Освещено место духовности и рациональности в современной культуре. Изложены вопросы трансформации культуры чувств в век скоростей, гуманитаризации естественнонаучного мышления от XVII в. до настоящего времени. Описаны диалогические "механизмы" формирования культурной идентичности. Раскрыто содержание понятия субъектной рациональности гуманитарного знания. Рассмотрены образование как канал трансляции нравственных ценностей социума, автор и герой как феномены искусства и действительности, гуманизм "планетарной" философии В.И.Вернадского в контексте современных глобальных трансформаций, вера и знание как компоненты идеологии. Проанализированы проблемы построения доксастических моделей. Охарактеризованы исторические формы гармонизации человеческой жизни.

Розкрито сутність соціальної організації як структуротвірного чинника розвитку української духовної культури XVI - XVII ст. Досліджено її вплив на формування української духовності у період культурно-національного відродження XVI - XVII ст., поширення ренесансно-реформаційних ідей, утвердження культури бароко. Визначено специфіку організаційних процесів в українському суспільстві другої половини XVII ст. Висвітлено питання об'єднання інтелігенції та духовної еліти України у добу бароко, показано їх роль у збереженні соціокультурної єдності нації. Розглянуто діалектику взаємодії формальної та неформальної організації в суспільстві. Наведено проекти ідеальної організації людського життя та світоглядні парадигми української духовності. Визначено роль церкви у духовній історії України XVI - XVII ст. З'ясовано, що соціальна організація є чинником стимулювання процесів пошуку ідентичності й єдності українського етносу, сприяє збереженню національного буття та створює умови входження української спільноти в загальноєвропейський культурний простір.

Раскрыта сущность социальной организации как структурообразовывающего фактора развития украинской духовной культуры XVI - XVII ст. Исследовано ее влияние на формирование украинской духовности в период культурно-национального возрождения XVI - XVII ст., распрастранение ренесансно-реформационных идей, утверждение культуры баррокко. Установлена специфика организационных процессов в украинском обществе второй половины XVII ст. Освещены вопросы объединения интеллигенции и духовной элиты Украины в период баррокко, показана их роль в сохранении социокультурного единения нации. Рассмотрена диалектика взаимодействия формальной и неформальной организации в обществе. Приведены проекты идеальной организации человеческого бытия и мировоззренческие парадигмы украинской духовности. Определена роль церкви в духовной истории Украины XVI - XVII ст. Установлено, что социальная организация является фактором стимулирования процессов поиска идентичности и единения украинского этноса, способствует сохранению национального бытия и формирует условия вхождения украинского сообщества в общеевропейское культурное пространство.

Розглянуто проблему формування духовної культури студентів. Визначено релігійні складові формування модерної ідентичності, релігійно-світоглядні передумови виникнення європейських націй. Проаналізовано особливості верифікації культуротворчого буття в історії філософії до середини XVIII ст. Висвітлено тенденції розвитку релігії та державно-церковних відносин на Донеччині в сучасний період.

Рассмотрена проблема формирования духовной культуры студентов. Определены религиозные слагаемые формирования модерной идентичности, религиозно-мировоззренческие предпосылки возникновения европейских наций. Проанализированы особенности верификации культуротворческого бытия в истории философии до середины XVIII ст. Освещены тенденции развития религии и государственно-церковных отношений в Донецком регионе в современный период.

Проаналізовано розвиток сучасної художньої культури, що відбувається в тісному зв'язку з соціально-економічними трансформаціями суспільства, де "естетична культурація" економічного буття проявляє себе за умов художньої практики, постаючи своєрідним простором інобуття естетичного, "комплементацією" естетичного й економічного в життєтворчості людини. Увагу приділено формуванню естетичних орієнтацій особистості, які є компонентом її внутрішньої структури та перебувають у діалектичному взаємозв'язку з інтересами, потребами, установками, мотивами активності та можуть бути адекватними стосовно ціннісних орієнтацій суспільства, об'єктивної цінності явищ духовної культури.

Проанализировано развитие современной художественной культуры, которое происходит в тесной связи с социально-экономическими трансформациями общества, где "эстетическая культурация" экономического бытия проявляет себя в условиях художественной практики, являясь своеобразным пространством инобытия эстетического, "комплементацией" эстетического и экономического в жизнетворчестве человека. Уделено внимание формированию эстетических ориентаций личности, являющихся компонетом ее внутренней структуры, которые находятся в диалектической взаимосвязи с интересами, потребностями, установками, мотивами активности личности и могут быть адекватными касательно ценностных ориентаций общества, объективной ценности явлений духовной культуры.

