Індекс рубрикатора НБУВ: Р601.74-3

Рубрики:

Лускатий лишай (псоріаз)

Шифр НБУВ: Ж23543 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р601.74-52

Рубрики:

Лускатий лишай (псоріаз)

Шифр НБУВ: Ж23543 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обобщены исследования физико-химических и медико-биологических свойств биокоригирующего энтеросорбента силикса (полисорба МП, силларда П, высокодисперсного кремнезема) и механизмы его воздействия. Приведенные данные свидетельствуют, что высокая терапевтическая активность данного препарата связана с его уникальной способностью быстро и в больших количествах адсорбировать белки. В связи с этим свойством силикс - это эффективное средство для лечения экзо- и эндотоксикозов различного генеза, в том числе дерматозов.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р601.74-3

Рубрики:

Лускатий лишай (псоріаз)

Шифр НБУВ: Ж23543 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Рассмотрено состояние антиоксидантно-прооксидантной системы больных псориазом, изучена ее динамика в зависимости от возрастного фактора на основании результатов обследования 202-х пациентов с псориазом разного возраста. Для лечения больных псориазом предложена комплексная дезинтоксикационная корректирующая терапия с присоединением гипоглютеновой диеты, Силикса и спирулины.

Проведено клинико-лабораторное обследование и лечение больных хроническим эритематозом. У всех пациентов до начала лечения обнаружили нарушение состояния эндоэкологической безопасности организма, одной из важных составляющих которого является синдром эндотоксикоза. Разработано и проведено комплексное лечение с включением методов эндоэкологической реабилитации и коррекции, после которого отмечена положительная динамика показателей реактивности организма.

Шляхом комплексного клініко-лабораторного дослідження встановлено та вивчено вікові особливості прояву та ступеня інтенсивності синдрому ендогенної інтоксикації та його складових у хворих на псоріаз семи груп віком від 8-ми місяців до 82-х років. Визначено зміни за віком активності церулоплазміну, активності супероксиддисмутази, еритроцитарного індексу ендогенної інтоксикації, рівня вмісту молекул середньої маси, електроседиментаційного потенціалу, вмісту малонового діальдегіду, вмісту гідроперекисів ліпідів, цитохімічної активності ферментів, а саме: сукцинатдегідрогенази, мієлопероксидази у крові хворих на псоріаз. Проаналізовано рівень концентрації гомоцистеїну у плазмі крові, залежність його вмісту від віку хворих та вивчено його значущість у патогенезі псоріазу. За результатами клініко-лабораторних досліджень вивчено інформаційно-індексні показники ендотоксикозу з урахуванням установлених між ними прямопропорційних і оберненопропорційних зв'язків). Дані показники можна використовувати як діагностичні критерії для визначення прогресування, стабілізації, контролю ефективності лікування у хворих на псоріаз різних вікових груп. Розроблено та застосовано комплексну дезинтоксикаційну коригувальну терапію з використанням силіксу, спіруліни та гіпоглютенової дієти для лікування таких хворих, доведено її ефективність у порівнянні з традиційною терапією.

Представлен патогенез и клиника парасифилиса, понятие которого ввел в конце XIX столетия французский сифилидолог А. Фурнье. Выделены три группы симптомов: поражение центральной нервной системы, периферической нервной системы и органов опорно-двигательной системы. Описан случай нарушения опорно-двигательной системы. Лечение пациента с рекомендациями детского ортопеда было эффективным. Мальчик рос и развивался, не отставая от сверстников. В организме больного бледные трепонемы не обнаружены (РВ, РИБТ, РИФ-негативны), протисифилитическое лечение не назначалось. Проведена симптоматическая терапия. Особенность описанного парасифилиса состоит в том, что он возник у пациента, родители которого страдали сифилисом ранних стадий (первичный и ранний вторичный).

Трихомоноз - это актуальная медико-социальная и экономическая проблема многих государств, в том числе и Украины. Заболеваемость трихомонозом в Украине превышает в 6 - 7 раз показатель по гонорее, в 7 - 9 раз - по сифилису, в 4 - 5 раз - по хламидиозу. Несмотря на исследования этой проблемы, остается ряд вопросов регионального характера, которые требуют серьезного внимания и дополнительного тщательного изучения.

