Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(7СПО)6-652 + Ю91(7СПО)6-755

Рубрики:

Історія філософії

Історія психології

Шифр НБУВ: РА453858 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю91(4/8)5/6-736.3

Рубрики:

Історія психології

Шифр НБУВ: ВА867203 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Пропонована наукова розвідка має на меті проаналізувати наукову спадщину психіатрів, психологів кінця ХIХ - початку ХХ ст., у фокусі уваги яких перебували випадки нав'язливого потягу або неконтрольованого страху щодо антропонімів, різноманітні емоційні реакції, викликані антропонімами, ситуації впливу особових імен та прізвищ на поведінку носія. Об'єктом дослідження є антропоніми як базові складники онімної системи; предметом дослідження - вплив антропонімів на різні аспекти життя носія на основі випадків, описаних у наукових працях психіатрів, психологів кінця ХIХ ст. - початку ХХ ст. З-поміж методів здебільшого послуговуємося методом аналізу наукової літератури, а також описовим і порівняльним. У результаті аналізу описаної в наукових розвідках консультативної практики психіатрів кінця ХIХ ст. було виявлено антропоніми в новому світлі - як предмет ірраціональної пристрасті (ономатоманія) або страху (ономатофобія). Небажані думки про імена, на переконання тодішніх лікарів, мали істотний негативний вплив на повсякденне життя їхніх пацієнтів, утім їхні сучасні колеги висловлюють сумніви щодо такого потенціалу антропонімів. У наступні роки дедалі частіше описуються дивні зв'язки між антропонімами та носіями, що в той чи той спосіб впливали на їхню поведінку: носії наслідували якості чи характер, "закладений" в імені або, навпаки, намагалися цілковито викреслити антропонім з пам'яті. У колі наукових проблем постають питання навмисної трансформації антропонімів задля розв'язання професійних чи побутових проблем, глибинні мотиви номінаторів, що впливають на їхній вибір імені для немовляти, а також механізм забування власних назв. У новому ракурсі постають імена, здатні викликати потужні асоціації, у такий спосіб впливаючи на різні аспекти життя носія, а також слугувати засобом маніпуляцій під час комунікації, демонструючи повагу чи зневагу до їхнього носія. Заслуговують також на увагу спроби психологів дати відповідь на питання щодо можливої кореляції імені та особистісних характеристик носія. У дослідженнях 20-х років на основі зібраних попередниками випадків несвідомого впливу імені на поведінку носія були запропоновані три категорії, де такий вплив є найбільш помітним: загальний вплив на характер і поведінку, професійну сферу, а також особисті стосунки.

Висвітлено основні етапи становлення експериментальної психології. Наведено методологічні основи наукового дослідження; види наукових досліджень; структуру та логіку психологічного дослідження; розглянуто етику психологічних досліджень. Наведено класифікацію методів психологічного дослідження. Розглянуто основні дослідницькі стратегії в психології; специфіку основних компонентів експерименту: гіпотези, вибірки, змінних. Описано особливості вимірювання та шкалювання психічних явищ; специфіку планування експерименту в психології та інтерпретації результатів експериментального дослідження.