Висвітлено проблеми духовної безпеки (ДБ) України, зокрема, українського війська. Розглянуто духовність особистості як ключову проблему ДБ суспільства, політичну культуру як основу центризму й єдності, освіту як фактор духовності та суспільної злагоди. Визначено релігійні чинники у системі освіти та ДБ України. Показано роль українознавства у консолідації та розвитку суспільства. Увагу приділено патріотичному вихованню військової інтелігенції у ВНЗ України. Розкрито значення національної мови в освіті, культурі та релігійному житті українців.

Освещены проблемы духовной безопасности (ДБ) Украины, в частности, украинского войска. Рассмотрены духовность личности как ключевая проблема ДБ общества, политическая культура как основа центризма и единства, образование как фактор духовности и общественного согласия. Определены религиозные факторы в системе образования и ДБ Украины. Показана роль украиноведения в консолидации и развитии общества. Внимание уделено патриотическому воспитанию военной интеллигенции в ВУЗ Украины. Раскрыто значение национального языка в образовании, культуре и религиозной жизни украинцев.

Обгрунтовано концепцію біосоціодуховного феномена людини (єдності Духа, душі та тіла). Показано специфіку взаємозв'язку фізичного та духовного розвитку у процесі становлення особистості. Описано системи фізичного самооздоровлення людини (П. Іванова, Г. Малахова), зроблено огляд релігійних і духовно-езотеричних філософських учень (О. Реріх, С. Лазарєва, Ф. Бейлса, К. Антарової), визначено основні принципи профілактики здоров'я. Розглянуто зміст, шляхи та чинники духовного виховання та самовиховання особистості (почуттів, розуму та волі). Наведено концепцію духовного самовдосконалення людини, розроблену сучасними ученими-педагогами В. Галузинським і М. Євтухом. Розкрито взаємозв'язки між морально-духовним самовдосконаленням людини та гуманізацією і одухотворенням усього суспільства у цілому. Проаналізовано проблему духовного саморозвитку особистості, розглянуто шляхи удосконалення індивідуальної свідомості у богословських джерелах, духовно-езотеричних філософських ученнях і психолого-педагогічній літературі.

Обоснована концепция биосоциодуховного феномена человека (единства Духа, души и тела). Показана специфика взаимосвязи физического и духовного развития в процессе становления личности. Описаны системы физического самосовершенствования человека (П. Иванова, Г. Малахова), проведен обзор религийных и духовно-эзотерических философских учений (Е. Рерих, С. Лазарева, Ф. Бейлса, К. Антаровой), определены основные принципы профилактики здоровья. Рассмотрены содержание, пути и факторы душевного воспитания (чувств, разума и воли). Изложена концепция душевного самосовершенствования человека, разработанная современными учеными-педагогами В. Галузинским и М. Евтухом. Раскрыты взаимосвязи между морально-духовным самосовершенствованием человека и гуманизацией и одухотворенностью всего общества в целом. Проанализирована проблема духовного саморазвития личности, рассмотрены пути усовершенствования индивидуального сознания в богословских источниках, духовно-эзотерических философских учениях и психолого-педагогической литературе.

Формування засад української ментальності та національної культури з притаманними їм властивостями та архетипами проаналізовано в історичному аспекті у контексті загального розуміння генезису і розвитку українського народу та його предків. Показано відмінність українського світосприйняття від світосприйняття інших народів.

Розглянуто духовну складову культури, яка відіграє важливу роль у становленні морально-політичної свідомості людини.

Стверджено, що перспективним напрямком у переорієнтації світоглядних орієнтирів виступає феномен духовності. Головною властивістю духовності є гармонійне поєднання розуму, знань, логіки як пізнавальних здібностей із морально-етичними та естетичними настановами людини тощо. Традиція духовності прослідковується з часів філософії Стародавнього Світу, зокрема - у античній філософії.

Проведено історико-філософське дослідження духовної культури України XVII - першої половиини XVIII ст. як цілісного історико-культурного феномену, вираженого в ідеях, що її структурують та забезпечують її цілісність. На підставі аналізу концептів, які дозволяють розкрити суть української ранньомодерної духовної культури - конфесіалізації, бароко, раннього просвітництва, а також теолого-політичних і політичних теорій, розуміння історії та історичного часу, статусу знання в житті людини та суспільства у творах українських церковних інтелектуалів XVII - першої половини XVIII ст. Визначено інтелектуальний статус української ранньомодерної філософської думки. Розкрито її роль в ураїнській ранньомодерній історії та культурі та місце у загальноєвропейському контексті. Доведено, що в цей період в Україні, як інших країнах Європи відбуваються процеси, корелятивні модернізації на її ранніх етапах, зокрема, показано, що релігійно-політичні перетворення цього періоду призводять до появи прошарку церковних інтелектуалів, у творах яких висвітлено інтелектуальні інструменти, узгоджене та свідоме задіяння яких має стати основою європейського модерну.