Приведены данные исследований некоторых психосоциальных и поведенческих особенностей современных подростков с инфекциями, передающимися половым путем. Доказано, что данной группе подростков присуще рискованное сексуальное поведение, которое требует коррекции методов воспитания.

Вивчено сучасні клінічно-епідеміологічні особливості урогенітального хламідіозу, стан захворюваності, її структуру, динаміку та регіональні особливості. Встановлено, що на урогенітальний хламідіоз хворіють найбільшою мірою особи найбільш репродуктивного віку (20 - 34 роки), чоловічої статі, основною причиною звернення яких до лікувального закладу є випадковий не захищений статевий контакт. Таким чином, існує необхідність розробки та впровадження до повсякденної практики лікарів спеціально розроблених програм консультування в галузі інфекцій, що передаються статевим шляхом, які успішно застосовують за кордоном упродовж останніх десятиріч і за допомогою яких вдалося досягти зниження захворюваності на негонококові уретрити в 4 - 5 разів.

Наведено результати дослідження клінічної ефективності крему "Локобейз Ріпеа" в комплексній терапії 28 хворих на атопічний дерматит та хронічну екзему. Одержано дані, які засвідчують ефективність і добру переносність препарату Клінічного одужання досягнуто у 24 % пацієнтів з атопічним дерматитом і у 20 % пацієнтів з хронічною екземою, значного поліпшення - у 66 - 67 % відповідно, поліпшення - у 10 - 13 %, що дає підстави рекомендувати крем "Локобейз Ріпеа" для комплексної терапії атопічного дерматиту та хронічної екземи легкого і середнього ступеня тяжкості.

Мета роботи - визначення рівня одного з найбільш значущих факторів ризику пошкодження судинного ендотелію і гомоцистеїну й оцінка ефективності його медикаментозної корекції у разі хронічного урогенітального хламідіозу (ХУХ). Обстежено 67 хворих із хронічною хламідійною інфекцією (39 жінок, 28 чоловіків). Визначення концентрації гомоцистеїну в плазмі крові проводили за допомогою тест-системи за методом імуноферментного аналізу з використанням набору Axis-Shield. Результати дослідження засвідчили збільшення концентрації гомоцистеїну в плазмі крові хворих на ХУХ в 3,5 разу у порівнянні з показником контрольної групи. Для визначення ефективності медикаментозної корекції підвищеної концентрації гомоцистеїну в плазмі крові усіх хворих перед початком лікування було розподілено на 2 рівноцінні групи: основну (n = 34) та порівняльну (n = 33). Пацієнти основної групи одержували комплексне лікування, до складу якого, крім антибіотика, входили вітамінно-мінеральний комплекс і пробіотик з імунотропними властивостями, пацієнти порівняльної групи одержували лише антибіотик і пробіотик. По закінченні комплексної терапії у хворих основної групи виявлено зменшення концентрації гомоцистеїну у 2,5 разу, тоді як у хворих порівняльної групи лише в 1,4 разу. Висновки: у хворих на ХУХ визначається підвищена концентрація гомоцистеїну, що є одним з найбільш небезпечних маркерів підвищеного ризику серцево-судинних захворювань. Комплексна терапія з включенням вітамінно-мінерального комплексу та комплексом пробіотичних бактерій забезпечує суттєве зниження концентрації гомоцистеїну у разі урогенітального хламідіозу.

