Робота присвячена аналізу головних функцій мови як світо- й людинотворчого духовного феномена. Мова розглядається також як виразник і головний засіб індивідуалізації та соціалізації людини, духовної природи світу, як фактор становлення народу, як знакова й значуща система відображення духовно-практичної взаємодії людини і народу.

Проведено дослідження особливостей функціонування мови у контексті філософської рефлексії. Обгрунтовано змістову єдність мови та мислення, визначено філологічну сутність монотеїстичних релігій (буддизму, ісламу та християнства). Проаналізовано релігійні тексти Старого та Нового Завітів, максими буддизму, Коран, основні теоретичні положення представників патристики, давньокитайської, античної, давньоіндійської, середньовічної, новочасної та класичної німецької філософії. Розглянуто питання відображення функціонального призначення мови в найвизначніших світових історико-філософських концепціях.

Проведено исследование особенностей функционирования языка в контексте философской рефлексии. Обосновано содержательное единство языка и мышления, определена филологическая сущность монотеистических религий (буддзима, ислама и християнства). Проанализированы религиозные тексты Старого и Нового Заветов, максимы буддизма, Коран, основные теоретические положения представителей патристики, давнекитайской, древнеиндийской, античной, средневековой, классической немецкой философии, а такоже основных философских учений Нового времени. Рассмотрены вопросы отображения функционального назначения языка в наиболее значительных мировых историко-философских концепциях.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю212.24 + Ю224.21 + Ш1в2:Ю

Рубрики:

Свідомість і мова

Філософські проблеми мови

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

  Скачати повний текст

Розглянуто свідомість людини в цілому, процеси формування релігійної свідомості, її взаємодії з мовою. Проаналізовано основи формування свідомості в первісних суспільствах, розкрито поняття "міф", "міфологія", "міфологічна свідомість", "міфологічний текст", а також особливості вірувань, обрядів та ритуалів, їх взаємозв'язок з мовними процесами. Зазначено, що міфологічна свідомість є грунтом для формування релігійної свідомості. Охарактеризовано складні механізми виникнення релігійної свідомості, релігійні переживання і досвід як складові релігійної свідомості. Специфіка впливів релігійного характеру пов'язана з емоційною сферою людини - монотеїзм, у порівнянні з язичництвом передбачає більш високу здатність психіки до автономної регуляції. Тут і доктрина "особистої вини, особистої відповідальності"; протиставлення людини її оточенню і долі; покарання в день Страшного суду; ідея особистого діалогу з Богом; вимогливий контроль з боку Церкви над містичним досвідом особистості й спільноти. Усе це приводило до поступового переходу від магії, табу до моральнісної саморегуляції, яка лише історично пов'язувалася із сакральними санкціями. Це означало все більшу емансипацію людини від зовнішніх стимулів, сил природи і долі, свободу у побудові своєї поведінки, індивідуалізацію, диференціацію "я".

Проаналізовано уявлення про багатовимірне мислення, його прийоми та процедури. Багатовимірне мислення досліджено в контексті багатовимірного підходу, що знаходиться в стадії свого формування. Багатовимірне мислення тлумачиться як практика оперування метаконцептом у гіперпросторі смислів. Концепт і метаконцепт разглянуто як основні логічні форми багатовимірного мислення. За цього метаконцепт розуміється як одномоментно актуалізована множина авторських концептів, які мають з метаконцептом одне та те ж ім'я. Гіперпростір смислів створюється гносеологічним суб'єктом, який здійснює багатовимірний мисленнєвий акт. Гіперпростір смислів постає як миттєва та водночас актуалізована множина локальних просторів смислів, у яких були створені відповідні авторські концепти. Наслідком багатовимірної мисленнєвої практики є утворення нових смислів, експікація яких здійснюється вже у локальних просторах смислів. Як основні практики та прийоми багатовимірного мислення запропоновано розглядати практику споглядання, чотири смислоопераційні процедури - смислопроявлення, смислопрояснення, смислозакріплення, смисловживання, прийом бриколажу.

Здійснено філософський аналіз специфіки взаємодії комунікативних процесів та психічних структур.

