Висвітлено важливі загальнотеоретичні та прикладні проблеми функціонування раціонального та ірраціонального як способів мислення та поведінки особи, колективу, соціальної групи, нації та їх проявів у гуманітарному знанні. Розроблено гносеологічну концепцію соціально-філософського аналізу розвитку та взаємодії раціонального та ірраціонального в сферах суспільної науки, освіти та виховного процесу на різних етапах соціокультурного розвитку, згідно з якою раціональність та ірраціональність, які мають різні форм виявлення, є загальнолюдськими якостями, характеристиками інтелекту, потенційно рівноправними методами пізнання дійсності, теоретичними чинниками екзистенційного самовизначення індивіда в реалізації цінностей сучасної культури, хоча з розвитком науки та освіти раціональне все більше виявляє свою конститутивну роль. Зазначено, що багатозначність понять "раціональність" та "ірраціональність" дає змогу використовувати їх як базові в методологічних і світоглядних підходах суспільних наук, у розробці методів освіти та виховання особистості, формуванні смисложиттєвих світоглядних і гносеологічних форм освоєння дійсності.

Висвітлено складний та багатогранний процес співвідношення (протистояння та взаємодії) раціонального та ірраціонального в пізнанні, освіті та соціальній практиці. Розглянуто загальнофілософський контекст співвідношення даних категорій у науці й освіті в загальноєвропейському вимірі, а також в Україні на сучасному етапі її історичного розвитку.

Освещен сложный и многогранный процесс соотношения (противостояния и взаимодействия) рационального и иррационального в познании, образовании и социальной практике. Рассмотрен общефилософский контекст соотношения данных категорий в науке и образовании в общеевропейском измерении, а также в Украине на современном этапе ее исторического развития.

Проаналізовано підходи до проблеми ірраціонального пізнання у західноєвропейській філософській думці. Охарактеризовано особливості ірраціонального пізнання, специфіку його ролі та проявів у процесі становлення та розвитку української філософської думки. Доведено, що звернення до ірраціонального пізнання у філософській культурі України грунтується на специфіці національно-ментального критерію та психічних особливостях українського характеру й сягає своїм корінням античного та давньоукраїнського міфологічного світогляду. Простежено посилення уваги до ірраціонального пізнання у християнізованій філософській думці Києворуської доби та у період українського Відродження із акцентом на містичність, символічність, трансцендентність. Обгрунтовано визначальну роль філософського вчення Г.Сковороди в утвердженні уваги до ірраціонального, де особливими засобами пізнання є "серце", "натхнення", "споріднена праця". Встановлено, що традиція ірраціонального простежується і у романтичному світогляді М.Гоголя, М.Костомарова, П.Куліша, Т.Шевченка, О.Потебні, П.Юркевича, Лесі Українки, де пізнання це - духовне зусилля, робота душі, глибокі внутрішньо-моральні переживання, яке здійснюється через символічно-містичне бачення, інтуїтивне відчуття, екзистенціально-межове сприйняття.

Введено нову термінологію - Psi/M-Реальність, транссуб'єкція, психомодальність, галуззю визначення якої є елементи особливої сфери суб'єктивності, що не зводяться ні до однієї з досліджуваних на даний момент: свідомості-несвідомого-вольового-почуттєвого. Запропоновано інтерпретацію Psi/M-Реальності як особливої, самостійної складової психічного. Узагальнено розрізнені дані про Psi/M-Реальність різних традиційних шкіл і напрямків - шаманізму, йоги, буддизму, даосизму тощо, а також дані наукових досліджень. На цій основі виділено методи транссуб'єкції, надано визначення Psi/M-реальності. Введено класифікацію нетипових станів суб'єктивності: персональні-трансперсональні-імперсональні, хілотропні-холотропні-нозотропні. Запропоновано архітектоніку Psi/M-Реальності, що дозволяє відслідковувати різні рівні та форми транссуб'єкції: в ієрархії психомодальностей (вертикальні підстави), у діапазоні заданої психомодальності (горизонтальні підстави).

