Изучено течение беременности и её исходов у 108 беременных с рубцом на матке после кесарева сечения (КС). Развитие патологических процессов в фетоплацентарном комплексе (ФПК) беременных с рубцом на матке после КС, вне зависимости от наличия осложнений беременности и/или экстрагенитальных заболеваний, начинается в 1-ом триместре гестации. Под влиянием рубца на матке и измененной структуры миометрия возникают нарушения морфофункционального состояния ФПК и физического развития плода уже в 1-ой половине беременности. Установлено позитивное влияние санаторного оздоровления на состояние ФПК беременных с рубцом на матке после КС.

Результаты проведенных исследований свидетельствуют о существенной разнице особенностей течения беременности и родов у женщин, имеющих медицинский аборт в анамнезе и не имеющих отягощенного анамнеза. Можно утверждать, что ряд осложнений, развившихся во время беременности у женщин основной группы, связан с ранее перенесенной операцией медицинского аборта (угроза прерывания беременности, аномалии родовой деятельности, плотное прикрепление плаценты, внутриутробное инфицирование плода). Полученные результаты указывают на необходимость усовершенствования алгоритма ведения беременности и родов у женщин с первым медицинским абортом в анамнезе.

Відображено перспективу зниження частоти повторних кесаревих розтинів за рахунок вагінальних пологів у жінок з одним рубцем на матці. Проаналізувавши випадки вдалих ВПКР, виявлено сприятливі фактори для їх проведення: вік вагітної, вагінальні пологи в анамнезі, маса тіла плода, інтервал між пологами понад 2 років, термін вагітності, регулярне допологове спостереження та психологічна готовність жінок. Існує висока необхідність підготовки жінок з рубцем на матці до настання наступної вагітності. Основним фактором адекватної підготовки все ж є психопрофілактична підготовка.

Описан случай спонтанной беременности у пациентки с девятилетним периодом лечения бесплодия после гистероскопического удаления крупного субмукозного узла. Гистероскопия показана всем пациенткам с бесплодием, безуспешно леченном в течение года даже в случаях, когда ультразвуковые и другие неинвазивные методы исследования не выявляют внутриматочной патологии.

У дослідженні вивчено прогностичне значення функціонального стану матки, її нижнього сегмента та післяопераційного рубця щодо успіху спроби пологів у жінок з кесаревим розтином в анамнезі. У результаті комплексного обстеження жінок із кесаревим розтином в анамнезі у порівнянні з жінками, які народжують повторно, встановлено високе прогностичне значення тесту на активність нижнього сегмента матки за умов змодельованої перейми.

Проаналізовано результати розродження 365 жінок із рубцем на матці та ретроспективний аналіз розродження 2000 жінок (1000 вагітних із повноцінним і 1000 вагітних із неповноцінним рубцем на матці) шляхом операції кесарева розтину. Розроблено об'єктивні критерії оцінювання повноцінності післяопераційного рубця нижнього сегмента матки, впроваджено раціональні методи профілактики акушерсько-перинатальних ускладнень в післяпологовий і післяопераційний періоди.

Вперше на підставі проведеного комплексного клініко-інструментального, ультразвукового, біохімічного та гормонального досліджень розроблено алгоритм діагностичних, лікувально-профілактичних заходів, спрямований на покращання репродуктивної функції у жінок з лейоміомою матки (ЛМ). Одержано нові дані про взаємозв'язок репродуктивного здоров'я у жінок, оперованих з приводу ЛМ, зі станом процесу репарації в матці та ендокринного регулювання репродуктивної системи. Показано, що головними чинниками безпліддя та невиношування вагітності у жінок, оперованих з приводу ЛМ, є запальна реакція у ендо- та міометрії, підвищення у крові рівня прозапальних цитокінів, порушення гормональної функції яєчників, ановуляція і недостатність лютеїнової фази менструального циклу. Розширено наявні дані про патогенез репродуктивних втрат у жінок з ЛМ, науково обгрунтовано необхідність удосконалення лікувально-профілактичних і реабілітаційних заходів після органозберігальних операцій. Вперше науково обгрунтовано строки планування вагітності після операції міомектомії у жінок з ЛМ, які обумовлені чіткими закономірностями відновного процесу у ендо- та міометрії у процесі репарації тканин після хірургічного видалення вузлів. Показано доцільність скринінгового обстеження жінок на протязі перших трьох місяців після операції міомектомії на прохідність маткових труб для виключення їх обструкції, пов'язаної з післяопераційною злуковою хворобою, що надає можливість раннього вибору адекватної програми відновлення репродуктивної функції. Вперше для жінок після операції міомектомії запропоновано активну прегравід