Згідно з результатами досліджень низки авторів особливістю хламідійної інфекції є здатність спричиняти патологію серцево-судинної системи. Електронно-мікроскопічним дослідженням за всіх варіантів зараження встановлено наявність тропізму хламідій до ендотелію капілярів. Причому, було виявлено, що не тільки C. pneumoniae, але і C. trachomatis можуть інфікувати людські ендотеліальні клітини. Індуковане хламідіями руйнування ендотелію призводить до вивільнення тканинних факторів прокоагулянтної активності, адгезії тромбоцитів, тромбозу, проліферації гладком'язової тканини, зумовлюючи розвиток захворювань серцево-судинної системи. Мета дослідження - визначення ризику розвитку патології серцево-судинної системи шляхом дослідження ранніх маркерів дисфункції судинного ендотелію у хворих на хламідійну інфекцію сечостатевого тракту. Під наглядом знаходились 69 хворих чоловіків із хламідійною інфекцією віком від 20-ти до 54-х років. Дисфункцію судинного ендотелію оцінювали за концентрацією розчинних молекул клітинної адгезії (sICAM-1 і sVCAM-1) в сироватці крові за методом імуноферментного аналізу з використанням стандартних тест-систем фірми Bender MedSystems GmbH (Австрія). Концентрація розчинних молекул клітинної адгезії sICAM-1 була підвищена в 6,5 разу, а sVCAM-1 - в 3,9 разу у порівнянні з показниками контрольної групи. Висновки: у результаті проведеного дослідження було виявлено, що у пацієнтів з хламідійною інфекцією нижніх і верхніх віддалів сечостатевого тракту спостерігається суттєве підвищення експресії молекул міжклітинної адгезії, яке відноситься до ранніх маркерів дисфункції ендотелію та є суттєвим чинником розвитку атеросклерозу. Після проведеної антибактеріальної терапії концентрація розчинних молекул клітинної адгезії у сироватці крові хворих на урогенітальний хламідіоз суттєво не змінилася, що диктує необхідність розроблення відповідної комплексної медикаментозної терапії.

Проаналізовано існуючі погляди на характер патогістологічних змін судинної стінки при сифілітичній інфекції. Описано зміни, які в першу чергу відбуваються в ендотеліальному шарі судин, обгрунтовано необхідність подальшого вивчення проявів дисфункції судинного ендотелію при сифілісі.

Проанализированы существующие взгляды на характер патогистологических изменений сосудистой стенки при сифилитической инфекции. Описаны изменения, которые в первую очередь происходят в эндотелиальном слое сосудов и обоснована необходимость дальнейшего изучения проявлений дисфункции сосудистого эндотелия при сифилисе.

Мета роботи - оцінка ефективності та безпеки застосування препарату пімафукорт у комплексному лікуванні різних форм мікробної екземи. Було обстежено 16 хворих на мікробну екзему (9 чоловіків та 7 жінок) віком від 32-х до 76-ти років. Поширеність і тяжкість дерматозу, а також ефективність терапії оцінювали за допомогою індексу EASI. Результати лікування оцінювали на 7-у, 10-у і 20-у добу лікування. Практично одразу після початку лікування (на 2-й день) усі пацієнти відзначали значне зменшення свербежу, набряклості і припинення мокнуття в осередках запалення. Через 7 днів після початку лікування було відзначено розрішення переважної більшості папульозних, пустульозних і везикульозних висипань, поширення патологічного процесу зупинялося. До 10-го дня повністю регресували вияви піодермії у вогнищах, значно зменшилася вираженість місцевої запальної реакції. До моменту завершення терапії (через 20 днів) індекс EASI в середньому зменшився в 4,7 разу у порівнянні з вихідним показником у досліджуваній групі. Висновки: застосування топічного комбінованого препарату пімафукорт є високоефективним у разі мікробної екземи. Склад препарату (мікронізований гідрокортизон має швидкий протизапальний ефект, відсутність резистентності до натаміцину і вища у порівнянні з класичним гентаміцином ефективність неоміцину сприяє ерадикації збудників уже на 10-ту добу терапії) забезпечує виражену місцеву активність за мінімального ризику небажаних побічних місцевих і системних ефектів.

