Рассматриваются закономерности формирования визуального образа в пластическом мышлении и создания на его основе изображения. На большом историческом материале моделируется пластическое отношение художника к изображаемому им миру как интеллектуальная способность и как образотворческая деятельность. Выделяется его конструктивный элемент - "маска". Исследуется ее структура и функции в канонической и неканонической системах художественной деятельности. Делается вывод о социально-культурной соотнесенности двух-вербальной и иконической -знаковых систем как механизме создания, сохранения и трансляции во времени пластического образа.

Дисертацію присвячено проблемі освоєння художніх аспектів архітектурного проектування в початковій архітектурній освіті. Розроблено модель вираження художнього образу як методичного засобу для використання в початковій архітектурній освіті. Визначено типологію навчальних завдань з питань освоєння художніх аспектів архітектурного професіоналізму - елементів поетики архітектури, зокрема, метафори як елементарної знакової конструкції, здатної виконувати роль структурної та семантичної основ художнього образу. Удосконалення моделювання як несучої структури навчального проектування пов'язано з освоєнням процедури інтерпретації.

Досліджено феномен художньої культури в онтологічному вимірі. Доведено, що онтологічні трансформації художньої культури XX ст. відтворюються стильовою парадигмою творчості, яку можна описати у рамках таких напрямків творчості, як модерн, авангард, сюрреалізм, соцреалізм та постмодерн. Встановлено, що видова диференціація просторових мистецтв здійснюється як архітектуроцентристський проект. З'ясовано, що видовищні мистецтва еволюціонують у напрямку глобального планетарного інформаційного синтезу, де домінують комп'ютерні технології.

Визначено природу символу, його когнітивні можливості та механізм функціонування в комунікативно-пізнавальній сфері соціальних систем. Розглянуто поняття символу, символічного тексту з використанням положень діалектичної методології, комунікативного трактування соціокультурних процесів, досліджуваних у рамках синергетичного підходу. З'ясовано, що символ є засобом виявлення та пізнання навколишньої дійсності, дозволяє виявити внутрішню сутність тієї системи, яку він представляє, є загальнокультурною категорією і має право бути включеним до групи базових концептів синергетичної парадигми. Встановлено можливість продуктивного використання символу під час формування управлінських впливів на соціальну систему.

Проведено естетико-філософський аналіз феномену пластичного в культурі. Пластичне розглянуто як естетико-онтологічну категорію, яка визначає деякий єдиний конфігуративний образ людини і світу. Виражальні характеристики пластичного відображають феномен первинної присутності у світі. Людина та світ осмислюється як цілісна метаморфоза буття, мислительно-тілесні інтенції якого виявляються в екстатичній тілесності, тексті, пластичному образотворенні.

Класифіковано український та ірландський орнаментальний та епічний матеріал на підставі структурно-семантичних інваріантів - умовно-графічних ідей центричності, бінарності, тернарності. Здійснено просторово-часову інтерпретацію систематизованого матеріалу. Виявлено характер інваріантних системних зв'язків просторово-часової символіки традиційного мистецтва України та Ірландії шляхом міжвидової та крос-культурної взаємоінтерпретації (пошуків універсального). Визначено способи та характер варіантного, образно-конкретного втілення універсальних просторово-часових схем української та ірландської традиційної символіки.

Здійснено естетико-філософський аналіз специфіки художнього освоєння історії. Доведено, що моделювання історичної дійсності в мистецтві відбувається відповідно до категорій загально-людського переживально-оцінювального досвіду, визначеного в естетичних критеріях, що призводить до універсалізації змісту конкретної історичної дійсності на рівні переживання та моральної оцінки. Розглянуто специфіку видів і жанрів мистецтва як форми художнього відображення історичної дійсності, а художній твір як її остаточну модель, що створює ефект її переносу з твору на історичну реальність, яка в ньому відображена.

Розглянуто філософсько-естетичні засади концептуального аналізу специфіки архетипів у міфопоетичній творчості та міфологізованому мистецтві. Проаналізовано аналітичний, компаративний, генетичний, структурно-типологічний та функціонально-соціологічний методи дослідження індоєвропейської міфології та її відтворення у мистецтві. Доведено адекватність символічної інтерпретації міфології як засобу естетичної інтеграції трьох рівнів буття - особистісного, соціального та космічного. Обгрунтовано доцільність конвертування міфопоетичної опозиції "світ людей - інший світ" у психологічну опозицію "свідомість - колективне позасвідоме" та можливість естетичного вивчення архетипного образу Потойбічного Світу, створеного певним етносом, як автопортрета колективного позасвідомого даного народу у міфі, фольклорі, мистецтві. Розглянуто міфопоетичне уявлення про художню творчість як відтворення онтологічного архетипу-прецеденту. Досліджено характер реміфологізації сучасної художньої культури, шляхи її естетичного аналізу.