Мета роботи - передбачено пояснити в релігійному, секулярному та постсекулярному контекстах функціональний потенціал концептуалізації дива як тексту або повідомлення з мотивувальним ефектом. Теоретичний базис. Процеси зачаклування та розчаклування світу на філософському грунті аналізували Макс Вебер, Ернст Тугендхат, Александр Гепперт і Тіль Кеслер. Діалектичний підхід до аналізу дива та метафори економічних, соціальних, політичних чи освітніх див детально аналізують представники франкфуртської школи (Теодор Адорно, Макс Горкгаймер, Вальтер Беньямін) та їхні послідовники Юрген Габермас і Петер Слотердайк, описуючи культурні процеси постсекуляризму. Логіку культурної та соціальної репрезентації дивовижних подій та їхніх описів можна здійснити шляхом поєднання герменевтичного аналізу з функціоналістичним підходом за моделлю Нікласа Лумана та дискурсивною етикою Карла-Отто Апеля. Наукова новизна. Бажані в суспільстві культурні, соціальні та політичні ситуації нерідко виникають неочікувано, раптово, що провокує характеризувати їх як диво. Утім, в основі появи таких ситуацій лежать правила здійснення соціальної комунікації, зокрема ті, які передбачають асиметричне спілкування із запитаннями, що потребують відповіді. Диво постає в момент перетворення асиметричної комунікації на симетричну: кожне конкретне диво-явище потребує свого метафоричного осмислення й інтерпретації як послання. Висновки: запропоновано аналіз феномену дива в космологічному, антропологічному та освітньому аспектах. До розгляду дива в його об'єктивних і суб'єктивних репрезентаціях внесено й деякі тенденції, які були закріплені комунікативним поворотом сучасної філософії. Семантику дива проаналізовано за відповідними проблемними полями. Функціональність дива досліджено на його здатності показувати орієнтацію для сучасних суспільств з їх тенденцією до постсекулярності. Злиття домодерності та пізньої модерності враховано для описання семантики дива відповідно до їхньої комунікаційної функціональності. На основі семантики дива як світових і космічних подій пояснено діалектику зачаклування та розчаклування.

Висвітлено загальні закономірності та розкрито сенс формування предмету психологічної науки - від уявлень мислителів стародавнього світу до концептуальних підходів науковців епохи Просвітництва. Розглянуто динаміку та логіку розвитку психологічних теорій, наукових ідей у контексті загальної історії культури. Процесуальні виміри становлення психології охарактеризовано як поле діяльності видатних вчених, біографічні нариси про яких доповнюють інформаційний континуум представленого курсу.

Ювілейна книга присвячена видатному науковцю - академіку, українському психологу, фундатору наукової школи генетичної психології Сергію Дмитровичу Максименку. Висвітлено аспекти наукової діяльності вченого всеукраїнського та міжнародного рівня. Представлено основні здобутки наукової школи видатного вченого, розкрито анотації дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук та доктора психологічних наук. Розкрито теоретичні засади діяльнісного опосередкування особистісного розвитку в контексті експериментально-генетичного, генетико-моделювального, генетико-креативного методів генетичної психології.

Висвітлено провідні ідеї у творчій спадщині фундатора вітчизняної історико-психологічної науки Володимира Роменця, визначено їхнє місце і роль в історичному поступі психологічної думки.

Наведено відомості про життя та науково-педагогічну та психологічну діяльність доктора психологічних наук, професора, академіка, дійсного члена НАПН України, директора Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України, заслуженого діяча науки і техніки України Сергія Дмитровича Максименка. Подано вичерпний перелік наукового доробку вченого. Покажчик приурочено до 80-річчя від дня народження науковця зі світовим ім’ям.

Розглянуто основні періоди розвитку світової та вітчизняної психологічної науки в широкому науковому та культурному контексті - від виникнення психологічних ідей у стародавньому світі до огляду сучасних напрямів психологічних досліджень. Проаналізовано первісні уявлення про психічне, психологічні ідеї Стародавнього Сходу, Античності, Середньовіччя, Відродження та в епоху наукової революції. Увагу приділено психологічним особливостям епохи Просвітництва та передумовам становлення психології як науки. Досліджено школи української психології.

New economic conditions and social-psychological processes that are taking place now in Ukraine increase the importance of searching for more efficient ways of improving personality education system. The urgency of effective solving the problems related to personal-oriented communication in the context of family interaction is increasing every year. With the development of a personality-centered approach the number of issues related to the field of communication has significantly increased recently. This is due to the fact, that the formation of self-awareness (as the most important factor of individuality and activity of an individual) is impossible without interpersonal communication.