Мета роботи - оцінка впливу комплексної терапії на динаміку концентрації молекул міжклітинної адгезії sICAM-1 і sVCAM у хворих на урогенітальний хламідіоз (УГХ). Після одержання інформованої згоди у групи дослідження було включено 60 пацієнтів (30 жіночої статі та 30 чоловічої) з установленим діагнозом УГХ і 30 осіб з відсутністю інфекцій, які передаються статевим шляхом, що склали контрольну групу. Концентрація лейкоцитарних адгезинів sICAM-1 та sVCAM у сироватці крові визначалася за методом імуноферментного аналізу (ELISA) з використанням стандартних тест-систем фірми Bender MedSystems GmbH (Австрія). У результаті дослідження було виявлено, що концентрація sVCAM була підвищеною в 3,7 разу у порівнянні з показником контрольної групи, а концентрація sICAM-1 - в 6,5 разу відповідно. З метою визначення ефективності медикаментозної корекції підвищеної концентрації лейкоцитарних адгезинів у плазмі крові усіх хворих перед початком лікування було розподілено на 2 рівноцінні групи: основну (n = 30) та порівняльну (n = 30). Пацієнти основної групи одержували комплексне лікування, до складу якого, окрім антибіотика, входили гіполіпідемічний засіб та пробіотично-вітамінно-мінеральний комплекс з імунотропними властивостями, пацієнти порівняльної групи одержували лише антибіотик. Концентрація розчинних молекул клітинної адгезії (sICAM-1 і sVCAM) у сироватці крові хворих на УГХ, які приймали тільки антибактеріальну терапію, суттєво не змінилась, незважаючи на проведене лікування. Концентрація sVCAM зменшилась в 1,1 разу, а концентрація sICAM-1 - у 1,2 разу. Суттєво кращі результати було одержано у пацієнтів, які, окрім антибіотика, приймали комплексну терапію з включенням гіполіпідемічного засобу та пробіотично-вітамінно-мінерального комплексу. Концентрація sICAM-1 зменшилась у 2,6 разу, а концентрація sVCAM - у 1,7 разу відповідно. Висновки: запропонований комплексний метод лікування сприяє зниженню концентрації лейкоцитарних адгезинів, відновленню урогенітального бар'єрного епітелію та підвищує ефективність терапії УГХ.

Наведено огляд літератури та закордонних клінічних рекомендацій щодо менеджменту вульвовагінального кандидозу (ВВК). Спираючись на сучасні наукові дані, можна зробити висновок, що основними правилами у діагностиці та лікуванні ВВК є ретельний збір анамнезу, огляд для визначення форми та тяжкості захворювання та обов'язкова діагностика збудника бактеріологічним або молекулярно-біологічним методом із визначенням чутливості до протигрибкового препарату, особливо за рецидивної формі. У процесі вибору лікувальної тактики, конкретного препарату та шляху його введення необхідно враховувати позиції доказової медицини та комплаєнсу, що відповідають вимогам сьогодення.

Мета дослідження - встановлення можливої асоціації між видом збудника, типом інфекційного процесу, тривалістю запальної реакції у слизовій оболонці урогенітального тракту, вмістом міжклітинних адгезинів і частотою виявлення підвищеного вмісту маркерів епітелій-мезенхімального переходу (ЕМП) у змивах з каналу шийки матки у період після ерадикації збудника у жінок, інфікованих C. trachomatis, U. urealyticum та M. genitalium. У ході проведеного дослідження встановлено, що факторами ризику ЕМП слизової оболонки урогенітального тракту жінок, які перенесли хламідіоз, мікоплазмоз, уреаплазмоз, є тривале (більше 30 днів) підтримання підвищених концентрацій адгезинів ICAM-1 і VCAM, рецидивний і латентний перебіг вихідного інфекційного процесу. Вид збудника не впливає на ймовірність розвитку ЕМП. Зроблено висновки, що вірогідність розвитку ЕМП в урогенітальному тракті жінок, що перенесли інфекцію, спричинену C. trachomatis, U. urealyticum та M. genitalium, залежить від тривалості підтримання підвищених концентрацій міжклітинних адгезинів у сироватці крові і призводить до збільшення ризику ЕМП на 17,2 - 19,2 %. Необхідні подальші дослідження для визначення детермінант персистенції запальної реакції слизової оболонки урогенітального тракту після елімінації антигену та способів впливу на них для профілактики метаплазії та інфертильності.

Проведено дослідження істинної поширеності та виразності симптомів уретриту / вагініту / цевіциту в популяції чоловіків та жінок, що були обстежені внаслідок виявлення інфекції у партнерів.Визначено цінність присутності симптомів уретриту / вагініту / цевіциту, лекореї, підвищених сироваткових концентрацій молекул міжклітинної адгезії ІСАМ-1, VCAM як предикторів інфікованості С. trachomatis, U. urealyticum та M. genitalium.

Проведено исследование истинной распространенности и выраженности симптомов уретрита / вагинита / цервицита в популяции мужчин и женщин, которые были обследованы в результате выявления инфекции у партнеров. Определена ценность присутствия симптомов уретрита / вагинита / цевицита, лекореи, повышенных сывороточных концентраций молекул межклеточной адгезии ИСАМ-1, VCAM в качестве предикторов инфицированности С. trachomatis, U. urealyticum и M. genitalium.