Систематизовано дані про найпоширеніші хірургічні захворювання і травматичні пошкодження з розділів торкальної, серцево-судинної й абдомінальної хірургії, зокрема, про гострі гнійно-деструктивні захворювання легень, переломи ребер та грудини, гемоторакс, підшкірну емфізему, гострий медіастиніт і перикардит, емболію легеневої артерії, пошкодження судин, тромбофлебіти, лімфангіїти і лімфаденіти, проривні (перфоративні) та кровоточиві гастродуоденальні виразки, абсцеси печінки.

Подано сучасні погляди на клінічний перебіг, діагностику і лікування хірургічних захворювань. Викладено основи грудної та серцево-судинної хірургії, проктології, хірургії живота та ендокринних залоз. Розглянуто симптоми, методи діагностики, диференціальної діагностики, ускладнення, тактику і методи хірургічного лікування. Значну увагу приділено новітнім технологіям, що використовуються медициною в діагностиці та лікуванні хворих.

Наведено загальні відомості про виникнення і розвиток туберкульозу. Охарактеризовано існуючі види інфекційних збудників захворювання. Встановлено джерела інфікування та механізм розвитку досліджуваної патології. Проаналізовано сучасну епідеміологічну ситуацію щодо розповсюдження туберкульозу у світі та Україні. Розглянуто різні види позалегеневого туберкульозу, зокрема органів травлення. З'ясовано особливості їх виникнення та клінічні прояви. Висвітлено питання діагностики туберкульозного перитоніту. Встановлено методи лікування та диспансеризації хворих на туберкульоз органів травлення й обгрунтовано шляхи своєчасного виявлення позалегеневої патології.

Приведены общие сведения о возникновении и развитии туберкулеза. Охарактеризованы существующие виды инфекционных возбудителей заболевания. Установлены источники инфицирования и механизм развития исследуемой патологии. Проанализирована современная эпидемиологическая ситуация о распространении туберкулеза в мире и в Украине. Рассмотрены разные виды туберкулеза органов пищеварения, особенности их возникновения и клинические проявления. Освещены вопросы диагностики туберкулезного перитонита. Установлены методы лечения и диспансеризации больных туберкулезом органов пищеварения и обоснованы пути своевременного определения данной патологии.

Розглянуто шляхи периопераційної профілактики розвитку тромбозу глибоких вен (ТГВ) і тромбоемболічних ускладнень (ТЕУ) у 732-х пацієнтів, яким проведено лапароскопічні операції на позапечінкових жовчних протоках. Профілактика ТГВ і ТЕУ на підставі оцінки ступеня ризику їх можливого розвитку у післяопераційному періоді дозволяє знизити частоту ТГВ до 0,41 %, а ТЕУ до 0,14 %.

Рассмотерны пути периоперационной профилактики развития тромбоза глубоких вен (ТГВ) и тромбоэмболических осложнений (ТЭО) у 732-х пациентов, которым проведены лапароскопические операции на внепеченочных желчных протоках. Профилактика ТГВ и ТЭО на основе оценки степени риска их возможного развития в послеоперационном периоде дала возможность снизить частоту ТГВ до 0,41 % и ТЭО до 0,14 %.

Досліджено моторно-евакуаторну функцію (МЕФ) у осіб після хірургічного лікування власне виразки шлунка. У всіх оперованих виразка була субкардіальної та медіогастральної локалізації. Відмічено значну різницю між порушеннями МЕФ у періодах після операцій залежно від методу виконаного оперативного лікування. Визначено роль ендоскопії та УЗД у комплексній оцінці евакуаторних порушень різних відділів шлунка та кукси шлунка. Порівняння результатів дослідження в різні строки після операції трьох пацієнтів свідчить про кращі функціональні результати після виконання прицільної резекції шлунка як органощадного методу оперативного лікування.

Исследовано моторно-эвакуаторную функцию (МЭФ) у лиц после хирургического лечения язвы желудка. У всех оперированных язва была субкардиальной и медиогастральной локализации. Отмечено значительную разницу между нарушеними МЭФ в периодах после операции в зависимости от метода примененного оперативного лечения. Определена роль эндоскопии и УЗИ в комплексной оценке эвакуаторных нарушений разных отделов желудка и куксы желудка. Сравнение результатов исследования в разные сроки после операции трех групп пациентов свидетельствуют о лучших функциональных результатах после выполнения прицельной резекции желудка как органосберегающего метода оперативного лечения.

