З використанням міждисциплінарного методологічного підходу виявлено ознаки поетичного образу архітектурно-предметного середовища. Визначено, що поетичний образ є критерієм пізнавальних можливостей людини в осмисленні дійсності, який базується на синтезованості логічного (наукового) та поетичного мислення.

С использованием междупредметного методологического подхода определены характеристики поэтического образа архитектурно-предметной среды. Установлено, что поэтический образ есть критерий познавательных возможностей человека в осмыслении действительности, базирующийся на синтезе логического (научного) и поэтического мышления.

This article presents multi-subject methodological approach for determination features of poetic image of architectural environment. It is shown that poetic image is the criterion of human cognition in comprehension of reality based on syntheses of logical (scientific) and poetic thinking.

Розглянуто питання взаємодії мистецтв у цивільних будівлях і спорудах на підставі застосування засобів монументально-декоративного мистецтва (МДМ) і дизайну. Проаналізовано вітчизняний і закордонний досвід синтезу архітектури з різними видами МДМ (фресками, розписом, керамічними панно, вітражами, гобеленами, скульптурою, керамічними виробами) та дизайном (гончарними та ткацькими виробами, меблями, малими архітектурними формами, елементами освітлення, рекламними установками). Наведено рекомендації щодо підвищення якісних показників архітектурного середовища за участю засобів МДМ і дизайну. Висвітлено напрямки розвитку та застосування художнього текстилю (гобеленів) в інтер'єрах громадських будівель і споруд у 1970 - 1980 рр. в Києві та на Київщині.

Рассмотрены вопросы взаимодействия искусств в гражданских строениях и сооружениях на основе использования средств монументально-декоративного искусства (МДИ) и дизайна. Проанализирован отечественный и зарубежный опыт синтеза архитектуры с различными видами МДИ (фресками, росписью, керамическими панно, витражами, гобеленами, скульптурой, керамическими изделиями) и дизайна (гончарными и ткацкими изделиями, мебелью, малыми архитектурными формами, элементами освещения, рекламными установками). Приведены рекомендации по повышению качественных показателей архитектурной среды при помощи МДИ и дизайна. Изложены направления развития и использования художественного текстиля (гобеленов) в интерьерах общественных зданий в 1970 - 1980 гг. в Киеве и Киевской области.

Городская среда рассмотрена как действо, которое раскрывается перед человеком, попадающим в простанство этой среды. Единство пространства и ограничительной формы - условие существования архитектурного произведения. При этом количественная и качественная оценка происходит, прежде всего, благодаря визуальному восприятию материальной формы.

Міське середовище розглянуто як дію, яка розкривається перед людиною, яка потрапляє у простір цього середовища. Єдність простору й органічної форми - необхідна умова існування архітектурного твору. За цього кількісна та якісна оцінка простору здійснюється завдяки візуальному сприйняттю матеріальної форми.

Архітектурну композицію розглянуто крізь призму архетипів людини, найбільш ясно відбитих у міфології та міфопоетиці. Відповідно, розкрито їх роль в художній та архетектурній творчості як таких, що синтезують різні види мистецтва. Просторову основу архітектурної композиції співвіднесено з просторовою моделлю світу, з міфологічним універсумом, що дозволило розкрити нові грані в естетичній цілісності архітектури.

Висвітлено типологічні, архітектурно-просторові та сутнісні характеристики взаємодії архітектурних просторів, сучасного мистецтва та новітніх технологій (НТ). Розкрито закономірності формування суспільного простору й особливості процесів змін культурного пейзажу та семантичної мутації середовища на основі впливу інформаційно-комунікаційних технологій, які призводять до фундаментального переосмислення, визначення й організації простору у контексті соціокультурних трансформацій. Увагу приділено питанням переосмислення функціонування суспільного простору за умов парадигматичних змін світової глобалізації, з залученням досліджень практики соціальної скульптури та методів public art з використанням НТ.

Розкрито питання становлення категорії поетичного образу в архітектурно-предметному середовищі.

