Мета роботи - осмислити на засадах етики дискурсу та комунікативної філософії виміри людського буття в часи війни. Це передбачає вирішення таких дослідницьких завдань: показати значущість морально-етичних норм у структурі людського буття та наголосити на необхідності їх дотримання людиною в реаліях війни; з'ясувати, якою є роль відповідальності та співвідповідальності у збереженні простору людського буття в часи війни; дослідити впливи дискурсу на утвердження раціональних і соціальних вимірів людського буття, формування комунікативного простору порозуміння. Теоретичний базис. Основу дослідження складають ідеї комунікативної філософії та принципи дискурсивної етики, сфокусовані на проблемах обгрунтування етичних норм та цінностей у їх взаємозв'язку з життєвим світом людини, її діяльністю. Аналіз буття людини в часи війни здійснено з урахуванням теоретико-методологічних засад філософської антропології. Наукова новизна. Обгрунтовано, що визнання універсальності моральних норм і цінностей, продуктивної сили комунікації сприяє поглибленню розуміння складності й багатогранності людського буття в часи війни. Установлено, що раціональний та моральний виміри людського буття набувають особливої значущості в умовах російської агресії проти України. Визначено роль дискурсу в утвердженні гуманістичних засад людського буття, у досягненні згуртованості, взаємодії, соціальної солідарності, що є умовою розвитку людини як колективної та унікальної істоти. Зазначено, що в умовах війни цінність індивідуальних форм людського буття доповнюється обов'язковістю відповідальності та співвідповідальності за людину, усвідомленням значущості співбуття в ситуації, коли існує загроза людському життю. Висновки: дослідження людського буття передбачає використання методологічного потенціалу етики дискурсу, значущість ідей якої посилюється в сучасному світі через небезпеки, спричинені російською агресією проти України. Визнання сили універсальних моральних норм і продуктивної сили комунікації має своїм наслідком утвердження гуманістичних засад людського буття, формування необхідного для людини комунікативного простору порозуміння і згоди. У часи війни очевидною стає необхідність комунікативної раціоналізації людського буття, усвідомлення цінності моральності та гуманності людини.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю703.181

Рубрики:

Націоналізм, шовінізм, космополітизм

Шифр НБУВ: ВА867571 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Здійснено комплексне етико-філософське дослідження ідеї спільного блага в контексті інституціалізації соціальних практик. Систематизовано етико-нормативні концепції моралі, сутнісним складником якої є ідея блага та спільного блага, зокрема. Зазначено, що специфіка спільного блага та його основні характеристики виявляються в послідовному аналізі нормативних програм доброго та гідного життя, що пропонують етика чесноти, етичний консеквенціалізм та деонтологічна етика. Увагу зосереджено на етичних проблемах дій заради спільного блага, що виникають у зв'язку із необхідністю узгоджувати різні моральні вимоги (спільне благо та моральні права; альтруїзм та егоїзм; турбота про себе та про інших; діяння та бездіяльність; спільне благо та "інституційне зло"; захист життя та застосування сили; автономія індивіда та патерналістський примус; власне й суспільне благополуччя). Продемонстровано колізійність реалізації спільного блага в політичній, економічній та соціокультурній практиках. Конкретні етико-прикладні проблеми розглянуто на прикладах функціонування інститутів, покликаних реалізовувати спільне благо (інститути правопорядку та безпеки, пенітенціарна система, економічні підприємства, благодійні організації, культурні інститути, університети). Наголошено, що результати дослідження закладають методологічні засади для подальших досліджень суспільної моралі, соціальних практик і соціальних інститутів крізь призму ідеї спільного блага.

Здійснено спробу аналізу етичних проблем та соціальних факторів у діяльності представників органів влади в контексті існуючих викликів сьогодення. Звернуто увагу на нормативно-правові акти у зазначеній сфері, а також на етичні норми та цінності, притаманні українському суспільству.

