Досліджено людську тілесність у різних формах культури, розглянуто взаємовідносини тілесного та духовного начал у їх взаємних, людською свідомістю історично сконструйованих зближеннях і віддаленнях у декількох гуманітарних епістемах. Встановлено, що епістеми тілесності пов'язані з самопізнанням людини у міфології, магії та містиці, антропології, релігії, софійності, естетиці, соціології, культурології й інших "полях пізнання". Концептуалізацію тілесності відтворено за допомогою її поліепістемного аналізу, плюральності методологічних підстав, інтеграції наукового, позанаукового та філософського знання, що розширює можливості цілісного розуміння людини. Особливу увагу приділено вивченню діалектики тілесного й духовного та протистояння їх дуалізму й синкретизму. "Людину тілесну" проаналізовано у парадигмі психотілесної єдності, що передбачає підвищення тілесного ("зарядженого" духовним). З'ясовано, що на початку XXI ст. дана парадигма стала пріоритетною в синтезі знань про людину, оскільки витісняє дихотомні уявлення про неї, під впливом яких усе ще знаходяться сфера буденних уявлень та деякі теоретичні концепції.

Формування засад української ментальності та національної культури з притаманними їм властивостями та архетипами проаналізовано в історичному аспекті у контексті загального розуміння генезису і розвитку українського народу та його предків. Показано відмінність українського світосприйняття від світосприйняття інших народів.

Обгрунтовано концепцію біосоціодуховного феномена людини (єдності Духа, душі та тіла). Показано специфіку взаємозв'язку фізичного та духовного розвитку у процесі становлення особистості. Описано системи фізичного самооздоровлення людини (П. Іванова, Г. Малахова), зроблено огляд релігійних і духовно-езотеричних філософських учень (О. Реріх, С. Лазарєва, Ф. Бейлса, К. Антарової), визначено основні принципи профілактики здоров'я. Розглянуто зміст, шляхи та чинники духовного виховання та самовиховання особистості (почуттів, розуму та волі). Наведено концепцію духовного самовдосконалення людини, розроблену сучасними ученими-педагогами В. Галузинським і М. Євтухом. Розкрито взаємозв'язки між морально-духовним самовдосконаленням людини та гуманізацією і одухотворенням усього суспільства у цілому. Проаналізовано проблему духовного саморозвитку особистості, розглянуто шляхи удосконалення індивідуальної свідомості у богословських джерелах, духовно-езотеричних філософських ученнях і психолого-педагогічній літературі.

Обоснована концепция биосоциодуховного феномена человека (единства Духа, души и тела). Показана специфика взаимосвязи физического и духовного развития в процессе становления личности. Описаны системы физического самосовершенствования человека (П. Иванова, Г. Малахова), проведен обзор религийных и духовно-эзотерических философских учений (Е. Рерих, С. Лазарева, Ф. Бейлса, К. Антаровой), определены основные принципы профилактики здоровья. Рассмотрены содержание, пути и факторы душевного воспитания (чувств, разума и воли). Изложена концепция душевного самосовершенствования человека, разработанная современными учеными-педагогами В. Галузинским и М. Евтухом. Раскрыты взаимосвязи между морально-духовным самосовершенствованием человека и гуманизацией и одухотворенностью всего общества в целом. Проанализирована проблема духовного саморазвития личности, рассмотрены пути усовершенствования индивидуального сознания в богословских источниках, духовно-эзотерических философских учениях и психолого-педагогической литературе.

Освещено место духовности и рациональности в современной культуре. Изложены вопросы трансформации культуры чувств в век скоростей, гуманитаризации естественнонаучного мышления от XVII в. до настоящего времени. Описаны диалогические "механизмы" формирования культурной идентичности. Раскрыто содержание понятия субъектной рациональности гуманитарного знания. Рассмотрены образование как канал трансляции нравственных ценностей социума, автор и герой как феномены искусства и действительности, гуманизм "планетарной" философии В.И.Вернадского в контексте современных глобальных трансформаций, вера и знание как компоненты идеологии. Проанализированы проблемы построения доксастических моделей. Охарактеризованы исторические формы гармонизации человеческой жизни.

Розкрито сутність соціальної організації як структуротвірного чинника розвитку української духовної культури XVI - XVII ст. Досліджено її вплив на формування української духовності у період культурно-національного відродження XVI - XVII ст., поширення ренесансно-реформаційних ідей, утвердження культури бароко. Визначено специфіку організаційних процесів в українському суспільстві другої половини XVII ст. Висвітлено питання об'єднання інтелігенції та духовної еліти України у добу бароко, показано їх роль у збереженні соціокультурної єдності нації. Розглянуто діалектику взаємодії формальної та неформальної організації в суспільстві. Наведено проекти ідеальної організації людського життя та світоглядні парадигми української духовності. Визначено роль церкви у духовній історії України XVI - XVII ст. З'ясовано, що соціальна організація є чинником стимулювання процесів пошуку ідентичності й єдності українського етносу, сприяє збереженню національного буття та створює умови входження української спільноти в загальноєвропейський культурний простір.

