Розвиток технологій доповненої реальності (AR) створює нові можливості для мистецтва, які можуть змінити сприйняття та взаємодію глядачів. Це стає актуальним у сучасному світі, де цифрові технології стають все більш поширеними та доступними. Інтерактивне мистецтво є важливим та перспективним напрямком сучасності, оскільки дозволяє глядачам стати активними учасниками творчого процесу. У кількості інтерактивних мистецьких виставок значною мірою переважають картини, які мають абстрактний характер. Проблематика полягає в тому, як допомогти створити мистецтво, яке здатне змінювати образи та адаптуватись до емоційного стану користувача, створюючи більш особистісні зв'язки між мистецтвом та глядачем, а також залучаючи широку аудиторію. Результати дослідження можуть стати корисними для художників, які створюють інтерактивні виставки, а також для дослідників, які цікавляться взаємодією людини та мистецтва. Мета дослідження - створення та аналіз сценаріїв взаємодії глядачів з абстрактними картинами за допомогою доповненої реальності на підставі аналізу емоційного стану людини, а також дослідження того, які елементи картини сприймаються глядачами як найбільш важливі. Проаналізовано різні сценарії взаємодії глядачів з картинами, пропонуються методи для визначення емоційного стану людини, аналізу отриманих даних та висновки. Висновки: представлено та досліджено сценарії з використанням доповненої реальності AR на підставі аналізу емоційного стану людини. Обговорено оптимальні методи визначення емоційного стану людини. Проведено дослідження серед учасників та представлено узагальнені оцінки по обраним критеріям. Структура застосунку складається з фреймворку Vue.js та бібліотеки MindAR. Серверна частина написана на Node.js, в якості бази даних обрано об'єктно-реляційну систему PostgreSQL. Майбутні кроки можуть бути присвячено аналізу та збору даних, що допоможе розробникам створити більш ефективні сценарії, які будуть здатні викликати очікувані емоційні реакції у глядачів в інтерактивному мистецтві.

В монографії подається спроба осмислення перформативних практик XX та початку XXI ст. У першому та другому розділах книги проаналізовано загальні процеси, що визначають культурологічне та літературознавче функціонування перформативних стратегій. Наступні розділи присвячено безпосередньому аналізу виявів перформативності у різних видах мистецтва на основі спостережень авторками явищ української, польської та російської культур у широкому цивілізаційному контексті.

Запропоновано психологічну концепцію, яка пояснює сутність смішного. Згідно з нею смішне виникає там, де для індивіда раптом відкривається відмінність між його суб'єктивним уявленням про об'єкт і самим об'єктом, причому за умови, що попередньо ця відмінність ним не рефлексувалася. За умови відсутності такої рефлексії відокремлення образу об'єкта від самого об' єкта для індивіда видається онтологічно неможливою операцією. Відтак, із суб'єктивного погляду, сутність смішного є парадоксальною. Запропонована концепція смішного грунтується на теорії, яка пояснює закономірності формування суб'єктивних уявлень. Передбачено, що суб'єктивні уявлення формуються за два етапи. На першому створюються інтуїтивні гіпотези про якості об'єкта, засновані на асоціаціях. На другому етапі здійснюються рефлексія й аналітична перевірка щодо попередніх гіпотез. Водночас така рефлексія та перевірка можуть бути не виконані або виконані не в повному обсязі. У цьому випадку суб'єктивні уявлення залишаються не лише не верифікованими, але й не проблематизованими, що призводить до суб'єктивного злиття образу об'єкта та самого об'єкта. Саме такі уявлення становлять потенційну підставу для появи смішного. Проаналізовано деякі умови, які приводять до виокремлення у свідомості індивіда суб'єктивних уявлень про об'єкт від самого об'єкта. Передусім, ідеться про прийоми, які використовуються в гуморі. Їх аналіз дає змогу продемонструвати дію тих механізмів, які приводять до появи смішного, та унаочнити ту психічну реальність, яка за ними стоїть.

