Здійснено історико-філософський аналіз поняття ментальності та розглянуто існуючі в історії наукової думки основні підходи до вивчення ментальної проблематики. Розкрито суть основних понять та особливостей методологічних засобів дослідження. Висвітлено детермінанти та характерні риси української ментальності, а також питання щодо їх екстраполяції на духовно-релігійний аспект вияву. Проаналізовано місце релігії у процесі духовно-національного відродження України, розглянуто проблематику "радянської спадщини" у духовному бутті сучасного українства. Розвинуто теоретичні підходи та здійснено практичну ілюстрацію проблеми "кризової ментальності", наведено практичні рекомендації щодо вирішення складнощів пострадянського життя. Відзначено, що всі ознаки духовного буття сучасного українства у контексті кризи традиційної релігійності доводять актуальність проблеми духовної культури українства.

Досліджено вплив релігійного чинника на становлення та функціонування основних сфер людського буття, до яких належать мотиваційна та світоглядно-ціннісна. Виявлено й охарактеризовано фактори, що визначають специфіку формування соціального простору людини, тенденції розвитку суспільства в цілому та села як особливої форми існування українців. Встановлено закономірності повсякденного існування та функціонування сільського конгломерату. Визначено можливості релігійного чинника щодо формування домінантної світоглядної парадигми сільської молоді, що навчається в аграрних вузах. Розкрито специфіку постійної безперервної трансформації світосприйняття та світоставлення сучасного молодого покоління. Проаналізовано особливості впливу релігії як найбільш суттєвого чинника формування мотиваційно-ціннісної сфери молодої людини з села.

Розглянуто місце віри у структурі духовності. Показано специфіку релігійної віри, її відмінність від віри наукової. Проаналізовано співвідношення та взаємозв'язок релігійної віри та духовності. Розглянуто місце релігійної віри в ірраціональному пізнанні. Розкрито різницю між вірою у живого Бога та іконного. Зазначено, що духовність без релігійної віри реалізується не повною мірою.

Розглянуто історію та сучасний стан дослідження психологічних наслідків індивідуальної релігійності особистості. З'ясовано доцільність дослідження психологічних наслідків такої релігійності за характеристиками їх відбиття у динамічних підструктурах особистості. Проаналізовано гіпотетичні напрями змін у сфері підструктури характеру людини як один з аспектів психологічних наслідків індивідуальної релігійності. Приділено увагу очікуваним аспектам відбиття зазначеної релігійності у психічних станах людини. Здійснено теоретико-методологічне обгрунтування (з урахуванням генетико-моделювального методу) і емпіричну перевірку змісту та форм прояву психологічних наслідків індивідуальної релігійності, операціоналізованих у термінах Я-переживань, що виникають під впливом розвитку релігійної самосвідомості, та пов'язаних з нею змін у функціонуванні основних підструктур особистості, зокрема динамічних: внутрішнього світу, характеру і психічних станів. Систематизовано психологічні наслідки Я-переживань.

Надано порівняльну характеристику рівня та специфіки релігійності 45 європейських суспільств (48 країн і територій) на базі даних IV хвилі Європейського дослідження цінностей (2008 - 2010 рр.) за параметрами віри в продовження свідомого існування після смерті, релігійної самоідентичності, релігійного ексклюзивізму та відвідування релігійних служб. На базі цих даних висловлено деякі зауваги щодо застосовності теорії секуляризації для пояснення рівня та специфіки сучасної релігійності суспільств європейського континенту.

Проаналізовано феноменологічну концепцію пояснення організації знання здорового глузду, що є основою для конструювання соціальної реальності особистістю. Наведено специфічні фактори, які впливають на механізми створення знання здорового глузду релігійної особистості.

While a number of current studies of religion are based on the religiosity dimension approach, in most cases, this approach is used only as a structural base for choosing an investigation level. At the same time, multidimensional approach can help us understand which combinations of religious manifestations are associated with self-identification as a religious person. The article presents analysis of empirical data with the aim to evaluate how various religiosity dimensions are related to identifying oneself as religious or non-religious and to investigate respective correlation differences in terms of direction and intensity in societies of Eastern Europe. It presents a comparative analysis of EVS survey results from 19 countries of Eastern Europe. It shows that, while all of the countries within the region have statistically significant positive correlations between religiosity dimensions and considering oneself (non)religious; correlation strengths differ so significantly that it is difficult to claim about unified pattern across all Eastern European societies. Comparative analysis of archived results allows to identify several clusters of countries within the region with common patterns in intensity of correlation between religiosity dimensions and considering oneself (non)religious. The differences in correlation profiles might be caused by historical and cultural background of the counties, their denominational structure and share of persons who consider one selves religious, character of cultural concept of a religious person and linkage of religious identification with other identities in society.

