Дисертація присвячена дослідженню природи когнітивного стилю та його впливу на поведінку індивіда у сфері спілкування. Проведене теоретичне та експериментальне дослідження показало, що механізм когнітивного стилю виявляється в характеристиках образу інших людей та самого себе, що дозволило виділити два протилежних особистісних типи, з особливостями їх проявів поведінки у сфері спілкування. Відмінності між ними полягають в різних стратегіях спілкування, а саме в об'ємі, мотивах спілкування, в позитивності оцінки партнерів по спілкуванню. Отримані результати дозволяють підійти до типологізації суб'єктів спілкування і дають змогу в майбутньому будувати прогноз на основі вимірювання когнітивного стилю.

Структуру "мова - комунікація" розглянуто як взаємозалежний і взаємоутворювальний зв'язок субстанції мови і комунікативного простору, що вирізняється як просторово-часова організація феномену інтерсуб'єктивності. До основи запропонованої концепції покладено філософські ідеї феномену інтерсуб'єктивності, просторових форм комунікації, субстанційності мови, трансформацій онтологічної категорії мови. Висвітлено фундаментальні проблеми філософії мови і комунікації, сформульовано характеристики комунікативного простору в мовнофункціональних вимірах, здійснено описовий аналіз субстанції мови. Розглянуто суттєві характеристики субстанції мови та комунікативного простору крізь призму мовно-філософської концепції істини. Дійсність абсолютної істини, що утримується в мові, виступає як можливість соціальної істини (консенсусу).

Розглянуто сутність, специфіку, типи спілкування людей, його генезу. Виявлено основні шляхи запровадження конструктивного спілкування у напрямку оптимізації трансформації сучасного українського суспільства. Спілкування розглянуто як засіб консенсусної форми соціальної інтеграції.

Розглянуто проблеми прагматики мови на рівні соціальної філософії. Виділено такі прояви політичного тексту, як інститутивний та акафістичний, що надає можливість детального аналізу дослідження структури комунікативного впливу. Показано своєрідність залежності зміни комунікативного значення від чинника: є індивид одержувачем чи відправником повідомлення. Виявлено вплив на продуктивність дескрипції виділення об'єкта в фокусуванні та фокалізації, його визначення в номінації, приписування йому властивостей, своєрідності авторизації в прозиціональному акті. Визначено залежність результативності з'ясування реальності в політичному тексті від семантики: теоретико-модальна призводить до виникнення заідеологізованої свідомості; теоретико-істинна дозволяє об'єктивно виявити своєрідність реальності; теоретико-ігрова припускає зміну трактувань залежно від правил соціальної гри; інтенціональну обумовлено пануванням суб'єктивних інтересів; ситуаційна залежить від змін соціальної ситуації. Розкрито обумовленість впливу тексту від своєрідності ілокутивних характеристик та їх здійснення в перлокутивному ефекті, а також обумовленість перлокутивного ефекту його положенням у структурі політичного гіпертексту, вплив якого є наслідком того, що вердикативні, комісивні, ексерситивні, експозитивні та бехавітивні тексти взаємодоповнюють один одного, утворюють цілісність. Визначено своєрідність комунікативного акту від якісних особливостей модусу соціальної свідомості.

Уперше у соціально-філософському контексті розглянуто мовний простір за умов міжнаціональних відносин. Створено концепцію стосовно системи "площинних" розподілів мови, обумовлених дією суспільства, висвітлено їх вплив на різні сфери життя та діяльності людини. Висвітлено питання продукування мовним простором подвійної ідентифікації носіїв мови, що призводить до створення нової надетнічної спільноти. Розглянуто мовний простір у контексті його генезису й бази спілкування носіїв різної історичної пам'яті, яка впливає на простір культури та створює просторові системи, що реалізуються в мовно-культурних ситуаціях і визначають умови розвитку національної культури. Зазначено, що мовний простір є інтегральним феноменом, що відображає комунікативні відносини соціуму. Обгрунтовано, що розвиток мови титульної нації відбувається шляхом зв'язку соціальної трансформації суспільства та мовного простору. Запропоновано положення, що його інтеграційні процеси в поліетнічному соціумі продукують міжкультурну та міжмовну комунікації в регіональному просторі та сприяють розвитку загальнодержавного мовно-культурного простору.

Запропоновано визначення соціальної комунікації як специфічного феномену культури суспільства, що базується на комунікативній раціональності та виявляється у взаємодії різних суб'єктів у дискурсі для визначення осмисленого і раціонально обгрунтованого, значущого рішення як справедливого. З'ясовано, що ментальною основою комунікації є різні типи раціональності, а її сучасний вид базується на комунікативній етиці. Виявлено, що зміна типу раціональності впливає на трансформацію комунікативних здібностей громадськості, що обумовлює еволюцію форм демократії. Встановлено роль комунікації як взаємодії різних соціальних інститутів у прийнятті критично осмисленого і раціонально обгрунтованого рішення, норми. Зазначено, що найбільш ефективним засобом комунікації є правовий (політичний) дискурс громадськості та влади, що забезпечує згоду та плюралізм у суспільстві як умову його подальшого розвитку.

