На підставі джерельного та фактологічного матеріалу проаналізовано шлях формування та побутування українського традиційного строю від найдавніших часів до ХХ ст. Розглянуто комплекси строїв усіх етнографічних регіонів України (Середнього Подніпров'я, Слобожанщини, Причорномор'я та Приазов'я, Полісся, Волині, Поділля, Опілля, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини, Буковини, Покуття та Закарпаття), а також їх зв'язок із духовним життям народу.

Обгрунтувано вплив місцевості на композиційну структуру одягу, та його орнамент. Розглянуто вплив ландшафту, в якому мешкає певна етнічна група, на сприйняття нових елементів одягу. Дослідження проводились на прикладі одягу кримських татар.

Исследовано влияние рельефа местности на композиционную структуру костюма и его орнамент. Рассмотрена связь между восприятием новых элементов костюма и ландшафтом, в котором проживает определенная этническая группа. Исследования проводились на примере костюма крымских татар.

This article is devoted to research perception of relief locality for compositional structure of costumes and its ornament. In this article considered connection between perception of some knew elements of costumes and landscapes, in which appointed ethnic group lived. Researches was developed on example of Crimean-Tatar costumes.

Розглянуто історію становлення та розвитку українського народного костюма з часів Київської Русі до кінця XX ст. Наведено загальну характеристику кожного історичного періоду, проаналізовано художні стилі та естетичні ідеали краси різних епох. Розглянуто процес формування та розвитку історичного та народного костюма, встановлено особливості крою, художнього оформлення, стилістичного навантаження та образного рішення. Наведено відомості про життя та творчу діяльність видатних художників, що зробили значний внесок у розвиток українського костюма.

Рассмотрена история становления и развития украинского народного костюма со времен Киевской Руси до конца XX ст. Приведена общая характеристика каждого исторического периода, проанализированы художественные стили и эстетические идеалы красоты разных эпох. Рассмотрен процесс формирования и развития исторического и народного костюмов, установлены особенности кроя, художественного оформления, стилистической нагрузки и образного решения. Изложены материалы о жизни и творческой деятельности выдающихся художников, которые внесли значительный вклад в дело развития украинского костюма.

Проаналізовано зміни, які відбувалися у формуванні образів костюма протягом ХХ ст., а також роль креативного мислення дизайнера у цьому процесі.

Проанализированы изменения, произошедшие в формировании образов костюма на протяжении ХХ ст., а также роль креативного мышления дизайнеров в этом процессе.

The article deals with the analysis of changes in the forming of costume images that occurred during the XX century, as well as with the role of designer's creative thinking in this process.

Розглянуто принципові зміни в одязі різних прошарків українського населення XIV - XVI ст., коли на зміну романській середньовічній моді, яка являла собою суміш античних і візантійських традицій, прийшла мода на східні елементи монголо-татарського костюма. Зазначено, що термінологічне іншомовне походження або ж безпосередньо предметне запозичення фіксується майже у всіх типологічних групах одягу (верхньому, поясному, натільному, головних уборах) та елементах їхнього оздоблення, що свідчить про широкі міжнародні зв'язки України в зазначений період.

Рассмотрены принципиальные изменения в одежде разных прослоек украинского населения XIV - XVI ст., когда на смену романской средневековой моде, представлявшей собой смесь античных и византийских традиций, пришла мода на восточные элементы монголо-татарского костюма. Указано, что терминологическое иноязычное происхождение или же непосредственно предметное заимствование фиксируется почти во всех типологических группах одежды (верхней, поясной, нательной, головных уборах) и элементах их отделки, что свидетельствует о плодотворности широких международных связей Украины в указанный период.

Наведено відомості з історії розвитку жіночого, чоловічого та дитячого костюмів, взуття, головних уборів, зачісок і аксесуарів з найдавніших часів до ХІХ ст., зокрема, давнього світу (Єгипту, Месопотамії, Криту, Греції, Риму, Китаю, Японії, Індії, Візантії), епох середньовіччя, Відродження, Людовика XIV (1638 - 1715 рр.), Великої Французької буржуазної революції та директорії (1789 - 1799 рр.).

