Досліджуються актуальні проблеми сучасної філософії, естетики, етики, культурології, літературознавства тощо. Значна увага приділяється проблемам, що знаходяться на межі окремих гуманітарних наук. Висвітлюються концептуальні форми рецепції активності мистецтва в сучасній естетиці і міфологічні підвалини системи ціннісних та естетичних орієнтацій людини. Розглядається соціальна сутність феномену мови як способу людського вираження, проблема суб'єкту в емпіричній теорії значення, а також проблема спілкування в контексті сучасних форм відчуження. Визначено роль мистецтва у формуванні морально-етичних якостей особистості тощо.

Рассмотрены проблемы истины, ее критерии и способы воплощения в существующих системах естественнонаучного и гуманитарного знания. Значительное внимание уделено концепциям Лакатоса, Куна, Тулмина, Фейерабенда, а также подходам Деррида, Фуко и др. Проанализирован ряд фундаментальных понятий и положений современного научного знания, возможности построения универсальной научной (на базе существующего научного знания) онтологии.

Как возник мир? Почему появился в этом мире Человек? Каким образом он может стать Богом? Ответы на эти вопросы можно получить, познакомившись с новейшей универсальной Философией Космического Разума. В книге приводится научная информация о трех видах тонкой космической энергии - эфире, душе, духе; о трех типах миров в Мировом Целом - аде, рае и чистилище; о трех ипостасях Разума - Боге, Духе, Человеке. Опираясь на последние достижения научно-технической революции, - выдающиеся работы астрофизиков, физиков и кристаллографов всего мира, автор пытается создать новую космогонию.

Розкрито багатовимірну єдність логіко-гносеологічних основ природознавства. Розглянуто ідею багатофакторності як генезис міждисциплінарних синтезів філософії, фізики, математики, хімії та інших природничих наук. З позиції багатофакторності досліджено найсуттєвіші особливості: "багатомірності" різних систем природничо-наукового знання як концептуальної основи оцінювання синергетичного світу; формування багатомірного світогляду, побудови предметних багатофакторних (молекулярних) моделей, цілісного динаміко-статистично-імовірнісного образу "фізико-математичної цілісності". Проаналізовано багатомірну цілісність мікро-, макро- та мегасвіту в квантовій фізиці, синергетиці та фізико-математичному природознавстві у цілому.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю251.1в

Шифр НБУВ: Ж68937 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено проблему реалізації духовної сутності людини через свободу у філософії Г.Сковороди. Викладено концепцію істини в прагматизмі У.Джеймса на основі синтезу філософського, наукового і релігійного підходів. Визначено співвідношення філософського та наукового у методології української філософсько-літературної традиції класичного періоду, взаємозв'язок філософії і наукової методології у структуралізмі і постструктуралізмі. Розкрито національні аспекти філософії освіти в Україні в сучасний період, вплив синергетики на філософсько-методологічні засади оновлення вищої освіти України. Проаналізовано роль філософії у процесі гуманізації сучасної науки.

Освещена проблема реализации духовной сущности человека через свободу в философии Г.Сковороды. Изложена концепция истины в прагматизме У.Джеймса на основе синтеза философского, научного и религиозного подходов. Определены соотношение философского и научного подходов в методологии украинской философско-литературной традиции классического периода, взаимосвязь философии и научной методологии в структурализме и постструктурализме. Раскрыты национальные аспекты философии образования в Украине в современный период, влияние синергетики на философско-методологические основы обновления высшего образования Украины. Проанализирована роль философии в процессе гуманизации современной науки.

Стверджено, що перспективним напрямком у переорієнтації світоглядних орієнтирів виступає феномен духовності. Головною властивістю духовності є гармонійне поєднання розуму, знань, логіки як пізнавальних здібностей із морально-етичними та естетичними настановами людини тощо. Традиція духовності прослідковується з часів філософії Стародавнього Світу, зокрема - у античній філософії.

Методологічну основу дослідження складають результати, отримані в аналітичній, структурно-функціональній і феноменологічній традиціях філософствування. На підставі аналізу теорій та концепцій сучасної філософії науки зроблено висновок про неможливість безпосереднього включення повсякденності в контекст реконструкції науки внаслідок принципової несумірності "світу науки" і "світу повсякденності". Розкрито основні труднощі теоретичного опису феномену повсякденності, у тому числі зафіксовані на рівні структури свідомості. Запропоновано концепцію побудови моделей контекстуальної реконструкції науки, у рамках яких можливе подолання недомірності "світу науки" і "світу повсякденності". На підставі опису домірних елементів виявлено основні "точки дотику" світу науки і світу повсякденності. На основі створення системи опосередкувань проаналізовано найбільш перспективні моделі. Визначено основні методологічні принципи реконструкції гетероморфних об'єктів.