Досліджено ефективність застосування безперервної тривалої шлункової оксигенотерапії в комплексі передопераційної підготовки та післяопераційного ведення 46-ти пацієнтів з виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки, ускладненою пенетрацією (у 18-ти спостереженнях) і кровотечею (у 28-ми). Тривале застосування оксигенотерапії сприяло зупинці кровотечі, усуненню диспептичних явищ; після операції ефективно та більш швидко, ніж у контрольній групі, спостережено відновлення перистальтики кишечнику й одужання хворих.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.86-5

Рубрики:

Хірургічна патологія кінцівок

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.445.22-3 + Р418.110.40

Рубрики:

Операції на шлунку і дванадцятипалій кишці

Остеодистрофії

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Зазначено, що частка ускладнених гриж щодо всіх хворих, які потребують невідкладної хірургічної допомоги, складає 1,3 - 1,4 %. Разом з тим, через 24 години від початку захворювання госпіталізується від 7,2 до 30 % хворих. Однією з клінічних ознак защемленої грижі є кишкова непрохідність, а летальність від даних захворювань коливається від 2 до 20 %. У даному випадку описується рідкісний вид защемлення внутрішньої грижі (внутрішня защемлена грижа брижі сигмоподібної кишки) черевної порожнини з розвитком механічної тонкокишкової непрохідності.

Отмечено, что процент осложненных грыж относительно всех больных, нуждающихся в неотложной хирургической помощи, составляет 1,3 - 1,4 %. Вместе с тем, через 24 часа от начала заболевания госпитализируется от 7,2 до 30 % больных. Одним из клинических признаков защемленной грыжи является кишечная непроходимость, а летальность от данных заболеваний колеблется от 2 до 20 %. В данном случае описывается редкий вид защемления внутренней грыжи (внутренняя защемленная грыжа брыжейки сигмовидной кишки) брюшной полости с развитием механической тонкокишечной непроходимости.

Проаналізовано результати досліджень моторно-евакуаторної функції у 49-ти пацієнтів із виразкою дванадцятипалої кишки після органозберігаючих та резекційних методів хірургічного лікування. Для дослідження використали неінвазивний метод за допомогою ультрасонографії. Групу порівняння склали 15 здорових осіб різного віку. Вивчено параметри діаметра пілоруса та вихідного відділу шлунка, градієнти їх скоротливості, період піввиведення, амплітуду, частоту, наявність дуоденогастрального рефлюксу у хворих на виразку дванадцятипалої кишки та після її хірургічного лікування. Порушення моторно-евакуаторної функції різного ступеня тяжкості виявлено у багатьох пацієнтів різних обстежуваних груп в ранньому післяопераційному періоді. Разом з тим, після органозберігаючих методів порівняно з резекцією за методами Більрота, відмічається відновлення моторно-евакуаторної функції вже в ранньому періоді, що свідчить про кращі функціональні результати та їх перевагу над резекційними методами.

Проанализированы результаты исследований моторно-эвакуаторной функции у 49-ти пациентов с язвой двенадцатиперстной кишки после органосберегающих и резекционных методов хирургического лечения. Для исследования использовали неинвазивный метод с помощью ультрасонографии. Для сравнения взяли группу здоровых людей разного возраста в количестве 15 человек. Изучили параметры диаметра пилоруса и выходного отдела желудка, показатели их сокращения, период полувыведения, амплитуду, частоту, наличие дуоденогастрального рефлюкса у больных с язвой двенадцатиперстной кишки и после её хирургического лечения. Нарушения моторно-эвакуаторной функции разной степени тяжести обнаружены у многих пациентов разных обследуемых групп в раннем послеоперационном периоде. Вместе с тем, после органосберегающих методов по сравнению с резекцией по методу Бильрота, отмечается восстановление моторно-эвакуаторной функции уже в раннем периоде, что свидетельствует о лучших функциональных результатах и их преимуществе перед резекционными методами.

Проведено оцінювання якості життя (ЯЖ) хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки з прогностично високим ризиком кровотечі. Під час обстеження хворих за допомогою опитувальника SF-36 і "Шкали оцінки гастроентерологічних симптомів" була надана оцінка показників якості життя у даної групи хворих. Одержані дані свідчать про низький рівень ЯЖ у хворих на виразкову хворобу та достовірне його покращання в процесі лікування. Істотний вплив на зниження показників ЯЖ роблять недотримання рекомендацій лікарів щодо вчасного обстеження за запропонованою програмою та відсутність патогенетичного лікування загострень. Застосування запропонованного методу прогнозування кровотечі під час лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки на базі математичної моделі дає можливість суттєво підвищити якість життя хворих і запобігти кровотечі.

Проведена оценка качества жизни (КЖ) больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки с прогностически высоким риском кровотечения. При обследовании больных с помощью опросника SF-36 и "Шкалы оценки гастроэнтерологических симптомов" была проведена оценка показателей качества жизни в данной группе больных. Полученные данные свидетельствуют о низком уровне КЖ у больных язвенной болезнью и достоверное его улучшение в процессе лечения. Существенное влияние на снижение показателей КЖ делают нарушение рекомендаций врачей по своевременному обследованию по предложенной программе и отсутствие патогенетического лечения обострений. Применение предложенного метода прогнозирования кровотечения при лечении язвенной болезни двенадцатиперстной кишки на основе математической модели дает возможность существенно повысить качество жизни больных и предупредить кровотечение.