Приведены сведения об истории развития женского, мужского и детского костюмов, обуви, головных уборов, причесок и аксессуаров с древнейших времен до ХІХ ст., в частности, древнего мира (Египта, Месопотамии, Крита, Греции, Рима, Китая, Японии, Индии, Византии), эпох средневековья, Возрождения, Людовика XIV (1638 - 1715 гг.), Великой Французской буржуазной революции и директории (1789 - 1799 гг.).

Розкрито загальну систему методологічних підходів, принципів і методів пізнання, систематизації та аналізу мистецтва костюма. Описано функції одягу, процеси його культурогенезу та формування його семіосфери. Наведено результати дослідження одягу Давнього Єгипту, Греції, Межиріччя, Риму, традиційних Індії, Китаю, Японії, арабського Сходу. Проаналізовано систему ціннісних смислів історичних і національних типів одягу та принципів відбору їх соціально прийнятних форм.

Раскрыта общая система методологических подходов, принципов и методов познания, систематизации и анализа искусства костюма. Описаны функции одежды, процессы ее культурогенезиса и формирования ее семиосферы. Приведены результаты исследования одежды Древнего Египта, Греции, Междуречья, Рима, традиционных Индии, Китая, Японии, арабского Востока. Проанализирована система ценностных смыслов исторических и национальных типов одежды и принципов отбора их социально приемлемых форм.

Висвітлено розмаїття типів (близько 13-ти) народних сорочок, які зберігали своєрідний консерватизм і майже цілковиту незмінність у крої та оздобленні, притаманним певній місцевості, протягом всього часу свого існування. Розглянуто відмінності правобережного типу сорочки від лівобережного.

Освещено разнообразие типов (около 13-ти) народных сорочек, которые сохраняли своеобразный консерватизм и почти полную неизменность в крое и отделке, свойственным определенной местности, на протяжении всего времени своего существования. Рассмотрены отличия правобережного типа сорочки от левобережного.

Охарактеризовано жіночий і чоловічий народний одяг Західних етнографічних регіонів України та одяг українців, які проживають на історично українських землях на теренах Польші. Розглянуто матеріал для виготовлення одягу, крій, способи зшивання деталей, різні види вишивок. Наведено відомості про зачіски й убір голови, прикраси та додатки, взуття, пояси, верхнє вбрання. Проаналізовано особливості пошиття одягу населення Гуцульського, Бойківського, Покутського, Опільського, Закарпатського та Лемківського регіонів, а також Холмщини та Підляшшя.

Охарактеризована женская и мужская народная одежда Западных этнографических регионов Украины и одежда украинцев, проживающих на исторически украинских землях на территории Польши. Рассмотрен материл для изготовления одежды, крой, способы сшивания деталей, различные виды вышивок. Изложены сведения о прическах и убранстве головы, украшениях и дополнениях, обуви, поясах, верхнем убранстве. Проанализированы особенности пошива одежды населения Гуцульского, Бойковского, Покутского, Опольского, Закарпатского и Лемковского регионов, а также Холмщины и Подляшья.

Розглянуто історичні форми культурного вираження українців через їх вбрання. Проаналізовано еститичні традиції, сакральний функціоналізм, символіку українського традиційного вбрання. Розкрито особливості образно-символічного й естетичного вираження народного вбрання в українському фольклорі. Увагу приділено проблемам розвитку етнокультури за умов глобалізації.

Рассмотрены исторические формы культурного выражения украинцев через их одежду. Проанализированы эстетические традиции, сакральный функционализм, символика украинской традиционного наряда. Раскрыты особенности образно-символического и эстетического выражения народной одежды в украинском фольклоре. Уделено внимание проблемам развития этнокультуры в условиях глобализации.

Висвітлено питання взаємозв'язку предметів і назв убрання, їх етно-локальної специфіки та географії поширення у межах регіону. З'ясовано класифікаційний склад місцевих видів одягу, а також подано етнографічну та конкретно-історичну характеристику відповідних явищ. На основі зіставлення показників поширення предметних і номінативних різновидів костюма, аналізу їх сукупних ареальних характеристик визначено відповідне етнографічно-територіальне та діалектне членування Західноукраїнського Полісся. Наведено найбільш повний термінологічний перелік предметів регіонального одягу. Проаналізовано семантичний склад, походження та ареалогію назв. Виявлено своєрідні регіональні та локальні риси західнополіського костюма, а також ареальні показники відповідного етнографічно-термінологічного поділу Західного Полісся.

