Розглянуто вплив нетрадиційного навчання англійської мови на тривожність тих, кого навчають. Експериментально обгрунтовано висновок щодо характеру тривожності та причин її зміни.

Дослідження спрямовано на вивчення особливостей сприймання "життєвого шляху" у осіб, що зазнали і не зазнали впливу малих доз іонізуючого випромінювання. Отримані результати свідчать про те, що незалежно від групи, у всіх досліджуваних спостерігається звуження психологічного часу, домінування ретроспективних подій з акцентом на радісних переживаннях, страх перед майбутнім. за даних умов у контрольній групі спостережено більш виражене зниження загальної продуктивності, а у осіб, що зазнали впливу іонізуючого випромінювання, має місце підвищена багатозначущість подій.

Проведенное исследование отображает сложность и многообразие проявлений феномена эмпатии. Анализ различий в эмпатическом взаимодействии больных неврозами и здоровых людей показал, что в отличие от здоровых, строящих эмпатическое взаимодействие на внутренних установках и способностях, эмпатия больных отличается неосознанным и непроизвольным характером. В эмпатии больных преобладает внешняя, аффективная сторона. Установлено, что между больными и здоровыми испытуемыми нет различий в проявлениях эмпатии к людям, а высокий уровень эмпатии при неврозе обусловлен более широким спектром объектов эмпатии: животных, героев художественных произведений. Подтверждена гипотеза о более высоком уровне эмпатии больных неврозами, в сравнении со здоровыми испытуемыми.

Теоретично проаналізовано сучасний стан вивчення експресивної поведінки людини та проблеми дослідження її психологічних складових.

В современной психологии проблема изучения експрессивного поведения человека разделяется на несколько направлений. Дискусионный характер многих аспектов ее изучения существенно усложняет процесс системного использования научных знаний в разных видах деятельности человека.

In modern psychology a problem of study expressiveness of behaviors of the man to divide on some directions. Disputable the character of many aspects of her study essentially complicates process of system use of scientific knowledge in different kindsof activity of the man.

Проаналізовано природу, розвиток, структуру, механізми, форми, типи емпатії, а такж систему детермінувальних факторів цього феномену. Розглянуто особливості функціонування трансфінітної емпатії, динаміку особистісно-смислової емпатії у дитячому віці, взаємозв'язок емпатії та самосвідомості особистості, класифікацію емпатійних відносин.

Проанализированы природа, развитие, структура, механизмы, формы, типы эмпатии, а также система детерминирующих факторов этого феномена. Рассмотрены особенности функционирования трансфинитной эмпатии, динамика личностно-смысловой эмпатии в детском возрасте, взаимосвязь эмпатии и самосознания личности, классификация эмпатийных отношений.

У результаті досліджень установлено, що емпатія, яка вимірюється різними тестами, корелює з ефектиністю змагальної діяльності команди у жіночому баскетболі.

Розглянуто компоненти емпатії, їх роль у процесі спілкування. Зазначено, що людина - істота соціальна, відтак змістовне її життя є можливим лише за умови підтримання тісних зв'язків із соціумом. Одним з механізмів, що робить поведінку людини суспільно прийнятною, є емпатія.

Представлено дефініційний аналіз понять "життєва криза" та "професійна криза", вказано на їх взаємно детермінуючий зв'язок за сучасних соціальних умов. Зроблено висновок, що конфліктність кризи залежить не стільки від її об'єктивних характеристик, скільки від суб'єктивного переживання.

Розглянуто психологічні умови розвитку соціального інтелекту студентів - майбутніх психологів, оскільки саме таке інтегральне утворення є запорукою надання спеціалістами з комунікативних професій ефективної допомоги людям, що її потребують.

Розкрито сутність та особливості функціонування процесу переживання у мистецтві актора. З використанням методу психологічного аналізу діяльності людини (за О.Леонтьєвим) проведено спостереження за творчістю акторів і самоспостереження та встановлено, що у процесі переживання актора у ролі актуалізуються окремі, психічно відмежовані актором одна від одної різні види його діяльності, які визначено як "діяльність-творчість" і "діяльність-гра". На підставі дослідження процесу функціонування даних видів діяльності актора виявлено їх вплив на внутрішню "психорефлективну організацію" актора як людини. Встановлено, що дане відображення, пов'язане з аналогічністю фізичних дій актора з фізичними діями персонажа ролі, проектується на дії актора у формі реакцій організму, адекватних до реакцій ролі, що і становить сутність психологічного стану переживання актора у ролі. Вперше методом визначення "катарсису" (за Л.Виготським) проаналізовано емоційний стан переживання актора у ролі. Доведено належність емоційного стану переживання до одного з різновидів катарсису.

