Висвітлено архетипи української культури, зокрема етичної цінності вільної особистості. Проаналізовано символічний антропоцентризм, описано символічний лад українського бароко. Розглянуто проблему символізму на вирішальних етапах української духовності, традицію символізму в філософській спадщині Г.Сковороди, символічну образність у складі ідейно-національної спадщини Кирило-Мефодіївського товариства. Наведено результати дослідження символічних структур у контексті університетської науки України.

Освещены архетипы украинской культуры, в частности этической ценности свободной личности. Проанализирован символический антропоцентризм, описан символический строй украинского барокко. Рассмотрены проблема символизма на решающих этапах украинской духовности, традиция символизма в философском наследии Г.Сковороды, символическая образность в составе идейно-национального наследия Кирилло-Мефодиевского общества. Приведены результаты исследования символических структур в контексте университетской науки Украины.

Досліджено вплив американської символічної школи на розвиток сучасного літературознавства. Охарактеризовано культурно-історичні та ідеологічні умови зародження та формування символічного літературознавства в США. Окреслено термінологічне поле американської символічної критики. Проаналізовано вплив ідей Е.Кассірера на літературознавчі погляди С.Лангер. Встановлено зв'язок символічної критики з теоріями символу, з літературознавчими методологіями, зокрема, з "новою критикою", російськими формалістами, частково з концепціями міфокритиків. Проаналізовано теорію символотворчості С.Лангер. Визначено зміст понять "протосимволу" та "презентивного символізму" як основних чинників концепцій С.Лангер. Проаналізовано літературознавчі теорії Н.Фрая, М.Фросса, Ф.Уілрайта, К.Берка, Л.Найта. Розкрито методичні засади аналізу художнього тексту, розроблені С.Лангер.

Досліджено розвиток українського символізму в контексті європейської культури. Обгрунтовано, що символ у своїх контекстуально-культурних конкретних проявах розкривається через категорії одиничного та загального, конкретного й абстрактного, матеріального та духовного, образу й ідеї. Проведено аспектний філософський аналіз даного філософсько-культурологічного феномену. Зроблено висновок, що "символ" є найбільш повною формою відображення людського буття. Доведено, що символ як такий є результатом спільної роботи свідомості та колективного несвідомого, який на етапі свого зародження проявляється в архетипах. З'ясовано, що основною особливістю символу є його несвідома природа. Проаналізовано різні концепції щодо проблеми символу в європейській і вітчизняній філософській і культурологічній думці. Досліджено витоки та становлення символу в культурі праукраїнців. Розглянуто особливості розвитку символізму в українській культурі Києворуської доби та виявлено, що у даний період набувають пріоритетності символи "софійності", "слова". Розкрито значення символу як образу світобудови. Визначено місце та роль символу в культурному розвитку України у період середньовіччя. Простежено динаміку розвитку символу доби Відродження та Бароко. З'ясовано, що у період Відродження символ є основним засобом пояснення ідей розуму, а в добу Бароко - способом переходу від поняття до образу. Проаналізовано символічне світобачення українських романтиків.

Рассмотрены теоретические основания принципа символизма, который является ведущим в системе православной культуры. Проведен философский анализ символизма в XX в., а также религиозного символизма и его проявлений в различных областях культуры - культовой практике, Библии, иконописи России и Украины, христианской культуре и т.д. Символизм представлен как достижение человеческой мысли в области познания Сакрального и возможность постичь за видимым невидимое.

Увагу приділено дослідженню символістських концепцій культури та культурного синтезу, проблемі теургії у символістському розкритті культури. На широкому матеріалі символістських концепцій та символістської творчості М. Волошина розглянуто механізми культурного синтезу та культуротворчості, їх реалізацію у поезії, філософії та життєтворчості поета. Доведено, що символізм здійснив значний вплив на формування філософських поглядів М. Волошина 1905 - 1915 pp., а в творчості поета того часу були реалізовані основні концепції теургічного символізму. На основі детального розгляду модерністської, постмодерністської та символістської парадигми зроблено висновок, що ефективний культурний синтез має бути заснований ні на модерністській тотальності, ні на культурній "іронії" постмодерна, а на моделі культурного синтезу, запропонованої символізмом. Основним засобом такого синтезу виявляється теургія - культурна практика, що базується на співробітництві з Богом і через те вносить гармонічне начало у (все)світ, сприяє культурним синтезам. Прогностична функція культурного синтезу пов'язана з культуротворчою та пророчою здібністю поетів. М. Волошин реалізує свою поетичну та прогностичну місію насамперед у "теургічних" ліричних циклах 1905 - 1906 рр. та 1914 - 1915 рр. В теорії культури М. Волошина теургія як облагородженім і перетворення стосується людини, держави, державної машинерії, війни, навіть самого зла (образи демонів, злих сил, руйнівного начала в культурі). Зло та його прояви (гнів, скупість, свавілля, байдужість) мають бути не знищені, а перетворені "з Божою допомогою", як на шляху в Дамаск, - милосердям та любов'ю.

Обґрунтовано головну роль у художницькій парадигмі М. Метерлінка містичного елементу, де реалізовувалася притаманна йому імпліцитна релігійність, яку він сам не визнавав, вважаючи себе скептиком та атеїстом. Здійснено філософсько-культурологічний аналіз засад творчості Метерлінка, в еволюції яких провідною тенденцією було посилення значущості оптимістично-моральної компоненти. Зазначено, що в образно-символічній системі Метерлінка домінує діалектика естетичної категорії трагічного та рельєфно розгортається категорія прекрасного. Трагічне є своєрідним контрапунктом, який задається темою смерті та пов'язаний із містичним - невимовним, ірраціональним, пануючим над людиною. У Метерлінка наявні християнські смисли: у героях його драм угадуються риси відомих персонажів Святого Письма, а в сюжетах символічно репрезентовані біблійні алегорії. Уперше філософсько-антропологічну парадигму Метерлінка проаналізовано в контексті православної традиції ісихазму. Показано, що у цілому в еволюції Метерлінка, драматурга та філософа, явно проступає логіка його життєвої філософії: він іде від визначення внутрішнього трагізму та містичної основи буття до етичних висновків, до проповіді містичної моралі, коли трагізм долі долається вкладеною в людину мудрістю, що нескінченно вдосконалюється.

З позицій комунікативної філософії висвітлюється становлення комунікативного простору української культури. Окреслюючи розмаїття стилів та напрямів художньої культури епохи, особливу увагу приділено символізму. Зазначено, що символізм зумовив спадковість у формування комунікативного простору культури, його тісний зв'язок із надбаннями культури народної. Українські митці своєю творчістю, діяльністю об'єктивно відроджували та створювали відповідний запитам епохи комунікативний простір. Якщо художня культура формувала комунікативний простір цінностями, сенсами, образами, новими інтерпретаціями, то образотворче мистецтво створювало їхнє візуальне втілення, формувало візуальний ряд. Визначено роль просвітницької діяльності культурних товариств як ретранслятора досягнень національної культури серед народних мас. Комунікативний простір української культури став провідним фактором утвердження національної самосвідомості на індивідуальному та суспільному рівнях.