З метою послідовного аналізу основних складових та принципів етики відповідальності К.-О. Апеля в ландшафтах контрактуалізму автор застосовує генеалогіний, герменевтичний та компаративістський методи, які дозволили реконструювати апелівську філософію як етику солідарної глобальної відповідальності та комунікативної взаємодії за умов глобальної екологічної, соціальної кризи та життєво-нагальної необхідності поєднання ідей суспільної угоди, справедливості та відповідальності. Чітко окреслена мета статті та плідні методологічні принципи дали можливість автору послідовно з'ясувати, що Апель вважає витоком суспільної угоди раціональне прагнення кожного її учасника добровільно підпорядковуватися відповідним нормам і процедурам. А справжня свобода та відповідальність грунтуються на взаємозв'язку прав та обов'язків, повазі до них, що є істотнішим за конвенційне чи примусове їх визнання. Досліджено також спробу К.-О. Апеля уможливити таку угоду та порозуміння між людьми, яке б враховувало наступні важливі людські чесноти та прагнення: повагу, справедливість та солідарність. і насамперед - в якості важливих, соціальних та екзистенційних засад нового філософсько-антропологічного дискурсу. Послідовно доведено, що саме в цьому річищі грунтовної зацікавленості алгоритмами обгрунтування універсальних цінностей вкорінена новітня філософська антропологія, осердям якої й стане апелівська людина відповідальна. Без врахування етичної складової тієї чи іншої угоди, сутність демократичного поводження редукується до раціонально зваженої поведінки її учасників, а нормативній чинності домовленостей стає притаманна лише ефективність в досягненні основних інтересів їх учасників. Реконструйовано роздуми К.-О. Апеля та Ю. Габермаса про необхідність та методологічну значущість відмови від теоретико-пізнавального (або ж методологічного) соліпсизму філософії модерну і заміну його поняттями "порозуміння", "згоди", "угоди", "спілкування", в межах яких навіть самотня людина може пізнати та зрозуміти світ. Важливою особливістю новітніх філософських теорій, до яких належить і комунікативна філософія К.-О. Апеля, є їх органічна приналежність до царини дискусій про пошуки моральних засад сучасного суспільства, коли основні етичні настанови та цінності мусять полишити і, зрештою, полишають сферу приватного життя, що свідчить про реальні спроби подолання розпорошення відповідальності та фрагментації особистості. Саме К.-О. Апель наголошує на тому, що колективну безвідповідальність необхідно замінити колективною відповідальністю.

Здійснено аналіз теоретико-методологічних підходів до визначення поняття політичної відповідальності в державному управлінні. З'ясовано взаємозв'язок між політичною відповідальністю та іншими типами відповідальності в державному управлінні. Визначено критерії політичної відповідальності, серед яких виокремлено легітимність, змагальність, ефективність, консенсус, персоналізацію владних повноважень. Обгрунтовано механізми забезпечення політичної відповідальності в державному управлінні України, виділено інституційні, правові, морально-психологічні механізми. Проаналізовано досвід практичної реалізації принципу політичної відповідальності в державному управлінні в демократичних країнах. Розкрито шляхи оптимізації механізмів забезпечення політичної відповідальності в державному управлінні України.