арну підготовку із застосуванням ранньої стимуляції функції яєчників та індукції овуляції медикаментозними засобами і досягнуто більшу частоту запліднення, ніж в спонтанному менструальному циклі.

Проаналізовано основи прогнозування, раціонального клінічного ведення, вибору оптимальних методів розродження та проведення операції кесаревого розтину у жінок з рубцем на матці. Досліджено вплив інфекційної, соматичної і акушерсько-гінекологічної патології, паритету, клінічної акушерської та інтраопераційної ситуації на формування морфофункціональної повноцінності матки. Розкрито інформативні клініко-інструментальні ознаки, діагностичні і прогностичні критерії, що дозволяють прогнозувати утворення повноцінного гістеротомного рубця. На підставі морфологічного аналізу виділено контури васкуляризації матки, особливості регенерації гладких м'язових клітин міометрія в залежності від морфофункціональної повноцінності ділянки гістерорафії та їх взаємовідношення із компонентами мікроциркуляторного русла у ділянках різних рубців. За патоморфологічною структурою охарактеризовано три типи рубців на матці - повноцінний, умовно повноцінний і неповноцінний. Наведено тактику і алгоритми клінічного ведення вагітності та пологів у жінок з рубцем на матці, обгрунтовано окремі хірургічні методики проведення повторного кесаревого розтину і атравматичного інтраопераційного вилучення плода із матки. Доведено, що запропоновані клінічні заходи забезпечують зниження показників материнської і перинатальної захворюваності та смертності, зменшують кількість інтра- та післяопераційних ускладнень і пуерперальних захворювань у породіль.

Під спостереженням було 251 вагітна, гестаційний період яких проходив на тлі рубця на матці в нижньому сегменті матки після попереднього кесаревого розтину. 225 вагітних були прооперовані повторно, 26 жінок народили самостійно (10,3 % від усіх вагітних із рубцем на матці). Встановлено, що у разі правильної оцінки факторів ризику вагінальні пологи в жінок із рубцем на матці проходять фізіологічно. Наявність рубця на матці в нижньому сегменті суттєво не впливає на характер пологової діяльності та тривалості пологів. Збільшення маси плода до 300 г у разі вагінальних пологів у жінок із рубцем на матці не призводить до зростання як акушерських, так і перинатальних ускладнень. Зростання під час вагітності з рубцем на матці таких ускладнень, як плацентація по рубцю та неспроможність рубця становить високий ризик розвитку як материнської, так і перинатальної патології.

Проведений аналіз перебігу вагітності у жінок з оперованою шийкою матки (ШМ) показав, що застосування радикальних і травматичних методів лікування захворювань ШМ призвело до збільшення кількості запальних процесів у піхві (57,5 %). Найбільш виражені зміни за даними цервікометрії виявлено в групі жінок після діатермоконізації ШМ. Після проведених діатермокоагуляції і кріодеструкції достовірної різниці не виявлено. У жінок після лазерної вапоризації довжина ШМ мала нормальні показники протягом вагітності, що може свідчити про мінімальні пошкодження, які відчуває ШМ під час лікування за допомогою даного методу.

