Запропоновано модель геологічного розвитку Українських Карпат з точки зору терейнового аналізу та з врахуванням нових геологічних матеріалів, одержаних під час геолого-картувальних робіт.

Розглянуто тектонічні одиниці Карпат з точки зору терейнового аналізу. Карпатський ороген складений трьома головними елементами: мікроконтинентальними терейнами, сутурами та флішово-моласовою акреційною призмою. У регіоні розташовані два основні терейни: північний АЛКАПА та південний Тисія-Дакія. Сутури (Примармароська, П'єнінська зона та ін.), які маркують давні океанічні басейни, обмежують ці терейни. Флішові Карпати інтерпретуються як крейдово-неогенова акреційна призма. Ріст призми був зумовлений альпійською субдукцією фундаменту Карпатського флішового басейну як під терейн АЛКАПА, так і під Тисію-Дакію.

Розглянуто тектонічні одиниці Карпат із позицій терейнового аналізу. Покриви Флішових Карпат і Самбірська моласова одиниця інтерпретуються як давня акреційна призма. Ріст призми був зумовлений альпійською субдукцією фундаменту Карпатського флішового басейну під терейни АЛКАПА та Тисію-Дакію. У крейдово-палеогеновий час перед фронтом Тисії-Дакії формувалась Передмармароська флішова призма, а у форланді АЛКАПА - Пієнінсько- Магурська-Дуклянська призма. Ці дві крейдово-палеогенові внутрішні призми розділяються Стрийсько-Латорицькою зсувною зоною. В неогені об'єднані внутрішні призми нарощувались зовнішніми флішово-моласовими одиницями.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д432.711.2-24

Рубрики:

Еоцен

Шифр НБУВ: Ж22224 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Приведены результаты стратиграфических и седиментологических исследований палеоценово-эоценовых отложений Свидовецкого покрова Украинских Карпат. В этих отложениях выделены биостратиграфические зоны Rzehakina fissistomata (палеоцен), Glomospira charoides - Recurvoides smugarensis (нижний эоцен), Reticulophragmium amplectens (средний эоцен, лютет), Ammodiscus latus (средний эоцен, бартон), Reticulophragmium rotundidorsatum (верхний эоцен), границы которых не совпадают с границами литостратиграфических единиц. Согласно седиментологическому и микрофаунистическому анализам седиментация палеоценово-эоценовых отложений происходила в глубоководных условиях.

Представлено нові результати геологічного картування масштабу 1 : 200 000 неогенових молас Бориславсько-Покутського та Самбірського покривів Українського Прикарпаття. Структури внутрішньої (Бориславської) частини Бориславсько-Покутського покриву характеризуються "глибинними" лусками-дуплексами, а зовнішньої (Рунгурської) - гребенеподібними, іноді брахіформними складками. Самбірський покрив ускладнений декількома тектонічними лусками другого порядку. Дослідження дозволили виділити олістострому в відкладах балицької світи Самбірської зони перед фронтальною частиною Бориславсько-Покутського покриву.

Зроблено палеотектонічні і палеогеографічні побудови формування кросненських відкладів південно-східної частини Українських Карпат. Палеотектонічні умови седиментації тісно пов'язані з активізацією регіональних тектонічних рухів на рубежі олігоцену - міоцену. Зроблено висновок, що тектогенез призвів як до загального конседиментаційного підняття флішового басейну, так і до насування Чорногорського покриву. Цей покрив став головною областю живлення для кросненських відкладів та істотно впливав на режим осадонагромадження.

Представлено результати досліджень неогенових молас Бориславсько-Покутського та Самбірського покривів Українського Прикарпаття. Запропоновано новий варіант стратиграфічної схеми міоценових відкладів регіону. Згідно зі схемою, міоценові моласи складено поляницькою, воротищенською, стебницькою та балицькою світами з діахронними межами. Седиментологічні дослідження дозволили уточнити геологічну позицію олістостромових і конгломератових утворень Прикарпаття.