Топологія унікального, його соціальна природа та суперечність із уявним кібернетичним віртуумом аналізуються в термінах онтології, трансцендентології, соціальної філософії та топології. Це стало основною метою дослідження. Ключовим методологічним підходом у даному дослідженні є топологія. У роботі показано, що термінологія топології достатньо складна і багатовекторна, а її варіативні визначення значимі з огляду на семантику. Результатом дослідження стало підтвердження, що унікальне має полісемантичний відтінок і є різнобарвним в контексті побудови синонімічного ланцюга. Обговорення. Показано, що з точки зору єдності та багатоманітності, кожна одиничність є по-своєму унікальною, але при цьому вона є безкінечною множиною одиничностей. У висновках продемонстровано, що поєднання фізичної, духовної та соціальної природи людини репрезентує її унікальну сутність. Людина, у свою чергу, здатна помітити явище унікального, виділити його з-поміж інших явищ, екстраполювати унікальне в площину індивідуального та колективного цілепокладання. Унікальне, як наслідок, є складною топологічною конструкцією, метричні властивості якої визначити практично неможливо через те, що це абстракція.

Предложено теоретическое обоснование методического приема продуктивного обучения магистрантов наиболее быстрому решению исследовательских проблем в период подготовки и написания дипломной работы. Рассмотрена способность к исследованию как качество студента и условие успешного достижения научной цели и основываясь на практическом опыте, автор считает необходимым использование и развитие когнитивных способностей. Формирование у студентов творческого подхода к научно-поисковой работе связано с активизацией интеллектуального потенциала, направленностью деятельности преподавателя на самоорганизацию сознания студента, под которой мы понимаем самопроизвольное упорядочение хаотично перемежающихся идей в результате предшествующей "готовности" к этому, обусловленной в основном установкой преподавателя, или через состояние настроенности на исполнение присутствующего в сознании интенционального акта. Микропространство самоорганизации, т.е. когнитивная способность и окружающая среда, является, на наш взгляд, условием для непроизвольного, внезапного нахождения решения исследовательской проблемы и порождения собственной идеи. Это и есть описываемое в статье научение путем инсайта (озарения). Теория инсайта восходит к гештальт психологии и основывается на изучении психики человека как особого рода структуры и функциональной системы, а сам инсайт трактуется как феномен в решении проблемы. Инсайтное научение в нашем случае представлено как метод и форма развития исследовательской способности, когнитивный, непредсказуемый акт получения быстрого результата в процессе решения проблемной ситуации, однако, интенционально присутствующий в сознании в виде программы поиска "недостающего звена" в представлении проблемы в целом. Способность к инсайту в образовательном процессе актуализируется с помощью манипулирования сознанием студентов, сопровождающегося ключевыми конструктами.

Предложено теоретическое обоснование методического приема продуктивного обучения магистрантов наиболее быстрому решению исследовательских проблем в период подготовки и написания дипломной работы. Рассмотрена способность к исследованию как качество студента и условие успешного достижения научной цели и основываясь на практическом опыте, автор считает необходимым использование и развитие когнитивных способностей. Формирование у студентов творческого подхода к научно-поисковой работе связано с активизацией интеллектуального потенциала, направленностью деятельности преподавателя на самоорганизацию сознания студента, под которой мы понимаем самопроизвольное упорядочение хаотично перемежающихся идей в результате предшествующей "готовности" к этому, обусловленной в основном установкой преподавателя, или через состояние настроенности на исполнение присутствующего в сознании интенционального акта. Микропространство самоорганизации, т.е. когнитивная способность и окружающая среда, является, на наш взгляд, условием для непроизвольного, внезапного нахождения решения исследовательской проблемы и порождения собственной идеи. Это и есть описываемое в статье научение путем инсайта (озарения). Теория инсайта восходит к гештальт психологии и основывается на изучении психики человека как особого рода структуры и функциональной системы, а сам инсайт трактуется как феномен в решении проблемы. Инсайтное научение в нашем случае представлено как метод и форма развития исследовательской способности, когнитивный, непредсказуемый акт получения быстрого результата в процессе решения проблемной ситуации, однако, интенционально присутствующий в сознании в виде программы поиска "недостающего звена" в представлении проблемы в целом. Способность к инсайту в образовательном процессе актуализируется с помощью манипулирования сознанием студентов, сопровождающегося ключевыми конструктами.