Мета дослідження - вивчити порівняльні аспекти плацентарної дисфункції (ПД) у жінок з рубцем на матці після кесарева розтину та консервативної міомектомії на підставі оцінювання клініко-лабораторних, гормональних, функціональних і морфологічних особливостей формування та функціонального стану фетоплацентарного комплексу. Проведено комплексне оцінювання стану фетоплацентарного комплексу у 50 жінок з рубцем на матці після кесарева розтину (1-а група) і у 50 жінок після консервативної міомектомії з приводу лейоміоми матки, виконаної до настання даної вагітності (2-а група). Контрольну групу склали 50 жінок, які народжують уперше, без акушерської та соматичної патології, розроджених через природні пологові шляхи. Встановлено, що частота повторного абдомінального розродження у жінок з рубцем на матці після кесарева розтину складає 80,0%, в структурі показань переважають ПД (40,0 %), клініко-ехографічні ознаки неспроможності рубця на матці (40,0 %) та екстрагенітальна патологія (20,0 %). Частота кесарева розтину у жінок з рубцем на матці після консервативної міомектомії складає 40,0 %, у структурі показань частіше зустрічаються ПД (50,0 %), аномалії пологової діяльності (20,0 %), тазове передлежання великого плода (20,0 %) і відмова від вагінальних пологів на тлі тривалого безпліддя та використання ДРТ (20,0 %). Перинатальні наслідки розродження жінок з рубцем на матці залежать від причин його появи. Для покращання перинатальних наслідків розродження жінок з рубцем на матці слід використовувати індивідуальний підхід з обговоренням можливості розродження жінок через природні пологові шляхи, але тільки у тих випадках, коли це дозволяє стан рубця на матці та функціональний стан фетоплацентарного комплексу.

Мета дослідження - підвищення частоти розродження per vias naturales і зниження частоти перинатальної патології у жінок з рубцем на матці (РНМ) на підставі вдосконалення та впровадження методики індивідуальної підготовки подружньої пари під час вагітності та розродження. Проведено комплексне обстеження 150 пацієнток з РНМ, яких було розподілено на дві групи: у 1-у групу ввійшли 100 жінок із РНМ, яким виконано повторний кесарів розтин; до 2-ї групи ввійшли 50 жінок із РНМ, розроджених через природні пологові шляхи. Використання родинно орієнтованих технологій у жінок з РНМ надає можливість поліпшити клінічний перебіг вагітності, знизити частоту порушень функціонального стану фетоплацентарного комплексу, нормалізувати психоемоційний статус і сприяти розродженню через природні пологові шляхи без погіршення показників перинатальної патології та постнатальної адаптації новонароджених. Одержані результати надають право рекомендувати вдосконалений алгоритм тактики ведення вагітності для широкого використання у практичній охороні здоров'я.

Частота наступления беременности с имплантацией в области рубца на матке, которая была крайне низкой до недавнего времени, сейчас неуклонно растет. И все больше случаев описывается в медицинской литературе. Тридцативосьмилетняя женщина с тремя кесаревыми сечениями в анамнезе госпитализирована с пятинедельной беременностью и жалобами на вагинальное кровотечение и незначительный дискомфорт внизу живота. Диагноз беременности с имплантацией в области рубца на матке был установлен при трансвагинальном ультразвуковом исследовании и позже подтвержден магнитно-резонансной томографией (МРТ). Менеджмент включал инъекции хлорида калия в плодное яйцо в сочетании с местным и системным применением метотрексата. В ходе наблюдения за пациенткой определялся уровень бета-хорионического гонадотропина человека до достижения нормального для небеременных уровня с последующим сканированием МРТ до момента полного разрешения беременности. Из-за редкости данного состояния нет никаких руководящих принципов для его менеджмента.

