Собраны воспоминания верующих о настоятеле храма Рождества Богородицы хутора Красный Деркул архимандрите Феофане. Рассказывается о его детстве и отрочестве, о предпосылках, приведших Феофана на путь служения Богу. об испытаниях, моральных и физических, ожидавших его на этом пути.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э372.24-36

Рубрики:

Руська Православна Церква

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено творчу спадщину С.О.Нілуса (1862 - 1929) - видатного російського церковного письменника, агіографа, мислителя. Докладно розглянуто історію публікації його останньої книжки "Игумен Мануил (в схиме Серафим), основатель Рождество-Богородичного монастыря в Церковщине под Киевом и Свято-Георгиевского Скита близ г.Умани Киевской губ.", яку присвячено визначному релігійному діячу початку XX ст. М.І.Ковшу.

Освещено творческое наследие С.А.Нилуса (1862 - 1929) - выдающегося русского церковного писателя, агиографа, мыслителя. Детально рассмотрена история публикации его последней книги "Игумен Мануил (в схиме Серафим), основатель Рождество-Богородичного монастыря в Церковщине под Киевом и Свято-Георгиевского Скита близ г.Умани Киевской губ.", которая посвящена известному религиозному деятелю начала XX в. М.И.Ковшу.

Проанализировано состояние Русской православной церкви на территории Крыма в годы Второй мировой войны и в первые месяцы после его освобождения советской армией. Рассмотрены вопросы открытия православных храмов и возрождения религии на территории полуострова в период фашистской оккупации.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э372.24-36-021.5

Рубрики:

Руська Православна Церква

Шифр НБУВ: Ж69635 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(2)63-55 + Э372.24-36

Рубрики:

Історія

Руська Православна Церква

Шифр НБУВ: Ж27630 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На підставі аналізу широкого кола архівних і опублікованих джерел, а також наукової історіографії здійснено концептуальне переосмислення усталеної парадигми державно-церковних відносин. Відтворено процес формування більшовицької політико-правової моделі, роль партійних, радянських і репресивно-каральних органів як основних складників механізму регулювання державно-церковних відносин. Проаналізовано становище православної церкви за умов утвердження радянської влади. Його особливістю протягом 1920-х рр. була строкатість структурної палітри, що породжувало складність міжконфесійних взаємин, вносило невизначеність та розгубленість у погляди віруючого. Протягом наступного десятиріччя відбулася уніфікація церкової системи шляхом ліквідації більшості конфесій і значного обмеження впливу православ'я як такого. Еволюцію відносин держави та православної церкви проаналізовано на прикладі УАПЦ і УПЦ. Запропоновано періодизацію стосунків влади та церкви. Обгрунтовано думку, що не лише антирелігійна пропаганда й антицерковна політика партійно-державного керівництва, але й загальний соціально-економічний, політичний, культурний стан суспільства впливали на зміну ціннісних орієнтацій, руйнували усталений світ звичаїв і ритуалів населення. На підставі результатів дослідження зроблено висновок щодо закономірності впровадження більшовицької моделі державно-церковних відносин у радянській Україні 1917 - 1930-х рр.

Проаналізовано систему чинників, які впливали на формування загальних засад юрисдикційної політики РПЦ на всіх теренах імперії. На основі архівних документів, значна частина яких уперше запроваджується до наукового обігу, здійснено спробу реконструкції перебігу подій, пов'заних із розглядом проблеми статусу Православної Церкви в Україні на Всеросійському 1917-1918 рр. та Всеукраїнському 1918 рр. Соборах. Окреслено особливості еволюції "української політики" РПЦ у загальноправославному контексті, зокрема, встановлено ступінь впливу юрисдикційних пертурбацій в українських єпархіях на національно-православні рухи в Північній Америці, Польщі, Румунії, Чехословаччині. У контексті загального перерозподілу центрів впливу у Православному світі після розпаду Російської імперії та суперечностей між Московським та Вселенським Патріархатами розглянуто проблему набуття в досліджуваний період Українською Православною Церквою автокефалії.

