Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.3

Рубрики:

Хірургічна патологія кишечника

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465-4

Рубрики:

Хірургічна патологія органів брюшної порожнини

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обстежено 112 хворих на різні форми гіпертиреоїдного зоба. Встановлено, що у таких пацієнтів присутня надмірна активація процесів пероксидного окиснення, окиснювальної модифікації білків на фоні пригнічення активності ферментів антиоксидантного захисту, зростає кількість В-лімфоцитів, IgA та lgG. Включення до комплексного лікування хворих на різні форми гіпертиреоїдного зоба даларгіну призводить до зниження активності процесів пероксидного окиснення, активації ферментів антиоксидантного захисту, нормалізації функції щитоподібної залози, запобігає розвитку післяопераційних ускладнень. Розроблено спосіб діагностики тиреотоксикозу, який базується на оцінці оптичної густини плазми крові на довжині хвилі ?=280 нм, що спростило можливість контролю за ефективністю проведеного комплексного до- та післяопераційного лікування хворих на різні форми гіпертиреоїдного зоба. Розроблено спосіб дренування рани після операцій на щитоподібній залозі, який дозволяє знизити частоту післяопераційних ускладнень, зменшити тривалість стаціонарного лікування таких пацієнтів.

Розкрито можливості підвищеня ефективності лікування хворих на гіпертиреоїдні форми зоба та профілактики післяопераційних ускладнень. Обстежено 112 хворих на різні форми гіпертиреоїдного зоба. Встановлено, що у таких пацієнтів спострерігається надмірна активація процесів пероксидного окиснення, окиснювальної модифікації білків на тлі пригнічення активності ферментів антиоксидантного захисту, зростає кількість В-лімфоцитів, IgA та IgG. Показано, що включення до комплексного лікування хворих на різні форми гіпертиреоїдного зоба даларгіну сприяє зниженню активності процесів пероксидного окиснення, активації ферментів антиоксидантного захисту, нормалізації функції щитовидної залози, запобігає розвитку ряду післяопераційних ускладнень. Розроблено метод спектрофотометричного визначення оптичних властивостей плазми крові для діагностики тиреотоксикозу та контролю за ефективністю його корекції в до- та післяопераційному періодах лікування хворих на різні форми гіпертиреоїдного зоба. Запропоновано спосіб дренування рани після операцій на щитовидній залозі, який дозволяє знизити частоту післяопераційних ускладнень, зменшити тривалість стаціонарного лікування таких пацієнтів.

Встановлено, що динаміка захворюваності на тиреоїдну патологію серед населення Чернівецької області впродовж останніх 5-ти років виявила тенденцію до зростання. Об'єм оперативних втручань у разі патології щитоподібної залози має тенденцію до збільшення кількості тиреоїдектомій та субтотальних резекцій даного органа. Ендемія в Чернівецькій області відноситься до легкого ступеня тяжкості, оскільки показник Ленца - Бауера (співвідношення хворих чоловіків та жінок) становить 1 : 9.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р45 д(4УКР)

Рубрики:

Хірургія

Шифр НБУВ: Ж24159 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Під час вивчення динаміки показників про- та антиоксидантних систем, а також сироваткових концентрацій цитокінів у хворих на гострий перитоніт встановлено високу прогностичну значимість результатів даного дослідження, що надає змогу визначити тактику лікування таких пацієнтів. Введення в комплекс післяопераційного лікування таких хворих антиоксидантної та антицитокінової терапії надало змогу знизити розвиток гнійно-септичних ускладнень з 82,4 до 66,7 % випадків, що підвищило ефективність лікування таких хворих та скоротило термін перебування їх в стаціонарі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р. д(4УКР)

Шифр НБУВ: Ж15712 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Щорічне зростання поширеності вузлових форм зоба призводить до збільшення кількості оперативних втручань, а отже, - до зростання кількості післяопераційних ускладнень. За даними різних авторів, від 3 до 80 % хворих на вузлові форми зоба оперуються повторно з приводу рецидиву. Такий широкий діапазон може бути зумовлений у тому числі відсутністю уніфікованої системи моніторингу, прогнозування та профілактики рецидиву захворювання у післяопераційному періоді. Мета дослідження - оцінити прогностичні можливості розробленої шкали прогнозування ризику рецидиву вузлових форм зоба. Матеріалом ретроспективного дослідження стали 100 медичних карт хворих на вузлові форми зоба. До основної (I) групи ввійшли 40 осіб, яких було повторно оперовано з приводу рецидиву зоба; до порівняльної (II) - 60 пацієнтів із безрецидивним перебігом захворювання. Клінічний матеріал проспективного дослідження становили 80 хворих на різні форми зоба. До основної (першої) групи було віднесено 40 хворих на вузловий зоб, у яких під час вибору обсягу операції використовували шкалу прогнозування ризику рецидиву вузлових форм зоба, до порівняльної (другої) групи - 40 пацієнтів, за планування операції яких даною шкалою не користувалися. Проведений ретроспективний аналіз звернув увагу на те, що перше хірургічне втручання у 80 % пацієнтів із рецидивним зобом було економного характеру, тоді як для 90 % із них доцільним було виконання радикальних операцій. У 60 % хворих із безрецидивним перебігом було виконано гемі- чи тиреоїдектомію, у той час як тільки 45 % із них потребували таких операцій. Під час проспективного дослідження протягом спостереження було встановлено, що в 2 пацієнтів першої групи та в 12 пацієнтів другої групи нами було відмічено рецидив захворювання. Висновки: розроблена шкала прогнозування ризику рецидиву вузлових форм зоба є ефективним методом профілактики рецидиву вузлових форм зоба.