Звернено увагу на один із тих чинників, що формують та визначають знаковість костюма - матеріал, з якого його виготовлено. Матеріали (тканина, шкіра, хутро) розглянуто як самостійні знакові комплекси, які, поєднуючись в одному виробі, разом утворюють той знаковий комплекс, що ми і визначаємо як костюм. Подібний аналіз дає можливість активно залучати тканину та інші матеріали як вагоме джерело під час дослідження специфічних рис культури та віднести костюм до етнознакових систем.

Висвітлено питання формування етнічного українського костюму у мистецько-історичному аспекті. Досліджено традиції становлення етнічного святкового костюму Волині. Розглянуто регіональні особливості традиційного жіночого вбрання Волині. Зазначено, що святковий одяг волинянок із північних та південних районів має відмінності у складі елементів, матеріалі, способі пошиття та колористиці. Виявлено споріднені риси волинського святкового вбрання із традиційним жіночим святковим одягом сусідніх західнослов'янських народів.

Наведено результати експертного дослідження артефакту історії XIV - XV ст. - золотого елемента шат монгольського воїна. Отримані результати надають можливість встановити ознаки автентичності історичних пам'яток із золота даного хронологічного періоду. Досліджено мікроструктуру предмета за збільшення 10 - 20 крат і виявлено значну ламкість і крихкість металу. За збільшення у 150 - 200 крат виявлено системи тріщин із потрійними точками, окремі каверни та кавернозний характер зламу. Крім того, виявлено велику кількість дислокацій поривів і слідів течії металу на поверхні виробу, а також сліди інструментів, які використовувалися для його чищення. За збільшенні у 2000 крат виявлено вкрай складну морфологію металу з численними кавернами, а також поверхню частково розчиненого металу, яка зберігає контури древніх подряпин. Встановлено, що більш глибокі частини сплаву частково зберегли свій хімічний склад, і вміст золота в них складає лише 62 - 80 %, а сплав на поверхні афінувався природним способом, й таким чином, вміст золота у ньому визначився у межах 81 - 98 %. Також в більш глибоких частинах сплаву концентрації срібла є підвищеними у порівнянні з поверхневими шарами, оскільки сполуки срібла є більш хімічно активними та виносяться з поверхні під дією зовнішніх чинників. Визначено перелік ознак, які свідчать про автентичність предмета, й які однозначно виявляються за допомогою електронного мікроскопу, а також за результатами досліджень хімічного складу поверхні артефакту емісійним методом. Висловлено думку щодо ефективності використання електронної мікроскопії в експертній роботі для підтвердження автентичності, виявлення ознак підробки та слідів реставрації артефактів із золотих сплавів.

Освещена дискуссия c Р. А. Мимоходом по поводу генезиса и семантики антропозооморфных фигурных пряжек переходного периода от средней к поздней бронзе юга Восточной Европы, выявленных в погребениях. Автор сосредоточил особое внимание на семантике фигурных пряжек Днепро-Донской Бабинской (ДДБК) и Лолинской культур. Он доказывает, что фигурные пряжки являются антропозооморфными, а не антропоморфными, как считает Р. А. Мимоход. Обращено внимание на маскоидном характере фигурных пряжек Лолинской культуры. Это связывает подобные артефакты с выполнением умершими шаманских практик при жизни. Специфика фигурных пряжек ДДБК заключается в соединении безголового торса человека с зооморфным постаментом-букранием. Две пряжки этого типа найдены в Шагарском могильнике Озерного Мещерья (Рязанская область, РФ). Торс одного из них был увенчан резной птичьей головкой. Автор допускает, что бронзовые идолы с Галичского клада шамана (Костромская область, РФ) выполняли функцию пряжек - элемента шаманского убранства. Привлечены аналогии из практики сибирского шаманства. Проявления шаманизма по линии Сейма - Турбино (Галичский клад) - Шагара - Лола - ДДБК вписывается в раннюю фазу переходного периода от средней к поздней бронзы (XXII - XX вв. до н. э.). Такой вывод подкреплен калиброванными радиоуглеродными датами соответствующих комплексов. В целом же группа фигурных пряжек ДДБК достаточно гомогенна. Определяя их семантику стоит учитывать преемственность обрядовых и идеологических традиций Трипольской и Ямной общностей, реагируя на определенный "ямный ренессанс" в переходный период от средней к поздней бронзе. Изложенный в работе альтернативный взгляд на семантику фигурных пряжек ДДБК и Лолы не приуменьшает ценность интересных наблюдений, приведенных аналогий и выводов дискуссионной статьи Р. А. Мимохода.