Здійснено комплексний аналіз лінгвофілософських і культурологічних аспектів ідеї інтертекстуальності. Визначено інтертеоретичний та міждисциплінарний характер оформлення концепту "інтертекст", а також його варіативність, зумовлену труднощами концептуалізації інтертекстуальності як "явища". Виділено напрямок, пов'язаний з критикою репрезентаційної моделі мови та проблемою "симулятивності позначення". Умотивовано сполучення підходу до тексту як до "множинного" (децентрованого, несамототожного, відкритого наступним трансформаціям-"переписуванням") та ідеї дискурсивної "розрізненості" природної мови. Висвітлено адекватність метафоричного вираження "проблемної сутності" інтертексту. Уточнено спосіб співвідношення "множинного тексту" та "безлічі текстів", підстави варіативності інтертекстуальних практик, характер метаморфоз суб'єктивності скріптора. Запропоновано варіанти метафори й обгрунтовано доцільність її використання для аналізу культурних явищ, спрямованих на "збільшення відмінностей" та "толерантність до Іншого".

Представлено символ як смислову характеристику декоративного твору та як невід'ємну частину загальногокультурного процесу.

Представлено символ как смысловую характеристику декоративного произведения и как неотъемлемую часть общекультурного процесса.

A symboll as semantic performance of decorative product. The integral part of the socially cultural process.

Визначено інтерпретацію як складний інтелектуальний процес, комплексну форму аналізу, що є взаємодією смислових цілісностей, їх якісне перетворення та реконструкцію. Доведено, що вона грунтується на розумінні як способі людського буття, має репрезентативний характер, пов'язана з мовними структурами, логічним описом і висловлюванням; обумовлюється індивідуальними характеристиками інтерпретатора, його системою цінностей, соціокультурним контекстом. Зазначено, що метою інтерпретації є самовизначення індивідуальності, її самореалізація та самоутвердження. Встановлено, що метафора та іронія є художніми засобами даного феномену, які доповнюють один одного. Виявлено, що метафора - основний спосіб смислоутворення, іронія - загальна спрямованість свідомості інтерперетатора. Досліджено, що перша зумовлює такі характеристики інтерпретації, як антропометричність, діалогічність, об'єктивацію у мові індивідуальних сутнісних характеристик особистості, притаманного їй способу осмислення та розуміння, орієнтує на створення цілісного образу світу; друга - активний, критичний її характер,вводить ціннісну систему та мету інтерпретації, розкриває можливість і перспективи індивідуального переосмислення смислового змісту тексту, свободу у виборі шляхів творчої самореалізації. Встановлено, що даний аналіз свідчить про наявність зв'язку між появою ірраціонального та креативного моментів інтерпретації та домінуванням у ній естетичного елементу.

Розглянуто явище візуального перекладу літературного тексту, що визначається як трансвидовий художній переклад між словом і зображенням та є одним з малодосліджених виявів художнього мислення. Простежено передумови загальноестетичного тлумачення явища перекладу. На базі структуралістських концепцій з'ясовано суть процесу трансвидового художнього перекладу як певного переструктурування оригіналу. На основі аналізу візуального перекладу літературного тексту визначено трирівневу структуру трансвидового перекладу, яка складається з художнього смислу, тексту та мови. Доведено, що об'єктивною основою функціонування перекладності є універсалії художнього мислення, розкрито їх типологію та форми візуальної репрезентації.

Наголошено, що суттєві зміни способів естетичного сприйняття у добу постмодерну обумовлюють необхідність розгляду метафори візуального мислення у контексті культурно-історичного підходу.

Акцентировано, что существенные изменения способов эстетического восприятия в эпоху постмодернизма обусловливают необходимость рассмотрения метафоры визуального мышления в контексте культурно-исторического подхода.

Essential changes of ways of aesthetic perception in epoch of a postmodernism cause necessity of consideration of a metaphor of visual thinking for a context of the cultural - historical approach.

Проаналізовано питання орнаментального мистецтва як засобу комунікації та носія інформації, а також розуміння його художнього змісту як складної полісемантичної комунікативно-інформаційної системи. Ключовими моментами цієї проблеми є аналіз основних компонентів орнаменту та дослідження особливостей орнаментального мистецького доробку.