На основі проведених морфологічних, морфометричних досліджень, вивчення моторно-евакуаторної, секреторної функцій, регіонарного кровобігу, мінеральної щільності кісткової тканини доведено переваги органозберігаючих і органощадних оперативних втручань. Розроблено та впроваджено в клінічну практику принципово нові методики, направлені на профілактику та лікування як ранніх, так і пізніх післяопераційних ускладнень: спосіб безперервної тривалої внутрішньошлункової оксигенотерапії, спосіб профілактики інфікування очеревини після хірургічних втручань на шлунково-кишковому тракті, екстракорпоральне ультрафіолетове опромінення трансфузійних рідин, спосіб корекції ендогенної інтоксикації під час лікування перфоративних виразок з розвитком перитоніту та кишкової непрохідності; спосіб формування холедоходуоденоанастомозу, який попереджує рефлюкс дуоденального вмісту не тільки в жовчні шляхи, а й в шлунок, спосіб моделювання інтестиноплікації за розвитку в післяопераційному періоді злукової кишкової непрохідності, для лікування нагноєнь післяопераційних ран розроблена пов'язка на підставі цинк-желатинової з додаванням екстракту нативної живиці хвойних дерев і гідрокортизону з застосуванням змінних марлевих прокладок-касет.

Представлен первый опыт создания университетской больницы в г. Тернополь. Показаны ее преимущества и перспективы развития для практического здравоохранения и развития учебного и научного процесса в Тернопольском государственном медицинском университете им. И. Я. Гобачевского.

Проведено морфометричні дослідження стінок оперованого шлунка після різних методів хірургічного лікування виразкової хвороби цього органа. Доведено, що у віддаленому періоді структура стінки оперованого шлунка мала тенденцію до регенерації. Найоптимальніші зміни виявлені після органощадного методу оперативного лікування - селективної проксимальної ваготомії з прицільною резекцією ішемізованого сегмента шлунка за Л. Я. Ковальчуком.

Проведено дослідження тканинного метаболізму та спроможності його забезпечення у 32 хворих на виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, ускладнену прободінням. Виявлено, що інтоксикаційний синдром у реактивній та токсичній фазах перитоніту спричинює інтенсифікацію тканинного дихання, що створює додаткову напругу на механізми доставки кисню до органів та систем; у разі термінального перитоніту неспроможність організму забезпечити високий тканинний метаболізм є вирішальним фактором танатогенезу.

Мета роботи - з'ясування особливостей ліпідного обміну у хворих з синдромом ентеральної недостатності у випадку поширеного перитоніту. Об'єкт дослідження - хворі з поширеним фібринозно-гнійним перитонітом і хворі з хронічними дифузними захворюваннями печінки. В роботі використано порівняльний аналіз показників ліпідограми та C-реактивного протеїну, як основного критерію ендотеліальної дисфункції у групах хворих. Встановлено, що у хворих з синдромами ентеральної недостатності та печінково-клітинної недостатності має місце ендотеліальна дисфункція, що в першому випадку зумовлена гострою ендотоксиновою агресією, а в іншому - порушенням функції печінки, і, зокрема, її ретикуло-ендотеліальної системи. Доведено розвиток ліпідного дистрес-синдрому у хворих з надмірним всмоктуванням ендотоксину, або у випадках порушеного його метаболізму у печінці, що свідчить про ендотеліальну дисфункцію у цих пацієнтів.

Встановлено залежність розвитку ендотеліальної дисфункції та активності згортальної системи від ступеня вираження системної запальної відповіді. За високих рівнів останньої частота розвитку післяопераційного тромбозу в системі нижньої порожнистої вени сягає 10,5 % проти 20,5 % у пацієнтів із плановою хірургічною патологією.

Проведено корекцію ендогенної інтоксикації у 21-го хворого із перфоративною гастродуоденальною виразкою за розробленим способом, що забезпечує стійкий антимікробний та антитоксичний ефекти і дозволяє широко застосовувати його під час лікування перитонітів будь-якого генезу.

Проаналізовано безпосередні результати операційного лікування 86-ти хворих на рак проксимальних відділів прямої кишки, ректосигмоїдного кута, сигмоподібної кишки, ускладнених обтураційною кишковою непрохідністю, в стадії субкомпенсації та декомпенсації із застосуванням первинно-нефункціонуючого анастомозу. Після застосування цього способу неспроможність швів анастомозу виникла в одного хворого. Виконання передньої резекції прямої кишки із первинно-нефункціонуючим анастомозом і превентивною трансверзостомою забезпечує адекватну декомпресію товстої кишки, надійну профілактику неспроможності колоректального анастомозу і дозволяє уникнути складних реконструктивно-відновних операцій.

Описано власне спостереження, особливості клініки, діагностики та хірургічного лікування трихобезоару в пацієнтки віком 18 років.

Представлено собственное наблюдение, особенности клиники, диагностики и хирургического лечения трихобезоара у пациентки в возрасте 18 лет.