Розглянуто актуальну проблему повернення сучасної архітектури у сферу мистецтва, символом якого вибрано "божественний град". Проаналізовано історичний розвиток естетичних понять "краси" і "гармонії" у філософії та мистецтві XIX - XX ст. Показано зв'язок між філософським, мистецьким та архітектурним змістом цих понять. Розглянуто зміни і перетворення "краси" і "гармонії" у контексті тріади Вітрувія. Їхні трансформації та метаморфози розглянуто на тлі протистояння провідних мистецьких і архітектурних напрямів і стилів - романтизму та класицизму, модернізму і постмодернізму. Простежено універсальну і циклічну послідовність їх розгортання в історії та теорії розвитку сучасного архітектурно-містобудівного середовища та його естетичних основ. Запропоновано структурну модель естетичного розвитку цього середовища у вигляді "божественного граду" з радіальними осями - вулицями, що символізують напрями і стилі, центральною площею Краси, а також кільцевими вулицями, що відображають межі розселення основних спільнот мешканців цього граду - містян, слободян, урбодян, поселян - і зони впливу відповідних їм мистецьких жанрів: архітектурної топіки та риторики, тропіки і поетики. Модель завершує окружна магістраль як символ Гармонії. У такому радіально-кільцевому вигляді модель сприятиме подальшому розгортанню досліджень естетичних проблем і поверненню архітектури та містобудування у коло красних мистецтв.

Проаналізовано розвиток архітектурно-театральних ідей Ф. Кізлера та їхній влив на українську і світову архітектурна практику.

Розглянуто граматику архітектурного простору в іконі (зображення тривимірного простору у двовимірному) та граматику архітектури деконструктивізму (зображення n-вимірного простору у тривимірному), де за спільну основу взято закономірність морфогенезу: зображення у меншому m-вимірному просторі, більшого n-вимірного простору. Розкрито граматику базової перцептивної перспективи в іконі. Перцептивна перспектива підпорядкована суб'єктивному чиннику (надає змогу вільно застосовувати знання про об'єкт) так як і в деконструктивізмі, де механічний монтаж частин породжений естетикою та семантикою суб'єктивізму. Викривленість архітектурного простору в іконі зумовлена психологією сприйняття плановості людиною, а саме, ближні простори людина бачить за законами зворотної перспективи (від'ємна кривина). Середній план є сферичним, так звана опукла перспектива, а задній план - лінійна перспектива (додатна кривина). Максимальна художня виразність, на яку працює граматика побудови простору в деконструктивізмі породжує гру змістами: намагання знайти амбівалентність, визнання конкурентних інтерпретацій, тим часом як граматика архітектурного простору в іконі втілює духовний досвід у пізнанні метафізичного світу. Визначено, що однаковими методами побудови архітектурного простору ікони та архітектури деконструктивізму є: розсіяна, децентралізована перспектива зображення, звідси фрагментарність і розкриття неглибоких просторів; подача форми з різних поглядів; прийняття геометричних протиріч (ікона) і нереальність форм (деконструктивізм); прийняття джакстапозиції, суперпозиції і дисперсного багатошарового простору; прийняття недомовленості (можливість сприйняття форми і в аксонометрії, і в зворотній або лінійній перспективі). Виявлено подібність мети побудови простору в іконі, як і в деконструктивізмі - розкрити приховані змісти, сутності, досягнути якості метафізичності форм. Відмінність у трактуванні реальності: архітектурні форми в іконі виражають онтологію реальності (втілення синтезу чуттєвого досвіду фізіологічного простору людини та духовного досвіду у спогляданні-пізнанні), водночас архітектура деконструктивізму це експеримент з реальністю (викривлення), механістична естетика насильної руйнації, порушеної досконалості, спричинена підвищенною чуттєвістю до проблем у відношенні "людина - сучасний цивілізаційний світ". Ікона акцентує увагу на метаморфології (всебічне розкриття чуттєвого та духовного досвіду сприйняття існуючої реальності, складний синтаксис форм і простору), а деконструктивізм - на новому морфогенезі та концепції рівнозначності форми і простору.

