духовних пісень. Розглянуто генезу духовної пісні, специфіку її розвитку впродовж XVII - XVIII ст. Проаналізовано її жанрову стилістику. Відзначено, що у процесі розвитку в духовній пісні визрівала та шліфувалася методика нового типу з багатим арсеналом характерних поспівок, зворотів, інтенсифікувався процес кристалізації ладо-фукційних метро-ритмічних особливостей музичних текстів, збагачувалася тематика поетичних текстів. Висвітлено питання релігійно-дидактичної, національно-патріотичної та історико-культурної значущості духовних пісень.

Наведено характеристику зазначеної бази даних, розкрито її пошукові можливості та новації. Проведено кліометричний аналіз масиву українських нотних видань вокальної музики періоду 1924 - 1930 рр., що зберігається у фондах НБУВ. Виявлено провідні видавництва (за обсягом виданої продукції), а також пріоритетний напрям їх роботи у досліджуваний період - публікація творів українських композиторів. Спростовано деякі усталені думки стосовно переваги тих чи інших вокальних жанрів у зазначений період. Доведено, що єдиний в Україні ретроспективний бібліографічний довідник "Музична література УРСР (1917 - 1965)" потребує доповнень з урахуванням сучасного стану розвитку бібліографічної науки.

Розглянуто проблему формування художніх смаків старшокласників у процесі вивчення вокальної спадщини українських композиторів. Визначено й обгрунтовано зміст поняття "художній смак", його структуру, критерії, показники та рівні сформованості у старшокласників. Проаналізовано сутність художньо-виховного потенціалу пісенної спадщини українських композиторів, його вплив на формування художніх смаків у старшокласників. Розроблено та теоретично обгрунтовано методику формування художніх смаків старшокласників у процесі вивчення вокальної спадщини українських композиторів. Визначено мету, педагогічні умови, а саме: систематичне проведення паралелей між оцінкою художнього твору педагогом і оцінкою, даною учнем самостійно; поєднання педагогічної вимогливості із педагогічною підтримкою оцінювальної і виконавської діяльності старшокласників; узгодження змісту поточних занять із завданнями публічної демонстрації художньо-навчальних досягнень учнів. В основу методики покладено комплекс методів, а саме: блок методів і прийомів, спрямований на розширення обізнаності старшокласників у вокальній музиці українських композиторів кінця XIX - початку XX ст.; блок методів і прийомів, зорієнтований на забезпечення культурологічної основи осягнення української вокальної творчості тощо. Здійснення аналізу та порівняння результатів дослідження методами математичного та статистичного опрацювання даних сприяло підтвердженню ефективності запропонованої методики формування художніх смаків старшокласників у процесі вивчення вокальної спадщини українських композиторів.

Простежено основні закономірності зародження та еволюції традицій і джерел українського професійного вокального мистецтва.

Досліджено виявлення художньо-комунікативних важелів творчо-практичної діяльності композитора як суб’єкта сучасних ринкових застав музичного буття, специфіка яких усвідомлюється в компенсативному поєднанні вокально-мелодійної музики актуального національного звучання із сукупністю ангажованого чи розважального дійства. Апробацією зазначеного підходу виступає наявний досвід організації музичних конкурсів, фестивалів та культурно-масових заходів. Доведено, що художньо-комунікативні параметри організаційної, економічно-доцільної в своїй основі діяльності музиканта-фахівця орієнтовані у популярній і масовій музичній культурі на ідеальні елементарно-образні стимули різного роду акцій-заходів. В ній відзначаються показники, що забезпечують існування останніх і визначають діяльність професійного композитора в них. Спеціально відзначається, що має місце орієнтація на організаційну ініціативу як ключову частину культурно-масової постановки заходу, аж до формування артистичної індивідуальності, що опиняється в центрі естетичного цілого вистави-видовища. Суттєвим також є спирання в концепції авторських прав у мас-культурній сфері на освітній статус учасників, хоча здійснюваний, у тому числі і для музикантів, в інших критеріях, ніж це представлено в академічних видах і жанрах творчої діяльності. Рушійним моментом організаційно-комунікативної діяльності музиканта-фахівця виступає спирання у музичному оформленні шоу-видовища-вистави на національно вивірені стереотипи художніх комунікацій, які для України нерозривно пов'язані з формами канта і думи-думки та релігійно-літургічною практикою виявлення національної самосвідомості. У якості узагальнюючого положення є висунення співацько-тонової активності художнього вираження в масово-культурних заходах, що дарує омузикаленість цілого, за яким стоїть елітарна культура високого пафосу, заперечуючи побутову "зниженість" звучання динамічно-шумової "прози". Запропоновано активізацію культурологічних розробок у сфері мистецтвознавства в напрямку науково-теоретичного обслуговування організаційно-концепційних здобутків популярної та масової культури, для якої атрибутивною є художньо-музична складова, що забезпечує успіх відповідних соціальних комунікацій.