Представлено нові результати досліджень геолого-структурної позиції тростянецьких базальтоїдів. У басейні потоку Тростянця ці основні ефузиви розміщені в чоловій частині тектонічних лусок у фронті Сухівсько-Буркутського (Поркулецького) покриву. Юрсько-ранньокрейдова тростянецька вулканогенно-карбонатна товща тут перекрита ранньокрейдовим піскуватим флішем буркутської світи. Між вулканогенними утвореннями та буркутськими відкладами описана поверхня зриву - зона в'язких деформацій потужністю до 0,5 м. Вулканогенно-карбонатні породи вважаються залишками основи Сухівсько-Буркутського флішового басейну.

Мезозойсько-кайнозойська область Українських Карпат є геоструктурною одиницею, розвиток якої був нерозривно пов'язаний з глобальними умовами в океані Тетіс і Середземноморському складчастому поясі, а також з тектонічними явищами регіонального масштабу, зокрема з особливостями формування Альпійсько-Карпатської системи. Стверджено, що Рава-Руська і Ростоцькі зони - це складова частина епікарельського Східноєвропейського континентального масиву, а не частина "молодої Західноєвропейської платформи". Обгрунтовано нові уявлення про "структурно-фаціальні зони" і "кордильєри". Створено новий варіант схеми стратиграфії міоценових відкладів Закарпатського прогину. Внесено уточнення і доповнення в стратиграфію і тектоніку Бориславсько-Покутського і Самбірського покривів. Уточнено схему еволюції магматизму регіону. Аргументовано нові погляди на формування карпатського флішу. На підставі математичного моделювання вигину літосфери Заходу України, а також порівняльного аналізу відтворено геодинамічну історію вказаної території на кайнозойському етапі. Розглянуто перспективи пошуків вуглеводнів, насамперед, у глибокозанурених і піднасувних горизонтах.

Розглянуто геологічну позицію й умови формування тріас-юрських відкладів Чивчинських гір Українських Карпат. Більша частина Чивчинських гір охоплює невелику північну ділянку Мармароського метаморфічного масиву. Тут тріас-юрські відклади виявлено в Білопотоцькій структурній одиниці (покриві). Юрські базальтоїди океанічного походження та вапняки, що їх перекривають, відслонюються також на г. Чивчин перед фронтальною частиною Мармароського насуву.

Наведено результати досліджень Сможівської структури, розвиненої в серединній частині Кросненського покриву Українських Карпат. Її стратиграфічний розріз представлений доолігоценовими (сойменська світа) та олігоценовими (менілітова, верецька, кросненська світи) відкладами. Нижня та верхня частина сойменської світи складені тонко-середньошаруватими турбідитами та геміпелагітами, а середня - товстошаруватими турбідитами та грейнітами. Олігоценові утворення виражені чорними та сірими глинистими геміпелагітами, турбідитами та відкладами придонних течій. Відповідно до проведеного мікропалеонтологічного аналізу сойменська світа містить комплекси глибоководних аглютинованих форамініфер раннього, середнього та пізнього еоцену. У нижньосойменській підсвіті виявлені комплекси форамініфер групи "В" (властиві глибоководним пелагічним седиментам), а у верхньосойменській - елементи групи "А", згідно з класифікацією Ф. М. Градштейна і В. А. Берггрена (1981). Результати геологічного картування та структурні дослідження дозволили визначити Сможівську структуру як тектонічну лінзу-дуплекс, заповнену еоценово-олігоценовим флішем, оточену тектонічними брекчіями, меланжем, смугами розвитку інтенсивної дрібної складчастості та утворену в широкій зсувній зоні (shear-zone) у фронтальній частині Сойменського субпокриву Кросненського покриву.

Розглянуто структуру північно-східної частини Кросненського (Сілезького) покриву Українських Карпат. Відповідно до проведених геологічного картування та структурних досліджень північно-східна межа (фронт) Кросненського покриву простягається від басейну р. Дністер (Розлуцька луска) до басейну р. Ріка (Голятинська структура). Уздовж цієї межі виявлено меланж та олістострому. Меланж представлений тектонітами пластичного та крихкого типів. Перший з них розвивався в обводнених, а другий - у зневоднених літифікованих седиментах. До фронту Кросненського покриву приурочена Голятинська структура, яка визначається як фрагмент Субсілезького покриву.

