Досліджено проблему вдосконалення лікувальної тактики у разі зовнішньошо генітального ендометріозу шляхом застосування комплексного з реабілітацією емоційно-вегетативного стану лікування. На підставі матеріалів досліджень вивчено основні показники емоційно-вегетативного стану: вегетативного тонусу, парасимпатичної та симпатичної вегетативної реактивності, вегетативного забезпечення фізичної діяльності, стану неспокою, астенії та адаптації. Висвітлено особливості емоційно-вегетативної сфери у хворих на ендометріоз. Встановлено, що зміни емоційно-вегетативного стану не залежать від стадії захворювання і найбільш виражені у разі тривалості захворювання понад 5 років та неплідності. Проаналізовано клінічну ефективність розробленого і впровадженого в практику методу, за допомогою якого покращено найближчі та віддалені результати лікування, нормалізовано показники емоційно-вегетативного стану, поліпшено якість життя хворих на ендометріоз.

Наведено дані обстеження 110 жінок репродуктивного віку, хворих на туберкульоз легень. Виявлено, що за умов туберкульозу в жінок спостерігається відносна та абсолютна естрогенія, схильність до андрогенізації, що потребує гормональної корекції. Показано ефективність застосування комбінованих оральних контрацептивів у даної категорії пацієнток.

Зазначено, що застосування ультразвукового гачка та ножиць у поєднанні з холодною плазмовою коагуляцією у хірургічному лікуванні хворих з глибоким інфільтративним і поверхневим перитонеальним ендометріозом надає змогу мінімізувати хірургічну травму, поліпшити протягом післяопераційного періоду, скоротити термін перебування в стаціонарі. Радикальна перітонеумектомія має переваги перед вапоризацією або ексцизією перитонеальних імплантів ендометріозу в зменшенні хронічного тазового болю та поліпшенні репродуктивних намірів, але ці положення вимагають подальших досліджень, підтверджень і доказів.

Під наглядом знаходилися 650 безплідних пацієнток із спайковим процесом органів малого таза (МТ), які перенесли операції на органах черевної порожнини та МТ. Втручання виконано за загальноприйнятою методикою з використанням електрохірургічної техніки у 335 хворих (II група) і у 315 пацієнток - ультразвуковий скальпель (II група). Відокремлено IА (n = 170) і IIА підгрупи (n = 160), в яких був призначений доксициклін за схемою 100 мг 2 рази на добу 10 днів. У IБ (n = 165) і IIБ (n = 155) підгрупах інтраопераційно застосовували цефалоспорини. Контроль лікування оцінено за відновленням репродуктивної функції та результатами повторних операцій. У 130 хворих із спайковим процесом визначено носійство поліморфних алелів генів MMP1-1607insG, VEGFA/C634G і COL2A1/6846c>>A. Матеріалом для молекулярно-генетичного аналізу слугувала ДНК, виділена з букальных клітин за допомогою методу Деллапорта. У пацієнток, схильних до спайкоутворення, профілактика післяопераційного спайкового процесу повинна включати прецизійну ендохірургічну техніку оперування, з використанням переважно ультразвукового скальпеля і призначенням доксицикліну (100 мг 2 рази на добу протягом 10 днів) у післяопераційний період. Ефективність доксицикліну не залежить від мутацій, тому його можна рекомендувати для профілактики спайкоутворення. У разі виявлення носійства патологічних алелів генів MMP1/-1607insG, COL2A1/6846c>>A, VEGFA/C634G у безплідних пацієнток зі спайковим процесом органів МТ III - IV стадії слід рекомендувати використання допоміжних репродуктивних технологій навіть за відсутності трубної оклюзії, без проходження етапу відновлення репродуктивної функції у природному циклі.

Мета дослідженння - розв'язання актуальної наукової проблеми - підвищення ефективності профілактики спайкового процесу при гінекологічних операціях у жінок репродуктивного віку шляхом розробки патогенетичного експериментально обгрунтованого комплексу заходів прогнозування та превентивного лікування порушень процесів тканинної репарації з урахуванням найбільш значущих ланок патогенезу. Визначено ефективну модель спайкоутворення в експерименті у тварин. Доведено, що у тварин, яким в експерименті сформовано спайковий процес, індукований тальком, виявлялися морфологічні ознаки запалення, активне утворення елементів сполучної тканини та неоангіогенезу у 95 % випадків, інтенсивність яких достовірно знижувалась під впливом коригувальних факторів (нітрит натрію, доксициклін, аміногуанідин). Найбільш виражений протиспайковий ефект спостерігався під час призначення доксицикліну. Проведено ретроспективний аналіз, визначено значущість факторів ризику утворення спайок у жінок і клінічні особливості спайкового процесу органів малого таза у гінекологічних хворих. Обгрунтовано необхідність визначення молекулярно-генетичних (ММР1-1607insG, COL2Al/6846C>A) й імунологічних (ФНП-⍺, ІЛ-6 і ІЛ-10; CD1a і CD23) маркерів схильності до спайкоутворення у жінок репродуктивного віку. На основі одержаних результатів розроблено, обгрунтовано та впроваджено у роботу закладів практичної охорони здоров'я програму прогнозування та профілактики післяхірургічного спайкоутворення у гінекологічних хворих, що передбачає передопераційне прогнозування - виділення групи високого ризику (прогностичність хибного прогнозу дорівнює 0,11; J=0,86) та інтра- і післяопераційну профілактику (за рахунок використання малотравматичної ендохірургічної техніки оперування, застосування протиспайкових бар'єрів та призначення доксицикліну в ранньому післяопераційному періоді), що дозволяє досягти клінічно значущого ефекту (КХПР - 5, ЗВР=21 %).