Патогенетично обгрунтовано передлежання плаценти у жінок з рубцем на матці після кесарева розтину. Наведено фактори, що зумовлюють виникнення даної патології у жінок з рубцем на матці. Розглянуто феномен міграції плаценти. Описано клінічні симптоми передлежання плаценти та обгрунтовано механізми їх виникнення. Розглянуто варіанти ведення жінок з рубцем на матці при передлежанні плаценти відповідно до об'єму крововтрати.

Описано клінічний випадок ведення вагітності й пологів у пацієнтки з рубцем на матці. Відзначено деонтологічні моменти, підкреслено важливість контакту між лікарем і пацієнткою для успішного народження дитини. Висновки: вагітні групи ризику за перинатальних втрат потребують детального роз'яснення і рутинного нагадування правил інформаційної гігієни. Контакт лікаря із пацієнткою на всіх етапах вагітності надає змогу здійснювати адекватну психологічну профілактику і таким чином сприяє створенню спокійної атмосфери для виношування вагітності, що у віддаленій перспективі відіграє роль у соціальній адаптації дітей. Психологічна профілактична робота медичного персоналу з вагітними-одиначками, урахування тонкощів психологічних моментів і деонтології, акцент на спокійному виношуванні, народженні та грудному вигодовуванні дітей лежать в основі соціального благополуччя суспільства. У структурі медичного консультування завжди є запит на дотичність до індивідуального клінічного випадку фахівця з перинатальної психології та психолога.

Останніми роками спостерігається збільшення кількості операцій на матці у жінок репродуктивного віку з формуванням "синдрому оперованої матки" (СОМ), що може призвести до ускладненого перебігу вагітності та пологів. Мета дослідження - оцінка анатомо-функціональних особливостей рубця на матці, перебігу вагітності та перинатальних наслідків у жінок із СОМ. Проведено проспективний аналіз клініко-анамнестичних даних, перебігу вагітності та пологів у 398 жінок із СОМ; здійснено в динамиці ультразвукову та доплерометричну оцінку морфофункціонального стану матки за допомогою апарату Accuvix V20 Prestige (Samsung Medison, Південна Корея). Статистичний аналіз проведено за програмою Statistica 13.0 (DellInc., США). Серед 398 жінок у 74,62 % рубець на матці обумовлений попереднім кесаревим розтином (КР), у 24,11 % - консервативною міомектомією (КМЕ), 1,25 % - ендоскопічним втручанням з приводу неповної перегородки матки, у 25,87 % - "малими" гінекологічними операціями. У 97 % жінок з рубцем на матці після попереднього КР не було "паспорту операції": за допомогою УЗД встановлено локалізацію рубця в нижньому сегменті матки у 96,48 %, корпоральний рубець - у решти 3,51 % жінок; ехографічні ознаки відносної "анатомічної" неспроможності рубця відмічено у 10,8 % вагітних. У 48,73 % жінок вагітність ускладнилася загрозою переривання або передчасних пологів, у 30,4 % - анемію, у 24,87 % - дисфункцією плаценти. Розродження в термін відмічено у 78,1 %, дострокове - у 13,2 %; шляхом КР - у 97,3 %, у решти 2,7 % - через природні пологові шляхи. У 1,3 % пологи ускладнились гіпотонією матки, було проведено поетапну деваскуляризацію матки. Висновки: найчастішими причинами формування синдрому оперованої матки є кесарів розтин, консервативна міомектомія і різні "малі" внутрішньоматкові операції. Вагітність при цьому синдромі найчастіше ускладнюється загрозою переривання вагітності і пологів до терміну, анемією, дисфункцією плаценти і затримкою внутрішньоутробного розвитку плода плода. Вибір тактики розродження обумовлений сукупністю даних анамнезу, стану рубця на матці, акушерського статусу і побажань самої жінки. Доцільний пошук методів оцінки морфофункціонального стану оперованої матки і прогнозування перинатальних наслідків вагітності у цих жінок на етапі прегравідарної підготовки.

