Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.760.53

Рубрики:

Неправильне розташування жіночих статевих органів

Шифр НБУВ: Ж22335 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На основании результатов анализа 142 патогистологических исследований операционного материала после трансвагинальной экстирпации матки по поводу опущения и выпадения половых органов сделан вывод о наличии у данных пациенток высокой частоты предопухолевой патологии матки, эндометрия и шейки матки. Полученные результаты свидетельствуют о необходимости предварительного предоперационного обследования больных для выявления патологии половых органов и учета результатов при выборе объема оперативного лечения.

Виявлено позитивні особливості розвитку репаративних процесів у тканинах стінки піхви після нанесення лазерної рани у порівнянні з ранами механічними. Розроблено схему передопераційної підготовки жінок постменопаузального віку з пролапсами геніталій, у яких чільне місце посіла замісна гормональна терапія препаратами естрогенної дії. Адаптовано техніку фотогідропрепарування та лазерно-механічних швів до оперативних втручань у разі корекції аномальних положень жіночих внутрішніх статевих органів. З використанням клінічних, параклінічних, інструментальних і катамнестичних даних засвідчено позитивні ефекти названих технологій у разі проведення втручань, у післяопераційний період, а також безпечність методів для суміжних органів. Виявлено позитивне покращання віддалених анатомічних і функціональних результатів. Архівно-статистичним шляхом встановлено деякі етіологічні, патогенетичні та клінічні особливості патології у жінок.

Наведено результати клініко-лабораторно-інстументального, оперативного лікування та поетапної реабілітації у разі опущення та випадіння внутрішніх геніталій у жінок дітородного віку. Обстежено 105 жінок дітородного віку з опущенням та випадінням внутрішніх геніталій, з них 85 основної групи і 20 контрольної. Проведено реовазографію м'язів тазового дна, а також вивчено стан імунорезистентності організму. Оперовано 105 жінок репродуктивного віку з опущенням та випадінням геніталій - пластика стінок піхви (закріплення фасцій січового міхура трьома капроновими лігатурами, фіксація круглих зв'язок або культі шийки матки до апоневрозу передньої черевної стінки). Проводилось немедикаментозне та реабілітаційне лікування основної групи. Після лікування спостережено поліпшення гемодинаміки м'язів тазового дна та промежини, імунологічних показників. Запропоновано метод лікування, який поліпшує кровообіг органів малого таза, стимулює функцію яєчників, має протизапальну та знеболювальну дії, що сприяє більш швидкому відновленню порушеної репродуктивної функції. Ефективність лікування - 92,3 %. Протягом трьох років рецидивів не спостережено.

На підставі багатофакторних ретроспективних аналізів установлено чинники ризику виникнення генітального пролапсу, що є пріоритетними у різні фізіологічні періоди життя жінки, та чинники ризику розвитку рецидивів захворювання. Запропоновано їх бальну оцінку та розроблено критерії формування груп ризику розвитку післяпологової недостатності тазового дна як однієї з провідних причин виникнення генітального пролапсу у репродуктивному віці та рецидивів після хірургічного лікування з застосуванням методів корекції, які передбачають використання запропонованих сполучнотканинних структур. Запропоновано та впроваджено програму комплексної хірургічної реабілітації, спрямовану на ліквідацію дефектів піхвової анатомії, усунення функціональних порушень суміжних тазових органів і запобігання порушенням, зумовленим хірургічним лікуванням, а також профілактику післяопераційних ускладнень і ранніх рецидивів. Розроблено заходи профілактики післяпологової недостатності тазового дна у породіль групи ризику її підвищеної травматизації. Оцінено ефективність їх використання. У жінок, які складають групу ризику розвитку рецидивів генітального пролапсу, запропоновано та впроваджено застосування методів жорсткої фіксації органів, що випадають, до стінок таза та фасціальної реконструкції з використанням синтетичних матеріалів.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано шляхи покращання результатів оперативного лікування хворих з опущенням і випадінням внутрішніх статевих органів. На підставі результатів клінічних, мікробіологічних, імунологічних досліджень запропоновано впровадження нового методу лікування післяопераційних ран піхви аплікаціями озонованою оливковою олією. Проведено обстеження 60-ти жінок з опущенням і випадінням внутрішніх статевих органів, яким лікування пролапсу виконано в обсязі екстирпації матки через піхву з кольпоперінеолеватаропластикою. Проведено порівняльне вивчення ефективності використання аплікацій озонованою оливковою олією та традиційних антисептиків для лікування пацієнток з опущенням і випадінням статевих органів. Розглянуто особливості перебігу ранового процесу, встановлено зміни мікробіоценозу ран і рівень імунної реактивності організму. Визначено фактори ризику розвитку гнійно-запальних ускладнень у жінок після проведення піхвової гістеректомії. Виявлено більшу ефективність застосування озонованої оливкової олії у вигляді аплікацій на рану. Встановлено, що результати використання методів дослідження загального та місцевого імунітету, мікробіоценозу піхви до оперативного лікування та в післяопераційному періоді є інформативними та достовірними критеріями діагностики перебігу ранового процесу. На підставі вивчення стану місцевого імунітету рани піхви розроблено патогенетично обгрунтований метод прогнозування ефективності лікування післяопераційних ран. Вперше у гінекологічній практиці розроблено та впроваджено методику лікування післяопераційних ран піхви аплікаціями озонованої оливкової олії.