Розкрито роль фрустраційної толерантності у структурі особистості потенційних емігрантів. Показано, що фрустаційна толерантність здійснює детермінувальний вплив на їх соціальне становлення. У контексті вікової та педагогічної психології фрустація є наслідком певної якості соціальної структури, а також індивідуально-психологічною детермінантою, що визначає певні особистісні прояви. Експериментально доведено, що як спосіб запобігання та корекції фрустаційних станів є розвиток рефлекції, а саме: тією самою мірою, якою депривація виступає об'єктивним фактором виникнення фрустацій; депривація - як усвідомлена проблемність; розрив у відлагодженій діяльності є актуалізуючим чинником щодо звертання до засобів рефлексії.

Проаналізовано роль емоцій у процесах пізнання і творчості, евристичну функцію емоційного переживання на підставі узагальнення досягнень світової і вітчизняної філософії. Описано нову теоретичну модель творчого процесу з виділенням емоційної, інтуїтивної і раціональної стадії. Висвітлено особливості прояву евристичної функції емоційного переживання на різних стадіях творчого процесу. Доведено, що емоції як певний первинний акт цілісного схоплювання дійсності безпосередньо забезпечують здійснення емоційної стадії творчості зі сферою континуального, потенційно можливого.

Досліджено феномен переживань та виявлено їх вплив на структурування системних характеристик підсвідомого. Висвітлено теоретичні підходи до проблеми переживань, здійснено їх порівняння з трактуванням феномену переживання, базуючись на психодинамічному підході. Розкрито психологічний зміст категорії значущих переживань та виявлено їх глибинно-психологічну суть. З'ясовано, що зазначений феномен детермінується зовнішніми впливами (подією) та глибинними механізмами психіки, які актуалізуються у синтезі з попереднім досвідом переживань. Доведено, що переживання інтегрує ставлення суб'єкта до події, у цьому процесі формується індивідуально-неповторне сприйняття ситуації. З'ясовано умови виникнення значущих переживань, доведено їх взаємозв'язок з психологічними захистами, на формування яких мала вплив психічна травма, з об'єктними відношеннями й умовними цінностями суб'єкта. Досліджено особливості впливу травмувальних переживань на тенденції до психічного вигорання, психологічної смерті, психологічної імпотенції. Обгрунтовано необхідність здійснення глибинної психокорекції впливу значущих переживань на деструктивні тенденції психіки. Доведено результативність психокорекції, проведеної у майбутніх психологів-практиків за методом АСПН у контексті виявлення значущих переживань.

Досліджено методолого-теоретичні питання розвитку емпатії людини. На засадах синтезу принципів природничонаукової та гуманітарної психології обгрунтовано концепцію розвитку емпатії. Емпатію розглянуто як системне явище у метасистемі людина - світ, що має структурні (рівні відображення емпатогенної ситуації та відповідні їм види емпатії), динамічні (механізми розвитку та форми емпатії), функціональні (емпатійні ставлення та їх типи) та хронологічні (вік) характеристики та біопсихосоціодуховну природу. Розглянуто структурно-динамічні моделі виокремлених видів емпатії - натуральної, елементарної, особистісно-смислової та трансфінітної. Доведено, що емоційне перемикання є базовим психологічним механізмом мікрогенези емпатії, виділено інстинктивні, рефлекторні, особистісні й трансцендентні механізми її динаміки, охарактеризовано типології емпатійних ставлень. Виявлено філогенетичні передумови емпатійності людини, досліджено особливості та закономірності її онтогенензу за умов продуктивного (нормального) та деструктивного (аномального) розвитку особистості, наведено результати порівняльного аналізу вивчення особливостей вікового розвитку емпатії на підставі запропонованих методик. Експериментально виявлено психофізіологічні, індивідуально-психологічні, типологічні та соціокультурні чинники емпатійного розвитку особистості. Розроблено програму психологічного сприяння актуалізації, корекції та розвитку емпатії особистості, проаналізовано результати її апробації у початкових класах загальноосвітньої школи.