Наукові відкриття кінця XIX - початку XX ст. докорінно змінили світогляд і розуміння тонкої структури всесвіту. Нове світосприйняття було взаємопов'язанe з "ренесансом" в образотворчому мистецтві, музиці, театрі, архітектурі, філософії, а синтез різноманітних мистецтв і мистецтв із наукою, філософією та релігією стали центральними у творчості чималої когорти митців fin de siecle. Це був час всеосяжної "культурної революції". Термін Gesamtkunstwerk вперше ввів до вжитку представник німецького романтизму, філософ, теолог К. Ф. Трандорфф (1782 - 1863). Німецький композитор і теоретик мистецтва В.-Р. Вагнер розвинув цю концепцію в есеях "Мистецтво і революція" та "Твір мистецтва майбутнього" 1849 р. Саме завдяки працям К. Ф. Трандорффа та В. Р. Вагнера термін Gesamtkunstwerk став відомим у мистецьких і мистецтвознавчих колах. Своєрідним віддзеркаленням цих синтетичних ідей став розвиток концепції "архітектура як Gesamtkunstwerk", яку втілювали, створюючи цілісні образи-будівлі та універсальні простори, архітектори Ф. Вебб ("Червоний будинок", приватний будинок, Лондон, 1859 - 1860 рр.); В. Берджес ("Будинок Башта", приватний будинок, Лондон, 1875 - 1881 рр.); О. Бекетов (приватний будинок, нині - "Будинок вчених", Харків, 1900 - 1901 рр.), В. Городецький, (приватний будинок, нині - "Будинок з химерами", Київ, 1901 - 1903 рр.). Творча універсальність була притаманна і архітектору-художнику В. М. Покровському (1863 - 1924). Амплітуда його життєтворчості відзначена надзвичайним розмахом: архітектор-художник, дизайнер (декоратор), реставратор, керівник численних будівельних проектів, громадський діяч, викладач - професор Харківського технологічного інституту 1919 - 1922 рр., професор Харківського художнього технікуму 1921 - 1924 рр. В. М. Покровському була властива важлива, глибинна риса творчої еволюції: випускник Імператорської академії мистецв, єпархіальний архітектор Холмсько-Варшавської і Харківської єпархій, він став одним із найвизначніших майстрів модерну в Україн. Ідея "архітектура як Gesamtkunstwerk" найвиразніше віддзеркалилася у його архітектурних творах, які були створені під час активної проектної практики на теренах Слобідської України впродовж 1906 - 1915 рр. Властивості "всеосяжного твору" були притаманні як його цивільній, так і культовій архітектурі, проте стаття зосереджує увагу на громадських і житлових будівлях 1910 - 1915 рр. у Харкові та Сумах. В архітектурних формотворах архітектор-художник вдало поєднує технічні досягнення; будівлі вирізняються архітектурною "полістилістикою", гармонійним синтезом різноманітних видів декоративно-ужиткового мистецтва. Кожна із цих споруд - особлива, але між ними можна почути внутрішню риму - вони є архітектурно-художніми образами. Рівень їх естетичної інтенсивності підкреслює висоту творчої думки В. М. Покровського, його міждисциплінарне мислення у створенні всеосяжного твору.