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю225.6

Рубрики:

Ірраціональне в пізнанні

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Узагальнено методологічні основи дослідження взаємозв'язку парадоксографії (ПГ), "вторинного" міфу та "нової" релігійності. Зміни типів цивілізаційного розвитку викликають потужні хвилі ірраціоналізму, стрімке зростання парадоксографічного шару культури. ПГ акумулює численні марновірства, відображає аномальне, ірраціональне, таке, що знаходиться за межами культурної норми. Аналогії між античністю та добою постмодерну, порівняльний аналіз двох культур і притаманних їм світоглядних парадоксографічних форм свідчать про те, що уявлення про аномальне, ірраціональне, яке знаходиться за межами норми, є чинником відтворювання релігійності своєї епохи. Посередником між сучасною ПГ, із одного боку, та "новою" релігійністю, окультизмом є "вторинний" міф. Сучасна еволюція уявлень про аномальне стимулює розвиток "відкритої" релігійності, "приватної віри".

Досліджено найменш вивчену форму людського ірраціонального пізнання - пізнання духовне. Зроблено спробу класифікувати та показати джерело та механізм його дії.

Розкрито сутність феномену ірраціонального. Показано, що найвищі прояви людського духу є невід'ємними від внутрішніх переживань, пов'язаних з такими загальновживаними, але до кінця не пізнаними поняттями, як "душа", "серце", "добро", "віра", "щастя" тощо. Акцентовано увагу на розкритті сутності проблем магії, астрології, свободи, смерті, істини. Висвітлено глибинний зміст екзистенційного світу людини.

Раскрыта сущность феномена иррационального. Показано, что наивысшие проявления человеческого духа неотъемлемы от внутренних переживаний, связанных с такими общеупотребимыми, но до конда не познанными понятиями, как "душа", "сердце", "добро", "вера", "счастье" прочее. Акцентировано внимание на раскрытии проблем магии, астрологии, свободы, смерти, истины. Освещено глубинное содержание экзистенциального мира человека.

Раскрыты особые состояния сознания человека (феномен самодостаточности) в ряду естественных состояний на примерах современного мистицизма. Показано, что причины возникновения данного феномена обусловлены компенсаторными механизмами психики. Освещены проблемы мистической, религиозно-философской, околорелигиозной и нерелигиозной культур.

Розглянуто сутність наукового та позанаукового знання. Висвітлено проблему існування знання за межами науки, виділено категорії знань, що перебувають і не перебувають у конфлікті з наукою. Розкрито зміст понять шаманізму, магії, міфу, мантики, кабалістики, йоги, нейрокритики, уфології, спіритизму, френології, графології, теософії, окультизму. Охарактеризовано альтернативні форми знання релігії.

Рассмотрена сущность научного и вненаучного знания. Освещена проблема существования знания за пределами науки, выделены категории знаний, находящихся и не находящихся в конфликте с наукой. Раскрыто содержание понятий шаманизма, магии, мифа, мантики, кабалистики, йоги, нейрокритики, уфологии, спиритизма, френологии, графологии, теософии, оккультизма. Охарактеризованы альтернативные формы знания религии.

Здійснено логіко-гносеологічний аналіз поняття "ірраціональне", досліджено особливості його використання у наукових і філософських теоріях. Виявлено, що ірраціональне є частиною раціонального. Зазначено, що ірраціональне не протистоїть раціональному, але є супутнім до нього у межах більш широкої раціональності та розумності. Доведено неможливість існування ірраціонального пізнання альтернативного раціональному. Встановлено, що гносеологічна природа ірраціонального є цілком суб'єктивною, тобто поява ірраціональності можлива лише у сфері алгоритмічних і логічних побудов. На підставі результатів аналізу використання поняття "ірраціональне" в науковому знанні обгрунтовано його значення як незавершеної обраної операції у межах конкретної теорії та можливість використання даної категорії як критерію межі застосування обраних раціональних форм в операціях відтворювання властивостей об'єкта. Встановлено, що у філософському знанні ірраціональне є складовою частиною раціонального, в якій присутні несумісні риси раціонального, що виявляється в нездатності сформулювати логічну процедуру потрібних з'єднань елементів філософської системи.