Вагітність - період в організмі жінки, коли відбуваються зміни в усіх органах і системах. Максимальна перебудова відбувається у статевих органах, у тому числі й на шийці матки (ШМ), яка під час вагітності є важливою анатомічною та функціональною структурою, створеною для утримання плода в порожнині матки до його народження. Структурно-функціональні властивості ШМ багато в чому визначають перспективи повноцінного запліднення, успішного виношування вагітності та своєчасних пологів. Сьогодні у світі високою залишається частота фонової та передракової патології ШМ, поширеність раку ШМ у вагітних зростає, а етіопатогенетичні особливості перебігу захворювань, що передаються статевим шляхом, зумовлюють загрозу та спричинюють розвиток акушерських і перинатальних ускладнень. Тому проблема ефективного лікування патології ШМ є однією з актуальних у сучасній гінекології. Стан ШМ відіграє важливу роль у забезпеченні нормального перебігу вагітності та пологів. Останніми роками запропоновано багато методів лікування її захворювань - як консервативних, так і оперативних. Аналіз численних наукових досліджень свідчить, що загальна кількість своєчасних пологів становить від 80,0 % до 98,8 % випадків. Серед ускладнень пологів у жінок з оперованою ШМ переважали первинна слабкість пологової діяльності, розриви ШМ, розриви промежини. Наведено переваги та недоліки використання фізіохірургічних компонентів, спрямованих на деструкцію або вилучення вогнища фонового та передракового характеру. Аналіз перебігу вагітності та пологів у жінок з оперованою ШМ залежно від методу хірургічного лікування (діатермокоагуляція, кріодеструкція, лазерна вапоризація, радіохвильова коагуляція) свідчить, що при різноманітних патологічних процесах на ШМ слід диференційовано використовувати різні методи деструктивного впливу, які необхідно враховувати при плануванні вагітності.

Після деструктивних методів лікування шийки матки (ШМ) жінки належать до групи високого ризику щодо виникнення гестаційних ускладнень як одного з чинників репродуктивних втрат, що зумовлює соціальне значення проблеми. Мета дослідження - проведення порівняльного аналізу репродуктивної функції (РФ) у жінок, які перенесли різні оперативні втручання на ШМ; вивчення впливу деструктивних методів лікування патології ШМ на перебіг вагітності для вдосконалення принципів допологового спостереження. Всі обстежувані жінки (n = 201), які перенесли органозберігальні операції (електроконізація, кріодеструкція, лазерна вапоризація або радіохвильова ексцизія) на ШМ із приводу дисплазії 1 - 3-го ступеня, були розподілені на 3 групи: 1-а (ретроспективна, n = 114) - пацієнтки, у яких особливості менструальної функції (МФ) і РФ вивчали анамнестично; 2-а (проспективна, n = 57) - жінки, яких включено у дослідження відразу після хірургічного лікування; 3-я (контрольна, n = 30) - практично здорові жінки. Хворі порівняльних груп були зіставні за віком (середній вік - 25,7 +- 4,4 року) та перебігом патологічного процесу у ШМ. У ході п'ятирічного дослідження вивчено МФ і генеративну функцію (ГФ) у пацієнток після проведеного хірургічного лікування. МФ збережена в усіх пацієнток, але найчастіше жінки скаржились на альгодисменорею і появу кров'янистих виділень до та після менструації: найбільший відсоток - у жінок після електроконізації, найменший - після кріодеструкції. Після лазерної вапоризації та радіохвильової ексцизії змін не відзначено. Під час аналізу ускладнень вагітності найбільш значущими виявились достовірні розбіжності між відсотком вагітних із загрозою переривання у перших двох групах (47,9 і 26,0% відповідно) та групою контролю (14,8 %). Це можна пояснити розвитком істміко-цервікальної недостатності у пацієнток, які перенесли оперативні втручання на ШМ, а також наявністю фетоплацентарної дисфункції, підтвердженої порушеннями доплерометричних індексів. Встановлено, що сучасні деструктивні методи лікування патології ШМ, найменш травматичними з яких є лазерна вапоризація та радіохвильова ексцизія, надають можливість вилікувати основне захворювання та зберегти як МФ, так і ГФ. Ураховуючи клінічну картину захворювання та встановлений діагноз, необхідно розробляти індивідуальну тактику ведення для кожної хворої, проводити активний моніторинг протягом року після операції та спостереження протягом року після вагітності незалежно від її результату.