Раскрыта сущность социальной организации как структурообразовывающего фактора развития украинской духовной культуры XVI - XVII ст. Исследовано ее влияние на формирование украинской духовности в период культурно-национального возрождения XVI - XVII ст., распрастранение ренесансно-реформационных идей, утверждение культуры баррокко. Установлена специфика организационных процессов в украинском обществе второй половины XVII ст. Освещены вопросы объединения интеллигенции и духовной элиты Украины в период баррокко, показана их роль в сохранении социокультурного единения нации. Рассмотрена диалектика взаимодействия формальной и неформальной организации в обществе. Приведены проекты идеальной организации человеческого бытия и мировоззренческие парадигмы украинской духовности. Определена роль церкви в духовной истории Украины XVI - XVII ст. Установлено, что социальная организация является фактором стимулирования процессов поиска идентичности и единения украинского этноса, способствует сохранению национального бытия и формирует условия вхождения украинского сообщества в общеевропейское культурное пространство.

Розкрито значення духовної культури у формуванні та розвитку громадянського суспільства. Визначено чотири найістотніші функції освіти (якими є: входження людини у світ, осягнення нею суті буття, набуття власного образу, пробудження духовності), основна мета якої є навчання та виховання громадянина, формування його громадянської компетентності. Показано відмінності західного та російського ціннісно-змістового ядра духових традицій, на яких бузується сучасне громадянське суспільство. Досліжено вплив основоположних цінностей християнства на розвиток європейської культури, побудову ціннісного світу сім'ї. Встановлено тенденції розвитку культури та її вплив на духовну самореалізацію молодого покоління у посткризовому суспільстві. Обгрунтовано необхідність формування духовної культури учнів за допомогою використання різних форм позашкільної освіти, що сприяє адаптації молоді до різних субкультур у різних соціальних групах.

Розкрито сутність обгрунтування як творчого акту, що збагачує духовний світ людини. Досліджено процес становлення раціональності в її усвідомленій (теоретичній) формі, висвітлено основні положення вчення Арістотеля про обгрунтування. Розглянуто погляди сучасних учених про науково-теоретичне пізнання. Зроблено висновок, що обгрунтування не є безсуб'єктним процесом, який здійснюється автоматично, а є результатом творчої діяльності людини.

Раскрыта сущность обоснования как творческого акта, обогащающего духовный мир человека. Исследован процесс становления рациональности в ее осознанной (теоретической) форме, освещены основные положения учения Аристотеля об обосновании. Рассмотрены взгляды современных ученых о научно-теоретичеком познании. Сделан вывод, что обоснование не является внесубъектным процессом, который осуществляется автоматически, а является результатом творческой деятельности человека.

Розглянуто проблеми розвитку релігійної свідомості на сучасному етапі, описано процес її відродження в незалежній Україні. Проаналізовано стан культури в сучасному українському суспільстві як засобу впливу на всі сфери розвитку людського буття. Визначено роль духовної культури у формуванні внутрішнього світу особистості, моральних, етичних, естетичних цінностей і розвитку релігійної свідомості.

Рассмотрены проблемы развития религиозного сознания на современном этапе, описан процесс ее возрождения в независимой Украине. Проанализировано состояние культуры в современном украинском обществе как средства влияния на все сферы развития человеческого бытия. Определена роль духовной культуры в формировании внутреннего мира личности, моральных, этических, эстетических ценностей и развитии религиозного сознания.

Розглянуто сакральний сенс сповідального слова та молитви в аспекті естетики та культури. Визначено сутність сповіді як важливого явища культури, що організовує хаос свідомості людини, незалежно від того, який релігійний, світський і філософсько-символічний сенс вкладається у дане поняття. Наведено огляд розвитку жанру сповіді у європейській літературі. З'ясовано, що Божественне Слово як Логос виступає не тільки як сакральне, а й як естетичне, оскільки за античною та монотеїстичними релігійними традиціями Бог творить світ за законами розуму, добра та краси.

Рассмотрен сакральный смысл исповедывального слова и молитвы в аспекте эстетики и культуры. Определена сущность исповеди как важного явления культуры, организовующего хаос человеческого сознания, независимо от того, какой религиозный, светский и философско-символический смысл вкладывается в данное понятие. Проведен обзор развития жанра исповеди в европейской литературе. Установлено, что Божественное Слово как Логос выступает не только как сакральное, но и как эстетическое, поскольку по античной и монотеистической религозным традициям Бог создает мир по законам разума, добра и красоты.