Здійснено аналіз співбуття наукового та ненаукового знання. Обгрунтовано, що культурно-історичне існування наукового знання можливе тільки за умови сумісного існування з ненауковим знанням. Показано, що опанування буттєвості знання дозволяє наголосити на наявності певних "вимірів буття знання", роль яких відіграють осередки його буття - наука, мистецтво, культура, мова, свідомість, інформація. Визначено, що алхімічне знання мало необхідність своєї буттєвості у виконанні певних моральних, естетичних функцій: виховання добропорядності, розвиток образності мислення, уява, підвищення духовності. Співбуття різних родів знання (філософського, наукового та мистецького) не може існувати без виконання цих функцій. Саме воно обумовлює поліфункціональність знання у культурі. На підставі аналізу творчості як необхідної умови буття знання визначено наявність у знанні "міри співбуття" як певної міри свободи, за якою можна визначити репродуктивне, трансформувальне та творче знання. Обгрунтовано, що теоретичний вираз спільності співбуття наукового та ненаукового знання уможливлюється завдяки поняттю "архетип знання".

Вперше метод функціонального аналізу застосовано у процесі дослідження астрології, що дозволило визначити її сутність як інтелектуальної традиції. Показано, що роль і місце астрології у культурі визначається її подвійним характером, яка з одного боку концептуально ускладнена й формалізована на зразок науки, а з іншого - безпосередньо звернена до ірраціональних очікувань індивіда. Виявлено явні функції астрології: засоби розрахунку гороскопу, прийняття як факту зв'язку між констеляціями небесних тіл і долею людини, та латентні, неусвідомлювані й ненавмисні, що проявляються в закріпленні спонукальних мотивів і знятті психологічної напруги. Обгрунтовано поліфункціональність астрології, її зв'язок з різними аспектами духовного життя людини. Визначено потреби, мотиваційні та цільові причини, які спонукають людину займатися астрологічною практикою (прагнення довідатися про майбутнє, потяг до надприродного й незвичайного, бажання змінити долю й знайти своєї місце і призначення у просторі культури, наслідування традицій, розчарування в науці, проблема вибору). Встановлено адаптаційний ефект астрології, яка позитивно впливає на упорядкування й системну організацію життєдіяльності (кореляцію поведінки, підтримку внутрішнього порядку, орієнтацію на успіх).

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю225.60 + Ю215.1 + Э391.15

Рубрики:

Містичне пізнання. Откровення

Проблема бога. Теодицея

Медитація

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Виявлено евристичний потенціал ірраціонального у науковому пізнанні, його ціннісні потенції, шляхи актуалізації його методологічних можливостей у сучасному соціально-гуманітарному дискурсі. Розглянуто когнітивний потенціал ірраціонального у контексті відкритої раціональності, що розширює зовнішні та внутрішні межі науки, передбачає плюралізм альтернативних картин світу. Ірраціональний потенціал науки висвітлено через її естетичні виміри (краса як один з критеріїв істинності), інтуїтивні й образно-синтетичні потенції свідомості. Етичні та релігійні ірраціональні потенції знань розглянуто як такі, що уможливлюють моральну координацію спрямованості досліджень та їх соціального застосування. Показано, що розуміння людиновимірності наукового знання як прояву єдності у ньому раціонального й ірраціонального - важливий чинник трансформації сучасних уявлень про науковість у напрямку зближення методологій природознавства та гуманітарних наук, виходу за рамки закритої раціональності, що дозволяє з'ясувати процеси інтеграції в науці, її гуманізації та гуманітаризації, ціннісної зумовленості, а також методологічно синтезувати в єдине ціле суперечливі тенденції розвитку науки та реабілітувати її авторитет як один з найважливіших рушіїв прогресу.