Висвітлено один з найтрагічніших періодів (1922 - 1939 рр.) в історії Російської православної церкви (РПЦ) - часу активного протистояння держави та церкви, пошуку духовенством свого місця у новому суспільстві, реформаційних прагнень та боротьби за виживання. Розкрито малодосліджені питання розколу РПЦ і ліквідації радянською владою опозиційного духовенства, позиція якого не узгоджувалася із схемою державно-церковних відносин, що пропонувалася партією та спецслужбами.

Освещен один из наиболее трагических периодов (1922 - 1939 гг.) в истории Русской православной церкви (РПЦ) - времени активного противостояния государства и церкви, поиска духовенством своего места в новом обществе, реформационных стремлений и борьбы за выживание. Раскрыты малоисследованные вопросы раскола РПЦ и ликвидации советской властью оппозиционного духовенства, позиция которого не согласовалась со схемой государственно-церковных отношений, предлагаемых партией и спецслужбами.

Досліджено внутрішні та зовнішні сили розколу, прагнення до українізації конфесій, міжконфесійну боротьбу на рівні "церква - віруючий", знищення владними структурами опозиційно налаштованого духовенства та мирян. Охарактеризовано виникнення та розвиток обновленства, проголошення Української православної автокефальної синодальної церкви, утворення "Братського об'єднання парафій Української православної автокефальної церкви", Соборно-Єпископської й Істинно-православної церков, які становлять опозицію канонічній Російській православній церкві (РПЦ). Простежено діяльність Антирелігійної комісії, органів НК - ДПУ - НКВС, спрямовану на розкол церкви з метою знищення опозиційно налаштованих до радянської влади представників духовенства, повного підпорядкування РПЦ державі.

На базі архівних документів проаналізовано події, пов'язані з планами радянського уряду щодо перетворення Московського патріархату на центр вселенського православ'я та його використання у зовнішній політиці на завершальному етапі Другої світової війни й у повоєнний час із метою утвердження ідеологічного впливу на підконтрольних територіях.

Розкрито специфічні риси та тенденції, що були притаманні розвитку відносин радянської держави (радянських і партійних структур) і Російської православної церкви на Донеччині в досліджуваний період. Показано, що після звільнення від фашистської окупації місцевій радянській владі довелося мати справу з уже існуючою мережею православних громад, які відновили свою діяльність в роки окупації. Це обумовило процес здійснення державної політики стосовно церкви: виявлення та реєстрацію наявних православних громад, перші спроби наведення контактів і вивчення конкретної ситуації (1940-ві рр.); дослідження релігійної ситуації в області, тенденцій державно-церковних взаємин (1950-ті рр.); пряме втручання у справи громад, контроль за їх діяльністю, прямий вплив на єпархіальне керівництво з метою припинення діяльності церкви (кінець 1950 - 1960-ті рр.). З'ясовано, що внаслідок такої політики зменшилась кількість громад у регіонах області, відбулся передача приміщень храмів і соборів владі "для культурних цілей", посилилось втручання місцевого керівництва у внутрішньопарафіяльне життя, порушуючи норми діючого законодавства.

Рассмотрен язык философии социальных ограничений в контексте трансграничности в культуре и социуме. Исследован духовный фактор в психолого-педагогической подготовке и деятельности маркетолога на общем фоне постижения проблемы духовности как феномена. Проанализированы современные проблемы текста и его интерпретаций семиосферы. Описан вопрос имени существительного в свете теории асимметрии языкового знака. Раскрыта проблема обучения профессиональной коммуникации иностранных студентов, изучающих специальность на английском языке. Определена роль СМИ в борьбе за символическую власть в ходе мультикультурных и кросскультурных коммуникаций как политического фактора.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)6-55 + Э372.24-36 + Э29(4УКР)-36

Рубрики:

Історія

Руська Православна Церква

Шифр НБУВ: В342281/Вип. 31 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Э372.24-36 + Э372.09(4УКР)-36