Проаналізовано політику як спосіб людського буття, а також принципово важливі на сьогодні критерії легітимності державного устрою та суть політичної моралі через послідовну реконструкцію взаємин моралі та політики в сучасних та класичних історико-філософських дискурсах. Для цілісного та послідовного осмислення і означених вимірів взаємин політики та моралі застосовано методи історичної реконструкції, герменевтичний і соціально-трансцендентальний методи, які надали змогу активно залучити до осмислення важливих проблем сучасного буття понятійний апарат політичної та моральної філософії та розглянути взаємини політики та моралі крізь призму ідеї суспільної угоди, справедливості та свободи. Застосовані у роботі методологічні принципи уможливили створення актуального на сьогодні (передусім для суперечливих, обтяжених тоталітарним минулим і невизначеним суперечливим майбутнім, вітчизняних реалій) варіанта політичної етики. Доведено, що розвиток морально-етичних принципів, їх послідовне дотримання не лише політиками, а й усіма громадянами, спроможні стати на заваді прагматичних інтересів можновладців, які, під прикриттям ідеї загального блага, захищають переважно не суспільні, а вузько корпоративні інтереси. А справжня свобода та справедливість грунтуються на взаємозв'язку прав та обов'язків, повазі до них, що є більш суттєвим за конвенційне чи примусове їх визнання. Реконструйовано не лише класичні, але й новітні філософські аргументи на користь поєднання моралі, етики та політики. Проаналізовано роздуми Е. Тугендгата про суть моралі, як особливої нормативної системи, та основні принципи обгрунтування моральних норм в сучасній філософії. Осмислення шляхів поєднання моралі та політики через досягнення компромісу конкуруючих поглядів та життєвих стратегій є суттєвим для розбудови справжньої, а не видимої "правової держави", в якій правляча еліта репрезентує не інтереси громадян, а лише свої власні інтереси та блага. Щодо дискурсу суспільної угоди, то йдеться як про необхідність компромісів та врахування індивідуальних життєвих планів, так про проблему легітимності влади та необхідних для функціонування універсальних принципів чуття справедливості та довіри.

Розкрито антропо-соціальні засади зародження ідеї відповідальності людини в праві. Проаналізовано гуманістичні уявлення про відповідальність людини у філософії епохи Відродження та Реформації. Досліджено формування ідеї відповідальності людини у філософії права. Висвітлено філософсько-правову проблему відповідальності людини у Німецькій класичній філософії. Викладено сучасне філософсько-правове розуміння ідеї відповідальності людини в праві. Вивчено розвиток філософсько-правових підходів до відповідальності людини у філософії права ХХ ст.

Наведено аналіз феномену відповідальності фахівця та його місця в системі педагогічних категорій. Розглянуто джерела відповідальності й її основні види. Проаналізовано значення та роль відповідальності в індивідуальному та суспільному житті людини, у забезпеченні належного функціонування та розвитку суспільства. Висвітлено проблему необхідності прищеплення молоді почуття відповідальності та його подальшого розвитку. Розкрито взаємозв'язок відповідальності держави, системи освіти та педагогів з рівнем успішності формування цього почуття у студентів. Проаналізовано феномен відповідальності як педагогічної проблеми. Показано можливі шляхи та способи формування відповідальності студентів.

Проаналізовано проблеми людини як головного суб'єкта громадянського суспільства, її партійний, суспільний і громадянський статус, моральні пріоритети та духовні цінності. Увагу приділено формуванню громадянської культури людини в сучасному українському суспільстві, утвердженню її свободи та відповідальності. Зазначено, що людина в структурі ринкових відносин дедалі більшою мірою постає як виразник власних інтересів і потреб. Поєднання ознак людини та громадянина є найвищим і найоптимістичнішим ідеалом громадянського суспільства, навколо якого концентруються культура й освіта, виховання й інформаційне забезпечення життєдіяльності людини та який відображає загальногуманістичну лінію їх громадянського й особистісного розвитку.

Здійснено теоретичне обгрунтування та емпіричне вивчення відмінностей між декларованим та реальним ставленням молодих людей до представників інших країн. Більшість досліджуваних (76 %) продемонструвала адекватність ставлення до інших етнічних груп. Суттєвий незбіг декларованого та реального ставлення виявлено в тих молодих осіб, які залежні від думки інших, а в проблемних ситуаціях дотримуються стратегії уникнення. Чинником соціальної дистанції з іншими етнічними групами виступають не стільки особисті уподобання молоді, скільки саме політичні, соціальні та економічні умови.

Досліджено питання морально-етичного регулювання політичних відносин у сучасному українському суспільстві. Охарактеризовано політичні відносини у єдності їх структурних компонентів. Виокремлено морально-етичну складову та визначено як інтегровану нормативну систему, яка охоплює моральні засади політичних відносин в українському соціумі. Виявлено недосконалість механізмів морально-етичного регулювання політичної сфери в Україні. Розглянуто зарубіжний досвід із цього питання, зокрема таких країн, як Великобританія, Канада, США, Франція. Подано рекомендації щодо прискорення впровадження морально-етичних стандартів у політичні відносини українського соціуму.