Досліджено проблему таємнознавства в полі культури, яка актуалізована сучасними соціокультурними трансформаціями, а також необхідністю відмовитись від традиційних способів інтерпретації таємнознавства та переглянути метафізичні засади теорії з урахуванням специфіки та перспектив розвитку сучасного філософського дискурсу. На підставі системного, міждисциплінарного, компаративного аналізу здійснено теоретичне узагальнення та нове розв'язання цієї проблеми, яке полягає в експлікації та концептуалізації таємнознавства на постнекласичних засадах. Досліджено генезу таємнознавства у полі культури, розкрито його сутнісні характеристики, антропологічні, соціальні, культурні корені та функції, а також взаємозв'язки з іншими формами духовної культури. Розкрито внутрішні механізми продукування таємнознавства, закони, принципи, постулати, на яких воно базується. Одержані результати сприяють легітимації таємнознавства як предмета філософського дослідження і відкривають нові перспективи для його подальшої теоретичної рефлексії - філософсько-культурологічної та міждисциплінарної.

Розглянуто місце віри у структурі духовності. Показано специфіку релігійної віри, її відмінність від віри наукової. Проаналізовано співвідношення та взаємозв'язок релігійної віри та духовності. Розглянуто місце релігійної віри в ірраціональному пізнанні. Розкрито різницю між вірою у живого Бога та іконного. Зазначено, що духовність без релігійної віри реалізується не повною мірою.

Досліджено природу і функції християнської наративної традиції як феномену універсуму християнської культури. Визначено лінгвістичне релігієзнавство як нову галузь релігієзнавчого знання з певним предметним полем та понятійно-категоріальним апаратом. Подано християнську наративну традицію як ієрархізовану систему текстів, виокремлено її ядерні структури - корпус незмінних сакральних канонічних текстів (Святе Письмо та Священний Переказ) та периферійні (маргінальні) структури (християнська література і фольклор). Доведено зниження рівня сакралізації християнських текстів від центру до периферії наративної системи та центроскерований рух релігійних смислів з периферії до центру системи, що супроводжує сакралізацію та канонізацію текстів і забезпечує відкритість християнської наративної системи, її здатність адаптуватися до "викликів часу".

Проведено дослідження раціональності у науковому та позанауковому знанні. Визначено, що суть проблеми раціональності загалом, її конкретного виду або історичного типу полягає в тому, що використання конкретного набору принципів і правил, якими керується в своїй діяльності розум, у процесі освоєння світу, організації суспільного життя, перетворенні зовнішнього середовища є малоефективним. Виявлено, що у позанауковому знанні дана проблема набуває двох вимірів: внутрішнього (носії даного виду раціональності відчувають її обмеженість) і зовнішнього, коли обмеженості даного типу досліджує наука. Розроблено концепцію комплементарності наукових і позанаукових форм знання на базі раціональності. Обгрунтовано, що раціональність набуває значення своєрідного "спільного знаменника" для різноманітних форм знання завдяки своїй універсальній структурі, яка включає чотири рівні: цільовий (визначення мети), методичний (вибір засобів її досягнення), алгоритмічний (встановлення порядку дій), суб'єктний (наявність розуму). Показано, що дана структура є універсальною та притаманна будь-якій формі раціональності або її різновидові. Встановлено, що відмінність між конкретними проявами раціональності обумовлена змістом зазначених вище рівнів, передусім методичного, а також історичними умовами реалізації.

Обгрунтовано методологічні засади раціональності поліфункціонального типу, викладено традиційні та новітні концепції свідомості. Встановлено співвідношення логіко-дискурсивного й інтуїтивного компонентів мислення, охарактеризовано репродуктивну й евристичну здатність уяви. Розглянуто генеалогію нерозумного (фігури перевтілення та символічні двійники), описано його сакральні форми. Проаналізовано прояви смилу в процесі видозміни нерозумного, показано особливості вербального та несловесного мислення. Розкрито сутність невербального ratio тіла та його символічної диверсифікації.

Обоснованы методологические основы рациональности полифункционального типа, изложены традиционные и новейшие концепции сознания. Установлено соотношение логико-дискурсивного и интуитивного компонентов мышления, охарактеризована репродуктивная и эвристическая способность воображения. Рассмотрена генеалогия неразумного (фигуры перевоплощения и символические двойники), описаны его сакральные формы. Проанализированы проявления смысла на фоне видоизменения неразумного, показаны особенности вербального и несловесного мышления. Раскрыта сущность невербального ratio тела и его символической диверсификации.