Досліджено основні клініко-параклінічні критерії вибору тактики оперативного втручання. Проаналізовано клінічну ефективність розробленої та впровадженої в практику діагностично-лікувальної тактики ведення пацієнток з генітальним пролапсом у поєднанні з нетриманням сечі за напруги, застосування якої сприяло покращанню найближчих та віддалених результатів лікування, зниженню частоти ускладнень і покращанню якості життя досліджуваних хворих.

Встановлено типи цисто-уретроцеле та механізм розвитку нетримання сечі у жінок з цистолеле. Розроблено математичну модель зв'язку положення сечового міхура й уретри з функціональними порушеннями сечовипускання, що дозволила розробити критерії вибору типу й об'єму хірургічної корекції симптотичного цисто-уретроцеле.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.760.53-5

Рубрики:

Неправильне розташування жіночих статевих органів

Шифр НБУВ: Ж23282 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.760.53-5

Рубрики:

Неправильне розташування жіночих статевих органів

Шифр НБУВ: Ж23282 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Представлены результаты обследования 45 женщин с рецидивом генитального пролапса на этапе подготовки к повторному оперативному вмешательству с использованием магнитно-резонансной томографии. Период наблюдения составил 4 года. Динамическое исследование тазового дна выполнялось врачом-радиологом на высокопольном магнитно-резонансном томографе Philips Intera 1,5 Tesla с возможностью 3D моделирования, получения срезов толщиной до 1 мм в любой плоскости, высокой дифференциацией мягких тканей (связок, мышц). Исследование показало, что классификация пролапса по стадиям удобна для стандартизации диагностики, однако она менее полезна для дифференцированного подхода к выбору хирургической стратегии, так как не учитывает нюансы хирургической анатомии. Разработанный алгоритм динамической магнитно-резонансной томографии у пациентов с рецидивной тазовой грыжей существенно повышает качество диагностики, позволяет учитывать взаимоотношения между сегментами и правильно оценить вид дефекта, наличие поражения других органов, определить степень поражения мышечного и фасциально-лигаментарного аппарата, в деталях планировать будущее хирургическое вмешательство. Динамическая магнитно-резонансной томография дает возможность определиться с объемом операции, прогнозировать возможные интраоперационные осложнения и результаты операции, избежать изменений плана операции непосредственно в ходе операции, минимизировать риск развития рецидива и необходимость выполнения повторных оперативных вмешательств. В послеоперационном периоде определить в каком топографическом соотношении находятся между собой органы малого таза, качество установки протеза. Магнитно-резонансная диагностика, по сравнению с другими методиками исследований, безвредна для пациентов, не имеет ограничений в плоскости исследования, дает возможность широко использовать ее как для объективной диагностики, так и для динамического наблюдения в процессе лечения в оперативной гинекологии.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.760.53

Рубрики:

Неправильне розташування жіночих статевих органів

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обгрунтовано застосування синтетичних матеріалів з метою зниження кількості рецидивів у пацієнток, що становлять групу ризику їх виникнення після хірургічного лікування цистоцеле і ректоцеле. Визначено, що частота рецидивів захворювання в 82,5 % випадків пов'язана з порушеннями з боку фасціальних тазових структур, що використовуються для реконструкції нормального взаєморозташування тазових органів. Встановлено залежність виникнення рецидивів від факторів ризику, що свідчать про наявність сполучнотканинної недостатності, обумовленої дистрофічними змінами або наявністю системної дисплазії сполучної тканини. Запропоновано математичну модель розрахунку індивідуального ризику розвитку рецидивів захворювання після його хірургічного лікування. Об'єктивність прогностичних даних, одержаних у результаті побудови математичної моделі, підтверджено дослідженням морфологічних особливостей будови і обмінних процесів сполучної тканини у хворих, віднесених до групи ризику. Зазначено, що застосування методів неофасціогенезу в хірургічному лікуванні цистоцеле і ректоцеле у таких пацієнток дозволяє знизити частоту рецидивів в 4,3 раза у порівнянні з методами, заснованими на використанні власних сполучнотканинних структур. Разом з тим, рутинне використання даних методів є недоцільним у зв'язку з істотним ускладненням оперативного втручання і наявністю високого ризику інтра- і післяопераційних ускладнень.

Запропоновано нове вирішення актуального завдання сучасної оперативної гінекології - підвищення ефективності лікування рецидиву генітального пролапсу (РГП) у жінок. Наведено комплексний підхід щодо оцінювання результатів епідеміологічного, клініко-інструментального, гістологічного та біохімічного дослідження, які дозволили встановити низьку ефективність лікування РГП із застосуванням власних тканин. Вперше на достатньому статистичному матеріалі (1 795 жінок у менопаузі) уточнено частоту формування та структуру клінічних форм РГП, терміни початку захворювання та його клінічний перебіг. Встановлено, що більшість "стандартних" оперативних методик створюють додаткові умови для формування РГП, в результаті чого 35,1 % пацієнток оперуються повторно. Уточнено фактори ризику, що сприяють прогресуванню різних форм РГП, та їх зв’язок із дисплазією сполучної тканини (ДСТ). Супутня ДСТ та екстрагенітальна патологія скорочують терміни формування та сприяють прогресуванню та декомпенсації клінічних ознак захворювання. Встановлено асоціацію РГП з високою частотою патології органів серцево-судинної, травної та дихальної систем, шкіри та опорно-рухової системи. Вперше уточнено деякі гормонозалежні механізми РГП, які пов’язані з гіпоестрогенією, з дисбалансом статевих гормонів та супресією експресії рецепторів ER і PgR у фасціально-лігаментарному апараті статевих органів (ФЛАСО) та слизовій піхви, що обумовлює метаболічні порушення, втрату опорно-механічних властивостей та еластичності сполучнотканинних структур фасціального апарату піхви, дистрофічні зміни в структурі фіксувального апарату матки на тлі ДСТ, прогресування дистрофічних змін після застосування радикальних методів хірургічного лікування ГП. Вперше подано оцінку діагностичного значення різних методів дослідження (МРТ, УЗД, клінічні методи, функціональні проби) у визначенні топографії дефектів ФЛАСО, методу корекції та ефективності лікування різних форм РГП. Вперше запропоновано класифікацію рецидивів генітального пролапсу після його хірургічного лікування за клініко-топографічними ознаками дефектів ФЛАСО, яка дозволяє оптимізувати вибір методу хірургічної корекції дефекту. Вперше на підставі поведеного дослідження запропоновано концепцію хірургічної тактики та сучасного комплексного підходу до передопераційної підготовки та реабілітації жінок з РГП. Показано, що комплексна передопераційна підготовка та післяопераційна реабілітація за запропонованою схемою покращують безпосередні та віддалені результати реконструктивних операцій з приводу РГП.