Проанализирован вопрос орнаментального искусства как средства коммуникации и источника информации, понимание его художественного смысла как сложной полисемантической коммуникативно-информационной системы. Основными моментами рассматриваемой проблемы становятся анализируемые главные компоненты построения орнамента, а также исследование особенностей наследия орнаментального искусства.

For a public consideration is proposed the scientific article that's made out the analysis of ornamentation Arts question that is considered as means of the communication and a source of information. Ornament is considered in its turn as a complicatedmulti-semantically found out system with originally deep and composed hardly artistic sense. There're main components of constructed scheme of ornaments, and also characteristics of its art is looked though in the proposed article. The question is touched by author is coming out as a really actual because of deep interest to the problematic topic of information showed out by sociality.

На підставі аналізу положень загальної теорії символу та положень музичної семіотики запропоновано інваріантну структуру музичного символу як художнього виміру. Висвітлено семантичні та логічні функції Дзеркала як предмета культури. Вивчено специфіку виявів принципу Дзеркала в музиці, систематизовано функції Дзеркала в музичному творі (ідею, образ, метафору, техніку, символ). Досліджено музикознавчу проблематику в аспектах: співвідношення Дзеркала та інтерпретації (виконавської та слухацької), інтроспекції та сприйняття, свідомості та мислення, символізація музичного тексту та мовлення. Існуючу ієрархію виявів дзеркала в музиці доповнено новими категоріями - своєрідними синонімами Дзеркала, які є ключовими для осягнення символу Дзеркала в музиці: свідомість автора; "Я - Свідомість", тип спілкування ("Я - Я"; "Я - Інший"). Запропоновано концепцію, за якою ключове поняття "Я - Свідомість" пов'язане з духовною сутністю авторського "Я" та "героя" твору як його відображення. Розглянуто ідею належності Дзеркала до метафізичних символів культури. Для музичного мистецтва такий феномен визначено як символ особливого різновиду. Розглянуто семантичні функції Дзеркала як образу Людини. Зведено всі існуючі дефініції та запропоновано модель Дзеркала як об'єкта музичного мистецтва.

Запропоновано трактування концепту символу як визначальної засади художньої культури. Доведено, що даний концепт започаткувався у Платонівській "ідеї" прекрасного, однак він фактично був протосимволом, з якого надалі розвинувся концепт символу. Етимологічна багатозначність концепту символу дозволила запропонувати положення, що символ, розвиваючись, мав характеристики: алегоричну, знакову, образну, емблематичну, аналогічну, які надалі проявлялися як самостійні символічні форми. За цього символічна компонента є наявною в кожній з цих форм і стає їх якістю. Зазначені характеристики виявляють межі взаємозв'язку, тобто символічна компонента зв'язує тканину семіозису культури й водночас має якість його різних форм. Запропоновано трактування синестезії та сугестії як основи символістського світочуття та засобів втілення символів у художній творчості.

Розкрито сутність поняття "естетична логосфера", визначено структурні компоненти естетичної логосфери, розглянуто інтелектуально-лінгвістичний аспект формування естетичної логосфери.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю812.25

Рубрики:

Шифр НБУВ: Ж22799 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено дослідження структурної динаміки процесуального та субстанційного буття художнього образу. Визначено структуру процесу становлення культур, що включає чотири періоди: символічний, класичний, романтичний та інтенціональний. Доведено існування аналогічної четверної закономірності у структуруванні творчого процесу, зміст якої визначено термінами "принцип", "становлення", "означення", "спосіб існування". Визначено базовий принцип формування мистецьких явищ, реалізація якого передбачає виявлення та збереження єдиної ознаки (образу, ефекту). Запропоновано структурну модель художнього образу, зміст якої складає відношення тріади та тетрактиди. Розроблено типологію форм художнього образу й охарактеризовано зміст кожної з них. Вперше здійснено порівняльне дослідження закономірностей становлення культури, творчого процесу та художнього образу та виявлено спільний принцип їх формування, зміст якого розкривають структурно-смислові відношення складових тетрактиди.

Розглянуто питання співвідношення теорії мови та теорії мистецтва як формалізації поняття "живописний аналог культурного концепту", його матеріально-духовної паралелі, алоконцепту, а також здійснено спробу визначити інтерпретанту естетичного знаку у контексті семіотики культури, мови та мистецтва.

Рассмотрен вопрос общности теории языка и теории искусства в плане формализации понятия "живописный аналог культурного концепта", понимаемый как его материально-духовная параллель или алоконцепт, а также осуществлена попытка определения интерпретанты эстетического знака в контексте семиотики культуры, языка и искусства.

In the article the idea of picturesque clone cultural concepts is esteemed and the attempt implements to give him formal definition.