Дисертацію присвячено аналізу процесу становлення і розвитку поняття "методу пізнання" в філософії. Основна мета роботи полягає у вияві проблеми методу пізнання та створенні цілісної концепції філософського методу. Досліджені основні етапи розвитку методів пізнання в історії філософії, виявлені тенденції формування різноманітних філософських методів та визначені їх особливості.

Встановлено співвідношення діагностики з такими формами організації наукового знання як проблема, гіпотеза, теорія. Доведено, що діагностика має певний епістемологічний статус і займає визначне місце в одержанні наукового знання. Діагностику співвіднесено з філософськими принципами та низкою філософських категорій, за допомогою яких визначено гносеологічний статус цієї пізнавальної процедури. Вивчено функціональну структуру діагностики на основі таких класичних наукових процедур, як визначення, вимір, класифікація. Порівняно гносеологічні можливості попередньої, гіпотетичної, розгорнутої та остаточної діагностик. Одержана специфікація пізнавальних функцій діагностики посилює евристичну здатність пошуків оптимізації діагностики у традиційних предметних галузях наукових досліджень і складає необхідну передумову для поширення ефективної діагностичної процедури на нові предметні галузі науки.

Розроблено теоретичну концепцію, яка визначає положення певної методологічної системи рефлексивно сумірне з іншою методологічною системою знань. Обгрунтовано, що методи та методологія, які складають систему знань та не суперечать кореспондентській теорії визначення умов істинності системи наукового знання, залежно від усвідомленої проблеми щодо іншої системи можуть бути джерелом певного типу сумірних основоположень - епістемологічних, онтологічних і методологічних.

Досліджено еволюцію поняття когнітивного у філософії та сучасній науці. Розроблено методологічні засади нового когнітивного підходу у філософії науки, в якому когнітивна активність людини розкривається на підставі об'єктивних проявів трансформації способів представлення явищ, досліджуваних наукою. Здійснено введення репрезентації в систему гносеологічних відносин. Розроблено методологічну реконструкцію як метод дослідження механізму еволюції науки. З'ясовано зв'язок трансгресій сфери знання як основи внтурішньосистемних трансформацій науки у знаннєвому, мовному, комунікативному аспектах зі зміною видів репрезентації. Виявлено ступеневий характер еволюції, зумовлений зміною видів репрезентації та систем когнітивних практик. Проаналізовано нові механізми трансгресії сучасної сфери знання, взаємопов'язані з переходом теоретичного в практичне та когнітивного в онтологічне. Розкрито когнітивну складову еволюції науки у притаманних розвитку науки об'єктивних проявах. Досліджено сучасні прояви теоретизації та методологізації проектування програмних систем рівня організації. Показано введення проектування програмних систем у традицію дослідження складних систем у науці. Виявлено наукову складову та її значущість у розвитку сучасного проектування. Розкрито значення теоретизації та методологізації проектування як основи формування нового типу когнітивних практик інформаційного суспільства.

Досліджено феномен фундаментального й прикладного знання в органічній єдності філософсько-методологічного, наукознавчого, прагматичного і соціокультурного аспектів. Розглянуто проблему визначення способів включення фундаментального та прикладного знання в культуру через дослідження кореляції фундаментальних і прикладних наук, понять "фундаментальне й прикладне" та фундаментального та прикладного інструментального знання, обумовлених відповідним соціальним середовищем. Висвітлено зв'язок фундаментальних і прикладних наук з різними формами позанаукового знання. Визначено зв'язок фундаментального й прикладного знання з контроверзою "модерн-постмодерн" у духовному становленні цивілізації та місце опозиції "фундаментальна наука - прикладна наука" в історичній періодизації: класична - некласична - постнекласична наука. Проаналізовано зміну типів наукової раціональності та її вплив на характер наукових досліджень і види класифікації знання. Визначено основні риси постмодерністської методологічної свідомості вчених. Проаналізовано тезу про необхідність встановлення гармонії між фундаментальними та прикладними навчальними дисциплінами у системі вищої освіти, органічного поєднання в дусі вимог часу академічної та вузівської науки.

Визначено соціокультурні детермінанти філософської освіти, її залежність від ідеологічних імперативів, світоглядних і ціннісних пріоритетів культури, філософської та педагогічної традиції. Розкрито функціональний потенціал філософської освіти та визначено її місце та роль у процесі гуманізації всієї освітньої системи. Визначено специфіку інституційної філософії та парадигмальні типи філософської освіти. Розглянуто моделі побудови навчальних програм з філософії. Розкрито значення екзистенційного досвіду для філософування та оволодіння філософським знанням. Простежено можливості філософської освіти щодо формування діалогічності мислення людини XXI ст.

Воссоздан обобщенный философский образ современной высокоабстрактной науки и девиантного знания. Произведен комплексный концептуально-методологический анализ мировоззренческих итогов космофизического миропостижения, ставшего доминирующим в арсенале технократической цивилизации начала XXI века. Осмыслена инновационная теоретико-вакуумная парадигма эволюции Метавселенной, дана оценка ее эвристического потенциала. Предложен новый взгляд на феномен двуединства гуманизации естественного знания и математизации философской концепции творчества и гносеологизации содержания искусства.