Здійснено наукове узагальнення та запропоновано нове розв'язання проблеми гумору у нормі та патології. Розроблено регуляторно-рівневу модель гумору, у якій гумор подано як засіб особистісної регуляції, що відбувається на різних рівнях та специфікований у нормі переважанням вищих рівнів, а в умовах патологічного функціонування - зміщенням до нижчих рівнів. Встановлено змістову специфіку генерації гумору у осіб з різними видами психічної патології та виявлено відмінності у змісті категорій гумору у нормі та при психічній патології: категорії, пов'язані з біологічним та соціальним рівнями регуляції, при психічній патології зустрічаються частіше, а категорії, пов'язані з рефлексивним та особистісним рівнями - рідше, ніж у нормі. Визначено відмінності у сприйманні гумору у осіб з різними видами психічної патології. Проаналізовано зв'язки здатності до генерування гумору з особистісними факторами, параметрами емоційного інтелекту та самооцінки, а також з невербальним інтелектом та вироблено наукове розуміння специфіки гумору у осіб з різними видами психічної патології. Узагальнення результатів емпіричного дослідження гумору у осіб з психічними розладами уможливило виокремлення таких "гумористичних" патопсихологічних симптомокомплексів, як шизофренічний, циклотимічний, дистимічний, невротичний, симптомокомплекси залежності від психоактивних речовин та симптомокомплекс розумової відсталості. Розроблено теоретичні основи програми регуляторно-рівневої гуморотерапії, здійснено її апробацію та доведено ефективність для групи осіб з психічною патологією.

Досліджено проблему підготовки майбутніх вчителів початкових класів до застосування гумору в педагогічній взаємодії. Уточнено сутність ключових понять дослідження, таких як "почуття гумору", "педагогічна взаємодія засобами гумору", "готовність майбутніх вчителів початкових класів до застосування гумору в педагогічній взаємодії". Визначено критерії, показники й охарактеризовано рівні готовності майбутніх вчителів початкових класів до застосування гумору. Розроблено й упроваджено модель підготовки майбутніх вчителів початкових класів до застосування гумору в педагогічній взаємодії.

Вперше розширено наукові уявлення про сутність та специфіку моральних почуттів особистості. Виділено драматичні ситуації як чинник, що впливає на становлення та поглиблення моральних почуттів особистості. Створено методичний аппарат щодо дослідження впливу драматичних ситуацій в мистецтві на емоційно-почуттєву сферу особистості. Встановлено зв'язок між моральними почуттями та рівнем моральної свідомості, виявлено участь морально-етичної відповідальності та ціннісних орієнтацій у поглибленні моральних почуттів. Виявлено, що спостереження, сприймання й оцінка драматичних ситуацій породжують моральні почуття. Розкрито сутність драматичних ситуацій, які частково поглиблюють моральні почуття й асимілюються з індивідуальним досвідом, утворюють образ драматичного. З’ясовано механізми функціонування моральних почуттів під час сприймання драматичних ситуацій, емпірично зафіксовані елементи досвіду, котрі ініціюють актуалізацію моральних почуттів, що окреслює феноменологічне поле морального-аморального, у якому вони діють. Доведено, що переживання драматичних ситуацій сприяє становленню та поглибленню моральних почуттів, стаючи подальшим регулятором поведінки особистості.

Висвітлено теоретичні та прикладні аспекти психології перцептивної діяльності в системі рекреації. Розкрито специфіку та значення рекреаційних методів і засобів на основі активізації перцептивної діяльності. Досліджено перцептивні характеристики художнього конструювання та композиційного формотворення образу світу як форми творчого світосприймання. Розглянуто індивідуальні та професійні особливості, творчі детермінанти перцептивної репрезентації образу світу студентів у продуктах їх вербальної та художньо-графічної діяльності. Акцентовано на тому, що образ світу, який складається упродовж усього життя індивіда з образних структур, внутрішніх проекцій світу, впливає на індивідуальні особливості його відображення в образах світу, які репрезентовано набором властивостей, таких, як обсяг, пропорції, перспектива, динаміка, форма, вага, колір, величина тощо, що визначає певні стратегії вирішення творчих завдань.

Наведено результати дослідження проблеми наративної інтерпретації особистістю (носієм масового дискурсу) естетичних переживань. Визначено особливості інтерпретації феномену "естетичне переживання" в науково-психологічному дискурсі. Обгрунтовано вплив надіндивідуальних дискурсивних чинників на формування індивідуальних особливостей конструювання та інтерпретації естетичних переживань особистості, а також роль прецедентних текстів у поширенні дискурсивних практик. Описано структуру і загальний обсяг концепту "естетичне переживання", що побутує в межах масового дискурсу, а також запропоновано типологію наративних моделей інтерпретації зазначеного феномену.

