Аналізується проблема інтонації у гносеологічному аспекті. На основі музичної інтонаційної моделі зроблено спробу розширити рамки вживання поняття "інтонація" як структурної особливості усіх видів мистецтва. Інтонація трактується як глибинний смисл мистецької інформації, що пізнається не раціональним шляхом і водночас є способом пізнання та засобом передачі інформації.

Аналізується проблема засобів та методів позараціонального структурування інформації. Жанр розглядається як базовий структурний елемент, який визначає основні світоглядні параметри соціально-психологічного виявлення людини. Показано сутність жанру, параметри жанрового мислення. Висвітлюється соціальна прагматика жанровості, проблема якості, кількості та мінливості інораціональної інформації. Описуються художні образи основних ідей дослідження, інораціональні перетворення інформації, традиції та перспективи культури, здійснений інораціональний погляд на проблему постмодернізму.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш400.12 + Ю212.21 + Ю812.271.2

Рубрики:

Образна специфіка літератури <теорія л-ри>

Мислення і буття. Свідомість і навколишній світ

Елементи та виражальні засоби художньої форми

Шифр НБУВ: Ж69017 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Доведено, що мистецькі жанри сприймаються як єдиний простір творчої свідомості, що прагне відобразити світ і входження кожної особистості у поле культури.

Доказано, что художественные жанры воспринимаются как единое пространство творческого сознания, которое стремится отобразить мир и вхождение каждой личности в поле культуры.

Artistic genres are perceived as the unique space of creative consciousness which aims to represent appearance of the world and entrance of every personality in the field of culture.

Проведен комплексный анализ функциональных проявлений утопического сознания, утопии, утопизма в литературном творчестве. На материале русской прозы рубежа ХХ - ХХI вв. (произведений А. Зиновьева, Вик. Ерофеева, А. Кабакова, В. Маканина, А. Куркова, Т. Толстого, В. Сорокина, В. Пелевина, Л. Улицкой, Л. Петрушевской, Стругацких, В. Рыбакова, Д. Галковского, А. Громова, С. Прокопчика, И. Серебровой) описаны механизмы жанрообразования, жанровых модификаций и трансформаций утопий и антиутопий в условиях переходной культурной эпохи. На основе актуализированных в современной русской культуре типов утопического сознания выделены разновидности социальной, экзистенциальной и научно-фантастической антиутопии в контексте утопической фольклорной и литературной традиций, влияний и совпадений с классическими и современными текстами иных национальных культур.

Освещен многоступенчатый процесс формирования мироздания. Раскрыта формообразующая роль пространства и времени в техническом и художественном творчестве. Освещен пространственно-временной аспект развития древнего и классического искусства.

Розкрито сутність російського формалізму як міждисциплінарної гуманітарної теорії, в якій синтезовано ідеї естетичного, лінгвістичного та історичного характеру. Проаналізовано передумови виникнення та витоки нової філософської парадигми. Висвітлено теоретичну спадщину представників формального методу в Росії, вивчено рецепцію його основних положень у сучасному культурно-історичному контексті. Проведено дослідження базових ідей російських формалістів, зокрема, розглянуто співвідношення форми та змісту художнього твору, процеси інтерпретації та творчості, визначено зміст понять "прийом" та "осторонення", а також релятивізму та конструктивного принципу. Показано спільність методологічних засад літератури та живопису у російському формалізмі. Розкрито вплив ідей російських формалістів на формування структуралізму й англо-американської Нової критики. Доведено високий науковий і творчий потенціал теорії формального методу.

