Викладено питання етики та філософії діалогу у різних аспектах. Висвітлено етичну проблему людського спілкування на прикладі найважливіших підходів до неї в давній і сучасній філософській думці. Розкрито етичні аспекти концепцій М.Бубера, К.Ясперса, Ж.-П.Сартра, М.Бахтіна, Г.Батищева, Е.Левінаса та інших мислителів. Розглянуто співвідношення діалогу й екзистенціальної комунікації, відкритості іншим і власної ідентичності, "Другого" і "Третього" як особливих позицій у людських взаєминах, слова та мовчання, справедливості та любові. Показано першочергове значення морально-етичної проблематики спілкування для нашого сьогодення.

Изложены вопросы этики и философии диалога в разных аспектах. Освещена этическая проблема человеческого общения на примере наиболее важных подходов к ней в древней и современной философской мысли. Раскрыты этические аспекты концепций М.Бубера, К.Ясперса, Ж.-П.Сартра, М.Бахтина, Г.Батищева, Е.Левинаса ти других мыслителей. Рассмотрено соотношение категорий диалога и экзистенциональной коммуникации, открытости другим и собственной идентичности, "Второго" и "Третьего" как особых позиций в человеческих взаимоотношениях, слова и молчания, справедливости и любви. Показано первоочередное значение морально-этической проблематики общения в современных условиях.

Рассмотрен вопрос самопознания всей гуманитарной культуры, связанный с проблемой адекватного восприятия текстов с учетом связи с человеческим бытием и осмысления философией собственных суждений. Описаны внутренние механизмы формирования смысла текста, определены типы контекстов, на основе которых функционируют речевая практическая деятельность и способы понимания. Раскрыто содержание понятий знания, уровней осознания, тройственной структуры действительного сознания, мышления запредельного, истины и смысла, духа и духовности, действительности, реальности и существования.

Розглянуто логіко-гносеологічні, онтологічні, релігійно-метафізичні та філософсько-культурологічні аспекти поняття "смисл" як в загальнотеоретичному контексті, так і в контексті російської філософії та культури Срібного віку. Проаналізовано смисл людського життя у персоналізмі С. Франка, питання про співвідношення свободи та знання у релігійно-екзистенційній етиці, смисл єдності душі та тіла у філософії М.О. Бердяєва та В.С. Соловйова.

Рассмотрены логико-гносеологические, онтологические, религиозно-метафизические и философско-культурологические аспекты понятия "смысл" как в общетеоретическом контексте, так и в контексте русской философии и культуры Серебряного века. Проанализированы смысл человеческой жизни в персонализме С. Франко, вопросы о соотношении свободы и знания в религиозно-экзистенциональной этике, смысл единства души и тела в философии Н.А. Бердяева и В.С. Соловйова.

Розкрито комунікативну природу смислу та наведено оцінку перспектив формування оптимальної методології його дослідження. На підставі аналізу основних підходів щодо вивчення проблем смислу у ряді наук та філософії XX ст. виділено три парадигми дослідження смислу: "менталістську" (на основі підсистеми продукування смислу), "лінгвоцентристську" (на основі підсистеми розуміння смислу) та комунікативну (на основі синтезу підсистем смислоутворення та смислорозуміння). Побудовано системні моделі трьох парадигм, на підставі яких проаналізовано методологічну розвиненість менталістської та лінгвоцентристської парадигм і перспективи побудови єдиної методології дослідження комунікативного смислу, пов'язані з розробкою підстав і механізмів синтезу менталістської та лінгвоцентристської парадигм. Як логічний механізм такого синтезу запропоновано операції реалістичного, атрибутивного та реляційного синтезу. Визначено різницю та відношення між поняттями "смисл" та "значення", показано важливість поняття "життєвий світ" для формування методології дослідження комунікативного смислу. Розглянуто методологічні наслідки прийняття комунікативної парадигми дослідження смислу, визначено її місце у сучасній методології пізнання.

Досліджено проблему смислу, зокрема аналізу взаємозв'язку категоріальних утворень - смислу, значення та виразу - у процесі становлення логіко-філософської та філософсько-методологічної думки XX ст. Уточнено роль мови у науковому мисленні та формуванні наукового знання. Виявлено специфіку онтологічного статусу ідеальних утворень, а саме: об'єктивно-логічних змістів (смислів) наукового знання. Відзначено, що використання генетичного методу уможливлює визначення специфічності онтологічного статусу ідеально-об'єктивних утворень взагалі та смислу зокрема. Встановлення та розгорнуте представлення механізму утворення смислу дозволяє встановити його онтологічний статус. Як найважливіші "інструменти" утворення смислу встановлено акти свідомості трансцендетального суб'єкту (Е.Гуссерль), мовний вираз (Е.Гуссерль, Л.Вітгенштейн, К.Поппер) та певну соціально-мовну практику (Л.Вітгенштейн). Таким чином, суб'єкту, що пізнає, надається найактивніша роль у процесі пізнання на відміну від попередньої незначної ролі безучасного транслятора (Б.Больцано, Г.Фреге, Е.Гуссерль раннього періоду). Суб'єкт є принципово неусуненим з процесу пізнання через його безпосередню включеність до процесу здійснення смислу та внаслідок того, що без його участі не може існувати соціальне явище - мова, яка відіграє головну роль саме у процесі формування смислу, а не лише під час комунікації.