Досліджено соціокультурні й індивідуальні особливості розвитку почуття гумору в учнів старших класів. Розкрито сутність та запропоновано визначення терміну "почуття гумору". Проведено системно-структурний аналіз чинників розвитку почуття гумору як переживання-діяльності та з'ясовано зміст її опера- й інтенціональної сторін. Проведено емпіричне дослідження соціокультурної й індивідуальної специфіки розвитку почуття гумору у старшокласників. Встановлено, що соціокультурна особливість розвитку почуття гумору в старшокласників полягає в тому, що вплив соціального оточення (як носія соціокультурного змісту) не є провідним чинником у генезі почуття гумору. Рівень розвитку почуття гумору істотно пов'язаний з індивідуальними особливостями респондентів, зокрема, з ціннісними орієнтаціями. На основі аналізу одержаних емпіричних даних розроблено психолого-педагогічні засади розвитку почуття гумору у старшокласників і створено відповідну модель, яка складається з когнітивно-перцептивної, потребово-мотиваційної та ціннісно-смислової структурних складових. Запропоновано програму та соціально-психологічний тренінг розвитку почуття гумору в старшокласників. Методичні засоби, що увійшли до них, розроблено на засадах когнітивно-стильового підходу та є взаємопов'язаними відповідно до такої логіки - гнучкість мислення постає як когнітивний механізм фрустраційної толерантності та як засіб переосмислення фокального об'єкту "спілкування" в напрямку збільшення його цінності. В свою чергу, спілкування виступає як поведінкова форма фрустраційної толерантності. Проведеним формувальним експериментом в

ерифіковано психолого-педагогічну модель розвитку почуття гумору в старшокласників і доведено ефективність і дієвість розробленої програми та соціально-психологічного тренінгу.

Висвітлено загальні закономірності репрезентації дійсності залежно від способу взаємодії людини із цією дійсністю. На основі запропонованої теорії смислових трансформацій запропоновано психологічне пояснення таких внутрішньо складних феноменів, як гра, метафора, міф, смішне. За допомогою аналізу різних шляхів розвитку та перетворення смислу досліджено розвивальний та маніпулятивний потенціал соціокультурних впливів. Розглянуто смислові колізії таких явищ сучасного соціального світу, як комерційна реклама, політичний піар, мода, масова культура.

Проаналізовано проблему формування катарсичного сприйняття особистості як значеннєвого складника музичного сприйняття, охарактеризовано поняття катарсичного об'єкта та 5 видів катарсичної діяльності. Представлено напрями формування катарсичного сприйняття музичного образу в майбутніх учителів музики. Розглянуто серію завдань (художній аналіз катарсичних об'єктів, розповіді про твори мистецтва, "інструментування" художнього твору, підготовка катарсичних занять), що спрямовані на опанування студентами різних видів катарсичної діяльності в навчально-виховному процесі університету.

Проаналізовано синестезійні витоки естетичної чуттєвості. Досліджено трансформацію змісту синестезійних витоків естетичної чуттєвості в історико-філософській традиції, здійснено ретроспективний аналіз зародження естетичної чуттєвості й експлікацію естетичної чуттєвості в класичній філософській думці. Окреслено проблему естетичної чуттєвості в контексті самоусвідомлення сучасної естетики та досліджено синестезію як феномен філософських, естетичних і психологічних вчень, розглянуто вплив синестезії на формування естетичної чуттєвості, зокрема, синестезійного сприйняття та синестезійних почуттів. Проаналізовано синестезійні витоки мовної комунікації, художню мову й її основні виміри як спосіб здійснення синестезії, з'ясовано природу синестезійної метафори й її втілення у поезії. Висвітлено перспективні шляхи дослідження синестезії у мистецтві.

Розглянуто мистецтво як один із найбільших дієвих засобів упередження та мінімалізації агресивності. Окреслено основні аспекти впливу художніх творів на інтелектуальний розвиток індивіда, на формування моральних цінностей, що в свою чергу забезпечує фундамент соціальних відносин, а також дій та вчинків людей.

