Вперше проведено системне дослідження історії розвитку ідей про самоосвіту в Україні у XIX - на початку XX ст. в історико-педагогічному та соціально-педагогічному аспектах. Конкретизовано сутність поняття "самоосвіта". Виявлено основні тенденції розвитку самоосвіти учнів у вітчизняній педагогіці кінця XIX - початку XX ст. Охарактеризовано основні етапи еволюції ідей щодо організації самоосвіти учнів у вітчизняній педагогіці. Визначено базові рівні самоосвіти (інституційний, позаінституційний, оказіональний). Розкрито особливості розвитку самоосвіти як освітнього феномена. Виокремлено три етапи розвитку ідей про самоосвіту (фрагментарних наукових знань про самоосвіту, створення перших наукових теорій самоосвіти, самоосвітніх концепцій), визначено часові межі даного процесу. Визначено історичні особливості самоосвітньої діяльності та її основні завдання (поширення знань та підвищення освітньо-культурного рівня населення, розумове виховання та формування навичок самоосвіти, самовиховання та саморозвиток з метою подальшої самореалізації особистості). Розглянуто ідеї прогресивних вітчизняних педагогів досліджуваного періоду щодо формування науково-теоретичних засад та розвитку практики самоосвіти. До наукового обігу введено маловідомі та невідомі раніше архівні матеріали. Показано можливість використання вітчизняного досвіду організації самоосвіти в сучасній українській школі.

Уточнено дефініцію поняття "самоосвітня компетентність учнів", особливості її формування у соціокультурному середовищі сільської школи. Обгрунтовано й експериментально перевірено педагогічні умови та дидактичну модель її формування у навчальних проектах з природничих дисциплін на засадах взаємозв'язку мотиваційно-ціннісного, організаційного, процесуального та інформаційного компонентів. Доведено, що на підвищення рівня сформованості самоосвітньої компетентності підлітків значною мірою впливає залучення їх до самоосвітньої пізнавальної діяльності, забезпечення активної позиції, можливості самостійно, відповідно до наявних умов та життєвих потреб, ставити пізнавальні завдання, визначати засоби досягнення мети, організовувати та здійснювати самостійну освітню діяльність. Розроблено методичні рекомендації для учителів природничих дисциплін щодо оптимізації процесу формування самоосвітньої компетентності учнів.

Проведено аналіз існуючих комп'ютерних систем підтримки навчання щодо підтримки самостійного навчання.Розроблено методологічні й алгоритмічні засади створення інформаційної технології підтримки самостійного навчання, що базується на КП, а саме: загальна схема постійного навчання, модель компетенцій і метод злиття таксономій компетенцій, що належить до різних предметних областей, алгоритм знаходження об'єднаних таксономій цільових компетенцій для різних навчальних ситуацій й алгоритм пошуку індивідуального маршруту навчання професійним компетенціям, що базується на МАІ. Запропоновано інтернет-технологію для підтримки самостійної навчальної діяльності на базі розроблених математичної моделі й алгоритмів.

Досліджено проблему формування навичок самоосвіти у старшокласників. Проаналізовано сутність і стан даної проблеми в педагогічній теорії та практиці. Уточнено сутність і структурні компоненти готовності старшокласників до самоосвіти. Встановлено результати наукових досліджень щодо формування навичок самоосвіти у старшокласників. Розкрито сукупність мотивів і сучасних інтерактивних методів у процесі формування навичок самоосвіти у старшокласників. Теоретично обгрунтовано й експериментально перевірено структурно-функціональну модель формування у старшокласників навичок самоосвіти, яка окреслює взаємозв'язки етапів, компонентів, принципів, мотивів і методів самоосвіти.

Окреслено самоосвітню діяльність як засіб соціалізації особистості на прикладі соціально-педагогічної спадщини А. С. Макаренка.

Висвітлено результати дослідження, проведеного серед учителів гуманітарних дисциплін, яке показало, що існують проблеми в організації діяльності щодо цілепокладання, а також у прогностичній, діагностичній, проектувальній, конструктивній, організаторській, корекційній, комунікативній діяльності учителів. Розглянуто готовність учителів до формування самоосвітньої компетентності учнів як інтегративне, цілісне особистісно-функціональне утворення особистості, що має системну організацію, складну, багаторівневу структуру та є сукупністью взаємодією та взаємопроникненням мотиваційного, когнітивного, операційно-діяльнісного компонентів. Відзначено навчально-методичну роботу з учителями на курсах підвищення кваліфікації, яка передбачає спеціалізоване вдосконалення освіти шляхом поглиблення, розширення та оновлення їх професійних знань, використання сучасних технологій.

Розкрито основні ознаки електронного підручника (ЕП). Здійснено комплексні експериментально-емпіричні педагогічні та санітарно-гігієнічні дослідження ефективності використання ЕП під час самонавчання учнів Х - ХІ класів. Викладено теоретичне положення, взяте за гіпотезу дослідження. Розглянуто особливості організації експерименту, зокрема, охарактеризовано ЕП, запропоновані для першої та другої експериментальних груп. Висвітлено напрями аналізу результатів експерименту. Проаналізовано дані щодо рівнів потенційних можливостей окремих систем організму учнів до і після самонавчання з використанням ЕП та традиційних підручників, одержані за допомогою трьох санітарно-гігієнічних методик. Систематизовано у вигляді таблиці результати ефективності використання ЕП під час навчання. Визначено, що найбільш ефективними є ЕП, в яких зміст структуровано за частинами - вступна, основна, завершальна.

Розглянуто проблеми профілізації сільської школи і роль в цьому процесі дистанційно керованої самоосвіти. Проаналізовані завдання дистанційно керованої освіти та її особливості. На прикладі роботи Червоноплугатарської загальноосвітньої школи Талалаївського району Чернігівської області висвітлено досвід роботи у вирішенні завдань дистанційно керованої освіти.

Розкрито систему роботи щодо організації та забезпечення самоосвіти учнів. Вона передбачає шляхи, які відкривають можливості реалізації самоосвітньої діяльності школярів.

Звернено увагу читача на розвиток творчості вчителя через використання інноваційних технологій, а саме - застосування в практичній діяльності акмеологічного підходу, що означає, що він (учитель) передбачає на вершині своєї професійної педагогічної діяльності та бажає передавати цей досвід іншим, а також впроваджувати інноваційні доробки колег. У вік швидкозмінних інформаційних технологій учитель не має права бути осторонь цих змін, тому самоосвіта є тим запобіжником, щоб учитель не опинився на узбіччі професійної діяльності.