За сучасних умов через підвищення частоти кесарева розтину (КР), що є не тільки методом оперативного розродження вагітних, але й операцією, виникають проблеми у репродуктивному здоров'ї прооперованих жінок. Ураховуючи розкриття багатьох аспектів повторного КР, залишаються дискусійними питання визначення діагностичних критеріїв неспроможності рубця на матці (РнМ), їх діагностичної цінності та використання у практичній медицині. Мета дослідження - вивчення особливостей перфузії матки у вагітних після попереднього КР і розроблення критеріїв прогнозування неспроможності РнМ. Проведено комплексне двоетапне (до та під час вагітності) обстеження 180 жінок з РнМ після попереднього КР за період з 2014 до 2019 р. Жінок розподілили на групи та підгрупи залежно від терміну настання вагітності після попереднього КР. На підставі проведених клініко-анамнестичних даних та отриманих результатів УЗД оперованої матки виявлено зміни кровотоків артерій матки та розроблено індекс артеріальної перфузії (АП) у вагітних. За допомогою запропонованого індексу встановлено особливості АП у жінок дітородного віку залежно від терміну настання вагітності та наявності неспроможності РнМ після попереднього КР. Це надало можливість визначити граничні значення даного показника для кожної групи жінок, у якій значення цього показника достовірно відрізнялось від показників здорових жінок. Запропоновані граничні рівні перфузії матки надають можливість діагностувати порушення перфузії матки під час вагітності на різних її термінах. Встановлено, що визначення індексу АП у вагітних розширює діагностичні можливості лікарів під час визначення стану післяопераційного РнМ після попереднього КР та є додатковим профілактичним заходом визначення його неспроможності. Вихід значень цього показника за порогові прогнозовані величини потребуватиме додаткових діагностичних дій із боку лікаря щодо пошуку додаткової поєднаної патології, яка може впливати на маткову перфузію крові.

Мета дослідження - аналіз перебігу вагітності, пологів та стану новонароджених у жінок із рубцем на матці після попереднього кесарева розтину (ПКР). Проведено ретроспективний аналіз індивідуальних карт вагітних, історій пологів і стану новонароджених у 180 жінок із рубцем на матці після ПКР за період з 2014 до 2019 р. Установлено, що у жінок I групи мимовільних абортів в анамнезі не було, а у II групі цей показник становив 6,7 %. Визначено, що загроза перебігу вагітності у ранні терміни вдвічі частіше спостерігалась у II групі, ніж у I групі. Діагностувати неспроможність рубця на матці під час вагітності вдалося у 21,1 % жінок I групи проти 18,9 % жінок II групи, а також під час пологів у 10 % жінок II групи проти 0 % жінок I групи. Окрім того, 76,7 % жінок I групи були розродженні шляхом вагінальних пологів проти 24,4 % - II групи. Також 10 % новонароджених у жінок I групи за шкалою Апгар були оцінені у 6 - 7 балів проти 65,5 % у стані різного ступеня гіпоксії у жінок II групи. Встановлено, що вагітність і пологи у жінок із рубцем на матці після ПКР супроводжуються ускладненнями у плода та новонароджених. Більш виражені зміни відзначали під час вагітності, пологів та у стані новонароджених у жінок II групи у порівнянні з жінками I групи. Це можна пояснити більш якісною прегравідарною підготовкою жінок I групи та пильним спостереженням їх під час вагітності.