Зазначено, що аналіз останніх наукових праць свідчить про те, що на сучасному етапі наукова думка розглядає художнє сприйняття лише на основі споглядання мистецтва, а дане дослідження наголошує, що творчість може народжуватися і на основі елементів дійсності, нашого довкілля. Наведено етапи і результати експериментального дослідження сприйняття художнього образу студентами творчих і гуманітарних спеціальностей Херсонського державного університету на основі елементів дійсності з використанням стимульного матеріалу методики П. Торренса, який є набором незавершених фігур. Розглянуто нейтральний елемент простору невідомої фігури, який пропонує П. Торранс як одиницю предметності, яка, розвиваючись людиною, стає образом. Наголошено, що художній образ породжується будь-яким елементом світу, якщо людина, працюючи над ним, виконує не лише механічну роботу (завершити малюнок), а й проектує в образ свої почуття, емоції, думки, потреби, які з часом вмирають. Визначено головні особливості сприйняття, що виявляють здатність людини перетворювати елемент довкілля на образ: предметність, цілісність сприйняття, категоріальність, образ (критерій "тематика образів"), константність.

Висвітлено надзвичайно актуальну проблему впливу творів мистецтва на особистість через особливості естетичного сприйняття. Надано характеристику розвитку проблеми вивчення естетичного сприйняття у різних науках. Зазначено, що відношення до творів мистецтва є специфічним пізнанням об'єктивної дійсності, яке відбувається у формі художніх образів. Розглянуто концепції естетичного сприйняття минулого до сьогодення, надано порівняльний аналіз цих концепцій та виокремлено сутнісні ознаки. Наведено психодіагностичні інструментарії визначення рівнів розвитку естетичного сприйняття через власну розроблену методику. Визначено рівні естетичного сприйняття, надано класифікацію типів опису естетичного об'єкту, п'ять способів сприйняття, а також визначено типи реакцій на твори мистецтва.

Розглянуто проблему впливу особливостей культури на формування психіки людини. Доведено, що культура, будучи компонентом людської психіки, детермінує вітосприймання людини, її поведінку та впливає на формування її образу світу.

Наведено результати теоретико-експериментального дослідження естетичних почуттів у структурі Я-образу. Увагу приділено аналізу таких естетичних характеристик особистості, як естетичні сприйняття, почуття, відношення та потреби. Розкрито психологічну сутність самосвідомості, Я-концепції, систем "Я" та "не-Я", особливості формування Я-образу через механізм трансформації, рефлексії. Запропоновано модель Я-образу, методи діагностики естетичних почуттів, а також програму соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на гармонійний розвиток Я-образу особистості через актуалізацію естетичних почуттів.

Проведено дослідження гештальт-естетики відомого американськго ученого Р. Арнхейма. Проаналізовано основні ететичні ідеї та положення його концепції візуального мислення, розкрито специфіку трансформації візуальності у різних видах мистецтва. Розглянуто базові закони гештальт-естетики Р. Арнхейма, на підставі яких пояснено основні психологічні процеси у свідомості людини, зокрема, творче мислення й естетичне сприйняття. Із використанням міждисциплінарних можливостей естетичного знання розкрито сутність поняття візуального мислення як активного творчого процесу, що відбувається у свідомості як митців, так і глядачів. На підставі аналізу історичного, теоретичного й еміричного матеріалів визначено особливості сприйняття естетичної структури візуальних мистецтв та розкрито й обгрунтовано теоретичні засади визначення специфіки видів мистецтва в контексті гештальт-естетики. Пояснено трансформацію візуальності у кіно-, фото- й інших видах сучасного мистецтва.

Встановлено психологічні особливості та умови творчої соціалізації особистості на етапі ранньої юності. Проаналізовано взаємозв’язок процесу соціалізації й творчості особистості. Зроблено висновок про те, що означена технологія сприяє оптимізації рівня творчої соціалізації раннього юнацького віку.

Определены психологические особенности и условия творческой социализации личности на этапе ранней юности. Проанализирована взаимосвязь процесса социализации и творчества личности. Сделан вывод о том, что представленная технология способствует оптимизации уровня творческой социализации раннего юношеского возраста.

The article is devoted the study of features of creative socialization of the personality on the stage of early youth. The analysis of intercommunication of process of socialization and creation of the personality is given. The model if «creative socialization of the personality» is presented. Technology of organization of the personality of early youth age is developed. The psychological terms of creative socialization are set. The results of forming experiment are presented.

Розглянуто мистецтво як фактор формування емоційної культури студентів. Мистецтво виступає засобом виховання духовності та емоційності.