Мета роботи - аналіз геометричних характеристик, містобудівної структури та архітектури утопічних міст і держав, а також їхнього взаємозв'язку з соціальними та політичними аспектами у трактатах Платона "Держава" та "Закони", Т. Мора "Золота книжечка, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія" та Т. Кампанелли "Місто Сонця". Дослідження ідеальних міст-держав, описаних філософами-утопістами, часто зводиться до аналізу їхніх політичних і соціальних характеристик. Однак, розглядаючи досконалі моделі суспільного устрою, філософи заторкували всі сфери людського життя, тим самим показуючи їхню взаємозалежність і рівнозначність у процесі формування єдиної системи. Для їхніх трактатів характерна увага до геометричних характеристик міст та архітектури, з метою створення відповідних умов життя для мешканців, в яких вони могли б реалізовувати ті типи поведінки, які передбачало від них суспільство. Фрагментарні описи архітектури та планувальної структури міст призводять до низки неточностей і різних варіантів інтерпретації планування міста. Філософи-утопісти, апелюючи до історично-сформованих уявлень людства про ідеальне, описуючи планувальну структуру міст-держав, використовували правильні геометричні форми, ідею симетрії та центричності. Формуючи досконалі моделі суспільного устрою, вони послуговувались архітектурою, як фоном для забезпечення комфортного та функціонального простору, який відповідав би вимогам ідеального суспільства. Наведено розроблені схеми міст-держав, відповідно до їхнього опису, а також проаналізовано та систематизовано інформацію щодо геометричних характеристик міст, публічних просторів, громадських і житлових будівель, що описані в трактатах філософів. Так, у працях Платона, Т. Мора та Т. Кампанелли міста мають правильні геометричні форми (коло, квадрат), розбиті на рівні за площею частини, симетричне планування та уніфіковані житлові та громадські будівлі, - все це є важливим елементом досягнення утопічної моделі суспільства.

Розглянуто граматику архітектурного простору в іконі (зображення тривимірного простору у двовимірному) та граматику архітектури деконструктивізму (зображення n-вимірного простору у тривимірному), де за спільну основу взято закономірність морфогенезу: зображення у меншому m-вимірному просторі, більшого n-вимірного простору. Розкрито граматику базової перцептивної перспективи в іконі. Перцептивна перспектива підпорядкована суб'єктивному чиннику (надає змогу вільно застосовувати знання про об'єкт) так як і в деконструктивізмі, де механічний монтаж частин породжений естетикою та семантикою суб'єктивізму. Викривленість архітектурного простору в іконі зумовлена психологією сприйняття плановості людиною, а саме, ближні простори людина бачить за законами зворотної перспективи (від'ємна кривина). Середній план є сферичним, так звана опукла перспектива, а задній план - лінійна перспектива (додатна кривина). Максимальна художня виразність, на яку працює граматика побудови простору в деконструктивізмі породжує гру змістами: намагання знайти амбівалентність, визнання конкурентних інтерпретацій, тим часом як граматика архітектурного простору в іконі втілює духовний досвід у пізнанні метафізичного світу. Визначено, що однаковими методами побудови архітектурного простору ікони та архітектури деконструктивізму є: розсіяна, децентралізована перспектива зображення, звідси фрагментарність і розкриття неглибоких просторів; подача форми з різних поглядів; прийняття геометричних протиріч (ікона) і нереальність форм (деконструктивізм); прийняття джакстапозиції, суперпозиції і дисперсного багатошарового простору; прийняття недомовленості (можливість сприйняття форми і в аксонометрії, і в зворотній або лінійній перспективі). Виявлено подібність мети побудови простору в іконі, як і в деконструктивізмі - розкрити приховані змісти, сутності, досягнути якості метафізичності форм. Відмінність у трактуванні реальності: архітектурні форми в іконі виражають онтологію реальності (втілення синтезу чуттєвого досвіду фізіологічного простору людини та духовного досвіду у спогляданні-пізнанні), водночас архітектура деконструктивізму це експеримент з реальністю (викривлення), механістична естетика насильної руйнації, порушеної досконалості, спричинена підвищенною чуттєвістю до проблем у відношенні "людина - сучасний цивілізаційний світ". Ікона акцентує увагу на метаморфології (всебічне розкриття чуттєвого та духовного досвіду сприйняття існуючої реальності, складний синтаксис форм і простору), а деконструктивізм - на новому морфогенезі та концепції рівнозначності форми і простору.

