Сформульовано зміст поняття державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх та охарактеризовано його основні елементи: суб'єкти, об'єкти, нормативно-правову базу, форми та методи діяльності державних органів та громадських організацій у даній сфері, а також гарантії досягнення основної мети. Проаналізовано пріоритетні напрями діяльності держави щодо захисту прав неповнолітніх в Українській РСР у 1960 - на початку 1980-х рр. Особливу увагу приділено дослідженню організаційних та правових форм захисту прав неповнолітніх, а також взаємодії державних органів та установ з громадськими організаціями та окремими громадянами. Розроблено рекомендації щодо удосконалення державно-правового механізму захисту прав неповнолітніх на сучасному етапі розвитку України.

На прикладі Донбасу досліджено досвід боротьби держави з такими соціальними явищами, як дитяча безпритульність, бездоглядність і злочинність після звільнення регіону від нацистської окупації та закінчення Великої Вітчизняної війни (1943 - 1953 рр.). Встановлено основні причини виникнення досліджуваних негативних соціальних явищ, визначено масштаби даної проблеми. Проаналізовано законодавчу та розпорядчу базу роботи органів радянської влади, спрямованої на боротьбу з безпритульністю, бездоглядністю та злочинністю, розглянуто основні методи ліквідації цих явищ. Наведено загальну характеристику владних структур, основним завданням діяльності яких було усунення їх негативних проявів і стабілізації ситуації у регіоні щодо рівня дитячої безпритульності та правопорушень. Досліджено діяльність спеціальних дитячих виховних установ для категорії дітей із статусом діти-сироти та бездоглядні, а також призначених для утримання неповнолітніх правопорушників і злочинців. Визначено роль громадськості у справі допомоги дітям вулиці. Проаналізовано стан матеріального забезпечення знедолених дітей, охарактеризовано соціально-побутові умови їх життя. Розкрито особливості організації навчально-виховного процесу у спеціальних дитячих установах, показано специфіку дозвільного життя вихованців.

Проаналізовано ставлення суспільства до соціально неприйнятого розвитку особистості неповнолітнього, визначено шляхи подолання безпритульності, бездоглядності, запобігання правопорушенням і злочинам. Розкрито особливості кримінальної відповідальності, покарання та процесу перевиховання неповнолітніх правопорушників протягом 1917 - 1940 рр.