Досліджено людську тілесність у різних формах культури, розглянуто взаємовідносини тілесного та духовного начал у їх взаємних, людською свідомістю історично сконструйованих зближеннях і віддаленнях у декількох гуманітарних епістемах. Встановлено, що епістеми тілесності пов'язані з самопізнанням людини у міфології, магії та містиці, антропології, релігії, софійності, естетиці, соціології, культурології й інших "полях пізнання". Концептуалізацію тілесності відтворено за допомогою її поліепістемного аналізу, плюральності методологічних підстав, інтеграції наукового, позанаукового та філософського знання, що розширює можливості цілісного розуміння людини. Особливу увагу приділено вивченню діалектики тілесного й духовного та протистояння їх дуалізму й синкретизму. "Людину тілесну" проаналізовано у парадигмі психотілесної єдності, що передбачає підвищення тілесного ("зарядженого" духовним). З'ясовано, що на початку XXI ст. дана парадигма стала пріоритетною в синтезі знань про людину, оскільки витісняє дихотомні уявлення про неї, під впливом яких усе ще знаходяться сфера буденних уявлень та деякі теоретичні концепції.

До наукового обігу введено поняття "художньо-освітній простір". Розглянуто культуру України в аспекті функціонування та розвитку художньо-освітнього простору як невід'ємного чинника існування нації. Досліджено внутрішню логіку та динаміку культурно-освітнього процесу на окремих історичних етапах розвитку культури. Висвітлено генезу художньо-освітнього простору як національного модусу у традиційній культурі українців (міфотворення, фольклор, традиції, народні свята, обряди). Виявлено місце та роль творчої особистості у процесах функціонування художньо-освітнього простору та найголовніші фактори такої взаємодії (гуманізація, діалог, креативність). Виокремлено основні художньо-естетичні (ціннісні) витоки та параметри сучасного художньо-освітнього процесу в Україні. Розроблено методологічні засади нового підходу до аналізу світових і вітчизняних концепцій і тенденцій художньої освіти. Наведено характеристику художньо-освітнього простору сучасної України як обумовленого розмаїттям національного та світового досвіду в контексті проблеми Схід - Захід (висвітлено освітні практики України - від витоків до сучасності, а також Японії, Китаю, Канади, США, Німеччини). Наведено рекомендації щодо реалізації політики держави у галузі збереження культурної спадщини (шляхи та форми репрезентації національних культурно-освітніх практик). Визначено перспективи трансформації художньо-освітнього простору України у перші десятиліття XXI ст.

Поглиблено відомості щодо суті та значення каплиці з висвітленням її розвитку в історії християнства. Виявлено передумови становлення та розвитку придорожніх каплиць на галицьких теренах, висвітлено основні історичні етапи їх еволюції. Удосконалено їх типологію з виведенням нових типів і типологічних груп. Галицька придорожня каплице розглянута як архітектурно-мистецьке утворення з розмаїттям його компонентів та етнорегіональними особливостями їх рішень. Визначено чинники, які зумовлювали формотворення й оздоблення досліджуваних каплиць. Розкрито засоби їх емоційно-художньої виразності, прояви ознак мистецьких стилів у їх формах та образах.

Проаналізовано жіночий фактор в аксіологічному вимірі української духовної культури XIX - початку XX ст. Розкрито новий погляд на архетипні постаті жінки-матері, жінки-берегині, жінки-воїна в українській літературі та живописі даного періоду. Проведено порівняння трансформації жіночого образу в українській і європейських культурах. Висвітлено перехід від мислення традиціоналізму до модерністичного дискурсу, коли в контексті духовно-культурної трансформації формується протиставлення етичного й еротичного, божественного та земного, моралі та чесності.

Проанализирован женский фактор в аксиологическом измерении украинской духовной культуры XIX - начала XX вв. Раскрыт новый взгляд на архетипные образы женщины-матери, женщины-берегини, женщины-воина в украинской литературе и живописи данного периода. Проведено сравнение трансформации женского образа в украинской и европейской культурах. Освещен переход от мышления традиционализма к модернистскому дискурсу, когда в контексте духовно-культурной трансформации формируется противопоставление этического и эротического, божественного и земного, морали и честности.