Проаналізовано уявлення про багатовимірне мислення, його прийоми та процедури. Багатовимірне мислення досліджено в контексті багатовимірного підходу, що знаходиться в стадії свого формування. Багатовимірне мислення тлумачиться як практика оперування метаконцептом у гіперпросторі смислів. Концепт і метаконцепт разглянуто як основні логічні форми багатовимірного мислення. За цього метаконцепт розуміється як одномоментно актуалізована множина авторських концептів, які мають з метаконцептом одне та те ж ім'я. Гіперпростір смислів створюється гносеологічним суб'єктом, який здійснює багатовимірний мисленнєвий акт. Гіперпростір смислів постає як миттєва та водночас актуалізована множина локальних просторів смислів, у яких були створені відповідні авторські концепти. Наслідком багатовимірної мисленнєвої практики є утворення нових смислів, експікація яких здійснюється вже у локальних просторах смислів. Як основні практики та прийоми багатовимірного мислення запропоновано розглядати практику споглядання, чотири смислоопераційні процедури - смислопроявлення, смислопрояснення, смислозакріплення, смисловживання, прийом бриколажу.

На базі аналізу праці Г. Шпета "Явище і смисл" розглянуто поняття ноематичного смислу в контексті співвідношення смислу, мови та логіки, й виявлено відмінності їх тлумачення від феноменології Е. Гусерля.

Розглянуто філософію абсурду і, власне, ідею абсурдності, що виникла на підставі аналізу сучасного соціального становища та починає проникати у всі сфери життя людини. Аналіз абсурдизму показав, що він є природнім, закономірним явищем у суспільстві, та викорінити його абсолютно і повністю неможливо. Наголошено на потрібності формування антиабсурдної свідомості, яка повинна перейти до формування антиабсурдної самосвідомості - розуміння своєї діяльності як розумної, такої, яка безпосередньо повинна відобразитися на способі життя.

Вивчено світоглядні конотації поняття "смисл". Розглянуто ціннісно-смислові інтенції наукової діяльності. Приділено увагу теоретико-методологічним концептам філософської категорії "смисл" в контексті герменевтики, феноменології, структуралізму та постструктуралізму. Охарактеризовано смислову специфіку гуманітаристики. Досліджено проблематику смислу у предметному полі гуманітарних наук (логіці та лінгвістиці, психології, історії, соціології, когнітології). Проаналізовано смислові потенції гуманітаристики у сучасному науковому дискурсі.

Один из возможных способов оценки истинности расплывчатых предложений основан на использовании супер-оценочной теории уточнений для интерпретации истинности. Степень истинности расплывчатого предложения может быть представлена как пропорция возможных уточнений, при которых это предложение истинно. Предлагаемое определение истинности, интерпретирующее степень истинности как меру допустимых уточнений, позволяет провести градацию пограничных предложений (ПП), которые при стандартном супер-оценочном подходе попадают в так называемую истинностно-значную щель. Подход автора к расплывчатым выражениям допускает также, что одно ПП может оказывать влияние на степень истинности другого такого предложения. Понятие относительной степени истинности отражает интуитивное представление о возможных семантических связях между различными приложениями расплывчатых предикатов. Так называемое вынуждающее отношение - это несимметричное транзитивное отношение, которое выражает не временную или причинную зависимость между ПП, а их логическую или семантическую взаимосвязь. Рассмотрены возможные виды вынужденных отношений между расплавчатыми предложениями. Использование понятий относительной степени истинности и вынуждающего отношения позволяют сохранить определенные логические взаимосвязи между ПП, обусловленные классической логикой.

Мета роботи - з'ясування символічної природи смислу/сенсу в розгортанні філософсько-антропологічного знання, а також символічні форм кореляції між штучною та природною ідентичністю в самоусвідомленні людини та їх фіксації у мові й формах та структурах культури. Наукова новизна роботи представлена постулюванням таких предикацій символічних структур мови та свідомості, як мультипанорамність і трансфінітність, обгрунтуванням онтологічного статусу символу та символіки. Зафіксовано символічний характер функціонування мовної метафори в науковому дискурсі й особливості символічного виміру смислового поля мови та культури, а також їх символічну сполученість. Обгрунтовано положення про символічний характер цілісного, смислоформуючого, світоглядного знання людини і зв'язку між глибинними символічно-метафоричними структурами мови та механізмами свідомості, що знаходить своє вираження, зокрема, у мові науки, яка використовує символічні конструкції для передачі світоглядних аспектів сенсу, що виходять за межі дефініціювання і формально-логічних дескрипцій. У зіставленні концепцій спіральної динаміки, меметики й аутопойезісу постулюється існування специфічного символічного виміру смислового поля мови, культури та свідомості. Визначається роль символу й символіко-метафоричних конструкцій і структур мови у формуванні дискурсу сучасної філософської антропології, що включав би в себе весь тезаурус мови і культури.

Смысловая сфера является своеобразным сиамским близнецом культуры: с одной стороны, она немыслима вне культуры, с другой стороны, сама составляет содержательный фундамент, первый и последний интерпретационный рубеж каждого культурного феномена. И хотя такая тесная, генетическая зависимость культуры и смысла не подлежит сомнению, продолжает оставаться открытым вопрос о смысловых параметрах культуры и о культурном своеобразии смысла.