Наукові відкриття кінця XIX - початку XX ст. докорінно змінили світогляд і розуміння тонкої структури всесвіту. Нове світосприйняття було взаємопов'язанe з "ренесансом" в образотворчому мистецтві, музиці, театрі, архітектурі, філософії, а синтез різноманітних мистецтв і мистецтв із наукою, філософією та релігією стали центральними у творчості чималої когорти митців fin de siecle. Це був час всеосяжної "культурної революції". Термін Gesamtkunstwerk вперше ввів до вжитку представник німецького романтизму, філософ, теолог К. Ф. Трандорфф (1782 - 1863). Німецький композитор і теоретик мистецтва В.-Р. Вагнер розвинув цю концепцію в есеях "Мистецтво і революція" та "Твір мистецтва майбутнього" 1849 р. Саме завдяки працям К. Ф. Трандорффа та В. Р. Вагнера термін Gesamtkunstwerk став відомим у мистецьких і мистецтвознавчих колах. Своєрідним віддзеркаленням цих синтетичних ідей став розвиток концепції "архітектура як Gesamtkunstwerk", яку втілювали, створюючи цілісні образи-будівлі та універсальні простори, архітектори Ф. Вебб ("Червоний будинок", приватний будинок, Лондон, 1859 - 1860 рр.); В. Берджес ("Будинок Башта", приватний будинок, Лондон, 1875 - 1881 рр.); О. Бекетов (приватний будинок, нині - "Будинок вчених", Харків, 1900 - 1901 рр.), В. Городецький, (приватний будинок, нині - "Будинок з химерами", Київ, 1901 - 1903 рр.). Творча універсальність була притаманна і архітектору-художнику В. М. Покровському (1863 - 1924). Амплітуда його життєтворчості відзначена надзвичайним розмахом: архітектор-художник, дизайнер (декоратор), реставратор, керівник численних будівельних проектів, громадський діяч, викладач - професор Харківського технологічного інституту 1919 - 1922 рр., професор Харківського художнього технікуму 1921 - 1924 рр. В. М. Покровському була властива важлива, глибинна риса творчої еволюції: випускник Імператорської академії мистецв, єпархіальний архітектор Холмсько-Варшавської і Харківської єпархій, він став одним із найвизначніших майстрів модерну в Україн. Ідея "архітектура як Gesamtkunstwerk" найвиразніше віддзеркалилася у його архітектурних творах, які були створені під час активної проектної практики на теренах Слобідської України впродовж 1906 - 1915 рр. Властивості "всеосяжного твору" були притаманні як його цивільній, так і культовій архітектурі, проте стаття зосереджує увагу на громадських і житлових будівлях 1910 - 1915 рр. у Харкові та Сумах. В архітектурних формотворах архітектор-художник вдало поєднує технічні досягнення; будівлі вирізняються архітектурною "полістилістикою", гармонійним синтезом різноманітних видів декоративно-ужиткового мистецтва. Кожна із цих споруд - особлива, але між ними можна почути внутрішню риму - вони є архітектурно-художніми образами. Рівень їх естетичної інтенсивності підкреслює висоту творчої думки В. М. Покровського, його міждисциплінарне мислення у створенні всеосяжного твору.

Мета роботи - аналіз геометричних характеристик, містобудівної структури та архітектури утопічних міст і держав, а також їхнього взаємозв'язку з соціальними та політичними аспектами у трактатах Платона "Держава" та "Закони", Т. Мора "Золота книжечка, така ж корисна, як і забавна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія" та Т. Кампанелли "Місто Сонця". Дослідження ідеальних міст-держав, описаних філософами-утопістами, часто зводиться до аналізу їхніх політичних і соціальних характеристик. Однак, розглядаючи досконалі моделі суспільного устрою, філософи заторкували всі сфери людського життя, тим самим показуючи їхню взаємозалежність і рівнозначність у процесі формування єдиної системи. Для їхніх трактатів характерна увага до геометричних характеристик міст та архітектури, з метою створення відповідних умов життя для мешканців, в яких вони могли б реалізовувати ті типи поведінки, які передбачало від них суспільство. Фрагментарні описи архітектури та планувальної структури міст призводять до низки неточностей і різних варіантів інтерпретації планування міста. Філософи-утопісти, апелюючи до історично-сформованих уявлень людства про ідеальне, описуючи планувальну структуру міст-держав, використовували правильні геометричні форми, ідею симетрії та центричності. Формуючи досконалі моделі суспільного устрою, вони послуговувались архітектурою, як фоном для забезпечення комфортного та функціонального простору, який відповідав би вимогам ідеального суспільства. Наведено розроблені схеми міст-держав, відповідно до їхнього опису, а також проаналізовано та систематизовано інформацію щодо геометричних характеристик міст, публічних просторів, громадських і житлових будівель, що описані в трактатах філософів. Так, у працях Платона, Т. Мора та Т. Кампанелли міста мають правильні геометричні форми (коло, квадрат), розбиті на рівні за площею частини, симетричне планування та уніфіковані житлові та громадські будівлі, - все це є важливим елементом досягнення утопічної моделі суспільства.