Проведено мікропалеонтологічний і седиментологічний аналізи нижньоеоценового флішу сушманецької (Монастирецький покрив, Внутрішні Українські Карпати) і манявської (Скибовий покрив, Зовнішні Українські Карпати) світ. На підставі цих досліджень реконструйовано ранньоеоценові седиментаційні умови. Серед флішових утворень виділено як фонові відклади (геміпелагіти - червоні та зелені пеліти), так і турбідити з текстурами Боума. Тафоценози аглютинованих форамініфер із червоних невапнистих аргілітів сушманецької та манявської світ належать до комплексів групи "В", властивих глибоководним океанічним пелагічним осадам, а більшість форамініфер, притаманних флішу, з ознаками турбідитної седиментації - до комплексів групи "А", за класифікацією Ф. М. Градштейна та В. А. Берггрена. За складом комплексів аглютинованих форамініфер з утворень Зовнішніх і Внутрішніх Карпат виявлено їх подібність як між собою, так і з одновіковими комплексами форамініфер флішового типу з Польських Карпат, Тринідаду та Північної Атлантики. Тринадцять видів форамініфер вивчено таксономічно, шість із них описано для Українських Карпат уперше.

Розглянуто принципи виділення, особливості, генезис, а також типізацію мікститів - олістостром і меланжів Українських Карпат. Серед олістостром в Українських Карпатах виділено два різновиди (відповідно до класифікації М. Г. Леонова, 1981) - гравітаційні та тектоногравітаційні мікстити, які відрізняються будовою та генезисом. Розвинені також утворення змішаного походження. Тектоногравітаційні мікстити нагромаджуються перед фронтом рухомих покривів і фіксують головні етапи насувоутворення в Карпатах (від ранньої крейди до міоцену). Найпоширенішим мікститом суто тектонічного генезису в Зовнішніх Карпатах і Внутрішній зоні передового прогину є мономіктовий меланж. У ньому розрізняються тектоніти крихкого та пластичного типів. Особливості, які надають змогу відрізнити олістостроми від меланжів, випливають з їх генезису. Першим притаманні (хоча і фрагментарно розвинені) седиментаційні риси, а другим - суто тектонічні.

Розглянуто тектонічні одиниці Карпат з погляду терейнового аналізу. Карпатський ороген складений трьома головними елементами: мікроконтинентальними терейнами, сутурами та флішово-моласовою акреційною призмою. В регіоні розташовані два головні терейни: північний АЛЬКАПА та південний Тисія - Дакія. Сутури (Примармароська, Пенінська зона), які маркують давні океанічні басейни, обмежують ці терейни. Флішові Карпати проінтерпретовані як крейдово-неогенова акреційна призма. Ріст призми був зумовлений альпійською субдукцією фундаменту Карпатського флішового басейну під терейни АЛЬКАПА та Тисію - Дакію. У крейдово-палеогеновий час перед фронтом Тисії - Дакії формувалась Передмармароська флішова призма, а у форланді АЛЬКАПА - Пенінсько-Магурсько-Дуклянська призма. Ці дві крейдово-палеогенові внутрішні призми розділені Стрийсько-Латорицькою зсувною зоною. В неогені об'єднані внутрішні призми зазнавали нарощення зовнішніми флішово-моласовими одиницями.

Описано методи геодезії та геофізики з погдялу їх застосування у вивченні сучасної геодинаміки земної кори. Розглянуто тектоніку та процеси становлення покривно-складчастої структури Карпат та прилеглих до них територій. Подано результати вивчення вертикальних рухів земної кори Карпатського регіону за даними високоточних нівелювань та за результатами спостережень перманентних ГНСС-станцій Європи. Вивчено сейсмічність Карпат та прилеглих до них територій. Висвітлено результати вивчення теплового потоку у Карпатському регіоні та його інтерпретації. Проаналізовано результати вивчення аномалій електропровідності у Карпатському регіоні. Описано методику та результати досліджень ізостазії Українських Карпат. Подано результати багаторічних гео- та електромагнітних досліджень сейсмотектонічних процесів та провісників землетрусів на Карпатському геодинамічному полігоні.