Проаналізовано розвиток сучасної художньої культури, що відбувається в тісному зв'язку з соціально-економічними трансформаціями суспільства, де "естетична культурація" економічного буття проявляє себе за умов художньої практики, постаючи своєрідним простором інобуття естетичного, "комплементацією" естетичного й економічного в життєтворчості людини. Увагу приділено формуванню естетичних орієнтацій особистості, які є компонентом її внутрішньої структури та перебувають у діалектичному взаємозв'язку з інтересами, потребами, установками, мотивами активності та можуть бути адекватними стосовно ціннісних орієнтацій суспільства, об'єктивної цінності явищ духовної культури.

Проанализировано развитие современной художественной культуры, которое происходит в тесной связи с социально-экономическими трансформациями общества, где "эстетическая культурация" экономического бытия проявляет себя в условиях художественной практики, являясь своеобразным пространством инобытия эстетического, "комплементацией" эстетического и экономического в жизнетворчестве человека. Уделено внимание формированию эстетических ориентаций личности, являющихся компонетом ее внутренней структуры, которые находятся в диалектической взаимосвязи с интересами, потребностями, установками, мотивами активности личности и могут быть адекватными касательно ценностных ориентаций общества, объективной ценности явлений духовной культуры.

Розглянуто проблему формування духовної культури студентів. Визначено релігійні складові формування модерної ідентичності, релігійно-світоглядні передумови виникнення європейських націй. Проаналізовано особливості верифікації культуротворчого буття в історії філософії до середини XVIII ст. Висвітлено тенденції розвитку релігії та державно-церковних відносин на Донеччині в сучасний період.

Рассмотрена проблема формирования духовной культуры студентов. Определены религиозные слагаемые формирования модерной идентичности, религиозно-мировоззренческие предпосылки возникновения европейских наций. Проанализированы особенности верификации культуротворческого бытия в истории философии до середины XVIII ст. Освещены тенденции развития религии и государственно-церковных отношений в Донецком регионе в современный период.

Освещены проблемы методологии цивилизационного подхода к изучению духовной культуры в эпоху модерна и постмодерна, методология антрополого-культурологического подхода к бытию личности в истории европейской культуры. Рассмотрены проблемы формирования и развития человеческой личности в социокультурном контексте. Проанализирован опыт формирования открытости и толерантности системы ценностей современной русской культуры на основе христианской культуры.

Розглянуто духовну складову культури, яка відіграє важливу роль у становленні морально-політичної свідомості людини.

Висловлено авторську думку про те, що у справі зміцнення "національних кордонів" (у сенсі духовної культури, національної свідомості) українцям треба вчитися в інших націй. Залежно від економічного, соціального і світоглядного становища, різні країни Європи зустрічають нинішню "прозорість" кордонів по-різному. На прикладі Закарпатської області, яка є порубіжною не лише географічно, але й історично, етнічно та психологічно, зроблено перегляд обрисів, яких набуває ідея "Європи без кордонів" у суспільній практиці та свідомості наших українських сучасників.

Розглянуто українські гроші як цілісний історико-культурологічний чинник у контексті державотворчих процесів. Здійснено аналіз наукових праць джерельної бази з досліджуваної проблеми, визначено роль культурної традиції в появі грошей у період раннього державного структурування на українських землях і синкретичність процесів подальшого соціокультурного розвитку в контексті формування національного грошово-монетного господарства. Узагальнено основні теоретичні підходи до осмислення феномену українських грошей як цілісного соціокультурного явища у процесі національного державоутворення. Реконструйовано спадковість історико-культурних традицій у підходах до вибору ідеології та змісту сучасних грошей. Акцентовано увагу на ролі та культурно-мистецькому значенні сучасної української валюти для репрезентації нашої країни на світовому рівні.

Досліджено культурологічний підхід до підготовки фахівців-юристів через модель структурно-змістових взаємозв'язків правосвідомості та культурної свідомості. Розглянуто проблеми духовності, її джерела та сутність, основні закономірності її актуалізації у прагненні людини освоювати і відображати дійсність, відповідно до свого ідеалу життя, системи цінностей. Відмічено, що людина, будучи залежною від об'єктивного, фізичного і біологічного часу і, водночас, заявляючи про себе як про духовно визначену особистість, пов'язує своє життя з вищими формами духовної діяльності та соціокультурної творчості, яка набуває особливої ідеальної цілісності, особистісного культурного змісту.