Наведено результати порівняльного аналізу активності процесів пероксидного окиснення, каспази-3 та каспази-8 у тканині у хворих на аденому щитоподібної залози (ЩЗ) та вузловий зоб на фоні автоімунного тиреоїдиту (ВЗАІТ). Під час дослідження процесів пероксидного окиснення у тканині ЩЗ виявлено, що у патологічно зміненій тканині має місце суттєве зростання параметрів окиснювальної модифікації білків (ОМБ), в той же час, активність ферментів антиоксидантного захисту (АОЗ) суттєво зменшувалась, причому більш вірогідно у хворих на ВЗАІТ. Показано, що у хворих на ВЗАІТ має місце вірогідне зростання активності каспази 3 та 8 як у порівнянні з макроскопічно незміненою тканиною, так і з аденомою ЩЗ. Обговорено можливі механізми виявлених порушень.

Проаналізовано результати лікування 128 хворих на бульозну емфізему легень (БЕЛ) різної локалізації та розповсюдження віком від 18 до 74 років, які лікувались у відділенні торакальної хірургії Чернівецької обласної клінічної лікарні. Хірургічні втручання виконано у 90 (70,3 %) хворих; у тому числі із застосуванням електрозварювання тканин апаратом ЕК-300М1 - у 68 (75,6 %) випадків. Обгрунтовано вибір методів лікування з удосконаленням методик окремих етапів операцій у разі БЕЛ: як малоінвазивних, так і відкритих способів, що вважається предметом дискусій та обговорення в сучасній літературі у зв'язку з тим, що наростаюча дихальна недостатність є одночасно показанням до втручання і стримуючим фактором, оскільки суть операцій полягає у зменшенні об'єму легень. Дихальну недостатність різного ступеня вираженості діагностовано у 93 (72,7 %) хворих під час поступлення; з яких у 76 % випадків бульозні зміни легень були множинними. Доведено ефективність використання в хірургії БЕЛ високочастотного електрозварювання паренхіми легень та грудної стінки, що зменшує травматичність операцій, забезпечує надійний аерогемостаз та покращує результати лікування цього контингенту хворих. Запропоновано використання електрозварювальних технологій під відеоторакоскопічним контролем в обробці емфізематозно зміненої паренхіми на другому етапі операцій після резекцій бул, що уповільнює дистрофічні процеси легень та зменшує ризик виникнення ускладнень БЕЛ.

Пандемія COVID-19 сформувала багато викликів як перед людством взагалі, так і перед системами організації медичної допомоги та багатьма напрямками спеціалізованого лікування, зокрема хірургічним. Сама динаміка пандемії, відсутність доступного специфічного лікування, різні підходи до оцінки статистичних, клінічних даних в різних країнах на сьогодні не надають змоги зробити загальноприйняті висновки. Чисельні публікації з цієї теми, як правило, містять інформацію про особистий досвід досліджень, діагностики, лікування та огляд актуальної літератури. Проаналізовано 68 випадків захворювань органів грудної клітки, спричинених COVID-19 у пацієнтів, яким надавали консультативну, спеціалізовану хірургічну торакальну допомогу у базових лікувальних установах Чернівецької обл. за період січень - вересень 2020 р. Переважали двосторонні ураження легень - 70,6 % у пацієнтів віком старших за 42 роки (66,2 %). Хірургічні втручання виконано у 65 (95,6 %) пацієнтів. Найбільш частим ускладненням у гострий період зареєстровано пневмоторакс на тлі активної вірусної пневмонії - 40 (58,8 %) хворих, 6 (8,8 %) - пацієнтів з ураженнями серця та перикарду, 7 (10,3 %) - геморагічні, серозно-фібринозні плеврити. Основуючись на власних даних у зіставленні з наведеними в доступній літературі гістологічними та патофізіологічними дослідженнями, обгрунтовано хірургічну тактику, окремі хірургічні прийоми у хворих з вірусіндукованими ускладненнями, зокрема: дренування плевральної порожнини, перикарду, відеоторакоскопічні методики. Наведено алгоритм обстежень та лікувальну тактику за формувань внутрішньолегеневих псевдокіст після коронавірусної хвороби. Проаналізовано 5 (7,4 %) випадків, у яких виникли ускладнення основних захворювань (онкологічні, неспецифічні гнійно-септичні хвороби), спричинені COVID-19. Здійснено вивчення ефективності застосування відеоторакоскопічних електрозварювальних технологій за деструкцій легеневої паренхіми, спричинених вірусними інфекціями.

Проведено аналіз клінічного випадку хірургічного лікування травматичної грижі лівого купола діафрагми у пацієнта віком 66 р., діагностованої через 5 років після травми. Внаслідок транслокації органів очеревинної порожнини у плевральну порожнину, травматична грижа діафрагми ускладнилась перфорацією кишки, гастроінтестинальним та кардіореспіраторним синдромом. Відмічено особливості ускладнень травматичних гриж у пізні терміни їх виникнення та пов'язані з цим методи діагностики. Проаналізовано етапи діагностики та лікування даного пацієнта від центральної районної лікарні до спеціалізованого кардіоторакального підрозділу обласної клінічної лікарні; наведено алгоритм дій та прийоми хірургічного лікування, особливості ведення післяопераційного періоду. Кафедра хірургії N 1 БДМУ має значний досвід лікування ускладнених гриж діафрагми, основуючись на якому, в роботі обгрунтовано показання до проведення декомпресії органів межистіння, наведено причини виникнення пневмотораксу, хірургічні прийоми для його корекції. Проаналізовано також види хірургічних доступів за даної патології: переваги та недоліки ізольованої лапаротомії, торакотомії, комбінованих торакоабдомінальних оперативних втручань.