Розглянуто проблему застосування феноменологічного методу у дослідженні взаємозв'язку мови та мислення. На основі першоджерел і значної кількості інтерпретативної літератури показано етапи розробки Е. Гусерлем проблеми судження з порівнянням його аналізу мови з вченням сучасників - М. Шелера і Г. Шпета. Виявлено одночасну спорідненість та альтернативність підходів засновників феноменологічної філософії до вивчення ролі мовного компонента в структурі свідомості.

Висвітлено проблему розгляду умов можливості філософії як свідомої і мотивованої діяльності через призму феноменологічного вчення про інтенційність свідомості та прагматистського підходу до розуміння істини. Виведено особливе поняття про істину (поняття істини- керигми, істини як адресованого повідомлення), що формулюється в ході спроби трансцендентального аналізу свідомості із мінімальним рівнем абстрагування від справжнього, особистісного образу буття людини. Даний аналіз проблематизує, по-перше, характерний для традиційного прагматизму релятивізм щодо істини, який має феноменологічно узгоджуватися із вченням про апріорні властивості свідомості, а по-друге, неясність справжніх причин і мотивів філософування. Істина-керигма, на відміну від модерного поняття про істину, має своїми основними рисами, по-перше, вкоріненість у довірі як модусі свідомості, по-друге, свою реалізацію в переживанні фактичності комунікації, і по-третє, той чи інший спосіб тематизації скінченності людського життя. Розкрито місце онтології в структурі свідомості, виокремлено мовні форми реалізації онтологічних інтенцій, розглянуто умови можливості виповнення останніх. Розглянуто питання про онтологічну рецепцію, тобто не просто теоретичне прийняття, але і вітальне засвоєння певного знання. Такій рецепції відповідає розроблюваний концепт істини.

Розглянуто та проаналізовано тематизацію мови та мислення у структурі трансцендентальної свідомості на матеріалі текстів Е. Гусерля, М. Шелера і Г. Шпета. Центральну роль відведено аналізові й опису розрізнення загального й індивідуального сутнісних компонентів у структурі судження та смислу. З'ясовано роль мови в операціях редукцій і структурі інтенційності, а також виявлено специфіку мовного компонента судження та смислу. Базовими корелятами мови та мислення визначено поняття "судження ейдетичної загальності" та "ноематичний смисл" (Е. Гусерль), "індивідуально значущі сутності" й "індивідуально значущі висловлювання" (М. Шелер), "ноематичний смисл" і "ноетичне осмислення" (Г. Шпет). У природі та структурі індивідуальної сутності виявлено складники допредикативного досвіду, акту мислення та мовного вираження.

Розглянуто проблему взаємозв'язку мови та мовлення, яка завжди становила значний інтерес для філософів та мовознавців оскільки перша - немислима без останньої, а відтак мова та думка - нероздільні. Хоча питання взаємозв'язку мови та думки вивчалося багатьма лінгвістами, загально прийнятого підходу до визначення проблеми їх взаємозалежності та взаємопроникнення не існує. Один підхід розглядає "мову як думку, а думку як мову" (М. Мюллер), а другий, що є об'єктом фокусу роботи, покладається на визначення відмінностей між ними не дивлячись на те, що за цього підходу мова та думка розглядаються такими, що утворюють єдине органічне ціле. Розглянуто ряд статей видатних лінгвістів, що стосуються актуалізації думки. Розглянуто та проаналізовано питання взаємозв'язків типу "мова - досвід" та "мова - культура", а також їх відношення до предмету роботи. Відношення типу "мова - досвід" має неабияке значення, оскільки досвід є основою формування знань, а отже, культури та слів, що входять до складу класів мови. Оскільки кожне слово входить до певного класу мови, його значення певним чином стосується досвіду, який цей клас позначає. Назва класу також загальна та стосується всіх його складових. Нагромаджені знання та досвід передаються за допомогою слів: шляхом актуалізації одиницями мови. Досвід та знання повністю актуалізуються у корпусі слів тоді, коли вони сполучаються з іншими словами та формують смислові повнозначні конструкти, що перетворює мову у засіб комунікації. Оскільки комунікація може набувати вербальної та невербальної форми, вона - нерівнозначна мові. Однак, мова та комунікація мають ряд спільних рис, описаних у роботі.