Исследован культурологический подход к подготовке специалистов-юристов через модель структурно-смысловых взаимосвязей правосознания и культурного сознания. Рассмотрены проблемы духовности, ее источники и сущность, основные закономерности ее актуализации в стремлении человека осваивать и отражать действительность, согласно своему идеалу жизни, системы ценностей. Замечено, что человек, будучи зависимым от объективного, физического и биологического времени и одновременно заявляя о себе как о духовно определенной личности, связывает свою жизнь с высшими формами духовной деятельности и социокультурного творчества, которые приобретают особую идеальную целостность, личностно-культурное содержание.

Сulture-studied approach to the preparation of legal professionals through the model of structural-semantic relationship of justice and cultural awareness. The problems of spirituality, its sources and nature, the basic laws of its actualization in the human desire to learn and reflect reality, according to his ideal of life, value systems. It is noticed that the man, being dependent on the objective, physical and biological time and at the same time expressing himself as a spiritual person, binds his life to higher forms of spiritual activity and socio-cultural creativity, which is especially ideal integrity, personal cultural content.

Проведено історико-філософське дослідження духовної культури України XVII - першої половиини XVIII ст. як цілісного історико-культурного феномену, вираженого в ідеях, що її структурують та забезпечують її цілісність. На підставі аналізу концептів, які дозволяють розкрити суть української ранньомодерної духовної культури - конфесіалізації, бароко, раннього просвітництва, а також теолого-політичних і політичних теорій, розуміння історії та історичного часу, статусу знання в житті людини та суспільства у творах українських церковних інтелектуалів XVII - першої половини XVIII ст. Визначено інтелектуальний статус української ранньомодерної філософської думки. Розкрито її роль в ураїнській ранньомодерній історії та культурі та місце у загальноєвропейському контексті. Доведено, що в цей період в Україні, як інших країнах Європи відбуваються процеси, корелятивні модернізації на її ранніх етапах, зокрема, показано, що релігійно-політичні перетворення цього періоду призводять до появи прошарку церковних інтелектуалів, у творах яких висвітлено інтелектуальні інструменти, узгоджене та свідоме задіяння яких має стати основою європейського модерну.

Стверджено, що перспективним напрямком у переорієнтації світоглядних орієнтирів виступає феномен духовності. Головною властивістю духовності є гармонійне поєднання розуму, знань, логіки як пізнавальних здібностей із морально-етичними та естетичними настановами людини тощо. Традиція духовності прослідковується з часів філософії Стародавнього Світу, зокрема - у античній філософії.

Висвітлено проблеми духовної безпеки (ДБ) України, зокрема, українського війська. Розглянуто духовність особистості як ключову проблему ДБ суспільства, політичну культуру як основу центризму й єдності, освіту як фактор духовності та суспільної злагоди. Визначено релігійні чинники у системі освіти та ДБ України. Показано роль українознавства у консолідації та розвитку суспільства. Увагу приділено патріотичному вихованню військової інтелігенції у ВНЗ України. Розкрито значення національної мови в освіті, культурі та релігійному житті українців.

Освещены проблемы духовной безопасности (ДБ) Украины, в частности, украинского войска. Рассмотрены духовность личности как ключевая проблема ДБ общества, политическая культура как основа центризма и единства, образование как фактор духовности и общественного согласия. Определены религиозные факторы в системе образования и ДБ Украины. Показана роль украиноведения в консолидации и развитии общества. Внимание уделено патриотическому воспитанию военной интеллигенции в ВУЗ Украины. Раскрыто значение национального языка в образовании, культуре и религиозной жизни украинцев.

До наукового обігу введено поняття "художньо-освітній простір". Розглянуто культуру України в аспекті функціонування та розвитку художньо-освітнього простору як невід'ємного чинника існування нації. Досліджено внутрішню логіку та динаміку культурно-освітнього процесу на окремих історичних етапах розвитку культури. Висвітлено генезу художньо-освітнього простору як національного модусу у традиційній культурі українців (міфотворення, фольклор, традиції, народні свята, обряди). Виявлено місце та роль творчої особистості у процесах функціонування художньо-освітнього простору та найголовніші фактори такої взаємодії (гуманізація, діалог, креативність). Виокремлено основні художньо-естетичні (ціннісні) витоки та параметри сучасного художньо-освітнього процесу в Україні. Розроблено методологічні засади нового підходу до аналізу світових і вітчизняних концепцій і тенденцій художньої освіти. Наведено характеристику художньо-освітнього простору сучасної України як обумовленого розмаїттям національного та світового досвіду в контексті проблеми Схід - Захід (висвітлено освітні практики України - від витоків до сучасності, а також Японії, Китаю, Канади, США, Німеччини). Наведено рекомендації щодо реалізації політики держави у галузі збереження культурної спадщини (шляхи та форми репрезентації національних культурно-освітніх практик). Визначено перспективи трансформації художньо-освітнього простору України у перші десятиліття XXI ст.