Досліджено питання мудрості через зіставлення відкриттів фундаментальної науки та їх наслідків. Стверджено на необхідності звернення до минулого досвіду як атрибуту мудрості у сучасному глобальному світі.

Визначено особливості філософії як методологічної основи дослідження пізнавальних процесів. Проаналізовано положення основних філософських концепцій. Виокремлено основні функції філософії: теоретико-пізнавальна, навчально-пізнавальна, оцінно-пізнавальна. Зроблено компаративістський аналіз інструментарію та об’єкт – об’єктних взаємовідносин науки та філософії. Епістемологічний аналіз концептів когнітивно-рефлексивної системи, зокрема «соціальний досвід» уможливлює дуальний смисл: як процес впливу людини на середовище, та як результат цього впливу у вигляді знань, умінь, навичок. Наведено трикомпонентну структуру cogito (пізнання) в єдності чуттєвого, конструктивного та смислового компонентів. Констатовано інтегративний та комплементарний характер пізнавальної проблематики, основу якого складає нова концепція людини, оновлений зміст філософської свідомості та нове розуміння методів пізнання.

Определены особенности философии как методологической основы исследования познавательных процессов. Представлены положения основных философских концепций. Выделены основные функции философии: теоретико-познавательная, учебно-познавательная, оценивающе-познавательная. Сделан компаративистский анализ инструментария и объект – объектных взаимоотношений науки и философии. Эпистемологический анализ концептов когнитивно-рефлексивной системы, в частности «социальный опыт» имеет дуальный смысл: как процесс воздействия человека на среду; и как результат этого воздействия в виде знаний, умений, навыков. Представлена трехкомпонентная структура cogito (познание) в единстве чувственного, конструктивного и смыслового компонентов. Констатирован интегративный и комплементарный характер познавательной проблематики, основу которого составляет новая концепция человека, обновленное содержание философского сознания и новое понимание методов познания.

The article considers peculiarities of cognitive function of philosophy in the educational process.

Розглянуто соціальний діалог як засіб подолання деформації правової свідомості. Викладено соціальні фактори успіху в сучасному суспільстві. Наведено філософські аспекти самореалізації особистості. Досліджено проблему явища техно-утопії за умов сучасної інформаційної трансформації суспільства. Розкрито поняття інноваційної культури в сучасному філософському дискурсі. Викладено соціально-філософські й історичні підходи до соціальної пам'яті. Розглянуто цінність життя як фундаментальне підгрунтя життєвого світу. Окреслено гносеологічний аспект перспектив нового мислення в науковому пізнанні. Досліджено методологію якості освіти та проблеми підготовки спеціалістів до інноваційної діяльності. Висвітлено методологію філософського пізнання у вимірі персонології М. Бердяєва.

Розроблено концепцію історичного знання та пізнання як дослідження особливої реальності - сфери минувшини, презентованої артефактами - матеріальною та знаково-символічною культурами. Подано аналіз соціальних і праксеологічних контекстів історичного знання та пізнання, розкрито причини впливу соціальних і праксеологічних чинників на історичне знання та пізнання відповідно до особливостей феномену історичної реальності. Виявлено огляд проблем трансформації історичного знання та пізнання за умов глобалізації та становлення інформаційного суспільства, актуалізовано проблему історичної пам'яті та забуття. Розглянуто характеристику історичної реальності як багатопланового мобільного предметного та віртуального конструйованого об'єкта пізнання, часово дистанційованого стосовно суб'єкта пізнання. Уточнено критеріальні ознаки історії та філософії. З'ясовано, що основним методологічним принципом історичного знання та пізнання є плюралізм методів і світоглядних настанов, зазначено його міждисциплінарний характер та особливий предмет - історія як зміна та розвиток у часі соціальної детермінації людської діяльності, як унікальна та неповторна подія і як надбуттєвий сенс людських вчинків.

Розглянуто загальні підходи до методу як наукового поняття у структурі пізнавального процесу. З’ясовано сутність наукового методу пізнання. Проаналізовано науковий доробок зарубіжних і вітчизняних філософів щодо обгрунтування методів пізнання. Зауважено, що є актуальною проблема вибору адекватних навчальних методів пізнання, у залежності від чого перебуває ефективність навчання й освіти, якість знань.

Рассмотрены общие подходы к методу как научному понятию в структуре познавательного процесса. Выяснена суть научного метода познания. Проанализировано научное наследие зарубежных и отечественных философов по обоснованию методов познания. Отмечено, что актуальной является проблема выбора адекватных учебных методов познания, и в зависимости от этого находится эффективность обучения и образования, качество знаний.

General approaches to the method as a scientific notion in the structure of cognitive process are dwelled upon. The essence of scientific cognitive method is clarified. Studies of domestic and foreign philosophers on substantiating the methods of cognition are analyzed.