Представлено праці видатної української художниці О. Кульчицької, що налічує 426 творів у різних техніках: акварелі, графічні зарисовки тушшю, пером та олівцем, лінорити. Наведено зображення народної ноші з таких історико-етнографічних регіонів Західної України, як Поділля, Покуття, Буковина, Гуцульщина, Бойківщина, Опілля, Волинь і Полісся, а також із етнічних українських земель, які після Другої світової війни опинились у складі Польщі чи Словаччини. Показано давній український одяг кінця XIX - першої третини XX століття, який художниця замалювала впродовж 1910 - 1953 років. Охоплено різноманітні зразки й типи народної ноші: жіноче та чоловіче вбрання, щоденний і святковий, зимовий і літній, весільний одяг майже кожного етнографічного регіону.

Уперше проведено дослідження особливостей народного одягу мешканців Рівненщини в різні історичні епохи, починаючи з періоду палеоліту і завершуючи 1940-ми роками. Здійснено загальну характеристику комплексів вбрання та його окремих елементів, приділено значну увагу локальному розмаїттю, регіональним особливостям, способам декорування. Розглянуто питання розселення племен, що проживали на території Рівненщини в найдавніші часи, їх економічні контакти, взаємовпливи в матеріальній та духовній сферах, характерні риси їх побутової культури, деталі вбрання та прикраси. Значну увагу приділено виникненню окремих форм вбрання, їх видозмінам та умовам функціонування у різних соціальних верств населення впродовж багатьох століть. Це дає змогу виявити стійкі, архаїчні, збережені впродовж віків елементи вбрання та набуті в процесі історичного розвитку, а також з'ясувати умови їх побутування та узгодження між собою. Розкрито і класифіковано типові риси народного одягу, розглянуто його різноманітні форми та види, основні складові частини, способи крою, шиття, колористично-композиційного вирішення, декоративного оздоблення,особливості використання. Виявлено характерні ознаки та локальні особливості вбрання з різних районів області.

На основі аналізу наявної літератури, усних, письмових, речових і зображувальних джерел вперше в українській етнології здійснено комплексне дослідження еволюції традиційного народного вбрання Закарпаття XIX - початку XXI ст., проаналізовано причини та наслідки еволюційних змін в одягових традиціях краю. Наведено авторське тлумачення основних термінів і понять із досліджуваної проблематики. Традиційний народний одяг розглянуто в контексті історико-етнографічного районування Закарпаття. Охарактеризовано особливості крою, елементи оздоблення складових народного вбрання етнографічних груп українців (долинян, гуцулів, бойків і лемків) та національних меншин (угорців, румунів, словаків, німців, євреїв і циган) краю. Ґрунтовно проаналізовано локальні прояви народного одягу в родинній і календарній обрядовості, визначено роль вбрання у світоглядних віруваннях, народній магії, фольклорі та піснях. Розглянуто розвиток та трансформації видів і типів народного одягу у другій половині XX ст., одяг як культурно-мистецьке явище на початку XXI ст., а також роль музею в поширенні знань про народне вбрання Закарпаття.