Розглянуто людську тілесність як багатовимірний соціокультурний феномен у пізнавальному просторі філософської антропології та філософії культури. Простежено взаємовідносини тілесного та духовного начал у їх взаємних, історично сконструйованих людською свідомістю зближеннях і віддаленнях, пов'язаних із самопізнанням людини в міфології, магії та містиці, релігії, софійності, естетиці, соціології, культурології та спорті. "Людину тілесну" досліджено у парадигмі психотілесної (духотілесної) єдності, що є пріоритетною в синтезі знань про людину.

Рассмотрена человеческая телесность как многомерный социокультурный феномен в познавательном пространстве философской антропологии и философии культуры. Прослежены взаимоотношения телесного и духовного начал в их взаимных, исторически сконструированных человеческим сознанием сближениях и отдалениях, связанных с самопознанием человека в мифологии, магии и мистике, религии, софийности, эстетике, социологии, культурологии и спорте. "Человек телесный" изучен в парадигме психотелесного (духотелесного) единства, которая является приоритетной в синтезе знаний о человеке.

Розкрито значення народної фітокультури в ритуалах Київської Русі. Визначено ступінь наукової розробки теми на підставі аналізу джерел та історіографії, запропоновано дефініцію та розкрито значення поняття "фітокультура". Виокремлено головні напрямки вивчення фітокультури, її основні елементи, які відображені в травознавстві, фітохарчуванні та календарній ритуальності давньоруської народності, окремі види рослин. Зазначено, що фітокультура в Київській Русі розвивалася під впливом ритуальності язичництва та християнства. Проаналізовано травознавство та фітохарчування, з'ясовано роль рослин у святах календарного циклу в контексті фітокультури, що сприяє глибшому вивченню духовних цінностей, які сповідували східні слов'яни.

Розглянуто світ духовних цінностей слов'янства. Проаналізовано основні хронотопи, архетипи, сигнатури культурної спадщини народів Центральної та Східної Європи. Висвітлено значення україністики, культурологічної регіоніки для розуміння цивілізаційних процесів, культурної політики в окремих країнах і регіонах. Розкрито історичний внесок слов'янства у духовну скарбницю Європи, у сучасний діалог культур.

Розглянуто теоретико-методологічні основи виховання духовної культури у студентської молоді засобами культурологічних дисциплін: здійснено аналіз поняття "духовна культура особистості" як складової цілісного феномену культури, розкрито його сутність і структурні компоненти, визначено критерії, показники та рівні сформованості духовної культури у студентів ВНЗ. Розроблено технологію виховання духовної культури в інтегрованому культурно-виховному середовищі вищої школи з елементами соціокультурної та духовної реабілітації, що сприяє становленню фахівців нового типу, в тому числі і студентів з особливими потребами, здатних до самореалізації та функціонування за нових соціально-економічних умов, що поєднують в собі високий рівень духовності, культури, освіти, інтелігентності, професійної компетентності.

Розглянуто українські гроші як цілісний історико-культурологічний чинник у контексті державотворчих процесів. Здійснено аналіз наукових праць джерельної бази з досліджуваної проблеми, визначено роль культурної традиції в появі грошей у період раннього державного структурування на українських землях і синкретичність процесів подальшого соціокультурного розвитку в контексті формування національного грошово-монетного господарства. Узагальнено основні теоретичні підходи до осмислення феномену українських грошей як цілісного соціокультурного явища у процесі національного державоутворення. Реконструйовано спадковість історико-культурних традицій у підходах до вибору ідеології та змісту сучасних грошей. Акцентовано увагу на ролі та культурно-мистецькому значенні сучасної української валюти для репрезентації нашої країни на світовому рівні.

Наведено результати досліджень, присвячених духовному та творчому спадку таких видатних українських мислителів, як І. Галятовський, А. Шептицький, А. Волошин. Розглянуто світоглядні ідеї представників свідомої української інтелігенції на межі XIX - XX ст. Проаналізовано феномен майбутнього у філософському дискурсі В. Винниченка. Охарактеризовано концепцію міфотворчості О. Потебні. Увагу приділено проблемам духовного життя українців у сучасному освітньому просторі.

Приведены результаты исследований, посвященных духовному и творческому наследию таких выдающихся украинских мыслителей, как И. Галятовский, А. Шептицкий, А. Волошин. Рассмотрены мировоззренческие идеи представителей сознательной украинской интеллигенции на рубеже XIX - XX вв. Проанализирован феномен будущего в философском дискурсе В. Винниченко. Охарактеризована концепция мифотворчества А. Потебни. Уделено внимание проблемам духовной жизни украинцев в современном образовательном пространстве.