Розглянуто специфіку розвитку богословської думки доби Київської Русі, зумовлену впливом на християнство дохристиянських духовних традицій.

Проаналізовано філософську систему неопіфагоризму, розкрито її значення для розвитку християнського богослов'я в Україні.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4Укр)43 + Э372.27-4-3

Рубрики:

Історія філософії

Українська Православна Церква

Шифр НБУВ: Ж68937 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначено публіцистичність проповідницьких творів А.Радивиловського, яка полягала в підкресленій актуалізації богословських істин, детальному їх тлумаченні з залученням прикладів з історії та реального життя. Наголошено, що для теолога свобода волі - особливий дар Божий, один з притчевих "талантів", даних людині для того, щоб вжити їх на добро і примножити на Славу Божу.

Определена публицистичность проповедей А.Радивиловского, основанная на подчеркнутой актуализации богословских истин, детальном их объяснении с привлечением примеров из истории и реальной жизни. Акцентировано внимание на том, что для теолога "Свобода воли" - особый Божий дар, один из притчевых "талантов", данных человеку для того, чтобы употребить их для добра и приумножить во Славу Божью.

Наведено науково-популярні нариси про світоглядно-філософські вчення ряду українських мислителів XVII - XVIII ст., життєдіяльність яких була пов'язана з Чернігово-Сіверським краєм. Розглянуто особливості філософського вирішення проблем просвітителями Чернігівського літературно-філософського кола.

Приведены научно-популярные очерки о мировоззренческо-философском учении ряда украинских мыслителей XVII - XVIII ст., жизнедеятельность которых была связана с Чернигово-Сиверским краем. Рассмотрены особенности философского решения проблем просветителей Черниговского литературно-философского круга.

Розглянуто поняття духовності у релігійно-філософській спадщині Г. Сковороди. Зазначено, що східнохристиянська духовність у вченні мислителя тісно пов'язана з обожненням, тобто уподібненням до Бога.

Розглянуто особливості філософських засад українського богослов'я XVII - XVIII ст. Проаналізовано тенденцію відходу тогочасної православної філософської думки в Україні від попередньої ортодоксально-візантійської традиції християнізованого неоплатонізму - ареопагітизму в напрямку переорієнтації на західноєвропейську схоластику, неосхоластику та філософський раціоналізм Нового часу.

Досліджено вплив полемічного письменства на українське церковно-релігійне та національно-політичне життя народу на тлі боротьби проти експансивної політики Речі Посполитої у кінці XVI - на початку XVII ст., направленої на окатоличення, латинізацію українського народу. Проаналізовано особливості ідей, висловлених у творах уніатських і антиуніатських письменників-полемістів, та їх вплив на збудження національно-релігійної свідомості українського народу у боротьбі за національно-релігійні права та політичні свободи. Досліджено роль Української Церкви у розвитку його державно-політичного, духовно-культурного та національно-релігійного життя у контексті філософських концепцій полемістів. Виділено особливі погляди у коментуванні значення Берестейської унії стосовно збереження національної ідентичності українського народу, притаманні антиуніатським і уніатським письменникам-полемістам.

Розглянуто питання оновлення українського суспільства у філософії видатного українського мислителя XVII ст. Л.Барановича. На підставі аналізу джерельної та історіографічної бази, суспільно-політичних, екзистенціально-гуманістичних та ідейно-теоретичних умов даного періоду, обгрунтовано наявність в українській філософській думці ідей, спрямованих на оновлення суспільства, й актуальних для вирішення сучасних проблем у державі, суспільстві, вихованні, освіті тощо. Вперше в історико-філософській науці комплексно проаналізовано погляди Л.Барановича на оновлення українського суспільства. Відзначено основні чинники вчення чернігівського просвітителя та утопічний характер його соціально-філософської концепції.

Здійснено реконструкцію соціально-філософських уявлень першого київського митрополита Іларіона, автора "Слова про Закон і Благодать". Проаналізовано основні соціально-філософські та історіософські концепти, відтворені у картині світу, представленій Іларіоном (світ, Закон, Благодать). Доведено, що дані концепти були відбитком віруючої свідомості та релігійного світогляду та сформовані під впливом соціально-філософських уявлень візантійської православної традиції, а також учення Отців церкви. Особливу увагу приділено тлумаченню ідеї, що є підгрунтям даної картини світу, а саме: співбуття, співвідношення та співдії (синергії) Бога, світу та людства. Виявлено, що подібно до візантійських мислителів, Іларіон тлумачить соціальну історію як метаісторію, історію домоустрою Спасіння. Зазначено, що, зважаючи на дані уявлення, київський книжник подає й історіософську інтерпретацію Хрещення Русі. Доведено, що як і для усієї християнської традиції, проблема сенсу соціального буття для староруського книжника збігається з питанями про Христа, оскільки джерело соціального буття та його "предмет" і "носій" у своїй незбагненній Першопричині тотожні. Встановлено, що соціальна історія має онтологічну, співбутійну основу. Показано, що картина світу київського книжника Іларіона визначається як вербальний образ-ікона світу, преображеного Благодаттю.