Раскрыта сущность российского формализма как междисциплинарной гуманитарной теории, в которой синтезированы идеи эстетического, лингвистического и исторического характера. Проанализированы предпосылки возникновения и истоки новой философской парадигмы. Изучено творческое наследие представителей формального метода в России, показаны особенности рецепции его основных положений в современном культурно-историческом контексте. Проведено исследование базовых идей российских формалистов, в частности, рассмотрено соотношение формы и содержания художественного произведения, процессы интерпретации и творчества, определено содержание понятий "прием" и "отстранение", а также релятивизма и конструктивного принципа. Раскрыта общность методологических основ литературы и живописи в российском формализме. Проанализировано влияние идей российских формалистов на формирование структурализма и англо-американской Новой критики. Доказан высокий научный и творческий потенциал теории формального метода.

Розглянуто метаморфози смислових значень категорій форми та змісту в історії естетики: смислова багатозначність, підміна смислів і термінів, ототожнення понять "форма" та "засоби", електичне поєднання різних смислів в одному понятті.

Розглянуто питання про те, як розрізняє людина форму, що вона в ній бачить і що інтуїтивно відчуває, які асоціативні почуття у неї у зв'язку з формою виникають, які індивідуальні особливості у сприйнятті характерних рис форми існують і як вони пов'язані з естетичним потенціалом людини.

Розглянуто явище візуального перекладу літературного тексту, що визначається як трансвидовий художній переклад між словом і зображенням та є одним з малодосліджених виявів художнього мислення. Простежено передумови загальноестетичного тлумачення явища перекладу. На базі структуралістських концепцій з'ясовано суть процесу трансвидового художнього перекладу як певного переструктурування оригіналу. На основі аналізу візуального перекладу літературного тексту визначено трирівневу структуру трансвидового перекладу, яка складається з художнього смислу, тексту та мови. Доведено, що об'єктивною основою функціонування перекладності є універсалії художнього мислення, розкрито їх типологію та форми візуальної репрезентації.

Розкрито суть і функцію зображального у просторі творення культури. На підставі аналізу історичних і сучасних напрацювань у галузях філософії, культурології, естетики, психології, мистецтвознавства, природничих наук, а також вивчення художньої практики розроблено концепцію зображального, яка грунтується на розробці теоретичної моделі зображальне - його функція "виражальне", є структурою, що саморозвивається завдяки внутрішній необхідності творчого вибору митцем, на базі його цілепокладання щодо досягнення морально-художньої цілісності твору. Зроблено висновок, що запропонована модель зображального є універсальною у межах культури, а поняття "зображальне" взаємодіє з усіма поняттями та категоріями культурології. За цього застосовано сучасну методологію, яка передбачає врахування синергетичних парадигм єдності світу й інтеграції гуманітарних і природничих дисциплін у дослідженні наукових проблем, візуальної парадигми, діалектичного аналізу сукупності понять і категорій, які залучаються до дослідження поняття зображального - "простір" - "час", "якість" - "кількість", "форма" - "зміст", "цілісність". Запропоновано визначення поняття "зображальне".

На підставі вивчення фортепіанної творчості С.В.Рахманінова запропоновано теорію музичної темпоральності. Категорію часу розглянуто як стильовий чинник, визначальну складову композиторського мислення й естетичної ідеї. Фортепіанну творчість С.В.Рахманінова досліджено у єдності її композиторської та виконавської сторін, що дозволяє розкривати наскрізне системне значення темпоральності у фортепіанній поетиці композитора. Музичну темпоральність досліджено у взаємозв'язку з феноменом циклічності, що дозволяє розширювати уявлення про процеси циклоутворення в музиці. Розкрито базове методологічне значення вчення О.Лосєва про музичний час, головні положення якого є теоретичними передумовами музикознавчого та виконавського стилістичного аналізу фортепіанних творів С.В.Рахманінова. Виявлено циклічний тип темпоральності на всіх рівнях музичної поетики, що дозволило створити цілісну модель фортепіанної творчості С.В.Рахманінова.