Мета роботи - відтворення тектоно-седиментаційного розвитку південно-західної частини Українських Флішевих Карпат. Досліджено природні розрізи крейдово-палеогенового флішу з застосуванням методу фаціального, зокрема седиментологічного та мікропалеонтологічного аналізу. У відкладах Монастирецького, Магурського та Дуклянського покривів Українських Карпат встановлено (для більшості літостратонів уперше) характерні текстурно-структурні ознаки, які свідчать, що ці відклади також придонних течій і фонового геміпелагічного осадження. Виявлено, що розподіл асоціацій дрібних форамініфер у стратиграфічному розрізі Дуклянського покриву вказує на зміну палеобатиметричних умов від нижньобатіально-абісальних, з перевагою аглютинуючого бентосу (крейда, палеоцен і еоцен), до батіальних вище форамініферового лізокліну з перевагою планктону (верхній еоцен) і до верхньобатіально-субліторальних з планктоном і розмаїтим вапнистим бентосом (олігоцен). Монастирецькій, Магурській, Дуклянській тектонічним одиницям притаманні ряд рис (зокрема "омолодження" відкладів від внутрішніх до зовнішніх (суб)покривів, приуроченість грубозернистих і більш мілководних літофацій до верхів їх стратиграфічних розрізів), які надають можливість розглядати ці одиниці як давню акреційну призму, що в еоцені-олігоцені конседиментаційно нарощувалась новими насувними пластинами. Реконструйовано процеси та обстановки накопичення відкладів Монастирецького, Магурського та Дуклянського покривів. Запропоновано модель втягування цих відкладів у акреційну призму. Більш детальне та поглиблене застосування методів седиментологічного та мікрофауністичного аналізу та складання ретроспективних моделей еволюції надасть можливість прогнозувати просторово-вікове поширення літофацій, зокрема піскуватих чи глинистих, що необхідно для пошуків корисних копалин.

На основі вивчення дрібних форамініфер було уточнено вік відкладів бережницької світи, які завершують розріз Самбірського покриву. У найвищій частині світи знайдено Neogloboquadrina atlantica (Bergren), N. cf. acostaensis (Blow), появу яких зафіксовано наприкінці середнього міоцену, а максимальне поширення - у пізньому міоцені. Одержані дані свідчать, що найвища частина розрізу молас у регіоні може відповідати низам верхнього міоцену. Ці дослідження узгоджуються з висновками, зробленими нещодавно А. Андреєвою-Григорович за знахідками в тих самих відкладах нанопланктону зон NN8, NN9.

Мета роботи - виявлення структурних форм латерального витискання у західній частині Українських Карпат і розроблення попередньої концептуальної моделі їх утворення. Застосовано методи геологічного картування та структурний аналіз. Важливу роль, особливо для діагностики зсувних зон, відігравали аналіз прирозривних складок, інших деформацій (зокрема меланжів), реставрація стандартним методом полів напружень за спряженими тріщинами, дешифрування космознімків. Виявлені структурні форми порівнювались з діагностичними структурними рисунками, характерними для зон латерального витискання. Вперше у західній частині Українських Карпат виявлено структурні ансамблі, вірогідно, утворені під час латерального витискання. До них належать, по-перше: видовжені блоки - західні частини Буркутської і Свидовецької тектонічних одиниць Східних Зовнішніх Карпат, які обмежені на флангах попутніми зсувами, а на язикоподібних західних закінченнях - дугоподібними поперечними структурами; по-друге: більш крупна структура - клиноподібний тектонічний блок флішових утворень, обмежений із північного сходу Латорицько-Стрийською правосторонньою зсувною зоною, а з південного заходу - лівосторонніми зсувами, розвиненими вздовж Пенінської зони. Наукова новизна. Запропоновано концептуальну модель утворення цих структурних форм: горизонтальне витискання флішових мас Зовнішніх Карпат із сильно стисненої області (перед терейном Тисія-Дакія) до північного заходу в менш стиснену область (перед терейном Алькапа). Практична значущість. Виявлені в долині р. Пиня (поблизу джерел мінеральних вод) зсувні зони та тектонічні меланжі, які приурочені до границь між блоками Східних і Західних Зовнішніх Карпат, можуть мати глибоке проникнення та виводити на поверхню вуглекислі мінеральні води, породжуючи відомі родовища типу "Поляни Квасової". Картування цих утворень підвищить ефективність пошуків мінеральних вод.