Викладено особливості підвищення ефективності діагностики та консервативного лікування пролапсу геніталій у породіль після пологів крупним плодом. Встановлено типові клінічні прояви пролапсу геніталій, ультразвукові показники стану структур тазового дна та анамнестичні фактори ризику пролапсу геніталій після пологів крупним плодом. Запропоновано шкалу комплексної оцінки тяжкості пролапсу з урахуванням виразності суб’єктивних та об’єктивних симптомів і стану сухожильно-м’язових структур тазового дна. Проаналізовано маркери стану сполучнотканинного матриксу, виявлено порушення метаболізму сполучної тканини. Обгрунтовано комплекс консервативного лікування із застосування коригуючої гімнастики, спрямованої на нормалізацію тонусу м’язів черевного пресу та тазового дна в поєднанні з місцевою та загальною метаболічною терапією, який дозволив покращити результати лікування у разі пролапсу геніталій І та II ступеня.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.760.53

Рубрики:

Неправильне розташування жіночих статевих органів

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Цель исследования - изучение вопроса, насколько наличие пролапса половых органов влияет на уродинамику и установление диагноза стрессового недержания мочи (СНМ). Обследована 51 женщина с СНМ и пролапсом половых органов различной степени, а также 35 здоровых женщин. Всем обследованным проведено стандартное и модифицированное комбинированное уродинамическое исследование. Отличием модифицированного исследования было то, что все основные уродинамические показатели определялись в условиях моделирования коррекции пролапса половых органов по разработанной авторами методике. Проведенное исследование показало, что диагностика типов СНМ при наличии пролапса половых органов затруднена и слабоинформативна из-за изменения отношения и расположения половых органов, что создает артефакты и искажает важные диагностические уродинамические показатели при проведении стандартного комбинированного уродинамического исследования, снижая эффективность коррекции и увеличивая количество осложнений. Сделан вывод, что на основании достоверной диагностики типов СНМ на дооперационном этапе при сочетании его с пролапсом половых органов можно прогнозировать отсутствие или сохранение недержания мочи после коррекции пролапса почти у 15 % пациенток.

Проведено обстеження та лікування 75 жінок з рецидивним генітальним пролапсом переднього сегмента піхви. Оцінено особливості використання синтетичних імплантів запропонованої форми. У 47 пацієнток проведено відновлення слизової оболонки піхви у 2 ряди, у 28 пацієнток використано однорядний шов. Описано методику встановлення й особливості застосування імпланта, можливі ускладнення. У випадку застосування системи "Лямбда" у 3 (4,0 %) випадках формувалися гематоми. Поранення порожнистих органів відзначено у 3 (4,0 %) випадках. Проаналізовано причини післяопераційних ускладнень і запропоновано методи їх профілактики. Визначено ефективність лікувально-профілактичних заходів у післяопераційний період. Використання дворядного шва знижувало ризик формування пролежнів і грануляційних поліпів в області післяопераційного шва з 21,4 до 2,1 % і знижувало ризик розвитку повторних рецидивів до 6,7 %.

Покращано результати хірургічного лікування жінок, хворих на стресове нетримання сечі в поєднанні з пролапсом тазових органів, на підставі вибору оптимальної хірургічної тактики завдяки використанню модифікованого уродинамічного обстеження. Вивчено особливості анамнезу та клінічного статусу, стан утримання сечі, результати різних видів оперативного втручання у жінок з наявністю пролапсу тазових органів та без нього. Доведено, що некорегований генітальний пролапс є фактором, що збільшує вірогідність негативних результатів хірургічного лікування стресового нетримання сечі у пацієнток, у яких пролапс геніталій не діагностований до операції або його наявність не врахована під час виконання оперативного втручання. Показано, що використання пристроїв, моделювальних корекцію пролапсу, дозволяє проводити диференціальну діагностику 2 і 3 типів нетримання сечі у пацієнток, нетримання сечі в яких супроводжується пролапсом геніталій. Показано, що на підставі результатів уродинамічного дослідження за умов моделювання корекції пролапсу можна прогнозувати появу стресового нетримання сечі після хірургічної корекції пролапсу. Визначено показання до одномоментної корекції пролапсу та нетримання сечі, а також уникнення непотрібної операції з приводу стресового нетримання сечі. Впровадження в клінічну практику удосконалену малоінвазивну методику хірургічного лікування різних типів стресового нетримання сечі в поєднанні з пролапсом тазових органів дозволило скоротити кількість ускладнень, частоту рецидивів, скоротити тривалість лікування, підвищити ефективність оперативного лікування й якість життя пацієнток