Досліджено феномен кольору в естетичному та культурологічному вимірах. Предметом дослідження є естетична природа кольору як важливого чинника формування почуттєвої культури людини. Проаналізовано фіолософські, естетичні, психофізіологічні, мистецтвознавчі та культурологічні тлумачення кольору. Доведено, що колір - явище природне, і, водночас, є основою важливих форм естетичної діяльності людини. За яких умов колір стає явищем естетичним, наскільки ця естетична діяльність використовує природні закономірності його існування, яким чином колір впливає на людину в її повсякденному житті - відповіді на ці запитання сприяють вивченню кольору як естетичного феномену. Реконструйовано розуміння кольору від його психофізіологічних засад сприйняття до естетосфери та семіосфери кольору. Естетична специфіка кольору відтворюється у контексті культуротворчості: живопис, реклама та сучасні засоби комунікації. Розглянуто інтегральні характеристики діяльності людини у вимірі кольорових значень.

Дисертація є розробкою концепції загальної теорії жанру. Жанр розглядається як форма структуралізації інформації на позараціональних засадах і базовий елемент інораціонального художньо обумовленого мислення. Пропонується типологія і систематика жанрів, яка враховує трансвидові ментальні ознаки жанру у мистецтві і віддзеркалює генезу світоглядних настанов у жанрових перетворених формах мислення. Досліджуються основні закономірності еволюції жанрового мислення і способи функціонування інораціонально структурованої інформації у загальному соціокультурному виявленні. Розглядається співвідношення інораціонального та несвідомого. Аналізуються сучасні гносеологічні процеси в культурі. На основі дослідження інораціональності у функціонуванні культури формулюються деякі настанови неоструктуралістського напрямку в естетиці.

Проведено естетичне дослідження соціальної природи жанру в динаміці соціокультурних процесів історичного розвитку мистецтва. Звертаючись до генези жанру в західноєвропейській філософській думці та вітчизняних теоріях жанрологічної проблематики, а також особливостей розвитку жанрів мистецтва на матеріалі української музики та сучасної масової культури, обгрунтовано концепти соціальної природи жанру. Доведено, що проблему соціальної природи жанру необхідно розглядати в контексті його категоріальної сутності та соціокультурних засад процесу жанроутворення. Виявлено креативний аспект сутності жанру та аспект завершеної цілісності, які репрезинтують соціально-креативну роль жанру в процесі взаємодії з категоріями виду, стилю та художнього образу, визначають стратегії дослідження процесу жанроутворення в українському мистецтві (в напрямку вокальної музичної традиції та симфонічної творчості) та сучасних модифікаціях жанру на матеріалі масової культури.

Досліджено феномен символічної природи мистецтва та символічного методу аналізу художніх творів. Показано, що аналіз мистецтва як певного типу символічної реальності дозволяє зрозуміти його роль як базового культурного чинника становлення людської особистості. Відзначено, що завданням символічної інтерпретації художнього твору є інтенсифікація та трансформація загальнокультурного людського досвіду. За допомогою певного твору з застосуванням методологічної моделі, зокрема, герменевтики соціокультурних універсалій, репрезентованих у творі, відбувається збагачення "життєвого світу" людини. У процесі естетичної комунікації з символом виникає унікальна надщільна образно-смислова єдність естетичного буття - свідомості, яка має інтенцію до розгортання у життєву реальність, у цілісний духовний космос, що утворює багаторівневий смисловий простір, притаманне кожному реципієнту поле смислів, занурення в яке приносить йому естетичну насолоду, духовну радість, задоволення від відчуття глибинного злиття з Універсумом культури та природи за умов збереження особистісної самосвідомості й інтелектуальної дистанції. Універсальним "механізмом" породження художнього змісту є "механізм" символізації, який діє на всіх структурних рівнях твору і, тим самим, забезпечує їх органічну єдність. На підставі аналізу структури та функціонування твору показано основну структуротвірну роль символів у художньому творі. Показано евристичність символічного аналізу певних "знакових" художніх творів, що належать до різних періодів історії мистецтва.