Визначено можливості та специфіку діалогу в постсучасній ситуації. Розглянуто варіанти співвідношення основності та безосновності у людському переживанні дійсності. Обгрунтовано, що ситуацією "можливості" основності й безосновності (без/основності), яка виявляється у потенційній наявності, але практичній відсутності основ є постсучасна ситуація. Проаналізовано ідею діалогу у західній філософській традиції, виявлено його сучасні моделі у даному контексті. Обгрунтовано, що діалогічні відносини у постсучасній ситуації як ситуації без/основності представлені особливою моделлю діалогу, специфіка якої виявляється у його трансгресивному характері та набутті ключового значення емоційно-тілесною спрямованістю до Іншого. З'ясовано особливості генезису діалогічних відносин у ситуації без/основності.

Досліджено феномен слова у складній взаємодії об'єктивного та суб'єктивного чинників соціальних процесів шляхом екзистенційної маніфестації особистісного начала, в чому виявляється діалектика загального та одиничного. Висвітлено важливі загальнотеоретичні та прикладні проблеми функціонування слова (і мови загалом) у цілісності духовного комплексу. Зауважено, що суспільство не може існувати без мови, але суспільство є не лише мова, існує значущий корпус символічних форм, які, окрім матеріального фундаменту як основи історичної генези, допомагають суспільству гармонізувати соціальну практику. За результатами дослідження зроблено висновок, що складна структурованість суспільства породжує структурованість тезаурусу різних його верств. Змістове наповнення слова залежить від соціального статусу верстви суспільства, культурно-освітнього рівня, світоглядово-моральних засад і сумлінності індивіда. Розроблено гносеологічну концепцію соціально-філософського аналізу раціонального та нераціонального наповнення слова. Проаналізовано залежність прагматики слова від екзистенційності суб'єкта, включеного до сукупності мовних ігор суспільної практики. Віздначено, що символіка слова по-різному онтологізується у різні соціально значущі періоди. Але стосовно духовної спадщини, об'єднання людей у культурному та цивілізаційному плані неприпустимо використовувати рольову функцію мови лише як засіб спілкування та не брати до уваги її здатність втілювати у собі своєрідність народу.

Досліджено засади та механізми інтеграційних процесів, що відбуваються у контексті міжсуспільної комунікації. Визначено, що об'єднання суспільства залежить від рівня сформованості їх Я-концепцій, а також від сумісності, здатності до адаптації у спільному соціокультурному середовищі та стратегій прямого та прихованого впливу, вжитих стосовно учасників взаємодії. Запропоновано визначення соціокультурної кодової системи суспільства, яка уособлює ознаки зазначеного суспільства як актора міжсуспільної взаємодії. Виділено соціокультурні коди "прийнятого" (визначення інформації зовні як сумісної) та "чужорідного" (спрямовні на збереження унікальних рис), а також зазначено стратегії моделювання їх складу шляхом використання імпліцитних чи відвертих інтенцій за умов розгортання інтеграційних процесів. На прикладах сучасних суспільств проілюстровано різні стадії сформованості Я-концепції суспільства, а також визначено засади комунікативної, стратегічної чи фатичної взаємодії між ними. Виокремлення з інтеграційних процесів коагуляції (стихійного об'єднання за умов загрози) та ітерації (утворення спільного середовища шляхом урегулювання протиріч) дозволяє висвітлити перспективи подальшого дослідження механізмів і наслідків утворення суспільних об'єднань в інформативну епоху сьогодення.

Розглянуто проблеми побудови теорії соціальної взаємодії, питання символічного інтеракціонізму. Висвітлено положення феноменологічної соціології та комунікативної теорії дії. Проаналізовано значення принципів раціональності, наведено її характеристики. Описано дві системи епістемічної логіки, елементи аналітичної теорії планування.

Рассмотрены проблемы построения теории социального взаимодействия, вопросы символического итерракционизма. Освещены положения феноменологической социологии и коммуникативной теории действия. Проанализировано значение принципов рациональности, приведены её характеристики. Описаны две системы эпистемической логики, элементы аналитической теории планирования.