Секрет підвищеної уваги кінотворців до роману "Привид опери" Гастона Леру у його специфічному світі, який провокує до міждискурсивного, інтермедіального перекодування, відкритого полілогу мистецтв. Предмет статті - інтермедіальність, яка розглянута у двох ракурсах: як явище мистецтва і як метод аналізу. В романі виявлено елементи інших видів мистецтв. Назва фокусує увагу на головному герої і на місці дії. Оперний театр стає головним діючим персонажем. Леру виводить на метафізичний рівень реальну архітектурну споруду - Гранд-о-пера в Парижі. Митець зосереджує увагу на антитезі верху і низу опери як двох світів: натхнення/творчості і ненависті/страху, і, як наслідок, добра і зла. Художньо-естетична концепція роману "Привид опери" увиразнюється за рахунок інтермедіальних акцентів. Провідна ідея прочитується крізь архітектурні, театральні, музичні контексти, декодування яких сприяє наближенню до таємничого феноменального таланту Леру - майстра слова.

Систематизовано фактологічні та аналітичні матеріали про механізми формування знаково-образної структури рекламного повідомлення інсталяції як феномену та засобу візуальної комунікації в закладах вищої освіти (ЗВО). Підтверджено, що інсталяції є показовим прикладом у просторах ЗВО, зокрема, в університетах. Фрейм університету є культурним субпростором, який взаємодіє з навколишнім світом у багатьох аспектах і покликаний популяризувати освіту, науку та відкритість у міжрегіональних і міждержавних навчально-виробничих відносинах.

Висвітлено результати студентського українсько-канадського проектного семінару у Львові в 2017 р. із реновації залу Першого навчального корпусу "Львівської політехніки" з розширенням театрально-видовищної та культурно-просвітницької функції. Концептуально частину семінару розробили професори В. Проскуряков із Львова та Ш. Долгой і П. Босий із Торонто. Мета семінару - розробити архітектурну концепцію історичної зали, забезпечивши використання в ній широкої палітри сучасних заходів і засобів видовищно-просвітницької функціональної діяльності; забезпечити естетичне вирішення його середовища відповідно до вимог XXI ст. і водночас зберегти тектоніку й образність того часу, в який відбувалось будівництво. До завдань семінару використано досвід кафедри дизайну архітектурного середовища Національного університету "Львівська політехніка" в галузі театральної архітектури та досвід школи театральних мистецтв Університету ім. Райєрсона з м. Торонто. Серед ідей поданих студентами та викладачами Львова і Торонто, до творення яких приєдналися учасники з міст Дніпро і Дрезден, найбільшої уваги заслуговують ті, в яких значну увагу було приділено не лише новаторським рішенням із реновації актової зали, але й модерній архітектурно-функціональній організації сцени та зали і простору корпусу загалом. У цілому було створено 5 проектів - клаузул творчими колективами студентів з України, Канади, Німеччини (схеми, ескізи, малюнки, фото) які стали основою подальшої роботи у вигляді семестрових, бакалаврських, магістерських робіт.