Деталізовано основні категоріально-понятійні контури феномену української діаспори, розглянуто концептуальні позиції історично-психологічної зумовленості становлення психологічної думки в українській діаспорі XX століття. Виокремлено осередки функціонування української психологічної думки в діаспорі XX ст. в Європі, США, Канаді та Австралії. Розроблено періодизацію становлення Українського вільного університету, яка включає в себе чотири етапи. Проаналізовано особливості розвитку психологічних знань на кожному етапі інституційного становлення освітньої установи. Виявлено дату викладу першого курсу психології в українській діаспорі XX ст. в Європі й західній діаспорі в цілому. Запропоновано вважати 1919 рік роком народження психології в українській еміграції. Встановлено дату систематичного викладання психології як окремої дисципліни в навчальних закладах української діаспори XX ст. в Європі. Здійснено порівняльний аналіз психологічних здобутків української діаспори та української радянської психології XX ст. (на прикладі Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПН України). Запропоновано періодизацію становлення розвитку української психологічної думки.

Висвітлено результати першого і наразі єдиного дослідження, що мало на меті відтворення загальної картини, послідовності та логіки становлення соціально-психологічної думки в Україні у другій половині XIX - на початку XX ст. Проаналізовано інтелектуальну спадщину видатних мислителів і науковців, що працювали в Україні, — як широковідомих (наприклад, М. П. Драгоманова та І. Я. Франка), так і призабутих (наприклад, М. Я. Грота та Б. О. Кістяківського). З'ясовано значення тогочасної української інтелектуальної спадщини для перспектив розвитку соціальної психології в сучасних умовах.

Наведено факти біографії, проаналізовано основні теоретичні положення, ідеї, переконання, позиції та погляди, запропоновані представниками екзистенційної та гуманістичної психології, а також методи, прийоми і техніки надання людям психологічної допомоги. Основну увагу зосереджено на непересічному значенні екзистенційної та гуманістичної психології для теоретичної підготовки, майбутньої практичної діяльності майбутніх психологів і для формування їх світогляду.

Розкрито зміст та особливості психологічного забезпечення професійної діяльності персоналу безпекових інституцій. Розглянуто психологічні засади оптимізації діяльності фахівців сектору безпеки та виконання ними професійних завдань в екстремальних умовах.

Висвітлено основні положення психоаналітичної теорії 3. Фройда та його послідовників, провідні тенденції, стратегії та технології сучасного психодинамічного підходу. Зазначено, що вивчення основ психоаналізу сприяє розвитку знань з актуальних психологічних проблем терапевтичної взаємодії лікаря й пацієнта, враховуючи систему несвідомих мотивів поведінки особистості, спонукає до свідомого розуміння й осмислення психічних процесів та поведінки особистості пацієнта, надає можливість орієнтуватись і правильно обирати різноманітні стратегії та тактики в діагностиці та лікуванні, що забезпечує формування науково-психологічного мислення майбутніх медичних фахівців.

Досліджено персоналістичні моделі, запропоновані представниками психоаналізу, аналітичної психології, структурною психологією, екзистенціалізмом, дослідниками суб'єкта і інтерсуб'єктності. Акцентована увага на культурологічній праці О. Старовойтенко про життя особистості в культурі, розробці нею персонології як "науки синтезу". Взявши за основу авторське визначення поняття "персоносфера" Г. Хазагерова, запропоновано власну інтерпретацію терміну "персоносфера української пісенної естради". Завдяки національній персоносфері української пісенної естради, яка зберігає образи всіх її діячів і образи, створені ними, можна краще розуміти власну культуру. Така персоносфера об'єднує творчі особистості цього сегменту культури, робить їх зрозумілими один одному, полегшує спілкування з ними.