Представлено спробу розгляду відносин між поколіннями у межах діалогової парадигми, яка розуміє буття як те, що відбувається "між" і поза часом. Відносини поколінь зображено як різновекторну комунікацію - між- та внутрішню, причому цю комунікацію розглянуто як підгрунтя ідентичності покоління. Підкреслено, що феномен покоління має суб'єктивну актуальність у сучасній культурі, і актуалізація ознаки покоління є наявною саме у внутрішній комунікації. Наразі відбувається ідентифікація поколінння не через протиставлення, конфлікт (як у 60-х роках ХХ ст.), а через подію зустрічі Я і Ти, у просторі "між" через переживання Ти як іншого-такого-як-Я.

Здійснено соціально-філософський аналіз загальних, фундаментальних характеристик реклами як феномену суспільної діяльності людей. Висвітлено проблеми, що стосуються логіко-лінгвістичного розгляду терміна та поняття "реклама", осмислення природи, суті та сенсу реклами як стійкої системи соціальної взаємодії людей. На підставі порівняльного аналізу праць провідних вітчизняних і зарубіжних філософів, соціологів і психологів виокремлено та проаналізовано особливості сучасної реклами (соціальні, інформаційні, прагматичні) та її вплив (позитивного та негативного характеру) на суспільство та свідомість людини. Здійснено концептуально-аналітичне дослідження реклами та запропоновано її визначення як багатовимірного соціального явища. Розкрито структурні складові реклами, її функціональну заданість в організації й упорядкуванні соціальних зв'язків, уточнено зміст понять "рекламна творчість", "рекламна комунікація", "рекламний продукт" та їх значення в осмисленні феномену реклами в цілому.

Наведено результати дослідження соціальної віртуальної реальності з позицій тих трансформацій, яких зазнає "суб'єкт" у віртуальній реальності в процесі її актуалізації/конструювання. Розглянуто теоретичне зрушення, яке відбулося в концептуалізації гри - від категорії естетики до категорії соціальної філософії - та збіглося з практичними соціальними перетвореннями, що знаменували собою проникнення гри в усі сфери життя. Проаналізовано феномен соціальної віртуальної реальності в двох його аспектах: віртуальність соціальної реальності та соціальність віртуальної реальності. Визначено фактори віртуалізації сучасного життя та механізми актуалізації/конструювання соціальної віртуальної реальності. Сформульовано основні принципи комунікативних практик "суб'єкта" у соціальній віртуальній реальності - (інтер)текстуальність, анонімність, ігри з ідентичностями, які дозволили аргументувати положення про те, що суб'єкт у віртуальній реальності функціонує як "віртуальний персонаж" і саме на рівні взаємодії віртуальних персонажів відбувається актуалізація/конструювання/симулювання соціальної віртуальної реальності. Доведено, що основною стратегією комунікативних практик в Інтернеті є іронія.

Досліджено питання соціально-філософского аналізу ділового спілкування як відносно самостійного явища громадського життя. Значну увагу приділено зівставленню спілкування та ділового спілкування у контексті категорій загального й особливого, що дозволяє виявити якісні характеристики й особливості функціональної спрямованості ділового спілкування. Представлено ділове спілкування у своїй якісній визначеності. Виявлено характерні риси, що дозволяють інтерпретувати його як факт історичних змін соціальної дійсності, культурних і цивілізаційних перетворень, які відбуваються у суспільстві, як модифікацію спілкування й одиницю видового різноманіття у системі соціальної взаємодії. Розглянуто аспект ділового спілкування як феномену соціальної дійсності та його системотвірні детермінанти, серед яких визначено морально-етичну імперативність, знаково-символічне поле та координати динаміки (конфлікт, співробітництво).

Розкрито природу ділового спілкування та визначено її провідні духовно-практичні компоненти у ціннісно-екзистенційному вимірі. У філософському аспекті проаналізовано особливості становлення та розвитку феномену "ділове спілкування" та зазначено, що його виокремлення відбувається в епоху розвитку капіталізму, проте формування окремих механізмів і технологій - на ранніх етапах становлення торгово-комерційних відносин. Вперше розкрито духовну природу ділового спілкування в системі понятійної єдності: менталітет, корпоративний дух, творча активність. Обгрунтовано визначення поняття "ділове спілкування" як різновиду соціально значущої діяльності, що конструює аксіологічну систему свого суб'єкта й актуалізує його поведінкові стереотипи, спрямовані на результативність дії. Доведено, що менталітет як соціально-культурний феномен є духовно-практичною базою процесів самоорганізації ділового спілкування з урахуванням історичних і територіальних, релігійних і національних особливостей. Визначено конструктивний характер корпоративного духу як колективної стратегії ділового спілкування та складної системи його духовних утворень (віри, відданості соціальному інтересу, морально-етичного комплексу), обумовлених предметно-практичною діяльністю, що сприяють творчій активності суб'єкта ділового спілкування. На підставі розгляду сучасних форм прояву відчуження показано його вплив на характер ділового спілкування в цілому та на особистість у процесі здійснення соціально значущої діяльності.