Висвітлено роль етики депутатської діяльності (ДД) як чинника підтримки доброчесності та засобу протидії корупції. Визначено цінності та основні вимоги депутатської етики, механізми дії етичного режиму та етичної інфраструктури ДД, зокрема, функціонування кодексів поведінки депутатів і комісій з етики. Проаналізовано основні етичні норми спілкування депутатів з громадянами та колегами, особливості етикетної культури як складової культури депутата.

Досліджено природу, сутність та ознаки політичної довіри як результату взаємодії з громадкістю в системі державного управління. Розкрито сутність соціального моделювання довіри до влади в сучасному державному управлінні й особливості впливу політичних технологій і механізмів довіри на функціонування державно-владного режиму. Виокремлено та комплексно проаналізовано в контексті демократичного державотворення в Україні феномен політичної довіри до влади як фактор ефективності функціонування суб'єктів державного управління на регіональному рівні. Розкрито організаційні, правові, ресурсні та комунікативні механізми довіри в державному управлінні. Запропоновано нову парадигму державного управління, яка базується на формуванні довіри громадян до влади.

Розглянуто етичні аспекти міжнародних відносин, зокрема, співвідношення між мораллю та політикою, національним інтересом і загальнолюдськими цінностями. Проаналізовано поняття "толерантність" як етичний принцип сучасних міжнародних відносин. Увагу приділено культурі миру, етиці ненасилля та їх місцю в постбіполярній системі міжнародних відносин.

Розкрито принципи побудови та функціонування системи влади, публічний характер якої висвітлено як соціальний, правовий феномен формування та реалізації владних повноважень. Визначено економічний зміст категорії "довіра" та її місце у формуванні механізмів реалізації публічної влади. Обгрунтовано методичний підхід до оцінювання довіри та розроблено відповідну модель. Систему місцевого самоуправління запропоновано трансформувати через механізм реалізації концепції децентралізації функцій влади. Механізм протидії корупції розглянуто як головний чинник підвищення довіри до публічної влади та розроблено інформаційну модель взаємодії з нею громадянина.

Досліджено кожне елітарне коло, яке по-своєму розуміє культуру влади. Використання лише адміністративних важелів влади не є правильною політичною культурою представників еліти. Тому особистість лише тоді може стати історичною особистістю, коли зможе подолати політичну різноголосність, об'єднати зусилля всіх претендентів на владу в межах власної концепції державного управління.

Виведено комплекс взаємодоповнюваних принципів позитивності, добровільності, персоналізації, чутливості до різноманітностей. Розвинено концепцію етики ненасильства в політиці як раціональну комунікативну практику політичного дискурсу, що дозволяє інкорпорувати її у структури політичної системи та політичного процесу. Обгрунтовано стратегію інтегрування ненасильства в політичний комунікативний процес через процедуру транссенд-діалогу. Висвітлено специфіку феномена політичної влади згідно з теорією медіації та визначено політичну владу як символічно генералізований засіб медіації комунікативного дискурсу публічності. Запропоновано модель трансформації громадського дискурсу соціальних проблем у політику через діагноз цінностей і структури та прогноз соціально-політичного контексту громадського дискурсу, виявлення впливу трансформації соціальних проблем у політику на прикладі України.

Розкрито теоретико-методологічні основи формування механізмів реалізації (МР) публічної влади (ПВ) на основі довіри. Розглянуто питання розробки методологічного і практичного інструментарію дослідження довіри як МР ПВ в різних сферах життєдіяльності. Проаналізовано проблему довіри в системі публічної влади (СПВ) у контексті політичної культури сучасного українського суспільства. Описано СПВ та особливості їх реформ в закордонних країнах. Визначено довіру як фактор функціонування і розвитку сучасної ринкової економіки. Увагу приділено питанням оптимізації МР ПВ на основі довіри.

Розкрито сутність і зміст соціального моделювання довіри громадян до органів публічної влади як механізму демократичного державотворення.