На основі аналізу наукових праць і літературних, зображальних, речових та усних джерел вперше в українській етнології здійснено реконструкцію витоків, зародження та розвитку етнічної мистецької традиції бісерного оздоблення народної ноші українців (кінець XVIII ст. - дотепер). Проаналізовано причинно-наслідкові механізми еволюційних процесів, що відбуваються в системі досліджуваної традиції. Традицію бісерного оздоблення народної ноші українців розглянуто в контекстах трьох етапів розвитку. Кожному з етапів відповідає певна етномистецька парадигма, видимими маркерами якої представлені особливості технологічних, типологічних і художньо-стилістичних засад творчості. Ґрунтовно проаналізовано локальні прояви традиції у її найдавніших і найстійкіших ареалах, якими визнано етномистецькі зони Північної Буковини, Західного Поділля, Покуття та Гуцульщини. Розглянуто функції бісерних компонентів народної ноші українців. Викладено авторське бачення принципів еволюціонування, чинників і феноменів досліджуваної традиції.

Вперше здійснено комплексне історико-етнографічне дослідження традиційних строїв українців усіх локальних зон Поділля другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. (з урахуванням історії їх створення та трансформації). До наукового обігу впроваджено нові матеріали про експонати подільських народних костюмів із фондових і експозиційних колекцій 31-го музеїв різних рівнів і напрямків роботи, приватних збірок та етнографічних лабораторій при вищих навчальних закладах (всього понад дві тисячі триста світлин). Ґрунтовну оцінку зібраних джерел здійснено з використанням сучасної методології та на основі опрацьованої історіографії (740 позицій). Вивчено особливості процесу формування території історико-етнографічного регіону Поділля та встановлено його чіткі етнографічні кордони. Як наслідок, використано 64 адміністративні райони за адміністративно-територіальним поділом, діючим до 17 липня 2020 р., таких 9 областей, як: Тернопільської – 8 центрально- і південно-східних районів, Хмельницької – 14 центральних і південних районів, Вінницької – усі 27 районів, Житомирської – 3 південних райони, Кіровоградської – 3 західних райони, Миколаївської – 1 західний район, Одеської – 3 північних райони, Черкаської – 3 західних райони, Чернівецької – 2 північних райони. Встановлено, що подільська народна ноша має субрегіональні (локальні) відмінності, які чітко простежуються в межах Буковинського, Західного, Східного й Центрального Поділля та на пограничних перехідних територіях. Вперше сформовано розширену класифікацію складових компонентів подільського жіночого та чоловічого основного й допоміжного комплексів, верхнього одягу, головних уборів, взуття, поясів, прикрас і доповнень до одягу другої половини ХІХ – початку ХХ ст. за ознакою функціонального використання та іншими внутрішньо груповими ознаками й з урахуванням їх термінологічних субрегіональних і локально-зональних відмінностей. Створено класифікацію різновидів матеріалів для виготовлення й оздоблення традиційного вбрання українців Поділля та подано їх детальну характеристику. З'ясовано притаманні подолянам способи крою, конструкції і пошиття усіх видів одягових складових селянського костюма та їх трансформації. Систематизовано й проаналізовано побутуючі на території Поділля прийоми (ткання, вибійка, вишивка й нашивні прикраси у вигляді аплікацій) та технології нанесення й розміщення декору. Класифіковано техніки вишивання за ознакою частоти використання й домінантні орнаментальні мотиви. Охарактеризовано спільні загальноукраїнські та особливі регіональні ознаки, специфічні субрегіональні та вузько локальні риси й відміни народних композиційних методів створення буденного, святкового й обрядового дівочого, жіночого, парубочого, чоловічого й дитячого строїв Буковинського, Західного, Східного й Центрального Поділля, що склалися внаслідок історичного становлення і соціально-економічного, культурного й духовного розвитку краю та міжетнічних взаємозв'язків його людності. Складено термінологічний словник народних назв елементів подільської ноші з 555 найменувань. Розроблено 11 графічних карт-схем побутування характерних компонентів традиційного комплексу вбрання подолян. Подано схеми типів крою та декорування одягу, а також таблиці оздоблювальних орнаментальних мотивів та притаманних технік вишивки українців Поділля. Представлено художні реконструкції народних ансамблів другої половини ХІХ – початку ХХ ст., проєкти сучасних моделей одягу з використанням подільських традицій і давні й сучасні світлини окремих компонентів костюма подолян та їх цілісних комплексів.