Проаналізовано сучасний стан дослідження проблем професійно-педагогічного спілкування, емпатії та атракції, наведено визначення базових понять. Обгрунтовано актуальність проблеми міжособистісної атракції у сучасній освітній сфері. Теоретично доведено значення емпатії як фактору атракції у педагогічному спілкуванні. Обгрунтовано визначення показників рівня професійно-педагогічної підготовки, емпатії та атракції майбутніх вчителів, охарактеризовано відповідні методичні засоби. Експериментально встановлено необхідність розвитку емпатії у взаємозв'язку з атракцією, що сприяє формуванню позитивних відносин студентів з учнями і підвищенню рівня їх професійно-педагогічної готовності. Розроблено навчальний спецкурс "Емоційні аспекти педагогічного спілкування" як засіб розвитку емпатії та атракції майбутніх педагогів, встановлено його ефективність. Наведено методичні рекомендації для викладачів вищих навчальних закладів.

У теоретико-методологічному та методичному аспектах досліджено особливості інтуїтивно-почуттєвого відображення, яке шляхом системного аналізу виокремлено з загального процесу психічного відображення. Теоретично й експериментально виявлено й охарактеризовано функціональну систему (ФС) психологічних механізмів, що забезпечує інтуїтивно-почуттєве відображення (ІПВ), виділено її складові, визначено змістово-процесуальні компоненти та умови розвитку. Показано, що розвиток ФС ІПВ відбувається за умов побудови навчання майбутніх психологів на засадах гуманістичної спрямованості та гуманітарної забезпеченості. Обгрунтовано переваги психомистецького підходу як такого, що забезпечує успішний розвиток ФС ІПВ як психічного новоутворення.

Виділено два профілі (внутрішньо-векторний та зовнішньо-векторний) розуміння переживань психотравмуючих ситуацій. Визначено типи переважаючих переживань, пов'язані з баченням особливостей їх виникнення. Розглянуто шляхи спрямування переживань, пов'язані зі спрямованістю їх у часі, та форми засобів переживань, пов'язані з подоланням проявів негативних емоцій. Показано, що детермінантами особливостей змістових характеристик проявів переживань є спрямованість особистості на себе, мотиваційні тенденції (зокрема, мотивація досягнення), типи емоційності та статеві чинники, властивості (чутливість) нервової системи. Вираженість змістових проявів переживань та їх детермінанти розрізняються залежно від значимих сфер діяльності особистості.

Обгрунтовано й уточнено суть понять "педагогічний бар'єр", "навчальне співробітництво", виявлено особливості навчального співробітництва викладачів і студентів, уточнено критерії та показники успішності подолання педагогічних бар'єрів викладачами та студентами. Теоретично обгрунтовано дидактичні умови подолання педагогічних бар'єрів та експериментально перевірено їх ефективність. Вдосконалено педагогічні методи подолання педагогічних бар'єрів у процесі навчального співробітництва викладачів і студентів.

Обгрунтовано на теоретичному та емпіричному рівнях психологічне розуміння феномену переживання людиною довготривалої фізіологічної депривації (на матеріалах голодоморів в Україні). Удосконалено структуру й уточнено функціональні характеристики психотравмуючих чинників голодоморів в Україні першої половини XX ст. Проаналізовано наслідки переживання людиною довготривалої фізіологічної депривації внаслідок голодоморів. Доведено їх негативний вплив на життєву самореалізацію прийдешніх поколінь.

Досліджено теоретико-методологічні питання проблеми психологічних бар'єрів у професійному самовизначенні особистості. На засадах синтезу принципів діяльнісного, системного й особистісного підходів у психології обгрунтовано концепцію психологічних бар'єрів у професійному самовизначенні. Психологічний бар'єр розглянуто як системне явище в професійному самовизначенні особистості, що має структурні (мотиваційні, когнітивні, емоційні та вольові рівні відображення бар'єрної ситуації), динамічні (механізми виникнення бар'єрів) та функціональні (активізація психічної діяльності) характеристики. Виявлено етапи професійного самовизначення особистості та притаманні для кожного з них психологічні бар'єри. Досліджено особливості та закономірності прояву психологічних бар'єрів у осіб залежно вік віку та статі. Виявлено індивідуально-психологічні чинники розвитку психологічних бар'єрів у професійному самовизначенні особистості. Наведено програму профілактики й усунення психологічних бар'єрів у професійному самовизначенні особистості, а також результати апробації з молоддю віком від 15-ти до 22-х років, які засвідчують її ефективність.