Здійснено системний соціально-філософський аналіз історіософських ідей, відображених у книжній культурі Київської Русі, в межах категоріальної структури мислення цієї доби. Визначено етапи та особливості процесу становлення філософсько-історичного мислення в давньоруському суспільстві. На прикладі розвитку основних історіософських категорій показано його специфічні особливості, прослідковано головні тенденції формування та напрямки трансформації історіософських поглядів населення даної епохи. Типологізовано історіософські ідеї, представлені категоріями "простір", "час", "сенс життя" та визначальні риси нового архетипу мислення за відмінностями їх змісту. Охарактеризовано вплив особливостей східнохристиянського православного світосприймання на зміст і структуру філософсько-історичної парадигми давньоруського суспільства.

Досліджено релігійний феномен ісіхазму - містичного вчення, спрямованого на вдосконалення людини та практику богопізнання. У контексті історіософського аналізу зроблено порівняльну характеристику ідей візантійського, києво-руського та московського ісіхазму. Проаналізовано вплив ісіхазму на тип східнослов'янського філософування. Візантійський ісіхазм сформовано на грунті взаємодії патристичного богослов'я та аскетичного напрямку, що призвело до створення універсального вчення про "обожнення" людини. Перетворення досягалося шляхом містичної практики "розумної молитви", через виховання в подвижнику всеохоплюючої любові до Бога та цілого світу. Догматичним виразом прагнення людини до поєднання зі світом постав культ Св. Трійці. Давньоруський ісіхазм не став офіційною ідеологією церкви, що суттєво зменшило його вплив на культуру.

Проаналізовано підходи Д. Богдашевського, професора КДА, до тлумачення Кантової критики раціональної психології як важливої частини догматичної метафізики. Показано позитивні наслідки цієї критики для формування моделі метафізики, яка по-новому ставить питання про людину, її душу, психічне життя.

Проведено системний аналіз творчої спадщини мислителів Київської духовної академії (КДА) другої половини XIX - початку XX ст. Виокремлено релігієзнавчі ідеї як автономний предмет наукового розгляду через дослідження проблемного поля богослов'я, релігійної філософії та філософії релігії як синхронізованих форм теоретизування у київських академістів. Розкрито богословські основи формування релігієзнавчих ідей представників КДА. Виявлено, що в контексті богослов'я розвивається світоглядно-духовна традиція релігійної філософії, яка через посилення раціонального компоненту перетворюється в умоглядну філософію релігії. Експліковано процес поступового розширення релігієзнавчої проблематики. Розроблено методологію її освоєння за допомогою дослідження теоретичних та історичних аспектів релігії. Здійснено теоретичний та історичний аналіз релігії в межах творчого доробку мислителів КДА. Історико-релігієзнавче дослідження дозволяє віднайти спільне в різноманітних релігійних традиціях. Теоретичний аспект уможливлює перехід від загальної філософської рефлексії до осмислення конкретної релігійної традиції.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4УКР)46-8 + Э372.27-4-340.8 + Ш5(4УКР)3-4

Рубрики:

Історія

Українська Православна Церква

Література

Шифр НБУВ: Ж15184 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто ісихазм, як аскетико-містичну східно-християнську традицію та духовну практику, що сформувалася на основі чернечого життя і визначила конфесійні, світоглядно-культурні, морально-естетичні особливості і подальший поступ "життєдайного" Києво-Руського Православ'я. Актуальність заявленої теми пов'язана також із сучасними дослідженнями становлення автентичного ісихазму, значення ідеалу ісихастської життєстійкості. Проте вплив ісихазму на духовні цінності і світогляд, транспозиція ідей ісихії на моральні та естетичні аспекти вітчизняної духовності, а також на монастирську культуру вцілому залишається моладослідженим явищем як в культурології, так в етиці та естетиці.

Розглянуто філософсько-правові концепти в українській полемічній літературі XVІ - XVII ст. З'ясовано їх значення для подальшого державо- і правотворення, а також розвитку філософії права в Україні. Висвітлено наукознавчі проблеми у філософсько-правовій літературі. Приділено увагу інституційним формам філософсько-правових концепцій полемічної літератури.

Розглянуто всі наявні списки "Послання Мисаїла" як первісної, так і двох пізніших редакцій. У результаті аналізу їхніх помилок виведено генеалогію списків і редакцій стосовно вихідного тексту - архетипу послання. Вивчено графіко-орфографічні, лінгвістичні та пунктуаційні особливості досліджуваних текстів, що дозволило дійти відповідних висновків щодо мови й особливостей правопису архетипу. До реконструкції тексту "Послання Мисаїла" залучено широку базу вторинних джерел, завдяки чому виявлено помилки як перевидань Кревського списку зокрема, так і назагал помилки та "виправлення", зроблені писцями на різних стадіях переписування тексту. Вперше представлено повний український переклад реконструйованого архетипу послання із референціями до священних текстів, до яких відсилаються укладачі твору.

Розглянуто в широкому культурно-релігійному контексті унікальну пам'ятку богословської думки Київської митрополії - "Послання Мисаїла до папи Сикста IV" 1476 р. Засвідчено цим документом особливий характер взаємин тогочасної духовної та світської еліти українсько-білоруських земель Великого князівства Литовського з Константинопольським патріархатом і Римським Апостольським престолом в останній чверті XV ст., а також вказує на поширення тут унійної ідеї та елементів другого південнослов'янського впливу, зокрема мистецтва "плетення словес". Акцентовано увагу на критичному палеографічному, текстологічному та філологічному аналізі всіх відомих списків первісної редакції грамоти Мисаїла та пізніших компіляцій, що постали на її основі. Зазначено, що такий комплексний підхід уможливив реконструкцію архетипу грамоти - втраченого оригіналу листа.