Розглянуто особливості професійної релігійної освіти Української православної церкви Київського патріархату. Окреслено напрями розвитку релігійної освіти в Україні. Висвітлено основні соціально-психологічні особливості та умови професійної підготовки студентів-богословів: чіткий розпорядок дня, часткова соціальна депривацiя, переважання професійного виховання над професійним навчанням, життя згідно з положенням "церковного уставу", постійна включенiсть у практичну діяльність. Окреслено специфіку релігійних ВНЗ, порівняно з державними. Емпірично досліджено та описано особливості загальної релігійності як соціально-психологічної властивості особистості і її компонентів у студентів-богословів. Серед таких компонентів - ставлення до релігії як філософської концепції; ставлення до магії як віри в інший світ; тенденція пошуку в релігії підтримки й розради; зовнішні ознаки релігійності; інтерес до так званої "псевдонауки", загадкових і таємничих явищ; тенденція вірити у творця; наявність релігійної самосвідомості; ставлення до релігії, як зразка моральних норм поведінки. Виявлено недостатньо розвинені структурні компоненти релігійності в студентів-богословів, серед яких - віра в інший світ, який впливає на реальність через певні знаки та більшу опору на знання, а не на віру під час сприймання навколишнього світу. Простежено динаміку розвитку релігійності студентів майбутніх священнослужителів на 1 - 6 курсах, що дає підстави стверджувати про зростання загального рівня релігійності протягом навчання в релігійних ВНЗ.

Здійснено концептуалізацію східних духовних практик як феномена життєвого світу особистості в полікультурному суспільстві. Проаналізовано теоретико-методологічні підходи до аналізу життєвого світу в історико-соціологічній ретроспективі. Значну увагу приділено перспективам соціологічної інтерпретації концепції "дійсного світу життя" М. Бахтіна. Запропоновано методологічну схему дослідження життєвого світу Іншого. Здійснено соціологічну концептуалізацію східних духовних практик як феномена життєвого світу, що грунтована використанням феноменологічного категоріально-понятійного апарату, та як феномена полікультурного суспільства завдяки зверненню до концепту культурної форми. На підставі результатів авторського соціологічного дослідження, виконаного в тактиці історії життя, проаналізовано біографічно детерміновані ситуації індивідів, що практикують східні духовні практики, типи мотиваційних контекстів звернення до східних духовних практик, а також східні духовні практики як форми тілесної культури в життєвому світі індивіда.

Здійснено комплексну міждисциплінарну концептуалізацію динаміки кореляції секулярного та постсекулярного в сучасній релігійності - засобами цілісності методологічного інструментарію філософсько-релігієзнавчої та богословської наук через призму моделювання умов ефективної синергії філософських і богословських, світсько-гуманітарних і віроповчально-конфесійних інтенцій в ідейно-теоретичному та доктринально-праксеологічному контекстах релігійності.

Здійснено комплексну міждисциплінарну концептуалізацію динаміки кореляції секулярного та постсекулярного в сучасній релігійності - засобами цілісності методологічного інструментарію як філософсько-релігієзнавчої, так і богословської науки через призму моделювання умов ефективної синергії філософських і богословських, світсько-гуманітарних і віроповчально-конфесійних інтенцій в ідейно-теоретичному та доктринально-праксеологічному контекстах релігійності. Зроблено висновок про те, що постсекулярність - це стан світоглядно-ціннісного самовизначення в широкому значенні цього поняття (як на рівні свідомості, так і на рівні життєвої практики), коли майже однакових прав (і дійсних можливостей їхньої реалізації) набувають в соціумі та культурі і секулярний, і релігійний типи функціонування інституцій, облаштування особистого життя індивіда та спільноти індивідів. Постання такого сучасного стану релігійності в ідейному плані уможливилося тією логікою розгортання філософського та богословського дискурсів, котрі демонстрували налаштованість християнської системи світобачення на ідейну раціоналізацію релігійності, на синтез філософсько-світських і релігійно-церковних спонук до релігійної практики, а також розмиття меж між лише соціально зумовленим і сакрально-віроповчальним в обґрунтуванні поняття норми. Обґрунтовано внутрішньо-богословські типи секуляризації релігії та релігійності (раціоналізована релігійність, ірраціоналізована релігійність, реформована релігійність тощо) через демонстрацію шляхів раціоналізації віри у схоластичній традиції, філософії релігії та релігійній філософії Нового Часу і XIX - XX ст., творенні нових християнських течій та формуванні їхнього богослов'я - через вплив синергійної дії особистісних, культурно-історичних, соціальних чинників і певних внутрішньо-конфесійних мотивацій. Продемонстровано, що секулярність постає як продукт не тільки боротьби "проти впливу Церкви", а також "боротьби" за актуальність Церкви, внутрішньо релігійної ціннісної і соціальної конкуренції (Реформація) тощо. Постсекулярність, отже, у богословському дискурсі набуває ознак "іншої" секулярності, де актуалізується останній з відомих нині типів секуляризації релігійності - глобалізована релігійність. Встановлено, що в українському релігійному середовищі засобами діагностики соціальної та культурно-громадянської сфери можна простежити дієвість принципу ефективної синергії богословського та філософського, гуманітарно-світського та віроповчально-конфесійного чинників у постсекулярному облаштуванні життя та релігійної практики. Передусім це стосується сфери освіти, соціальної активності церков, персональної соціалізації вірян тощо.

Індекс рубрикатора НБУВ: Э210.12 + Э211.734

Рубрики:

Релігійність населення

Шифр НБУВ: РА443976 Пошук видання у каталогах НБУВ