Зазначено, що всезагальність часу реалізується через особливості його існування та функціонування в різних сферах буття. Віддавна спроби оволодіння часом здійснювалися різними способами. Проаналізовано специфічну форму часу - художній час, який є способом існування мистецтва та відіграє роль каркасу художньої реальності світу мистецтва та окремих творів. Художній час є одним із засобів оволодіння соціальним та індивідуальним часом, його відтворення та творення, збереження та перетворення. У ХХ ст. відбуваються суттєві зміни в художній практиці. Поширюється вільна (монтажна) форма композиції літературних творів. Майже одночасно з'являються безсюжетна література, безпредметний живопис, атональна музика, абстрактна скульптура. Здійснений аналіз показує, що зміни, які відбулися, свідчать про трансформацію художнього часу, а не про його знищення чи руйнування.

Проведено комплексний, філософсько-естетичний аналіз російського формалізму, реконструкцію процесу його виникнення, розвитку, занепаду. Вивчено історичну динаміку ідей російської формальної школи й їх вплив на світову естетичну теорію. Проведено аналіз засадничих ідей російського формалізму: співвідношення форми та змісту в художньому творі, прийому, осторонення, релятивізму, конструктивного принципу, фотогенії, повтору та ін. Досліджено динаміку ідей російського формалізму в теоретичних надбаннях Празького структуралізму. Розглянуто формалістські ідеї у кінематографі, зокрема "фотогенію", "зміщення", "семіозис", "монтаж". Досліджено тенденції вивчення методу учнями формалістів, так званими "младоформалістами". Здійснено намір реабілітувати теорію формального методу. Доведено, що російський формалізм був і залишається одним із найважливіших джерел естетичної інновативності в ситуації кардинальних соціальних і культурних змін.

Проведено комплексний, філософсько-естетичний аналіз російського формалізму, реконструкцію процесу його виникнення, розвитку, занепаду. Вивчено історичну динаміку ідей російської формальної школи й їх вплив на світову естетичну теорію. Проведено аналіз засадничих ідей російського формалізму: співвідношення форми та змісту в художньому творі, прийому, осторонення, релятивізму, конструкгивного принципу, фотогенії, повтору та ін. Досліджено динаміку ідей російського формалізму в теоретичних надбаннях Празького структуралізму. Розглянуто формалістськи ідеї у кінематографі, зокрема лфотогенії», лзміщенню», лсеміозису», лмонтажу». Досліджено тенденції вивчення методу учнями формалістів, так званими лмладоформалістами». Здійснено намір реабілітувати теорію формального методу. Доведено, що російський формалізм був і залишається одним із найважливіших джерел естетичної інновативності в ситуації кардинальних соціальних і культурних змін.

Предложен новый подход к пониманию театрального текста на всех этапах его создания и восприятия. Обоснована теория формулы сюжета, учитывающая динамические аспекты создания эстетического объекта и раскрывающая его сущность в процессе становления. Рассмотрены проблемы размежевания функций таких структурообразующих понятий, как сюжет, сюжетная схема, фабула, нарратив. Уделено внимание философско-мировоззренческим истокам формулы сюжета, семантической составляющей разворачивания сюжета, роли нарратива в процессе трансформаций и обновления текста. Показаны возможности использования формулы сюжета при написании драматического текста и в режиссерском анализе.

Розкрито філософські засади дослідження феномену часу, комунікативний потенціал соціальної реальності щодо творення майбутнього. Розглянуто питання онтології глобальної історичності та темпоральності суспільного розвитку в неомарксизмі. Наведено характеристику структурних вимірів феномену соціального часу. Проаналізовано проблему фізичної реальності часу в філософському аспекті. Висвітлено математичні основи часу як векторальних послідовних закономірних подій. Визначено співвідношення минулого, сучасного та майбутнього в контексті тоталітарної ідеології, зміну традиційних уявлень про простір і час у сучасних дослідженнях.