Рубрики:

Руська Православна Церква

Православ'я в окремих країнах

Шифр НБУВ: Ж15184 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Показано церковні форми російської агресії в Україні протягом 1919 - 1920 рр. Вони були часткою ідеології та практики білого руку. Розкрито характер і особливості політичного курсу генералів А. І. Денікіна та П. М. Врангеля у ставленні до православної церкви в Україні. Доведено, що це був курс на реставрацію єдиної і неподільної російської держави та цілісності Російської православної церкви. Висвітлено роль керівництва українських єпархій у формуванні Тимчасового вищого церковного управління на південному сході Росії. Надано характеристики відносин цього управління з церковною владою в Україні.

Проаналізовано зміст і характер відносин радянської влади та Російської Православної Церкви на теренах України впродовж 1917 - 1930-х рр. Показано, що платформою реалізації радянської моделі державно-церковних відносин в Україні, зокрема відносин між владою та Російською Православною Церквою, став декрет "Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви" від 19 січня 1919 р. Він формально не забороняв релігійний світогляд, але заклав підвалини для наступної ліквідації Церкви як інституції. Утворення VIII Ліквідаційного відділу Народного комісаріату юстиції 1921 р. започаткувало розгортання системи державно-політичного регулювання релігійного життя в УСРР. Використання радянським керівництвом голоду 1921 - 1923 рр. для дискредитації Російської Православної Церкви, зокрема нищення її матеріальної опори, культурно-мистецьких надбань, ідейно-морального впливу на населення, суттєво ускладнило відносини між ним і цією православною конфесією. Ця тенденція чітко прослідковується впродовж 1920-х рр., коли розгорнулася тотальна атеїзація населення як один із інструментів витіснення релігійного й утвердження матеріалістичного світогляду, що містила в собі широке використання різних форм і засобів ідейного впливу на людей. Наприкінці 1920-х рр. ці відносно помірковані заходи переросли у "войовниче викриття" релігії та Російської Православної Церкви. Успіхи антирелігійної пропаганди впродовж 1920 - 1930 рр. справді були, однак очікуваних її ідеологами та організаторами успіхів ця кампанія більшовицького політикуму не досягла, оскільки перетворити в той час радянську Україну на тотально атеїстичну (саме такою була кінцева її мета) так і не вдалося.

Висвітлено питання щодо формування в Радянському Союзі ліберальної політики щодо Російської православної церкви протягом Другої світової війни, а також особливості її реалізації на практиці в Херсонському регіоні в повоєнні роки. Проналізовано причини охолодження ліберальної політики СРСР щодо РПЦ та вказуються наслідки цього для православної церкви в Херсонській обл. УРСР.

Проаналізовано позицію Синодальної (Обновленської) церкви щодо сектантського руху в Україні впродовж 1920-х рр.; з'ясовано основні причини збільшення численності сектантських громад; простежено основні методи її полеміки із сектантами. У науковій розвідці залучено широкий спектр тогочасної релігійної періодики. Аналітично розглядаючи антисектантські доповіді та проповіді обновленців, виокремлено основні положення та мотивації боротьби обновленства зі сектантством. Також простежено динаміку відносин Синодальної (Обновленської) церкви та релігійних меншин упродовж 1920-х рр.

Обгрунтовано актуальність дослідження регіональної специфіки розгортання обновленських конфесій. Розглянуто діяльність у 1927 р. З'їзду духовенства та мирян Миколаївської єпархії Синодальної церкви. Визначено головних дієвих осіб, показано зв'язок церковного керівництва та єпархії, з'ясовано характер розвитку Синодальної церкви в окремій Миколаївській єпархії у 1920-ті рр. Зверенено увагу на поширення "новояза" в церковному середовищі. Підкреслено щире прагнення діячів конфесії до розгортання Синодальної церкви. Пояснено причини, які заважали реалізації принципів соборноправності, українізації в житті церкви.