Представлено комунікативний підхід в загальній теорії права, виходячи із припущення, що право - єдине і є видом соціальної комунікації, суб'єкти якої на підставі інтерпретації правових текстів реалізують свої права і обов'язки. Наявність у правовій комунікації експліцитної і імпліцитної сторін дозволяє виділити формальні і ціннісні підстави права.

Зроблено огляд вітчизняних і зарубіжних філософських досліджень, присвячених розгляду проблем діалогу та спілкування. На підставі вивчення літописних джерел визначено особливості становлення та розвитку демократичних традицій спілкування в дохристиянській культурі східних слов'ян. Розкрито роль віче як своєрідного інституту народовладдя слов'янського соціуму. Виявлено, що принципи публічності, рівноправ'я, моральності притаманні суспільній комунікації праукраїнських етносів, що через віче здійснювали софійноінтеграційну функцію діалогу культур. Зроблено висновок, що українське етнонаціональне культуротворення є універсальною інтеграційною домінантою суспільного буття.

Сделан обзор отечественных и зарубежных философских исследований, посвященных изучению проблем диалога и общения. На основе изучения летописных источников определены особенности становления и развития демократических традиций общения в дохристианской культуре восточных славян. Раскрыта роль вече как своеобразного социального института народного управления славянского социума. Установлено, что принципы публичности, равноправия, моральности присущи общественной коммуникации праукринских этносов, которые посредством вече осуществляли софийноинтеграционную функцию диалога культур. Сделан вывод об универсальном, объединяющем и доминирующем значении в общественной жизни украинского этноса культурообразовательного процесса.

Розглянуто особливості процесу спілкування в глобалізованому сучасному суспільстві, встановлення й розвиток ділових контактів між людьми та організаціями. Досліджено застосування принципу толерантності в управлінні соціальними системами. Визначено міру толерантності.

Досліджено природу, причини виникнення, місце та роль кризи комунікацій на сучасному етапі розвитку західного постіндустріального суспільcтва. Виявлено, що за умов надлишку виробництва комунікацій та інформації, швидкість розповсюдження актів та форм взаємодії яких значно перевищує можливості породження смислів, відбувається нівелювання як самого змісту комунікативного акту, так і здатності людини його осмислити та рефлексувати. Зроблено висновок, що мережа комунікацій породжує та розповсюджує симулякри (пусті образи та смисли), закриває доступ до реальності, створює гіперреальність (уявний світ) та призводить до відчуження членів суспільства. Розглянуто механізм реалізації комунікативних процесів у публічному суспільстві. Розкрито роль кризи комунікацій як засобу управління соціумом на етапі переходу до нового "політичного проекту" західної цивілізації.

Исследована природа, причины возникновения, место и роль кризиса коммуникаций на современном этапе развития западного постиндустриального общества. Установлено, что в условиях переизбытка производства коммуникаций и информации, скорость распространения актов и форм взаимодействия которых значительно превышает возможности порождения смыслов, происходит нивелирование как самого содержания коммуникативного акта, так и способности человека его осмыслить и рефлексировать. Сделан вывод, что сеть коммуникаций порождает и распространяет симулякры (пустые образы и смыслы), закрывает доступ к реальности, формирует гиперреальность (воображаемый мир) и обусловливает отчуждение членов общества. Рассмотрен механизм реализации коммуникативных процессов в публичном обществе. Раскрыта роль кризиса коммуникаций как средства управления социумом на этапе перехода к новому "политическому проекту" западной цивилизации.

Запропоновано концепцію соціально-культурної суті феномену грошей. Виявлено соціокультурні механізми, через які монетарні відносини спричинюють тоталізацію інструментальної раціональності у життєвому світі людини та передумови, за яких можливо протистояти такій тоталізації у процесі ринкової трансформації в Україні. З'ясовано соціальну природу культурного феномену грошей як медіума соціальних комунікацій. Проаналізовано особливості узагальнення, абстрагування та ідеалізації у процесі історичної еволюції грошей як спеціалізованої мови. Виявлено причини та наслідки перетворення метамови грошей до специфічної матриці культурної реальності, її вплив на розвиток і утвердження раціональності у соціальному житті. Розкрито роль грошей у процесі системної колонізації життєвого світу людини у добу Модерну. Висвітлено коло проблем, що вимагають поглиблення взаємодії філософського й економічного знання. Досліджено місце та роль феномену грошей у системі соціальних та індивідуальних цінностей. Проаналізовано передумови еволюції "людини економічної" у напрямку до "людини етичної". Аргументовано, що єдиною соціальною силою, що протистоїть інструментальній раціональності монетарних кодів, є організована воля громадянського суспільства. Визначено соціальну природу грошей, а саме: фінансові важелі, які держава, реалізуючи суспільний вибір, використовує для надання економіці соціального спрямування.